«Я не відчуваю богооставленості»

Наша розмова з намісником Лаври митрополитом Павлом відбулася ще до того, як відбувся останній суд і його кинули за ґрати в СІЗО. Пропонуємо вашій увазі свідчення архієрея про тиск влади, спроби схилити його до переходу в ПЦУ, ставлення до Варфоломія та Епіфанія, а також те, з яким почуттям він спостерігає за спробами влади відібрати Києво-Печерську лавру.

«Не буде визнання ПЦУ? Значить, буде кримінальна справа»

– Ви розповідали про пропозиції влади щодо визнання ПЦУ в обмін на свободу. Як конкретно це виглядало?

– Я не знаю людей, які зі мною про це говорили, я не запам'ятовую їхні імена. Можу лише сказати, що це дуже неприємні особи. Мене покликав директор музею, сказав, що зі мною хочуть поговорити. Їхні перші слова звучали так: «Ви неправильно або недобре говорите про патріарха Варфоломія».

Ну а патріарх Варфоломій хіба якийсь особливий? Він нічим же не відрізняється від патріарха Кирила, патріарха Феофіла та інших. Тільки Варфоломій – невіруючий.

Він (співрозмовник намісника, – Ред.) мені каже: «Ви повинні визнати ПЦУ». Я відповів, що розмови навіть бути не може. Потім вони запропонували мені піти на якийсь компроміс. Який це може бути компроміс? Напевно, з совістю, щоб я відмовився від Бога. Я сказав, що й цього не буде. Тоді людина, яка сиділа поруч із Рудником, каже мені: «Тоді буде порушено проти вас кримінальну справу». Дуже неприємна людина. Я відповідаю: «Будь ласка, хочете стріляти? Ще раз кажу, що ніякого компромісу не буде. Братія не залишить Лавру, і ніякого визнання ПЦУ не може бути». На що знову мені повторили: «Значить, буде кримінальна справа».

Минуло два дні. Мене запрошують до СБУ на Печерську (район у центрі Києва, – Ред.). Я прийшов, мене зустріли, провели на якийсь поверх. Там начальник СБУ Києва та Київської області і ще двоє людей, які допитували мене в музеї, поставили мені абсолютно ті самі запитання. Єдине, тут вони були більш лояльними. Я їм знову повторив, що не може бути ніякого компромісу з Церквою і державою, що я громадянин своєї країни, що я виконую Закон, але Христа зрадити я не можу, цього не буде. І виселятися ми теж не будемо. Ще сказав їм, що всі їхні звинувачення, ніби я проти президента, проти влади, – неправда.

«Об'єднатися з ПЦУ? А чому не з партією зелених?»

– Вони, напевно, не розуміють, чому саме Ви не хочете об'єднуватися з ПЦУ?

– З ким об'єднуватися? З політичною партією? Ну, в такому разі можна об'єднатися з Юлією Тимошенко, з партією зелених, чи як їх там ще називають. А Думенко... Він надягнув на себе незаслужено одяг архієрея, будучи не рукопокладеним. Я йому раджу почитати про Феофіла, Христа ради юродивого. Губернатор полтавський сміявся, коли Феофіл безумний вдягнув усілякі брязкальця, ну й вирішив посміятися, як вони сміються над нами всіма сьогодні. Тому об'єднуватися нема з ким.

А владі... Нам нема чого з владою миритися. Що ми зробили їм поганого? Вони нам роблять, але не перша, я гадаю, особа, а інші. Навіщо мені з ними миритися, якщо я з ними не сварився?

Конституція гарантує мені свободу, але на Конституцію ніхто не дивиться. Суд у нас заляканий. Я ж бачу, як вони приходять на суд. Ще засідання не закінчилося, а прокурор Євген вже читає постанову. Я це бачив, але й бачили люди, які сиділи в залі суду. Тому ніякої свободи немає, ніякої рівності немає, ніякої поваги до людини немає, просто є насильство. Ніхто не чує, судді не чують, бо їм так сказано. Я нагадав прокурору, як він колись приходив до мене і тоді говорив по-іншому. А сьогодні він очі не піднімає на суді.

– Схоже, Мінкульт не планує відступати. Чи потрібно готуватися, що влада буде силою захоплювати Лавру?

– Це вже сьогодні відбувається. Вони сьогодні нагнали поліцейських, почали зрізати замки, вішати свої печатки, як до гробу Христа. Вони нічого не зможуть, навіть якщо і нас уб'ють, виженуть. Але все це тимчасово. Те, що робиться сьогодні в Лаврі, не вміщається в людський розум. Ці ще страшніші, ніж була радянська влада.

– На початку березня в Мінкульті багато говорили, що в Лаврі буде ПЦУ, що вона перетвориться на «українську святиню» тощо. Зараз таких розмов практично не чути. Це означає, що влада втратила надію, що хтось ще з братії, крім Лотиша, виявиться зрадником?

– Лотиш ходив по обителі, пропонував ченцям пости у Лаврі. Комусь пост ризничного, комусь посаду скарбника пропонував. Але він опинився на самоті. Це нещасна людина. Батько в нього – святого життя, а син – зовсім інший.

Подивіться, як Авраамій зараз звертається: «Мій народ України». До народу України можуть звертатися Президент, Предстоятель Церкви. А ти хто?

«Сьогодні вони розправляться з нами, завтра підуть на інших»

– Лавра – це прекрасні будівлі в центрі столиці. Чи не здається Вам, що епопея з вигнання монастиря, уся ця пафосно-патріотична риторика може бути певною мірою просто бізнес-проєктом, щоб розмістити у корпусах офіси та фірми?

– Я гадаю, що ті, які дориваються до влади у Нижній лаврі, – так, вони це робитимуть. Свого часу вже були ті, хто ходив і намагався влаштувати тут бізнес, торгові павільйони. Але я це припинив і не дозволив.

– Це було вже за нинішньої влади?

Так, але я думаю, що Президент точно не знає. Хто ж йому буде про це розповідати? Ці приходили не до мене, а приходили до директора музею та вмовляли його.

– Під Вашим керівництвом Лавра з руїн перетворилася на прекрасну обитель. З яким почуттям Ви спостерігаєте за діями необільшовиків?

– Я завжди вважав себе недостойним і вважаю. Так, я отримав милість від Бога бути на цьому місці. У 1985 році я сказав одному своєму другові: «От би дожити до того часу, коли будуватиметься Успенський собор. Я б поцілував цьому наміснику не тільки руку, а й ногу». Рівно за 9 років я отримую Указ – «Архімандрит Павел (Лебідь) призначається намісником Києво-Печерської лаври».

Випала честь мені будувати Успенський собор. Те, що кажуть, що держава будувала... Нічого вона не будувала. Вони давали гроші, але тут же відмивали. Мої друзі перераховували гроші на реставрацію. Був у нас раб Божий Роман, він перерахував на реставрацію 1 мільйон доларів. Інші мої товариші оплачували розпис усередині храму. Те, що влада каже, що вони щось зробили самі... Брешуть.

Знаєте, я не відчуваю богооставленості, Господь не залишає мене. Але дуже важко на душі, коли руйнують при тобі те, що ти зробив. Вони нічого не побудували. Вони тільки крали. І сьогодні дуже важко, коли руйнують твою святиню, руйнують історію країни. Адже в Лаврі народилося все – зокрема й наша державність.

Краще померти, щоб не бачити цю гидоту і запустіння. Народ духовно омертвів, як пише наш випускник святитель Митрофан Астраханський.

Сьогодні вони (влада, – Ред.) розправляться з нами, завтра підуть на інших, окрім іудеїв, їх вони бояться, звісно. Почнуть гнати протестантів. Епіфаній їм не потрібен. Його, як і Авраамія, використають, щоб зробити брудну справу, потім – викинуть. І що далі?