Річниця «визнання» ПЦУ Елладою: ілюзія Церкви, ілюзія єдності
10 листопада 2019 року предстоятель Елладської Церкви пом'янув Думенка під час літургії. Чи послужило це «визнання» зростанню ПЦУ і єдності вірян України?
Через кілька днів, а саме 10 листопада, виповнюється рівно рік, як предстоятель Елладської Православної Церкви архієпископ Ієронім вперше пом'янув ім'я Сергія (Епіфанія) Думенка під час божественної літургії.
Раніше, 26 серпня 2019 року, Священний Синод Елладської Церкви на одному зі своїх засідань «визнав канонічне право Вселенського Патріарха на надання Автокефалії, а також привілей Предстоятеля Елладської Церкви для подальшого вирішення питання про визнання Церкви України». 12 жовтня Архієрейський собор ЕПЦ ратифікував це рішення. 19 жовтня під час богослужіння в Салоніках, у співслужінні ієрархів і предстоятеля ЕПЦ ім'я Думенка виголосив патріарх Варфоломій, а 10 листопада це ж зробив і предстоятель Елладської Церкви архієпископ Ієронім.
Своє рішення вступити в євхаристійну єдність з українськими розкольниками (а літургійне поминання означає саме це) архієпископ Ієронім пояснив так званою «мирною грамотою», яку він надіслав на ім'я Думенка. У ній сказано, що «автокефалія ПЦУ привела в порядок поділ у пастві нашого Архіпастиря Господа», і що «зруйнована перешкода, яка стояла посередині між Вами і нами, православними і братами у всьому, перешкода, яка нас розділяла, привносячи печалі, великі скандали і велику шкоду всій Церкві, а також спільному в сучасному світі свідченню Православ'я». Крім того, архієпископ Афінський і всієї Еллади Ієронім побажав главі ПЦУ «звільнити Церкву України повністю від занепокоєння, яке сколихнуло її, руйнуючи її єдність, і відновити в ній у повній мірі мир, спокій та стабільність у славу Бога і всієї ойкумени Православ'я».
Отже, рік тому глава Елладської Церкви вважав, що Томос ПЦУ потрібно визнати в силу декількох причин:
- Він допоможе подолати розділення в Православному світі. Будуть припинені «печалі, великі скандали і велика шкода всій Церкві».
- Томос зруйнує перешкоду, що розділяла «православних братів» у Греції та Україні.
- Томос має «звільнити Україну від неспокою», «дарувати їй єдність» і «відновити в ній мир, спокій і стабільність».
Пройшов рік, і вже можна зробити деякі висновки з того, наскільки добре виконав свою місію дарований патріархом Варфоломієм Томос.
Чи припинено «велику шкоду Церкві»?
Ні. У даний момент практично кожен православний християнин розуміє, що Церква перебуває в стані глибокої кризи – самої, мабуть, великої за останні 1000 років. Руська Православна Церква, найбільша Помісна Церква світу, розірвала євхаристійне спілкування з Константинопольським, Олександрійським патріархатами, а також з тими ієрархами Елладської Церкви, які визнали ПЦУ. Зараз гостро стоїть питання про розірвання євхаристійного спілкування з предстоятелем Кіпрської Православної Церкви архієпископом Хризостомом.
Немає внутрішньої єдності з питання ПЦУ і у тих, хто «визнали» Думенка. Наприклад, у Греції проти легітимізації українського розколу неодноразово виступали митрополити Серафим Пірейський і Серафим Китирський. Висловлювалися з цього питання й інші архієреї. Негативну позицію займає величезна кількість простих мирян Греції. У цьому зв'язку досить згадати, як раптово змінювався розклад «паломницької поїздки» в Елладу 2019 року колишніх митрополитів УПЦ Олександра (Драбинка) та Симеона (Шостацького) через невдоволення віруючих.
Томос, замість того, щоб припинити «великі скандали і велику шкоду всій Церкві», тільки спровокував їх.
Так, в даний момент проблема ПЦУ і Греції дещо втратила свою актуальність. Але це не означає, що вона зникла. Тим більше, не означає, що вона пройшла рецепцію народу Божого. Народ її не прийняв, і, в більшості своїй, навряд чи ухвалить. Може, саме тому за рік після «визнання» ні Думенко, ні хтось інший з «ієрархів» ПЦУ так і не співслужив Предстоятелю Грецької Церкви?
Дуже неспокійно на Кіпрі. На даний момент вже чотири архієреї відкрито виступили проти неканонічного і одностороннього рішення архієпископа Хризостома про поминання Думенка. Озвучив свою позицію і митрополит Морфський Неофіт, який вважає єдиним канонічним предстоятелем Києва Митрополита Онуфрія. Можна не сумніватися, що серед кіпрських ієрархів знайдуться й інші, які вважають, що визнавши Думенка, архієпископ Хризостом порушив весь синодальний порядок у Церкві.
Тому Томос, замість того, щоб припинити «великі скандали і велику шкоду всій Церкві», тільки спровокував їх.
«Чи зруйнована перепона» між православними братами Греції та України?
Ні. Потрібно підкреслити, що відмова від євхаристійного спілкування – це відмова від спільної Літургії, а отже, акт, який впливає не тільки на ієрархію, але й на всіх членів Церкви. Адже, за великим рахунком, визнання Думенка розриває духовний зв'язок і між простими православними вірянами Греції, Кіпру та Руської Церкви. Величезна кількість православних святинь Греції вже не являють собою колишньої привабливості для паломників з Росії та України через те, що перебувають у руках розкольників (хто визнав розкол, яким є ПЦУ, сам стає розкольником). Тепер під загрозою Кіпр.
Більш того, визнавши українських розкольників, Константинопольська, Елладська та Олександрійська Церкви не зруйнували, а посадили перешкоду між собою і православними України. І тут треба підкреслити, що Українська Православна Церква – це мільйони віруючих, 12 338 парафій, 12 411 священнослужителів (дані за 2019 рік). По суті, саме цих людей відкинули від себе (а не від Церкви) ті, хто визнав Думенка.
Визнавши українських розкольників, Константинопольська, Елладська та Александрійська Церкви не зруйнували, а посадили перешкоду між собою і православними України.
Напередодні дарування Томосу Порошенко, Філарет Денисенко, Епіфаній Думенко і майже всі українські ЗМІ стверджували, що ПЦУ зможе об'єднати всі православні конфесії і всіх вірян України. Однак після майже двох років самі розкольники свідчать – православні християни, за словами екс-митрополита УПЦ Олександра Драбинка не хочуть брати «нав'язаний» їм Томос. Більш того, віряни не тільки відмовляються від «автокефалії», але і йдуть від тих, хто її прийняв. Здавалося б, за два роки кількість членів ПЦУ повинна була б зрости в кілька разів, а УПЦ – перетворитися в невелику маргінальну групку. Однак насправді ми бачимо, що «ієрархи» ПЦУ змушені «служити» практично в пустих храмах.
«Ось ваш дім зостається порожній для вас!» (Лк. 13, 35)
Так, 11 жовтня 2020 року в храм колишнього митрополита УПЦ Олександра Драбинка прибув «предстоятель» ПЦУ Епіфаній Думенко. Крім нього в «богослужінні» брали участь ще 11 «ієрархів» розкольницької структури, тобто чверть усього «єпископату». Здавалося б, ось він, зручний випадок показати народну любов до ПЦУ православних українців. Але давайте поглянемо – скільки ж парафіян відвідали Спасо-Преображенський собор тоді? Не більше 40-50 осіб. І це при тому, що «служив» Епіфаній Думенко і 11 «архієреїв», день був недільним і відзначалося 10-річчя з дня освячення храму!
Для порівняння, наведемо фото і з Богослужіння, яке звершував Предстоятель УПЦ того ж дня в Києво-Печерській лаврі:
Погодьтеся, різниця величезна. І порівняння цілком коректне – це Київ, один і той же день, у неділю богослужіння з участю предстоятелів своїх церковних структур. Тут чудово видно, що до українських розкольників віруючий народ просто не йде.
Але давайте вийдемо з Києва і поглянемо на «богослужіння» ПЦУ в інших містах. Ось фото з кафедрального собору ПЦУ Чернігова, де «архієрействує» один із найвідоміших у ПЦУ «ієрархів», спікер цієї структури Євстратій Зоря. Недільна служба 18 жовтня 2020 року. У храмі бачимо близько 10-15 чоловік.
Таку ж сумну картину ми можемо бачити і в інших храмах, що належать українським розкольникам.
Буковина – один із найбільш релігійних регіонів України. Але, як бачимо, і тут при великому скупченні «ієрархів» (їх четверо) і «духовенства» ПЦУ – практично порожній храм. Ось фото соборного «богослужіння» представників ПЦУ, що відбулося у Чернівцях 27 жовтня 2020 року, у день пам'яті преподобної Параскеви Сербської:
Те ж саме можна спостерігати й у Вінниці. 3 листопада 2020 року у вінницькому кафедральному соборі ПЦУ відбулося «богослужіння», на яке з нагоди дня народження колишнього митрополита УПЦ Симеона (Шостацького) прибули «ієрархи» ПЦУ Олександр (Драбинко) та Тихон Петранюк. Крім них і «священників» у храмі зібралося кілька десятків парафіян.
Однак ще не так давно в цей день у вінницькому кафедральному соборі можна було спостерігати зовсім іншу картину. Ось фото, зроблене 3 листопада 2017 року (за рік до дарування Томосу і переходу митрополита Симеона в ПЦУ) майже з того ж ракурсу, що й фото за 2020 рік:
Звичайно, завжди може бути елемент випадковості, коли з якихось причин храм може бути недостатньо наповнений (хвороби парафіян, масові виїзди на дачі та городи тощо), але в більшості випадків тенденція саме така – храми ПЦУ не вражають кількістю вірян. І це тим більш дивно, коли ми чуємо переможні заяви керівництва цієї структури, мовляв, українці підтримують саме ПЦУ.
Тому, скільки б нас не намагалися переконати прихильники українського розколу в тому, що більшість громадян нашої країни підтримують саме їхню структуру – факти, наочні і очевидні, свідчать про інше. Всі запевнення про те, що ПЦУ об'єднала в собі всіх православних українців, просто не відповідають дійсності.
У зв'язку з цим виникає резонне запитання – з ким же об'єдналися греки, які визнали Думенка як «предстоятеля» Церкви в Україні? З більшістю православних християн України? Ні, звичайно. Вони об'єдналися з розкольниками, які за допомогою політиків отримали «автокефалію», але від цього не перестали бути розкольниками. А православні християни «голосують ногами» – йдуть у ті храми, де присутня благодать Божа, і в ту Церкву, яка проповідує Христа, а не національні або патріотичні цінності. Як у випадку з керівником Свято-Миколаївського чоловічого монастиря ПЦУ у Дубно Меркурієм Бикирою, який вирішив в буквальному сенсі цього слова зодягнутися під прапор України з вишитою на спині картою держави. На підряснику «священника» також зображено герб України.
Чи відновлений мир в Україні?
Ні. Ще одне завдання Томосу полягало в тому, щоб «відновити мир в Україні» та припинити релігійні чвари. Глава Фанару вважає, що це завдання виконано. 2 листопада 2020 року він заявив: «У контексті моєї відповідальності за стабільність і єдність Православ'я входить надання автокефалії Церкві України. Це сталося з абсолютною упевненістю в тому, що саме так відновлюється канонічний порядок і що це сприятливо позначається на церковному житті в Україні».
Тезу, що «саме так», а не через покаяння, відновлюється канонічний порядок у Церкві, ми пропустимо. Занадто очевидна її нецерковність. Але от твердження про те, що визнання українських розкольників «сприятливо позначається на церковному житті в Україні» потребує більш пильного розгляду. Тому що створюється повне враження – ті, хто визнали ПЦУ, живуть в якійсь паралельній реальності або мають намір спотворити ту, що є.
В Україні відносний мир у релігійній сфері прийшов не з Томосом, а зі зміною влади, і зараз ситуація ризикує повернутися до тієї, що була в період з 2014 по 2019 роки. Ми практично постійно стаємо свідками гонінь на православних християн з боку адептів ПЦУ. Тільки за останні кілька місяців 2020 року ми можемо згадати цькування православних в Золочеві, страшне побиття вірян УПЦ в Задубрівці, побиття священника та парафіян храму канонічної Церкви в селі Припутні та багато-багато інших фактів нелюдського ставлення прихильників ПЦУ до тих, кого вони вважають належними не до тієї Церкви».
Де ж те «благо», яке Томос приніс в Україну? Його немає. І бути не може. Тому що благо для Церкви – не в механічному даруванні автокефалії групі розкольників, а в поверненні їх до Церкви шляхом покаяння і визнання своїх помилок. Не зробивши цього, не можна принести мир в Україну. І якщо патріарх Варфоломій печеться про церковне життя в нашій країні, якщо він переживає за тих, хто був позбавлений спілкування із світовим Православ'ям протягом багатьох років, то він повинен закликати представників ПЦУ до покаяння перед Церквою і припинення ворожнечі і ненависті по відношенню до мільйонів віруючих УПЦ.
Благо для Церкви – не в механічному даруванні автокефалії групі розкольників, а в поверненні їх до Церкви шляхом покаяння і визнання своїх помилок. Не зробивши цього, не можна принести мир в Україну.
І це твердження настільки очевидно, що про це говорять і в інших Церквах. Так, митрополит Кіккський Кіпрської Православної Церкви Никифор заявив, «що надання автокефалії Українській Церкві відбулося для досягнення миру чинної там церкви, але поки вона не була досягнута».
Владика переконаний, що було б логічним, «якби ця мета не була досягнута», очікувати від Константинопольського патріарха, що він «скличе або Всеправославний Собор, або Собор Предстоятелів» для вирішення даної проблеми. Однак можна з упевненістю сказати, що глава Фанару на це не піде. Принаймні, нинішній.
Що ж стосується нашої Церкви, то вона стала сильнішою. Після Томосу з неї пішли всі ті, хто шукав не Христа, а чогось іншого. І що відрадно – таких виявилося дуже мало.
Рівно стільки, щоб звільнити Церкву від домішок світу і зробити її чистою Нареченою Христовою. Тепер головне – не втратити цю чистоту, а все інше – Бог влаштує.
