Як Фанар просуває визнання ПЦУ

15 липня 2023 року прем'єр Північної Македонії Димитар Ковачевськи відвідав Фанар, де обговорив із патріархом Варфоломієм «питання, що становлять взаємний інтерес». Паралельно з цим митрополит Фанара Еммануїл Халкідонський побував у Болгарії, де вимагав від Болгарського Патріарха «виконати цю обіцянку» та визнати ПЦУ. Крім того, Еммануїл сказав болгарам, що Церкву Північної Македонії треба називати «Охридська Архієпископія», а не Македонська Православна Церква.

Природно, обидва ці візити не випадкові, а з урахуванням Архієрейської наради РПЦ, яка відбулася днями (де була фактично оголошена війна домаганням Фанара на першість влади у світовому Православ'ї), вони вимагають до себе більш пильної уваги.

Протистояння між РПЦ і Фанаром розпочалося не вчора, й Архієрейська нарада стала лише відповіддю на роботу, яку Фанар веде проти свого суперника. При цьому слід зазначити, що у плетінні інтриг, у закулісній грі та вмінні «грати вдовгу» фанаріоти перевершують і РПЦ, і будь-кого іншого зі своїх суперників. Тут далася взнаки і постійна боротьба за виживання в ісламському середовищі, і тісне спілкування з політиками та спецслужбами, і вроджене «крито-еллінське» лукавство (Тит. 1, 12).

Прикладом цього лукавства і мистецтва інтригоплетіння може стати ситуація з Македонською Церквою.

Фанар та Македонія

Ще 5 червня 2022 року Македонська Церква отримала Томос про автокефалію від Сербського Патріархату. Однак, буквально наступного дня Архієпископ Стефан заявив, що «Охридська Архієпископія» (саме так, і це важливий момент, – Авт.) проситиме Томос про автокефалію у Вселенського патріархату, оскільки це єдина Церква, яка має право надавати такі документи згідно з традиціями та канонами». Він продовжив, що його мета – отримати «справжню автокефалію, яку визнають усі», оскільки «залишається в силі канонічна традиція, що тільки Вселенський патріархат дає Томос про автокефалію, а інші Церкви його благоговійно приймають».

Що це за «канонічна традиція» і в якому каноні вона прописана, Архієпископ Стефан замовк. Проте ми знаємо, що поняття «традиції» плавно перетікає в поняття «привілей». А це вже є інструментом влади Фанара над іншими Церквами. Цей стан речей чудово розуміють у РПЦ і намагаються йому протистояти.

РПЦ та Македонія

Усередині Македонської Церкви є достатня кількість єпископів, які займають у суперечці між Фанаром та Руською Церквою канонічну сторону і не вважають, що для легітимізації їхньої Церкви потрібен ще й Томос від патріарха Варфоломія. Найпомітнішим серед них можна вважати митрополита Куманівського й Осогівського Григорія. Окрім заперечення необхідності отримання фанаріотського Томоса, він ще й відстоює право МПЦ називатись не «Охридською Архієпископією» (як вимагає Фанар), а Македонською Православною Церквою. Понад те, владика Григорій навіть написав книжку «Константинопольський патріарх перший серед/без рівних», із назви якої зрозуміло, що він противник політики Фанара. При цьому свою позицію він подає як патріотичну, на відміну від позиції Архієпископа Стефана.

Водночас, цього архієрея деякі називають у Македонській Церкві необ'єктивним.

У провину владиці ставлять надто часте спілкування з главою Руського Подвір'я в Софії архімандритом Вассіаном (Змєєвим). Начебто саме він «транслює» позицію Москви для деяких македонських архієреїв.

Наприклад, після одного з богослужінь митрополит Григорій у проповіді заявив, що Македонська Православна Церква у суперечці Фанара та РПЦ щодо визнання ПЦУ «твердо залишається на російській стороні».

У цьому контексті просування фанаріотами свого Томоса виглядає не як «канонічна традиція», а як спроба вивести Македонську Церкву з-під «орбіти впливу» як РПЦ, так і Сербської Церкви.

При цьому видимим знаком свободи від впливу РПЦ має бути не тільки вручення правильного Томоса, а й визнання ПЦУ. Власне, поминання Думенка – це та сама ціна, яку треба заплатити за «справжню автокефалію», чого македонці робити не хочуть.

Крім того, ще раз нагадаємо, що фанаріотський Томос має й іншу сторону – залежність від Константинопольської Церкви. Отже, патріарх Варфоломій свою «традицію» давати автокефалії просто так не змінить і буде використовувати всі можливі методи тиску на незгодних. Насамперед через державну владу.

Саме тому він зустрічався з прем'єром Північної Македонії Ковачевськи – щоби обговорити умови отримання Томоса. Вони прості – визнання ПЦУ та перейменування Македонської Церкви на Охридську Архієпископію. І саме тому Північна Македонія фігурувала під час візиту Еммануїла Халкідонського до Болгарії.

Фанар та Болгарія

Візит митрополита Халкідонського Еммануїла до Болгарії мав кілька цілей:

1. Спробувати просунути визнання ПЦУ;
2. Змусити болгар називати Македонську Церкву Охридською Архієпископією.

Для реалізації поставленого завдання головний ідеолог та ініціатор Томоса для ПЦУ (нагадаємо, що митрополит Еммануїл головував на «об'єднавчому соборі» у Києві) обрав одного з найвпливовіших болгарських архієреїв – митрополита Пловдівського Миколая.

За «щасливим збігом обставин» владика Миколай – не лише один із найавторитетніших єпископів Болгарії, а й відомий противник «російського впливу» всередині Болгарської Церкви. Наприклад, саме він відмовився у жовтні 2019 року брати участь у зустрічі з делегацією РПЦ, яка прибула до його країни. За три місяці до цього так «збіглося», що владика Миколай побував на Фанарі, де був тепло прийнятий патріархом Варфоломієм. Тобто вибір саме його як переговорника з фанаріотами не випадковий. І ми знаємо, що переговори велися.

15 липня 2023 року митрополит Еммануїл зажадав «виконати обіцянку», нібито дану Патріархом Неофітом із приводу того, щоб додати до Диптиха Болгарської Церкви ім'я Думенка. Крім того, він виявив бажання, щоб Болгарська Церква переглянула своє ставлення до імені Церкви Північної Македонії.

Однак, ймовірно, митрополит Еммануїл трохи не розрахував силу тиску на владику Миколая і свої вимоги подав у надто грубій формі. На що отримав відповідь: у Церкві ніхто не повинен надавати собі право бути остаточним джерелом істини.

Чим закінчилися переговори – поки що невідомо. Як невідома достеменно та ціна, яку запропонували фанаріоти болгарам натомість на визнання ПЦУ. Однак деякі припущення можна зробити.

«Болгарська ціна» визнання ПЦУ

Річ у тому, що митрополит Миколай Пловдівський представляє групу болгарських архієреїв, яка бореться за перегляд місця Болгарської Церкви у Диптихах. У жовтні 2019 року, пояснюючи своє небажання брати участь у прийомі делегації РПЦ, митрополит Миколай написав, що «час, коли позиція Болгарського Патріархату (з питання визнання ПЦУ, – Авт.) буде оголошена принародно і доведена до інших Помісних Церков, залежить від відведених до нас Помісних Церков.

Він продовжив, що «завичай всі Помісні Церкви рівні між собою, і жодна з них не є більш важливою, більшою і значущою за інші, і кожна Церква може заявити про свою позицію в будь-який час, коли вважатиме за потрібне. Я думаю, однак, що для нас на даний момент принципове значення має дотримання порядку в Диптиху. Тож якщо хтось вважає, що наша думка важлива і її потрібно терміново вислухати, їй слід згадати, що Болгарська Православна Церква є автокефальною з 927 року».

На закінчення владика написав, що «нас можна вважати маленькими та бідними, але те, що ми маленька й бідна Церква, не заважає нам відстоювати гідність Болгарської Православної Церкви та вимагати, щоб до неї ставилися з повагою. З такою самою повагою, з якою ми завжди ставилися до всіх інших».

Зрозуміло, що всі ці слова про місце у Диптихах були сказані в контексті тиску на Болгарську Церкву в питанні якнайшвидшого визнання ПЦУ. Але, як нам здається, саме їх зараз фанаріоти використовують як оплату за це визнання. Тим більше, що сам митрополит Миколай неодноразово висловлювався за «українську автокефалію».

Наприклад, у березні 2022 року владика розповів, що «багато років тому в Українській єпархії Руської Православної Церкви почалося прагнення до відокремлення та до автокефалії… Існує давнє канонічне правило, згідно з яким Церкви дотримуються адміністративно-територіального поділу та державних кордонів і при створенні нової територіально-державної одиниці мають право на власну автокефальну церковну організацію».

А у грудні того ж року, на зустрічі з головою ВЗЦЗ МП митрополитом Антонієм, він заявив, що «війна в Україні – це продовження міжцерковної суперечки про юрисдикцію, яка сьогодні вже загрожує самому тілу Святої Православної Церкви, і тому ми зобов'язані її припинити».

З цих слів владики Миколая можна зробити висновок, що одна з умов припинення війни в Україні – це «закінчення міжцерковної суперечки про юрисдикцію». Іншими словами, відмови будь-якої зі сторін від претензій на Україну. Можливо, зокрема, через визнання «автокефалії» ПЦУ.

Що далі?

Якщо підсумовувати все вищесказане, можна зробити висновок, що фанаріоти не відмовилися від своєї ідеї суду над патріархом Кирилом, яку вони озвучували через патріарха Олександрійського Феодора в січні 2022 року. Тоді через війну в Україні цей суд не відбувся. Ще одна причина – незгода щодо розташування Церков у Диптиху. Адже на даний момент практично у всіх Православних Церквах світу ім'я патріарха Кирила згадується одразу за ім'ям Патріарха Єрусалимського, тобто на п'ятому місці. Ті ж болгари – на восьмому чи дев'ятому, а кіпріоти – взагалі на 10-му. Тому для того, щоб організувати суд Пентархії, потрібно, щоб Предстоятелів-«суддів» було 5. А отже, місце Московського патріарха потрібно віддати тій Церкві, яка більш давня чи авторитетніша, не має значення.

Тут важливий вже сам факт − змінити Диптихи. Тим більше, що цю ідею патріарх Варфоломій висловлював ще 12 років тому, коли він оголосив про скликання Собору Предстоятелів «стародавніх Церков» (чотирьох східних патріархатів та Кіпрської Церкви). Оповіщаючи цих предстоятелів, глава Фанара заявив буквально таке: «Давні патріархати Православної Церкви разом із Святішою Церквою Кіпру... є немов стрижнем всієї будівлі та складу Православної Церкви».

Тож, на нашу думку, фанаріоти поставили суд над патріархом Кирилом на паузу й зараз працюють над створенням серйозних підстав для нього – просувають зміну порядку в Диптихах. Крім того, працюють вони й над тим, щоб дати ще кілька Томосів новим Церквам, які підтримуватимуть Константинопольський патріархат на гіпотетичному Православному Соборі або Нараді Предстоятелів. 

Як бачимо, приховані «ігри церковних престолів» тривають досить напружено, незважаючи на те, що жодних гучних подій начебто не відбувається.

Чим це все закінчиться – припустити дуже важко. Лише можна сказати напевно: єдності в Православ'ї сьогодні немає.