Хресний хід сповідників

Незважаючи на всі заборони та провокації, хресний хід з Кам'янця-Подільського до Почаївської лаври відбувся. Спілка Православних Журналістів досить докладно висвітлювала цей хресний хід. З відеорядом та фотографіями того, як людей, які приїхали з інших міст, правоохоронці закривали у будівлі вокзалу, як поліція блокувала територію кафедрального собору в Кам'янці-Подільському, як військкоми роздавали повістки чоловікам, які наважилися взяти участь у хресному ході, як поліція відбирала права у водіїв автобусів , що везли паломників, як антицерковні активісти ображали віруючих та погрожували їм, як поліція перекривала дороги, змушуючи хрестоходців йти просто через поля, як місцева влада забороняла українським громадянам йти своєю країною тощо. Багато чого було.

Але найголовніше – був урочистий вхід до Почаївської лаври понад десяти тисяч паломників. Була радість від того, що, незважаючи на всі підступи, хресний хід відбувся, що Бог управив усе на благо, і що Він прийняв від людей це сповідання віри в «…Христа розп'ятого, для юдеїв – спокусу, а для еллінів – безумство…» ( 1Кор. 1:23).

Можливо, через якийсь час, коли церковні історики будуть описувати нинішні гоніння на Церкву, хресний хід з Кам'янця до Почаєва 2023 р. буде названий символом сповідання християнської віри перед лицем гонителів. У багатьох місцях сьогодні віруючі відстоюють свої храми, захищають їх від захоплень та незаконних переводів у ПЦУ. Сьогодні йде героїчне стояння за те, щоб Києво-Печерська лавра залишилася православною святинею, а не перетворилася на набір світських установ чи центр народних промислів. Невідомо, що ще чекає на нас у майбутньому. Можливо, гучніші події затьмарять значення хресного ходу в Почаїв. Але на даний момент – це дуже гучне, дуже явне і відкрите сповідання православної віри перед лицем гонителями.

Адже на хресний хід можна було й не піти. Можна було просто залишитися вдома. І це не було б зрадою. Чоловіки могли подумати про ризик вручення повісток у військкомат. Жінки – про можливі провокації з боку антицерковних активістів. Діти та їхні батьки – про нестерпну спеку. І всі учасники хресного ходу – про те, що їх можуть заарештувати, побити, вигнати з роботи, просто не пустити до Лаври тощо. Але люди таки пішли до Почаєва! І це – справжнісіньке сповідання віри, як у перші віки християнства.

Колись митрополит Антоній Сурозький в одній із проповідей сказав такі слова:

 «В ранні віки християнства бути другом Христовим, бути вірним Йому, лояльним Йому означало бути готовим перед лицем людей, які ненавидять Його, гонителів віри, яку Він проповідував, сказати: "Я один із них!" – і, якщо потрібно, постраждати. І не тільки самому постраждати, бо в давнину постраждати за Христа вважалося честю, вважалося найчудовішим, що може статися в житті. Є дуже зворушлива розповідь у житіях святих. У Римі до Колізею мчить жінка і зустрічає свого знайомого, який її зупиняє: "Куди ти біжиш? Там християн мучать!" – "Так, – відповідає вона, – я хочу померти з ними". – "Але що ж ти туди ведеш свого маленького хлопчика?" – "А як же! Невже я позбавлю його радості померти за Христа!" Ось так ставилися у давнину.

В наш час нам не загрожує смерть настільки безпосередньо, але перед нами постійно порушується питання: ти з Христом чи проти Нього? Навіть у найдрібніших речах: ти готовий брехати? ти готовий обманювати з боягузтва, заради зиску?.. Якщо ти готовий це робити, ти не учень Христа.

митр. Антоній Сурозький

Ти готовий забути потребу іншої людини, бо вона тобі невигідна чи вимагає від тебе зусиль, які ти не готовий віддати? Ти не учень Христа... Бути учнем Христа не означає весь час робити якісь героїчні вчинки; це означає день у день героїчно робити дрібні вчинки; мати думки чисті, гідні тієї любові, яку Бог має до тебе; мати правоту життя, наскільки це можливо, навіть із небезпекою, навіть із ризиком; це означає не соромитися свого звання християнина, бути готовим перед людьми сказати: "Так, я Христовий; якщо ви хочете мене відкинути, відкидайте, але я не відійду від Христа для того, щоб залишитися з вами"».

Здається, що ці слова дуже точно розкривають сенс хресного ходу в Почаїв 2023 р. і те, чому люди брали участь у ньому, незважаючи на всі загрози та ризики. Згадаймо ще раз слова Антонія Сурозького: «У давнину постраждати за Христа вважалося честю, вважалося найчудовішим, що може статися в житті».

Людям невіруючим, не церковним, а тим більше повсталим на Церкву, цього не зрозуміти. Вони судять за собою і шукають мотиви у сфері матеріальної вигоди, честолюбства, в крайньому разі, релігійного фанатизму. Але відомо, чим істинна віра відрізняється від фанатизму: віруючі за свою віру вмирають, а фанатики – вбивають. І ось нинішній хресний хід виявив справжню віру в наших людях.

Вони йшли не для того, щоб довести щось комусь, а щоб довести свою любов Христу і Божій Матері. І, якщо знадобиться, перенести заради цієї любові поневіряння, піддати себе небезпеці, бути обдуреними, обпльованими, вигнаними правди заради, але сповідати свою віру перед лицем усього світу. Адже, за великим рахунком, ніхто з тих, хто прийшов на хресний хід, не знав, чим це все може закінчитися. Адепти релігії болгарки та лому могли влаштувати все що завгодно. А на що вони здатні, ми вже бачили у різних куточках нашої країни. І ось перед усіма цими небезпеками тисячі людей сказали: «Так, я Христовий; якщо ви хочете відкинути мене, відкидайте, але я не відійду від Христа»

Після того, як ще у далекому 1988 р. радянська (тоді ще) держава «повернулась обличчям» до Церкви, після того, як Церкві почали віддавати зруйновані монастирі та храми, після того, як дозволили вільно проповідувати віру і так далі, Церква жила в відносному благополуччі. І багато людей, які осмислено прийшли до Церкви, запитували себе: а чи справді ми звернулися до Бога, чи не є наше ходіння до Церкви даниною моді або своєрідним естетичним задоволенням? Ці питання цілком закономірні, адже й апостоли після слів Христа «один із вас зрадить Мене» (Мф. 26:21) стали запитувати: «Чи не я, Господи?» (Мф. 26:22).

Як перевірити, чи вірна людина (або, якщо масштабніше, народ) Христу? Як визначити, чи приносить він плід перед Богом чи ні? Господь розповів своїм учням притчу про сіяча: «Ось вийшов сіяч сіяти; і коли він сіяв, інше впало при дорозі, і налетіли птахи, і поклювали те; інше впало на кам'янисті місця, де трохи було землі, і скоро зійшло, бо земля була неглибока. Коли ж сонце зійшло, зів'яло, і, як не мало кореня, засохло; інше впало в терня, і виросло терня і заглушило його; інше впало на добру землю і принесло плід: одне в сто разів, а інше в шістдесят, а інше в тридцять. Хто має вуха чути, хай чує!» (Мф. 13:3-9).

Як пізнати свою душу: глибока вона чи ні, чи терниста, кам'яниста?

Все це пізнається в годину випробувань. Коли все добре, коли ніхто не відбирає храми, коли все красиво і благоліпно, бути в Церкві комфортно і безпечно. Так було й у святого праведного Йова: «Був чоловік у країні Уц, на ім'я йому Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав. І народилися йому семеро синів та три дочки. А маєток його був: сім тисяч худоби дрібної, і три тисячі верблюдів, і п'ять сотень пар худоби великої, і п'ять сотень ослиць та дуже багато рабів. І був цей чоловік більший від усіх синів сходу» (Йов 1:1-3). Дуже співзвучно з недавніми часами, коли Церкву ніхто особливо не турбував. Але потім сталася одна подія, і сталася вона не на землі, а на небі: «І був день, коли прийшли Божі сини постати перед Господом; поміж ними прийшов і сатана. І сказав Господь до сатани: Звідки ти прийшов? І відповів сатана до Господа та й сказав: Я ходив по землі, і обійшов її. І сказав Господь до сатани: Чи ти звернув увагу твою на раба Мого Йова? бо немає такого, як він, на землі: людина непорочна, справедлива, богобоязлива і віддалена від зла. І відповів сатана Господу та й сказав: Хіба даром богобоязний Йов? Чи не Ти довкола його обгородив і дім його, і все, що в нього? Діло рук його Ти благословив, і отари його розповсюджуються по землі; але простягни руку Твою і торкнися всього, що в нього, чи благословить він Тебе? (Іов 1:6-11).

Із цього моменту для Йова почалися випробування. Загинули всі його діти, він втратив усі свої багатства і захворів на страшну хворобу, проказу, яка вразила його від голови до п'ят. При цьому він ніде не знаходив втіхи та підтримки. Його друзі, Еліфаз Феманітянин, Вілдад Савхеянин і Софар Наамітянин говорили, що всьому виною якісь таємні гріхи Йова, а його власна дружина пропонувала: «Похули Бога і помри» (Іов 2:9), адже тільки так, на її думку, Йов міг припинити свої страждання. Але Йов переніс усі випробування і залишився не тільки вірним, але й вдячний Богові за все. «Господь дав, Господь і взяв; нехай буде ім'я Господнє благословенне!» (Йов 1:21) – говорив він.

І знову ж таки, не можна не побачити паралелей із нашою сьогоднішньою ситуацією. Віруючих принижують, ображають, звинувачують у різних злочинах проти суспільства та держави, відбирають храми, позбавляють майна тощо. Але чи чуємо ми нарікання на Бога від людей, які зазнали подібних випробувань? Чи чуємо ми вигуки ненависті до кривдників, прокляття на їхню адресу чи щось подібне? Чи чуємо ми вигуки, на кшталт: «О! За що нам таке?!»? Ні, нічого такого ми не чуємо.

Віруючі в Україні не відповідають злом за зло, не відбирають силою назад храми, не мстять і не нарікають. І найголовніше – вони не покидають Церкву! Отже, Церква витримує випробування, вона залишається вірною Христові.

А це означає, що Церква Христова в Україні має майбутнє, вона не зникає, і хто знає, чи не чекає її розквіт. Адже ще християнський апологет Тертуліан (II-III ст.) писав: «Кров мучеників – сім'я християнства».

Звичайно, сьогодні віруючих не спалюють на багаттях і не кидають у воду з каменем на шиї, але ті випробування, які сьогодні випадають на долю Церкви, Церква несе гідно. Ми не знаємо, що ще нам доведеться пережити і випробувати у майбутньому, але логіка того, що відбувається, нам відкрита у Святому Письмі. У тій же книзі Йова ми можемо прочитати, що з ним сталося після того, як він переніс свої страждання: «І благословив Бог останні дні Йова більше, ніж колишні: у нього було чотирнадцять тисяч худоби, шість тисяч верблюдів, тисяча пар волів і тисяча ослиць. І було в нього семеро синів і три дочки. І назвав він ім'я першої Еміма, ім'я другої – Касія, а ім'я третьої – Керенгаппух. І не було на всій землі таких прекрасних жінок, як дочки Йова, і дав їм їхній батько спадщину між братами їхніми. І жив Йов сто сорок літ, і бачив синів своїх і синів синів до четвертого роду. і помер Йов у старості, насичений днями» (Іов 42:12-17).

Після Страсної седмиці завжди буває Пасха, після випробувань завжди буває відплата, після страждань за Христа – вінець. Ми не знаємо, чи Бог явить торжество нашої Церкви ще тут на землі, чи це станеться вже у вічному житті, але знаємо точно, що хресний хід у Почаїв 2023р. – це сповідання Христа перед усім світом, і радіє серце за всіх, хто взяв у ньому участь, бо про них Господь сказав: «Кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним» (Мф. 10:32).