Ткаченка звільнено: чого чекати православним?

20 липня 2023 року Президент України Володимир Зеленський у своєму вечірньому відеозверненні запропонував прем'єр-міністру країни Денису Шмигалю розглянути питання про зміну міністра культури Олександра Ткаченка. Тобто запропонував (читай – наказав) його звільнити. Нагадаємо, що нещодавно Денис Шмигаль, коментуючи петицію про звільнення Ткаченка, яка набрала потрібну кількість голосів, заявив, що «не бачить підстав» для зміни голови Мінкульту. І ось тепер ці «підстави», схоже, з'явилися.

Вночі 21 липня Ткаченко оголосив про свою відставку. Більше того, на ранок з'явилися повідомлення, що проти Ткаченка порушено кримінальну справу за фактом розкрадання бюджетних коштів. Але нас у цьому випадку цікавлять не стільки мотиви звільнення Ткаченка та його подальша доля, скільки те, на що чекати Церкви від його наступника.

До чого тут серіали?

Причина раптової немилості Ткаченка – розбіжності у питанні щодо державного фінансування культури під час війни. Зеленський заявив, що «у час такої війни максимум державних ресурсів має йти на оборону, а кожен проект, який може бути реалізований коштом позабюджетних ресурсів, має бути реалізований коштом позабюджетних ресурсів. Це стосується різних галузей, зокрема, галузі культури. Музеї, культурні центри, символи, серіали – усе це важливо, але зараз інші пріоритети».

Начебто з цієї причини Президент «попросив прем'єр-міністра розглянути заміну міністра культури та інформаційної політики України Ткаченка».

Раніше в Україні спалахнув скандал через те, що Міністерство культури ініціювало виділення 400 мільйонів гривень на створення фільмів та серіалів під час війни. З них – 33 мільйони на серіал «ПГТ Інгулець», який, як передбачається, розповість про українського бізнесмена Олександра Поворознюка. Чим закінчився серіал про простого сільського вчителя, який став президентом країни, ми з вами пам'ятаємо. Пам'ятають про це і в Офісі Президента. І відповідно реагують.

Саме з цієї причини нардеп Ярослав Железняк, трохи прочинивши завісу рішення про звільнення Ткаченка, написав: «Ну виглядає так, що будуть змінювати міністра культури... У тому числі за серіали».

З цього допису Железняка стає зрозумілим, що головна причина таки не в серіалах (вони – «у тому числі»), а в інших провинах Ткаченка. В яких же?

Зняти напругу?

Відомо, що основним виконавцем беззаконня, що твориться в Києво-Печерській лаврі, було безпосередньо Міністерство культури. Саме відомство Ткаченка стояло за розірванням договору про оренду Лаври, його комісія (за допомогою поліції) займалася опечатуванням корпусів монастиря, Ткаченко ініціював вигнання братії з обителі.

Тому ще в березні 2023 року намісник Лаври митрополит Павел заявив, що Президент не зміг зупинити «одержимого сказом, злістю та ненавистю» міністра культури. «Отже, він робить все з вашого дозволу. Горе вам. Бійтеся!», – сказав тоді владика.

Іншими словами, Ткаченко виконував покладені на нього зверху «обов'язки» щодо «вирішення питання з Лаврою». Тому, начебто, за що його звільняти?

Насамперед, не «за що», а «для чого». Справа в тому, що православні віруючі здебільшого дивляться на главу Мінкульту як на одного з найяскравіших гонителів Церкви. Він сприймається ними як виключно негативна постать, що додає токсичності у сприйнятті української влади загалом. Крім того, в даний момент надто висока релігійна напруга в суспільстві. І зняття з посади Ткаченка має, по-перше, частково зняти і цю напругу, по-друге, дозволить владі показати свою «неупередженість», а по-третє, дасть Зеленському нехай невеликий, але козир в очах тих, хто вважає, що «винний не король, а почет».

Придушити міжнародний скандал?

Але головна причина, як нам здається, все ж таки не в цьому, а в тому, що Ткаченко не зміг «вирішити питання Лаври» швидко, гладко і без скандалів. У тому числі й за кордоном.

Наприклад, буквально цього тижня у провідному американському консервативному виданні National Review, яке називають «голосом правих у США», з'явилася розгромна стаття, в якій журналіст Майкл Догерті звинуватив український уряд у «релігійному переслідуванні та юридичному придушенні цілісної, відокремленої, давно існуючої релігійної громади».

Дещо раніше ще один знаменитий американський журналіст Такер Карлсон у бесіді з ексвіцепрезидентом США Майком Пенсом зазначив, що «Зеленський проводить арешти священнослужителів за те, що ті дотримуються інших поглядів, які влада не поділяє, що ніяк не означає дотримання свободи віросповідання, а скоріше зневажання цієї свободи». Важливо, що і Догерті, і Карлсон висловили невдоволення не лише гоніннями на УПЦ, а й тим, що, за їхніми словами, Америка ці гоніння фінансує, виділяючи кошти українському уряду. В умовах скорочення фінансування України для ведення бойових дій проти Росії будь-які подібні розмови (а тим більше на такому рівні) зовсім не потрібні Офісу Президента. Тому міжнародний скандал – це друга, як нам здається, причина.

Придушити внутрішній скандал?

Ситуація з Лаврою б'є не лише по міжнародному іміджу української влади, а й по внутрішньому. Вище ми писали, що простий віруючий народ дивиться на Зеленського через призму Ткаченка. А міністр культури не лише затягнув процес вигнання монахів із Лаври майже на півроку, а ще й не зміг уникнути ганьби.

Ми пам'ятаємо, як ще на початку протистояння за Лавру лідер українських радикалів Євген Карась давав свої інструкції підопічним, у яких було чітко сказано, що їхнє завдання – максимально висвітлити «неадекватність» і «агресивність» віруючих УПЦ.

Саме для цього влаштовувалися численні провокації, які зрештою призвели до протилежного результату – «неадекватами» зараз виглядають якраз гонителі Церкви. Активісти, які приходять під Лавру на роботу, виглядають не тільки відвертими маргіналами. Своїми діями їм вдалося ототожнити українську владу з радянськими безбожниками. І це бачать не лише в Україні, а й за кордоном.

Більше того, «активісти», які відстоюють «права Мінкульту», сприймаються суспільством не лише як безбожники, а й як відверті сатаністи. Тут можна згадати і диявольський «перфоманс» із «похороном» патріарха Кирила магом Веліаром, який у вільний час служить чорні меси. Організаторка активістів депутат Київради від «Євросолідарності» виявилася злочинницею, яка під наркотиками збила жінку на переході. Інший активіст, «дід Женя», записує ролики із зигами. А нещодавно у Мережі завірусилося відео, де один із «лаврських активістів» у київському метро обіймає та цілує чоловіка.

Тому замість того, щоб налаштувати простого обивателя проти монахів Лаври, Ткаченку вдалося зробити протилежне – він дав усім зрозуміти, що проти монастиря воюють безбожники, сатаністи та люди сумнівної моралі. Тим більше, що при цьому він ще й витрачав бюджетні гроші (Заповідник задіяв понад 4 млн. грн. на «охорону» Лаври).

Що буде після Ткаченка?

Вважаємо, що для Церкви нічого хорошого. Курс на знищення УПЦ буде продовжений і за нового голови Мінкульту. Кого призначать на цю посаду? Найімовірніше, призначать людину, більш «рішучу», ніж Ткаченка і більш радикально налаштовану стосовно УПЦ. Владі потрібен виконавець, який не побоїться «замазати руки» і ніяк при цьому не буде асоціюватися із Зеленським. Ткаченко тут явно не підходить, адже він довгі роки був директором каналу «1+1», який показував і фільми з майбутнім президентом України та шоу за його участю. Тому на посаду голови Мінкульту логічно обрати того, хто довершить розпочате, і на якого можна буде згодом «повісити всіх собак».

З цього погляду православним віруючим не можна дивитися на новину про звільнення Ткаченка як на позитивну. Це точно не та «новина», яку анонсував Зеленський, розповідаючи про «незалежність українців у духовній сфері». Швидше, навпаки – знявши Ткаченка, як нам здається, Церкві надіслали чіткий сигнал, що далі буде гірше.

Наскільки гірше? Подивимося. Але 100% рівно настільки, наскільки попустить Господь.