Філіокве на Фанарі: чи помилився новий єпископ Філомілійський
Новий єпископ Фанара на хіротонії прочитав католицький Символ віри. Це помилка чи свідомий крок?
25 липня 2023 року під час хіротонії єпископ Філомілійський Константинопольського патріархату Феофан (Койя) прочитав католицький Символ віри. Сам він стверджує, що просто помилився. Але чи так це?
«Кадри вирішують усе»
Керівники вищої ланки прекрасно знають, що під важливе та складне завдання треба підбирати відповідні кадри, здатні це завдання виконати. Це означає, що за підбором кадрів на ту чи іншу посаду вже можна судити, які події намічаються і які завдання ставить перед собою та чи інша організація. Хто ж такий цей новий єпископ Філомілійський?
Напередодні хіротонії, а точніше 5 липня 2023 р., Священний Синод Албанської Православної Церкви опублікував офіційне комюніке, в якому сказано, що «архімандрит Феофан (Койя) відомий православним Албанії як лідер розкольницьких дій». Також було оприлюднено деякі подробиці його біографії.
Народився він у столиці Албанії, Тирані, 1966 року, духовну освіту здобув у семінарії в Дурресі (Албанія), а потім вирушив до Румунії, де його висвятили у священний сан. Далі в комюніке йдеться про таке: «Повернувшись до країни, він на чолі групи ультранаціоналістів 8 жовтня 1995 року вигнав служителів Православної Автокефальної Церкви Албанії під час звершення Божественної літургії з храму Панагії в місті Ельбасан».
Тут потрібне деяке пояснення. Історія Албанської Церкви, як і інших Церков під владою комуністів, у XX столітті – трагічна. У 1946 р. в Албанії до влади прийшли комуністи на чолі з Енвером Ходжею. У 1960-ті роки в країні розпочалася жорстока антирелігійна кампанія із руйнуванням храмів та розстрілами вірян. Обіцянку Микити Хрущова «показати по телевізору останнього попа» в Албанії було майже реалізовано.
У 1969 р. Албанія була офіційно проголошена першою у світі атеїстичною країною. Але 1991 року комуністичний режим упав і релігійне життя в Албанії почало відроджуватися. Незважаючи на те, що на той момент Церкву було практично знищено, після гонінь там усе ж залишилося 15 священників вельми похилого віку. Цього ж року Константинопольський патріарх Димитрій призначив митрополита Елладської Церкви Анастасія (Яннулатоса) патріаршим екзархом в Албанії, хоча автокефалію Албанської Церкви Константинополь визнав 1937 року.
Архієпископ Анастасій, який є предстоятелем Албанської Церкви й досі, – етнічний грек і виходець із Константинопольського патріархату. До речі, саме тому його аргументоване неприйняття ідеї визнання ПЦУ набуває особливої цінності.
Етнічними греками були й три наступні єпископи Албанської Церкви. Таке засилля греків не подобалося ані владі Албанії, ані тим самим ультранаціоналістам, які в 1995 р. на чолі з Феофаном (Койя) виганяли православних із храму Панагії в місті Ельбасан.
Наразі ж Феофан (Койя) з албанських ультранаціоналістів, які силою виганяють греків із храму, перетворився на архієрея того самого Константинопольського патріархату, проти якого він виступав. А ще раніше він переїхав жити до США, де після невдалої спроби отримати архієрейство в Православній Церкві Америки (ПЦА) пристав до Американської архієпископії Фанара. Коливання від «заклятого ворога» до «відданого друга» заради власної вигоди наводять на думку про безпринципність.
Отже, перше – безпринципність.
Наступний момент: вигнавши православних із храму Панагії в місті Ельбасан, архімандрит Феофан поставив там «священника» Миколая Марку, висвяченого в розкольницькій (на той час) Македонській Церкві. До речі, як заявили в Синоді Албанської Церкви, цей «Миколай Марку й донині продовжує окупувати історичну православну церкву Ельбасана». Це свідчить про зневагу до канонів Церкви. Неважливо, де та хто «висвятив» людину. Вдягнув священницьку одежу – вже «священник». Таким чином, друге – зневага до канонів.
І третє. Як уже йшлося, у США архімандрит Феофан намагався отримати єпископський сан у ПЦА, але йому було відмовлено. Причиною, як йдеться у комюніке, стало те, що «керівництво ПЦА отримало достовірну інформацію про його розкольницьку діяльність». Друга спроба, а саме – отримати архієрейство в Константинопольському патріархаті, увінчалася успіхом. Це наполегливе домагання єпископського сану дозволяє говорити про таку властивість, як честолюбство.
Отже, маємо: честолюбство, безпринципність та зневага до канонів. У підсумку отримуємо абсолютно керовану людину, готову багато на що.
Обмовимося: можливо, Феофан (Койя) і є суворим аскетом, великим молитвеником і талановитим організатором. Інформацію про це у відкритих джерелах знайти не вдалося, але ті факти, які описано вище, дозволяють зробити ті висновки, які зроблено.
Перш ніж перейти до обмовки під час хіротонії, слід сказати, що в особі єпископа Феофана, висвяченого, щоб опікуватися албанськими православними у США, Фанар отримує завзятого захисника нового еклезіологічного принципу, згідно з яким уся православна діаспора, хоч би де вона була, повинна підкорятися Фанару.
Після своїх «подвигів» у Ельбасані він вже навряд чи погоджуватиметься з тим, щоб православні албанці в США належали до Албанської Церкви.
Обмовка за Фрейдом?
Під час архієрейської хіротонії на Фанарі, яку очолив глава Архієпископії Фанара в США архієпископ Елпідофор та на якій був присутній патріарх Варфоломій, новопоставлений архієрей Феофан (Койя) прочитав Символ віри із додаванням «філіокве», тобто католицького догмату про походження Святого Духа і від Отця, і від Сина.
Пізніше він підтвердив факт прочитання Символу віри з «філіокве», назвав це помилкою та пояснив великою «емоційною напругою» під час хіротонії. Він навіть опублікував пояснювальну заяву та роз'яснення того, що трапилося, з метою відвести від себе звинувачення в неправославності.
Зокрема, він написав: «Чи є моя помилка в читанні частини англійського варіанту тексту Архієрейської сповіді, спричинена моєю емоційною напругою та великим особистим занепокоєнням у той священний момент, доказом мого "неповноцінного" Православ'я?»
Наприкінці своєї заяви він написав: «Щоб заспокоїти навіть найчутливішу совість, на яку могло вплинути згадане упереджене зауваження, заявляю всім і скрізь, що вірю абсолютно та непохитно у все правильне (зауважимо, «правильне» (proper), а не «православне» (orthodox), що власноруч підписав у прикладеному тексті мого ієрархічного сповідання». Тобто підписав він православне сповідання віри, а прочитав – католицьке.
Тут слід звернути увагу на той момент, що єпископ Феофан підтверджує, що він читав Символ віри з аркуша, а не цитував з пам'яті. Це звичайна практика архієрейських хіротоній, покликана якраз унеможливити вірогідність помилки у сповіданні віри.
Чи можна уявити собі, що за такої умови він помилився? Теоретично можна, хоча ймовірність цього дуже невелика. Але тут виникає одне цікаве запитання: а чому він помилився саме в цьому місці, а не в якомусь іншому? Як можна було читати з аркуша одне сповідання, а вимовити вголос інше?
Це можливо лише в одному випадку – якщо саме католицьке сповідання крутилося у його свідомості, у його розумі в той момент.
Подібні обмовки описані Зигмундом Фрейдом у його праці «Психопатологія повсякденного життя», де він стверджує, що ці обмовки є проявом несвідомих бажань і переконань, які у звичайному житті пригнічуються свідомістю, але в моменти психічного напруження мимоволі випливають назовні. Тобто напрошується висновок, що ця обмовка єпископа Феофана і є мимовільним проявом його істинних переконань.
Але щоб мимоволі проявляти справжні переконання, їх потрібно мати, а проти цього виступає та властивість, яку описано вище, – безпринципність. Якщо людина силою виганяє вірян із храму через те, що вони нібито прогрецькі, а потім домагається архієрейства в цих самих греків, то чи можна уявити собі, що вона має тверді переконання в сфері догматичного богослов'я? Отже, більш імовірне інше пояснення «помилки» – вона зроблена навмисно.
Якщо це була не помилка
Якщо це була не помилка, а заздалегідь спланована дія, то потрібно зрозуміти, в контексті яких процесів і для чого це зроблено. З вуст вищих ієрархів Фанара та Ватикана дедалі частіше лунають заяви про те, що необхідно об'єднуватися і що наявні розбіжності не повинні стати на заваді на цьому шляху. Останнім часом подібні голоси лунають з Кіпрської та Олександрійської Церков, які залічують до так званої групи грецьких Церков.
Зовсім нещодавно, з 1 по 7 червня 2023 р., в Олександрії (Єгипет) відбулася 15-та сесія Спільної міжнародної комісії з богословського діалогу між Римо-католицькою та Православною Церквами, за підсумками якої було підписано документ про першість і соборність у Церкві. А трохи раніше, на початку травня 2023 р., патріарх Варфоломій здійснив вояж до Італії. Назва програми цього візиту говорить сама за себе: «Два брати, одна віра». З «філіокве» чи без – це одна віра чи різні?
Як відомо, догматичні відмінності між католицтвом і православ'ям на сьогоднішній день досить значні, але історичні розбіжності, які сягають своїм корінням у перше тисячоліття історії Церкви, коли сама Церква ще була єдиною, зводяться до двох пунктів: верховенство римського папи та походження Святого Духа (лише від Отця або ж від Отця й Сина).
Щодо питання першості, як бачимо, відбуваються активні переговори та консультації. Деякий час тому на Фанарі обмовилися, що єдиним невирішеним питанням на шляху об'єднання залишається питання першості.
За непрямими ознаками це питання передбачається вирішити таким чином, що римський єпископ головуватиме в католицькому світі, а константинопольський – у православному. А у відносинах між ними двома римський папа матиме першість честі.
Що ж до догмату про походження Святого Духа, то є два варіанти: або його просто замовчати, або переконати вірян, що можна вірити і так і так. Ці два варіанти не є взаємовиключними, а радше взаємодоповнюють один одного. Тактика замовчування спрямована на тих, хто вважає, що тонкощі богослов'я – це для богословів, а для простих вірян вони не суттєві.
Другий варіант розрахований на тих, хто все ж таки може заперечити, що не можна вірити і так і так одночасно. Ось на цю категорію віруючих і розрахована тактика переконання, що насправді – можна. Точніше, можна бути в єдиній Церкві й водночас толерантно ставитися як до тих, хто переконаний, що Святий Дух походить тільки від Отця, так і до тих, хто вірить, що Він походить і від Отця, і від Сина. Подібна позиція має під собою історичне підґрунтя. Уперше вчення «філіокве» було проголошено в 589 р. на Третьому Толедському соборі. А далі майже 500 років Церква була єдиною, незважаючи на те, що одні вірили у «філіокве», а інші ні. Наприклад, у 808 р. римський папа Лев III отримав скаргу від Єрусалимського патріарха, в якій він скаржився на французьких ченців-бенедиктинців, які під час меси на горі Єлеонській читали Символ віри з «фіоліокве».
Папа вірив у «фіоліокве», але задля заспокоєння Єрусалимського патріарха велів накреслити Символ віри на срібних пластинах у соборі Святого Петра без «фіоліокве». А за рік по тому на Аахенському соборі «філіокве» було затверджено на Заході як офіційне вчення.
Отже прочитання єпископом Феофаном під час хіротонії Символу віри з «філіокве» чудово вписується в цю логіку. Ця «помилка» покликана продемонструвати, що можна сповідувати католицьке вчення, і водночас ніхто не перерве хіротонії та не звинуватить кандидата на архієрейство в єресі. Тобто можна бути православним єпископом і триматися католицького вчення.
Для підтвердження цього припущення слід дочекатися якогось відповідного жесту від католиків у бік православних, на кшталт накреслення православного Символу віри папою Левом III.
І насамкінець слід спростувати той аргумент, який висуває на свій захист єпископ Феофан, що він, мовляв, підписав документ із православним сповіданням віри, а отже, він – православний. Давайте відповімо на запитання: що має сакральне значення – підписання папірця в кабінеті чи публічне сповідання під час богослужіння в храмі? Звичайно ж, сакральне дійство відбувається в храмі, саме там на того, кого висвячують, сходить Святий Дух. А отже і все, що відбувається під час цього дійства, має більше значення, ніж підписання документів.
Тож усе йде за планом анонсованого об'єднання з католиками, а кожен вірянин має вирішити для себе – брати участь у цьому чи ні.
