Вигнання УПЦ з Лаври: курс на радянський атеїзм?

9 серпня 2023 року Господарський суд м. Києва визнав законним розірвання договору безоплатного користування, укладеного між Києво-Печерською лаврою Української Православної Церкви та Національним заповідником «Києво-Печерська лавра», згідно з яким УПЦ використовувала приміщення Лаври. Наступного дня цей самий суд дозволив державі вигнати з Лаври ченців. 11 серпня заповідник заборонив вірянам доступ на територію Нижньої лаври. А незабаром Мінкульт вигнав з території Лаври Київську духовну академію і семінарію. Паралельно влада намагається видавити з готельних корпусів вірян, які жили там останніми тижнями. Їм блокують передачу води, їжі та медикаментів.

Усе це нагадує військову тактику з облоги та взяття ворожої фортеці. Ось тільки в ролі неприятеля не вороги, а громадяни України, яких Конституція наділяє правами на вільне віросповідання.

Хто господар Лаври?

Зараз влада України щосили трубить, що будівлі Лаври належать державі, і тому вона має право розпоряджатися ними на свій розсуд. Але пригадаймо, що «державним» монастир став менше 100 років тому. Причому він був, по суті, захоплений державою, дії якої нинішня Україна визнає багато в чому злочинними. Але у випадку із захопленням Лаври пам'ять у нинішньої української влади різко пропадає.

Києво-Печерська лавра була заснована 1051 року преподобним Антонієм і відтоді завжди була власністю Церкви, аж до 29 вересня 1926 року, коли Рада народних комісарів УРСР ухвалила постанову «Про визначення колишньої Києво-Печерської лаври за історико-культурний державний заповідник і про перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко». Якщо в Україні йде декомунізація, то, за логікою речей, постанову Ради народних комісарів від 1926 р. потрібно скасувати та повернути Лавру у власність законним власникам. Законні власники – це УПЦ, але, може, хтось скаже, що це звання оскаржує ПЦУ, і саме їй держава має повернути Лавру. Не будемо тут наводити докази того, що ПЦУ не має жодних прав на Лавру, скажемо лише, що держава навіть їй не збирається щось віддавати, про що нижче.

Повторимо, у 1926 р. більшовики насильно забрали у Церкви Лавру та передали її тій організації, яка сьогодні називається «Національний заповідник "Києво-Печерська лавра"». Іншими словами, нинішній Заповідник можна з повним правом назвати наступником більшовиків, оскільки права на монастир він отримав від безбожної радянської влади. І зараз ця організація розриває договір про безоплатне користування і виганяє з Лаври Церкву, яка і є справжньою власницею монастиря. Причому робить це настільки незграбно з юридичного погляду, що будь-який незаангажований правознавець, а тим паче суддя має визнати незаконність такого вигнання. Але суди в Україні поки що дивляться на справу інакше. Хочеться вірити, що поки що.

Адвокат Києво-Печерської лаври о. Микита Чекман заявив, що «наївно було очікувати прийняття іншого рішення у випадку, коли весь адміністративний апарат був задіяний для того, щоб позбавити Монастир права вести релігійну діяльність».. Але тим не менш незаконність цього рішення очевидна. Адже договір про безоплатне користування майном Лаври було розірвано Заповідником в односторонньому порядку через нібито те, що монастир «утримував майно в неналежному стані», а отже – «порушив умови Договору».

Жодних доказів цьому Заповідник не надав, та й надати не міг через їхню відсутність. А ось доказів зворотного – безліч. Кожен може прийти в Лавру та побачити, наскільки дбайливо та бережно монастир ставився до майна Лаври, як храми та інші приміщення було відновлено буквально з руїн, причому на це не було витрачено жодної копійки державних грошей. Навіть антицерковні канали у своїх репортажах з Лаври показують, наскільки кращий вигляд має Нижня лавра, в якій розташований монастир, ніж лавра Верхня, в якій господарює Заповідник.

Стан Лаври, у якому її отримав монастир після СРСР. Фото: Просвітницький відділ УПЦ

Стан Лаври сьогодні. Фото: wikipedia.org

Дивно навіть, що Господарський суд м. Києва наважився спростовувати настільки очевидний стан справ. Хочеться вірити, що апеляційна інстанція змінить це рішення. Але поки триває апеляційний розгляд справи, рішення Господарського суду не набрало законної сили, а отже договір про безоплатне користування вважається чинним. Однак, незважаючи на це, відбувається подальше беззаконня.

Вигнання з Нижньої лаври

Представники Заповідника та правоохоронних органів опечатують корпуси Лаври та перекривають доступ до монастиря. Утім, цим держчиновники займалися ще навіть до рішення Господарського суду.

Наприклад, 19 квітня 2023 р. комісія Мінкульту зламала двері до 39-го корпусу Києво-Печерської лаври за допомогою лома та болгарки. Про це розповів один із насельників обителі. При цьому, за його словами, представники влади за допомогою болгарки зрізали замки, а потім і опечатали приміщення. «Це все було з болгарками і без документів. Поліція захищає цих беззаконників, а "1+1" – знімає», – розповів лаврський монах.

А 6 липня 2023 р. відбулося справжнісіньке захоплення Лаври. Виглядало воно як силова операція. Напередодні представники влади оголосили, що доступ до Нижньої лаври буде лише з 9:00 ранку. Але вже о 6 годині поліція блокувала вхід, а до Лаври зайшли червоні берети зі зброєю в руках. Вірян, які перебували в Лаврі, блокували. Представники влади почали зламувати двері в чернечі корпуси. Тих, хто намагався стати на заваді цьому беззаконню (повторюємо, все це відбувалося без рішення суду чи іншого компетентного органу), відтягували від дверей, декого затримували в жорсткій формі. Навіть із жінками, які намагалися захищати Лавру, не церемонилися. Зрештою червоні берети взяли під контроль 70-й корпус, резиденцію Блаженнішого Онуфрія, у якій зламали двері та змінили замки. Так само вчинили з 69-м і 71-м корпусом.

Того ж дня, 6 липня 2023 р., влада оголосила, що Лавру зачинено до 11 години. Через це всі, хто прийшов на літургію до лаврського храму Агапіта Печерського, змушені були стояти на вулиці за парканом і приймати Святе Причастя через ґрати.

Причастя в Лаврі через ґрати. Фото: скріншот відео пресслужби УПЦ

Водночас у Конституції України чітко записано, що громадяни мають право «безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність». Так, в цього права є обмеження, але вони, по-перше, мають бути прописані в законі, а по-друге, має бути реальна загроза для забезпечення громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. У нинішньому ж випадку ми спостерігали кричуще нехтування нормами Конституції. І це в країні, яка сподівається вступити до Євросоюзу!

Ні семінаристам і Блаженнішому Онуфрію

11 серпня 2023 р. співробітники Заповідника разом із правоохоронцями опечатали готельні корпуси Лаври, 54 і 58, у яких перебували паломники.

Віряни читають молитви в заблокованих корпусах Лаври. Фото: 24 канал

Їх попередили, що вийшовши з корпусів вони вже не зможуть повернутися назад. Були складені списки тих, кому дозволено вхід до Лаври, і серед них не виявилося... Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Онуфрія та керуючого справами митрополита Антонія.

Голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ митрополит Климент розповів, що Мінкульт в особі Заповідника склав списки осіб, які можуть бути допущені на територію Лаври. До цих списків увійшли лише ченці-священнослужителі та не увійшли семінаристи й інші послушники монастиря, а також Митрополит Онуфрій. «Також доступ на територію Лаври заборонено Предстоятелю УПЦ Митрополиту Онуфрію та керуючому справами УПЦ митрополиту Антонію», – розповів митрополит Климент.

Крім того, владика Климент повідомив, що правоохоронці заблокували кілька складських приміщень, в яких зберігалося продовольство. «На території Лаври є погреби, де зберігається їжа. Кілька днів тому правоохоронці оточили ці приміщення і тепер у нас немає доступу до цих складів», – розповів він. Як називається ситуація, коли влада позбавляє людей доступу до продуктів харчування?

Втім якщо для Блаженнішого Онуфрія вхід до Лаври не передбачений, то «в. о. намісника Лаври ПЦУ» Авраамій Лотиш зміг 15 серпня 2023 р. проникнути до резиденції Митрополита Онуфрія (70-й корпус Києво-Печерської лаври) безперешкодно, зірвавши з дверей печатку Заповідника.

Лотиш відчиняє двері до резиденції Митрополита Онуфрія в Лаврі. Фото: телеграм-канал «Прамиха»

Примітно, що у Лотиша були ключі від корпусу. Правоохоронці його діям не перешкоджали.

18 серпня 2023 р. Мінкульт надіслав на адресу Київської духовної академії і семінарії листи, в яких повідомлено, що викладачі, студенти та співробітники Київських духовних шкіл визначаються як відвідувачі Лаври, і тому доступ на територію монастиря та корпусів Академії їм заборонений. 25 серпня 2023 року міністерство підтвердило свою позицію, відповівши відмовою на прохання студентів і викладачів КДАіС забезпечити їм безперешкодний доступ до навчальних корпусів.

Водночас, незважаючи на те, що Церкву виганяють із Ларви, дирекція Заповідника наполягає, щоб УПЦ продовжувала оплачувати всі комунальні платежі.

Тактика поступового видавлювання УПЦ з Лаври потроху приносить свої плоди, Лавра порожніє, а нікому, окрім Церкви, великою мірою, вона й не потрібна як сакральний об'єкт.

Порожня Лавра

Показовою вийшла служба ПЦУ напередодні свята Преображення Господнього в Трапезному храмі Лаври, з якого УПЦ вигнали понад півроку тому. Раніше цього дня там яблуку ніде було впасти, на богослужінні молилися тисячі вірян. А 2023 р., коли в Трапезному храмі проводив святкове всенічне бдіння «в. о. намісника Лаври ПЦУ» Авраамій Лотиш, картинка була ось така.

Святкове «богослужіння» ПЦУ на Преображення у Трапезному храмі Лаври. Фото: СПЖ

На цю очевидну ганьбу вельми оригінально відреагував спікер ПЦУ Іван (Євстратій) Зоря. Він заявив, що прагнення до «масовки» – одна з ознак «русского міра», а його «українська церква» такого недоліку позбавлена. «Коли Христа розпинали – масовка кричала "розпни". Коли Христос воскрес – свідками були лише кілька людей», – заявив Зоря. Вельми невдала спроба хоч якось пояснити, чому громадяни України не бажають відвідувати храми, «звільнені» від УПЦ.

Наприкінці червня 2023 р. тодішній міністр культури Олександр Ткаченко заявив, що Києво-Печерська лавра нібито «дуже довго була закрита для українців», але тепер міністерство насичує її українськими змістами, що були там «від самого початку її створення». За словами міністра, «Лавра стає українською». Ганьба з порожнім Трапезним храмом під час служби ПЦУ на свято Преображення дуже наочно продемонструвала хибні думки колишнього міністра. Українці тисячами йшли до Лаври, коли вона, за його словами, «була закрита» для них, і чомусь відмовилися йти, коли О. Ткаченко та іже з ним її відкрили.

«Перепрофілювання» Лаври

А якщо серйозно, то всім вже очевидно, що ПЦУ в Лаврі нікому не потрібна. Навіть Заповіднику. У влади на Лавру плани зовсім інші.

Наприкінці липня 2023 р. колишній міністр культури О. Ткаченко в інтерв'ю ВВС заявив, що значення Києво-Печерської лаври – в її розташуванні між музеєм Голодомору та «Батьківщиною-Матір'ю», тобто двома об'єктами, що мають суспільне історичне, але не релігійне значення. Чиновник розповів, що «керівництво музею розробило концепцію нового бачення сучасної Лаври як культурного, просвітницького, духовного центру, розраховану на багато років вперед».

За його словами, завдяки його керівництву «Лавра почала оживати, на її території організовуються концерти духовної музики, виставки, є плани добудови Мазепинської церкви і створення там музею Мазепи». Останні слова видають з головою справжні наміри влади щодо Лаври, адже навіть «Мазепинську церкву» вони збираються добудовувати заради того, щоб там розмістився музей. Раніше О. Ткаченко заявляв про бажання перетворити Лавру на центр народних промислів. А ще, на думку колишнього міністра, «на території Лаври є шикарне місце й для Пантеону героїв». Не заперечуємо, Пантеон героїв в Україні повинен існувати, як і в багатьох інших державах, тільки от не для цього засновував Лавру преподобний Антоній Печерський.

Ще одним світським проєктом, обговорення якого вже йде повним ходом, є створення в Лаврі центру реабілітації для військових. Ще в травні 2023 р. в. о. директора Заповідника «Києво-Печерська лавра» М. Остапенко провів переговори з парамедиком Юлією Паєвською («Тайра») щодо створення на території Нижньої лаври реабілітаційного центру для воїнів ЗСУ. Вони навіть оглянули окремі приміщення (відреставровані, нагадаємо, УПЦ) на предмет їх передачі військовим. У серпні 2023 р. на брифінгу для ЗМІ він повторив цю ідею, заявивши, що він відбирає в монастиря корпуси, щоб заселити туди полонених і поранених, які потребують «духовної реабілітації». За його словами, у держави «зараз таких приміщень немає» (????), а от в Лаврі є готелі, які можна «використовувати для потреб військових, поранених, полонених».

Те, що ми сьогодні спостерігаємо, – це Атеїзм 2.0

Це не прибільшення, адже влада один в один повторює кроки більшовиків. Знову ж таки, не заперечуємо, що військові, та не лише вони, потребують реабілітації. Але ж ми все це вже проходили в 1920-ті роки за радянської влади. Рівно сто років тому, 1923 року, більшовики організували в Лаврі центр реабілітації для інвалідів революції та постраждалих на фронтах Громадянської війни, який називався Інвалідне містечко. Також у Лаврі було розміщено Музей культів і побуту, протезний завод, виробничу артіль, політехнічні курси інвалідів та цілу низку інших наукових і культурно-просвітницьких установ. Детальніше про це у статті «Вигнання Церкви з Лаври: разючі паралелі з ХХ століттям».

Що з цього в підсумку вийшло? Нічого доброго. Всі ці установи благополучно канули в Лету, а саму Лавру передали Церкві в 1988 р. у зруйнованому стані.

Зруйнована Києво-Печерська лавра. Фото: segodnya.ua

Так, Успенський собор підірвали німці в 1941 р., але ж усе інше – справа рук влади тодішньої радянської України. Знову ж таки, незважаючи на те, що в 1920-х роках більшовики щосили розкручували проєкт так званої Обновленської Церкви, народ туди не ходив, як не ходить і в ПЦУ сьогодні (дивись фото зі служби Лотиша).

Якщо Бог все ж попустить повне вигнання Церкви з Лаври, то можна припустити, що там облаштуються численні світські установи. Хоча й не без того, що деякі приміщення віддадуть Авраамію Лотишу і нечисленним постриженикам ПЦУ. Про таку можливість говорив О. Ткаченко під час свого перебування міністром культури. Але всім зрозуміло, що в ПЦУ немає ні кадрової, ні фінансової можливості хоча б підтримувати Лавру в тому благообразному стані, у який її привела УПЦ, не кажучи вже про подальшу реставрацію. Але чи будуть світські установи піклуватися належним чином про релігійну святиню українського народу? Питання риторичне. Результати такого піклування у XX столітті очевидні.

Можна припустити, що зрештою на Лавру чекає той самий стан, до якого її довели більшовики і з якого її підняли ченці та віряни УПЦ. Минулого разу щоб відродити там Церкву знадобилося 60 років. Скільки Бог попустить цього разу – ми знати не можемо. Але ми не сумніваємося, що в Лаврі знову буде безперешкодно молитися і братія, і народ Божий.