РПЦ та Фанар: конфлікт перетворюється на війну?

19 липня 2023 року у Свято-Троїцькій Сергієвій лаврі відбулася Архієрейська нарада РПЦ. Судячи з підсумкового документа та доповідей на цьому Соборі, головним питанням на ньому було посилення протистояння з Фанаром.

Навіщо треба було скликати Нараду саме зараз?

Підготовка до Архієрейської наради 2023 року проводилася в атмосфері секретності. Її дата була підтверджена буквально за кілька днів до початку, а повістка озвучена лише перед початком засідання, 19 липня. Виходячи з цього, можна припустити, що всі рішення були підготовлені заздалегідь, а переважна більшість архієреїв не мали жодної можливості ознайомитися з ними. Отже, обов'язкова присутність на Нараді архієреїв РПЦ була потрібна лише для того, щоб надати підсумковим рішенням більше ваги. Забігаючи наперед, скажемо, що головний результат Наради – «оголошення війни» Фанару. І це оголошення від імені двох сотень архієреїв, безумовно, надало йому масштабності.

Протистояння з Фанаром

Протистояння РПЦ із Фанаром ведеться вже давно. Причини його, як і взаємні претензії, відомі кожному, хто цікавиться життям Церкви. СПЖ писала про це дуже багато, тому нагадаємо лише, що в цьому протистоянні правда однозначно на боці Московського патріархату. Також нагадаємо, що РПЦ розірвала євхаристичну єдність із Фанаром та Церквами, які визнали ПЦУ.

Після легалізації Фанаром Філарета Денисенка та Макарія Малетича разом з їхніми послідовниками, патріарх Кирил заявив, що Константинопольський патріархат «вторгся в нашу юрисдикцію, пробачив розкольників, які були анафематовані, а отже, ототожнивши себе з розкольниками, сам став розкольником». Синод Фанара на ці заяви не відреагував. Збоку здавалося, що жорстка позиція ніяк не зачіпає фанаріотів. Однак насправді все було не так – вони просто чекали на зручний момент. І з початком війни Росії проти України цей момент настав.

Фанар проти РПЦ

Фактично від початку «СВО» патріарх Варфоломій багато і послідовно займався критикою патріарха Кирила та його позиції щодо війни Росії з Україною. Сказано було багато – і образ та загроз. Ось кілька прикладів:

1. «Я не знаю, як він (патріарх Кирил – Ред.) може виправдовуватися перед совістю. Як він буде виправдовуватися, як буде судити історія… Якщо навіть треба було пожертвувати своїм престолом і сказати Путіну: "Пане Президенте, я не можу з вами погодитися, я йду у відставку, я йду", ми, інші предстоятелі, на це чекали».

2. «Що для нас ще болючіше, так це те, що Московський патріархат дійшов рівня підпорядкування політичним амбіціям РФ, підтримуючи і нібито благословляючи це насильницьке вторгнення і невиправдане кровопролиття… Ми неодноразово засуджували агресію і насильство, щиро і по-братськи звертаючись до патріарха Московського з проханням відмежувати свою посаду від політичних злочинів, навіть якщо це означає звільнення з престолу».

3. «Церква і державне керівництво Росії співпрацювали у злочині агресії та розділили відповідальність за такі злочини, такі як шокуюче викрадення українських дітей».

Але ці звинувачення, хоч і звучали дуже болісно для патріарха Кирила, не могли бути підставою для якихось канонічних рішень проти нього. Зрештою Варфоломій сам неодноразово підтримував військові дії турецького уряду. Тому протиставити щось серйозніше, ніж «благословення війни», Фанар не міг. Рівно доти, доки патріарх Кирил не заявив, що загиблим у війні Росії проти України прощаються всі гріхи. Реакція Варфоломія була негайною: «Він сказав, що всі, хто загине в цій війні, одразу увійдуть до Царства Божого як мученики. Це не відповідає православному вченню».

Таке твердження – це звинувачення у єресі. І нехай прозвучало воно з вуст патріарха Варфоломія, а не Собору, ігнорувати його було не можна.

Війна РПЦ проти Фанару

Патріарху Варфоломію і тій хвилі нових «автокефалій», яка нині поступово, але впевнено піднімається (Литва, Чорногорія, Молдова), треба було протиставити не думку патріарха Кирила, а позицію всієї РПЦ. Що й було зроблено на Нараді. І, зважаючи на все, саме тема Фанара була на ній головною. Це стало зрозуміло вже після виступу патріарха Кирила, понад чверть масштабної доповіді якого було присвячено Константинопольському патріархату. Фанар названий у ньому «зброєю для боротьби з Православ'ям» та «засобом у руках умілих маніпуляторів». Однак, хоч би як жорстко не звучали дані заяви, для засудження Фанара їх було явно недостатньо. Тому позицію патріарха мала підкріпити доповідь митрополита Іларіона «Про спотворення православного вчення про Церкву в діях ієрархії Константинопольського Патріархату та виступах його представників», зачитану ним від імені синодально-богословської комісії. Основні її тези можна звести до таких пунктів.

1. Фанар претендує на першість влади над усією Вселенською Церквою.

2. Фанар претендує на роль вищої апеляційної інстанції.

3. Фанар відновлює в «сані» розкольників, які не мали канонічного висвячення або втратили сан внаслідок ухилення до розколу.

4. Фанар претендує на виняткове право надання автокефалії.

5. Фанар претендує на виключне право церковної юрисдикції у діаспорі.

У підсумковій ухвалі сказано, що «учасники Архієрейської наради висловлюють згоду з висновками» доповіді митрополита Іларіона, і «передають її на затвердження Священного Синоду». Усі звинувачення, що пролунали у виступі колишнього голови ВЗЦЗ МП на адресу Фанара, звучали і раніше. Але тепер із розрізнених заяв вони зібрані в одне ціле, і прозвучали з вуст нехай і не повноцінного, але все ж таки Собору. Можна не сумніватися, що затвердження їх Синодом – лише формальність. І, зважаючи на все, це може стати фундаментом для подальшого звинувачення Фанара в єресі. Можна не сумніватися, що фанаріоти реагуватимуть на ці звинувачення. Як і яким чином – побачимо у найближчому майбутньому.

Одне можна сказати напевно – ескалація поділу в Православ'ї набирає обертів.