«Хіротонії» ПЦУ як проблема для Фанару
08. 11. 2020 року на Фанарі відбулася хіротонія екзарха для України за участю «ієрархів» ПЦУ. Чи можна на цьому прикладі судити про ставлення Фанару до «єпископів» ПЦУ?
8 листопада 2020 року на Фанарі відбулася хіротонія архімандрита Михайла (Аніщенка) в єпископа Команського, екзарха Константинопольського патріархату в Україні. Декількома днями раніше в Стамбул прибула делегація ПЦУ для участі в цьому заході. Делегацію очолив колишній митрополит УПЦ Олександр (Драбинко). До її складу також увійшли «єпископ» ПЦУ Матвій Шевчук, колишній священик УПЦ Віктор Мартиненко і «священик» Петро Ландвитович. Хід хіротонії, а також події, які передували їй, дозволяють нам зробити кілька висновків, які говорять як про ставлення Фанару до ПЦУ взагалі, так і до «хіротоній» українських розкольників зокрема.
ПЦУ – невід'ємна частина Константинопольського патріархату?
На офіційному рівні представники ПЦУ постійно підкреслюють, що фанаріотський Томос дає їх релігійній структурі ті ж права, що мають всі інші Помісні Православні Церкви. Іншими словами, стверджує «незалежність» і «автокефальність» ПЦУ.
З цим твердженням категорично не згоден «батько українського розколу» і головний ініціатор отримання Томосу Філарет Денисенко. На його думку Томос, який патріарх Варфоломій надав на «об'єднавчому соборі» в січні 2018 року, декларує залежність новоствореної релігійної структури від Фанару. Денисенко наголошує, що однією з ознак залежності ПЦУ від Фанару є «заборона нам мати єпархії та парафії за межами України». У свою чергу, фанаріоти, кажучи про «автокефальний» статус ПЦУ, розуміють його зовсім в іншому сенсі.
Нагадаємо, що Константинополь претендує на всю діаспору світу. Тобто вважає, що має право на опіку всіх «варварських земель», тобто всієї православної діаспори «за межами патріарших і автономних Церков». Так ось, 6 листопада 2020 року представник Фанару, звертаючись до «ієрархів» і «кліриків» ПЦУ заявив, що українці – невід'ємна частина пастви Константинопольського патріархату: «Україна і всі одновірці, що живуть в Місті (Стамбулі - Ред.), є паствою Константинопольського патріарха. Ми вас не відокремлюємо, про це піклується з пастирської любов'ю Церква-матір».
З цієї заяви випливає, що Україна сприймається Константинополем в якості своєї канонічної території, підтвердженням чого є і призначення на цю територію екзарха. Екзархат – це окремий церковний округ, що позначає зарубіжну по відношенню до держави того чи іншого патріарха адміністративно-територіальну одиницю. У свою чергу, екзарх є намісником патріарха.
Україна сприймається Константинополем в якості своєї канонічної території, підтвердженням чого є і призначення на цю територію екзарха.
У своєму зверненні до єпископа Команського патріарх Варфоломій кілька разів підкреслив, що осуарження авторитету Фанару підриває єдність Православ'я. У слові-відповіді екзарх Константинопольського Патріахату не тільки висловив свою відданість Фанару, а й чітко позначив ті завдання, які йому доручено вирішити в Україні. Цитуємо найцікавішу його частину:
«Ви зробили мені велику честь, коли призначили мене своїм екзархом в Православній Церкві України. Мої плечі слабкі, але сила Христа в хворобі вдосконалюється. Наступник великих діячів історії, великих екзархів України, але єдине, що пов'язує мене з ними, – це загальна відданість, безумовна відданість Матері-Церкви і моєму Патріарху. Ставропігійний храм Святого Андрія має подвійну сутність: з одного боку, він показує, що в Україні було і є багато ставропігій Ваших Попередників, патріархальна і ставропігійна цінність яких ніколи не зменшується, бо підпис Патріарха є вищою гарантією, а з іншого, це підтвердження позачасового ставропігійного привілею і Вашої відповідальності, яка виникає з незаперечних історичних і церковних традицій багатьох століть і яку ніхто не має права забрати».
Що тут потрібно відзначити? Що за словами єпископа Команського, «в Україні було і є багато ставропігій Фанару, патріархальна і ставропігійна цінність яких ніколи не зменшується, і яку ніхто не має права забрати». Очевидно, що саме поверненням цих ставропігій у відання Стамбула і буде активно займатися виходець з України Михайло (Аніщенко).
Тому призначення патріархом Варфоломієм свого екзарха на територію нашої держави говорить не тільки про інтереси Фанару в Україні, але про несамостійність ПЦУ. Даний факт настільки очевидний, що для того, щоб хоч якось прикрити його, фанаріоти і вирішили запросити для участі в хіротонії єпископа Команського делегацію з ПЦУ.
Однак і в цьому випадку представники Фанару вирішили перестрахуватися.
Чому саме Драбинко?
З усього сучасного «єпископату» ПЦУ тільки два архієрея можуть похвалитися канонічною хіротонією – це колишні митрополити УПЦ Олександр (Драбинко) та Симеон (Шостацький). І не випадково, що саме Драбинко очолив делегацію ПЦУ на Фанарі.
Питання про дійсність «висвячення» ПЦУ піднімався Помісними Православними Церквами і окремими ієрархами фактично з самого початку. Саме сумніви в «хіротоніях», звершених Філаретом Денисенком («висвятив» переважну більшість «єпископату» ПЦУ) були причиною того, що Синоди Румунської, Албанської та Кіпрської Церков відмовилися визнавати як Томос, так і Думенка.
Синод Румунської Православної Церкви звернувся до Фанару з проханням «прояснити проблему неканонічних ієрархів і священиків, які належали до колишнього "Київського патріархату"».
Саме сумніви в «хіротоніях», звершених Філаретом Денисенком («висвятив» переважну більшість «єпископату» ПЦУ) були причиною того, що Синоди Румунської, Албанської та Кіпрської Церков відмовилися визнавати як Томос, так і Думенка.
Синод Албанської Церкви висловився ще жорсткіше: «Як можна, згідно ікономії, визнати ці хіротонії як такі, що мають благодать Святого Духа, адже всі ці хіротонії (схизматиків - Ред.) були хулою на Духа Святого... Неможливо заднім числом визнати хіротонії, які були здійснені відлученим і підданим анафемі Філаретом Денисенком, хіротонії якого недійсні, позбавлені благодаті і дії Святого Духа».
Сумнів в розкольницьких «таїнствах» висловив і Синод Кіпрської Церкви: «2000-річна історія як Кіпрської Церкви, так і всієї Православної Церкви ставить під сумнів можливість легалізації таїнств, звершених архієреями, з яких було знято сан, які були відлучені від Церкви і підпали під анафему».
На думку Предстоятеля Албанської Православної Церкви Архієпископа Анастасія «з того моменту, як Філарет був відлучений і підданий анафемі, він не міг здійснювати хіротонії».
Крім того, висловили своє бачення проблеми «хіротоній» ПЦУ і багато кліриків Елладської Церкви, згідно із заявами яких «не було переконливої відповіді щодо канонічно неіснуючого «священного сану» нової церкви».
Подібної думки дотримуються і насельники Святої гори Афон, які вважають, що «єпископську хіротонію» Макарія Малетича «не можна вважати дійсною, як і наступні «хіротонії» інших розкольницьких «єпископів».
А ось слова митрополита Кіккського Кіпрської Церкви Никифора, сказані ним в 2019 році і потім неодноразово повторені: «Я переконаний, що ми не можемо як Священний Синод Кіпрської Церкви визнавати не маючого канонічної хіротонії розкольника Епіфанія як канонічного митрополита Київського і всієї України. Більш того, з точки зору канонів, не дозволено мати євхаристійне спілкування зі схизматиками і нерукоположеними».
Тут потрібно підкреслити, що проблема «хіротонії» представників ПЦУ стоїть перед світовим Православ'ям настільки гостро, що, наприклад, кіпрські ієрархи відмовляються співслужити зі своїм предстоятелем, який визнав Думенка. Так, митрополит Тамасоський Ісая заявив, що «не може послужити з будь-ким, хто поминає Епіфанія, оскільки це означало б, що він визнає того, хто не був висвячений належним чином».
Але, що найцікавіше, сумніви в законності «хіротоній» переважної частини ПЦУ висловлювалися і всередині самої ПЦУ. Зокрема, колишній ієрарх УПЦ митрополит Симеон (Шостацький) розповів, що пропонував патріарху Варфоломію перерукоположити «ієрархів» ПЦУ, але той відмовився.
Сумніви у законності «хіротоній» переважної частини ПЦУ висловлювалися і всередині самої ПЦУ.
Крім того, подібні думки висловлював і екс-митрополит УПЦ Олександр (Драбинко): «Були благодатними Таїнства УАПЦ і Київського Патріархату? Це питання минулого, воно може хвилювати тих, хто свого часу перебував у цих структурах. Але не мене – ієрарха, який прийшов до Православної Церкви України з УПЦ (МП), благодатний статус якої ніколи не заперечувався». Раніше той же Драбинко заявляв, що якби не його «бездоганна канонічна гідність», то і Томосу б не було.
Звідси стає зрозумілим, що запросивши на хіротонію Аніщенка саме митрополита Олександра (Драбинка), а не того ж Епіфанія, наприклад, або Зорю, Фанар, тим самим, спробував убезпечити себе від можливих заяв інших Помісних Церков щодо канонічного статусу цієї хіротонії. Тим більше, якщо в майбутньому все-таки доведеться переглянути питання «апостольського преємства» у «архієреїв» ПЦУ.
Чи брав участь у хіротонії «єпископ» Матвій Шевчук?
Ще одним членом делегації ПЦУ в «архієрейській» гідності був «єпископ» Матвій Шевчук, який прославився тим, що в 2016 році стверджував, що «наша мати - не Константинопольська Церква, а "наша земля"». Чи означає це, що всі попередні міркування щодо спроби Фанару надати канонічний статус хіротонії Михайла (Аніщенка), є неправильними?
Ні. По-перше, згідно з правилами Православної Церкви, єпископа повинні висвячувати не менше двох архієреїв. Це означає, що участі патріарха Варфоломія і Драбинка було б достатньо. Однак в літургії, під час якої і відбулося висвячення Аніщенка брали участь (крім Драбинка і Шевчука) ще два архієрея Константинопольського патріархату – митрополит Мирлікійський Хризостом (Калаідзіс), і митрополит Іконійський Феоліпт (Фенерліс). Так що в плані необхідної кількості учасників хіротонії ніяких питань бути не може. Питання з'являються щодо того, яку роль в даному заході зіграв Матвій Шевчук.
Справа в тому, що Шевчук був наймолодшим «архієреєм» серед всіх присутніх і стояв другим ліворуч від патріарха Варфоломія, а Михайла (Аніщенка), для прочитання молитви на хіротонію, поставили праворуч біля престолу, а не по центру. Тобто, як можна далі від Шевчука. Саме тому, коли глава Фанару почав читати цю молитву з покладанням рук на голову Аніщенка, «єпископ» Матвій Шевчук виконував роль спостерігача і на фото нижче не потрапив навіть в кадр. Руки на голові екзарха тримали патріарх Варфоломій і екс-митрополит УПЦ Олександр Драбинко, і тільки в середині хіротонії Шевчука до Аніщенка підвів диякон і поставив збоку від глави Фанару.
У разі чого, фанаріоти зможуть з «чистою совістю» заявити, що хіротонію здійснювали два архієрея (патріарх Варфоломій і митрополит Олександр Драбинко), як це і наказують правила Церкви, а Матвій Шевчук «був присутній».
Саме тому ми маємо право стверджувати, що хіротонія Михайла (Аніщенка) наочно продемонструвала – як на Фанарі насправді відносяться до «хіротоній» представників українського розколу. У кращому випадку – як до сумнівних.
***
З усього цього можна зробити висновок, що хіротонія екзарха Фанару для України наочно продемонструвала кілька суттєвих моментів.
По-перше, ПЦУ – цілком і повністю залежить від Константинопольського патріархату і не має тієї самостійності, про яку говорить.
По-друге, Фанар не має наміру відмовлятися від своїх інтересів в Україні та за допомогою екзарха-єпископа буде жорстко контролювати діяльність ПЦУ, а можливо і реалізувати плани з «повернення» всіх запропонованих в договорі з Порошенком ставропігій.
По-третє, на Фанарі усвідомлюють проблему «хіротоній» представників ПЦУ і тому запросили на висвячення єпископа Команського колишнього митрополита УПЦ Олександра (Драбинка), канонічний статус якого «бездоганний».
Ну і по-четверте, цілком можливо, що саме екс-митрополит Олександр стане тією людиною, яка допоможе Фанару здійснити свої плани в Україні в обмін... В обмін на максимально високий статус ПЦУ.