Суд над митрополитом Павлом: що далі?

Пізно ввечері 14 липня 2023 року суддя Солом'янського райсуду Вікторія Жовноватюк відправила митрополита Вишгородського Павла за ґрати з застереженням, що він може вийти з СІЗО, якщо внесе заставу у 33,3 мільйони гривень.

Зрозуміло, що таких грошей владиці не зібрати, а відтак із в'язниці його навряд чи випустять. Також цілком зрозуміло, що справа проти нього була сфабрикована і навіть самим обвинувачам було незручно під час суду «доводити винність» архієрея. Розбирати перипетії всього судового процесу ми тут не будемо. Нас цікавить інше – що далі? Іншими словами, що означає для УПЦ арешт митрополита Павла, і чи можна хоч якось на його тлі спрогнозувати, що чекає на нашу Церкву?

Чому митрополит Павел?

Почнемо з того, що митрополит Павел – персона дуже помітна та медійна. «Винний» у цьому як він сам, так і вітчизняні ЗМІ, які свідомо ліпили з нього образ церковного антигероя. Протягом багатьох років культивувався міф про «розкішний спосіб життя» митрополита, хоча жодних конкретних доказів «розкоші», крім самого знаменитого «Мерседеса», подарованого кимось із благодійників, не було. Дійшло до того, що світські ЗМІ по-хамськи називали владику по марці його автомобіля, начебто тільки він їздить на представницькій машині, а, приміром, той же Думенко – їздить громадським транспортом.

При цьому ніхто з журналістів не хотів слухати історії, як митрополит Павел зі своїх власних коштів допомагав семінаристам, як оплачував їм весілля, лікування, поїздки додому тощо. Ще більше таких історій могли б розповісти ченці Лаври, але ці історії нікому не цікаві.

Цікавим був «Мерседес», цікавим було приниження архієрея, а через нього – і всієї УПЦ. ЗМІ старанно ототожнювали образ владики з усією Церквою, проектуючи всі його реальні та вигадані на всіх архієреїв, священників та вірян. Владика страждав від цього, йому було боляче, але він мовчав про цей біль. Заговорив лише на суді, кілька разів наголосивши, що він уже не «Мерседес», а «Тесла». Хтось сприймає його слова як жарт. Але насправді у них прозирає такий гострий і нестерпний біль, що зрозуміти владику може лише той, хто був на його місці.

Так ось за ці роки журналістам із подачі влади вдалося сформувати у суспільному сприйнятті негативний образ митрополита Павла. Причому вдалося настільки, що навіть деякі віряни, дивлячись на його арешт і тюремне ув'язнення, кажуть, що «все правильно».

Справді, влада обрала «правильну» жертву. Ту саму, яку вони багато років готували, і яку використовували як показовий приклад для розправи над УПЦ.

А судді хто?

Причому обрали не лише митрополита Павла, а й суддів, і обвинувачів, і взагалі всіх «учасників процесу». Все, що відбувалося на суді – було фарсом та театральною виставою. Суддя Жовноватюк просто не могла ухвалити іншого рішення. Адже Вікторія Сергіївна – особистість досить відома та навіть скандальна. Їздить вона, до речі, автомобілем, значно дорожчим, ніж у намісника Лаври. Її Toyota Land Cruiser 200 коштує понад 3 млн. гривень. І в травні 2023 року навколо цієї машини стався скандал. Коли неправильно припарковану суддею «Тойоту» забрав евакуатор, прибіг її чоловік і напав на комунальника, забризкавши його сльозогінним газом.

Також Жовноватюк звинувачували у «служінні інтересам криміналітету» та «політичному впливі» з боку Петра Порошенка (вже не дивує, що рішення про взяття під варту митрополита Павла виносить людина, пов'язана з Порошенком, правда?).

Але найбільше Жовноватюк «прославилася» на співбесіді у конкурсі до Вищого антикорупційного суду, де намагалася ухилитися від прямих відповідей на запитання голови Громадської ради міжнародних експертів сера Ентоні Хупера. У результаті Вікторію Сергіївну було знято з конкурсу у зв'язку з «обґрунтованими сумнівами в її чесності».

Тому іншого рішення у справі митрополита Павла вона ухвалити і не могла. Це настільки очевидно, що навіть сам митрополит Павел сказав – «суддя показала, що вона перебуває під тиском людей, які зацікавлені в цьому». Та й судила вона владику не за якісь конкретні злочини, а за словами адвоката владики Микити Чекмана, «за православну віру, адже у матеріалі справи немає нічого того, що роздмухують ЗМІ. Усі ці фрази вирвані з контексту».

За що?

Владику судять не лише за це. Треба розуміти, що у його особі судять усю Церкву, всю УПЦ. І навіть більше, у його особі судять право кожного з нас висловлювати свою думку. Адже все, що інкримінують владиці, він говорив не публічно, а у приватних розмовах телефоном, який, крім цього, спецслужби прослуховували без дозволу суду.

Ще в його особі судять кожного, хто ризикне називати речі своїми іменами. Кожного, хто назве розкол – розколом, громадянський шлюб – розпустою, а гомосексуалізм – збоченням.

Також в особі митрополита судять усіх, хто сміє думати врозріз із існуючою «лінією партії». Тепер людина не тільки не має права говорити те, що думає, але не має права думати, що думає. Адже, за великим рахунком, владиці інкримінували не лише слова, а й думки, додумавши за нього те, що думку суддів він мав на увазі.

Але найбільше в його особі судять християнство взагалі. Незручна ця релігія «новій людині». Тому що Євангеліє – це внутрішня свобода, яку до тюремної камери все одно не впечеш.

Що буде?

Подібна ситуація в історії Церкви вже була.

У 20-х роках минулого століття радянська влада вирішила, що Церква – це єдина «легальна контрреволюційна організація» на території СРСР. Чому? Тому що у вірян був свій погляд на беззаконня, що творилося більшовиками, тому що їхні думки було важко контролювати, а значить, усі вони без винятку – «неблагонадійний елемент».

Тоді, у 20-х, влада совєтів вигадала причину, яка дозволила їй розпочати відкриті переслідування на Церкву – «вилучення церковних цінностей» на користь голодуючих Поволжя. Ця формальна причина була потрібна, щоб «зачистити» релігійний простір Радянського Союзу від «неправильної» Церкви та звільнити місце «правильній», обновленській. Тій самій, яка настільки догодила владі, що карикатуристи навіть зображали її «священників» у будьонівках. Тієї самої, яку визнав Фанар (такі збіги навіть у цьому).

Незгодних на перехід чекала важка доля: частину духовенства випровадили з країни, тих, хто виїхати не схотів – відправили на Соловки. А тих, хто навіть на Соловках не забував про Христа, розстріляли.

Сьогодні, через сто років, усе повторюється. Нашим єпископам, священникам і мирянам знову, як і сто років тому, пропонують перейти до «правильної церкви». Можна не сумніватися, що за відмову від цього переходу на них чекає те саме, що й сто років тому – висилання з країни чи в'язниця. Сподіваємося, що розстрілювати незгодних щодо переходу в ПЦУ не будуть, але це не точно, судячи з кувалд і сльозогінного газу, які вже використовуються під час захоплень храмів. Тож відповідаючи на запитання «що буде?», відповімо – буде все те, що вже було. Бо «нічого нового під сонцем немає».

Церкві знову буде дуже важко. Але...

Як уже багато разів до наших днів, Христос знову переможе, бо Він заснував таку Церкву, яку не зможуть здолати й врата пекла. Церква знову переможе, а її гонителі − підуть у небуття, покривши свої імена незмивною ганьбою.

Тому що «нічого нового під сонцем немає».