Від слів своїх осудишся: як представники РПЦ рвуть на частини Тіло Христове

Святе Письмо надає словам людини величезного значення, і людина, яка вірує в Бога, не може не звертати на них уваги. Наприклад, псалмоспівець Давид просить Господа: «Нехай будуть слова уст моїх і помисли серця мого благоугодні перед Тобою, Господи, твердиня моя і Визволитель мій!» (Пс. 18,15). Він же каже, що «злоязична людина щоб міцною вона не була на землі, бодай лихо спіймало її, щоб попхнути на погибіль» (Пс. 139,12). Більше того, Давид упевнений, що зломовні люди «язиком своїм вразять самих себе; всі, хто бачить їх, віддаляться від них» (Пс. 63,9).

Ще суворіше попередження Христа, Який говорить, що ми від своїх слів осудимося і від них виправдуємося (Мф. 12,37). Спаситель вказує на прямий зв'язок між словами людини та її духовним станом: «Добра людина з доброго скарбу виносить добре, а зла людина зі злого скарбу виносить зле» (Мф. 12,35).

Цитати можна було б множити, але навіть зі сказаного зрозуміло, що духовний стан людини можна визначити за тими словами, які вона використовує для висловлення своїх думок. Особливо це важливо для християн у публічних висловлюваннях. Адже саме за нашими словами судять про Церкву і про Христа.

Є ще один момент, який необхідно враховувати всім нам: слова можуть не лише поранити, а й убивати. Слова можуть запалювати вогонь ненависті, провокувати війни, помсту, зло. Але що ми сьогодні бачимо?

Бачимо, що багато християн не лише досить різко висловлюються про ті чи інші церковні події, але дозволяють собі опускатися до майданної лайки, образ своїх опонентів чи братів за вірою. І йдеться не лише про мирян, але, на превеликий жаль, про духовенство і навіть про священноначалля Церкви.

Емоції чи план?

Українська Православна Церква сьогодні переживає дуже важкі часи. Ми стоїмо перед прірвою, кожен крок у напрямку до якої може бути фатальним. З одного боку, УПЦ намагається знищити українська влада, з іншого – у РФ є ті, хто, називаючи себе християнами, робить все, щоб підштовхнути УПЦ до прірви розколу.

Звучить парадоксально, але це так. Іноді навіть виникає враження, що слова та вчинки цих людей – це не емоції, а чіткий і вивірений план: своїми заявами максимально дискредитувати в очах українців усе, що пов'язане з РПЦ, спровокувати священноначалля і віруючих УПЦ на негайний розрив із цією структурою.

При цьому висловлювання, наприклад, священників Георгія Максимова, Андрія Ткачова, Андрія Новікова, митрополита Леоніда (Горбачова) або в минулому православного блогера Олександра Бориславського (псевдонім – Вознесенський) настільки контрастують з тим, що каже священноначалля РПЦ, що дивує повна відсутність реакції керівництва Руської Церкви на ці висловлювання.

Адже використовувати настільки хамську лексику можуть лише ті, хто відчуває свою повну безкарність, а може й підтримку. Адже якщо хтось скаже, що слова, наприклад, митрополита Леоніда (Горбачова) не мають жодного стосунку до РПЦ, то ми нагадаємо, що патріарх Кирил не лише не засуджує африканського екзарха, а й нагороджує його. Саме тому ми маємо право думати, що позиції всіх перелічених вище людей мають певні симпатії серед вищого керівництва РПЦ. Або ж, що набагато гірше, такі священнослужителі, як владика Леонід, озвучують те, про що не може сказати їхнє начальство.

Наведемо кілька конкретних прикладів.

Митрополит Леонід (Горбачов)

Якщо почитати telegram-канал того ж таки митрополита Леоніда, то часом неможливо повірити, що його автор – носій архієрейського сану, а не людина, яка набралася життєвого досвіду в «місцях не настільки віддалених».

Чого тільки варті його два дописи, присвячені особам архієпископа Арцизького Віктора і митрополита Агафангела, в яких владика Леонід недвозначно натякає на якусь інформацію щодо особистого життя вказаних архієреїв. Владику Віктора він називає «послушницею», а митрополита Агафангела – «бабусею».

Його висловлювання, що за архієпископом Віктором «багато людей будуть спостерігати», а митрополит Агафангел «маму рідну продасть, купить, і ще раз продасть», – це така гидота і ницість, що спочатку навіть не віриш своїм очам. Невже це міг написати православний архієрей?

І це лише одна з останніх публікацій. А таких у митрополита РПЦ – багато.

Протоієрей Андрій Новіков

Ще один приклад – протоієрей Андрій Новіков, який багато разів стверджував, що архієреї Української Православної Церкви, які підтримали Собор у Феофанії – розкольники, а віруючі, які причащаються у «непамоминаючих» храмах, «причащаються на осуд» і звершують «тяжкий гріх». Однак нічого подібного не було сказано в жодній із синодальних заяв Руської Православної Церкви. Більше того, патріарх Кирил підкреслив, що поки Церква не винесла соборне судження про відпадання тих чи інших архієреїв та священнослужителів у розкол, таїнства, які вони звершують, залишаються дієвими. Здавалося б, якщо предстоятель Церкви заявив про це, то отець Андрій мав би відреагувати – написати піст, що помилявся, сказати, що причащатися і молитися у храмах УПЦ можна і так далі. Чи він зробив це? Ні.

Натомість він із великим задоволенням прокоментував брудне висловлювання митрополита Леоніда про одеських архієреїв. Цей натяк виявився настільки близьким отцю Андрію, що він написав: «Вибачте, але автоматичний переклад Фейсбука перекладає евлогіївське "підписав", як "підписала". Очевидно, навіть у світі ІІ набрало популярності висловлювання владики Леоніда, що розійшлося, про "послушницю" з Одеси».

Олександр Вознесенський

Далі зазначених персонажів пішла людина, яку постійно рекламують і митрополит Леонід, і той самий о. Андрій Новіков, і дуже багато інших священників та ресурсів РПЦ. Це «православний аналітик», який пише під псевдонімом Олександра Вознесенського. Раніше в СПЖ поширювали його матеріали та рекламували книгу про експансію католицизму. Але зараз ця людина приносить Церкві стільки зла, що, здається, в його душі нічого від християнства не залишилося. Він ображає Предстоятеля УПЦ та архієреїв такими словами, що процитувати їх просто не піднімається рука. А після образ він дійшов до закликів до вбивства.

«А якщо ієрархи УПЦ зберуться на Феофанію 2.0 у п'ятницю, то може хтось попросити Путіна шарахнути Калібром по будівлі, де вони зберуться, щоб закінчити на цьому знущання цих виродків у рясах над простими віруючими?», – такі слова опублікувала ця людина в своєму телеграм-каналі.

Але ще дивовижніше виглядає коментар до цього допису від ієрея Димитрія Кельманова: «СЦУки начебто теж збираються. Може, краще по них?».

Кельманов – штатний клірик храму Христа Спасителя у Москві, настоятелем якого є патріарх Кирил. І зрозуміло, що Кельманов представляє не лише клір цього собору, а й певною мірою його настоятеля. Його слова теж можна списати на емоції, але чи не надто багато емоцій зараз у публічному просторі?

Чи не здається вам, що навіть якщо ви переживаєте за долю Церкви, то неприпустимо опускатися до рівня взаємних образ, рівня ворогів Церкви, використовуючи замість лому і болгарки – слово? Зрештою, чи не здається вам, що, не контролюючи свої «емоції», ви працюєте на відокремлення УПЦ від РПЦ, відвертаючи простих людей від Церкви?

***

Нам усім варто було б подумати над тим, як стримати свій запал і згадати, що ми християни. Що за всі свої слова ми дамо відповідь. І що необережні висловлювання можуть мати катастрофічні наслідки не лише для життя окремо взятої людини, а й для життя Церкви загалом.

«Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло. От і коням вкладаєм уздечки до рота, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо. От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітрами жорстокими, проте найменшим стерном скеровуються, куди хоче стерничий. Так само й язик, малий член, але хвалиться вельми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса! І язик то огонь. Як світ неправости, поставлений так поміж нашими членами, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни. Бо всяка природа звірів і пташок, гадів і морських потвор приборкується, і приборкана буде природою людською, та не може ніхто із людей язика вгамувати, він зло безупинне, він повний отрути смертельної! Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу. Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було!» (Як. 3, 2-10).