ООН заявила про дискримінацію УПЦ: сигнал від західних партнерів?
У доповіді щодо прав людини в Україні ООН заявила про напади на УПЦ та про бездіяльність влади. Чи зможе думка міжнародної спільноти вплинути на релігійну ситуацію в Україні?
Наприкінці червня 2023 року ООН опублікувала доповідь Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) про ситуацію в Україні. Доповідь охоплює період з 1 лютого до 30 квітня 2023 р.
Гонінням на Церкву в Доповіді присвячено розділ, який називається «Ситуація навколо Української Православної Церкви». Сама ця назва вже доволі примітна, оскільки права жодної іншої конфесії в Україні не утискаються, і в ООН це визнають. Починається цей розділ такими словами: «Протягом звітного періоду Уряд і місцеві органи влади вжили низку заходів стосовно Української Православної Церкви (УПЦ)». Цю «низку заходів» можна виділити й проаналізувати як окремі пункти.
Кримінальне переслідування
У Доповіді про це йдеться в нейтральному ключі, а саме: «Зокрема, влада провела обшуки в культових спорудах та інших об’єктах УПЦ, оголосила про підозру священнослужителям і помістила кількох із них під домашній арешт, включно з одним із головних ієрархів УПЦ».
Цей ієрарх – митрополит Вишгородський Павел, намісник Києво-Печерської лаври, якого суд відправив під цілодобовий домашній арешт на 2 місяці, а потім подовжив арешт ще на такий самий термін. Таке подовження може свідчити про те, що слідство не може зібрати доказову базу для передання справи до суду і тягне час, щоб знайти вихід із цієї ситуації.
Так само подовжили домашній арешт митрополиту Черкаському Феодосію, якого звинувачують у «створенні сайту єпархії за шаблоном РПЦ» (і це не жарт).
На перший погляд повідомлення УВКПЛ є нейтральним, просто констатуються факти обшуків і вручення підозр. Немає слів про те, що вони необґрунтовані чи незаконні. Але ж якби в УВКПЛ не вбачали в цьому порушення прав людини, то вони й зовсім не включили б ці відомості до своєї Доповіді, чи не так? Тому це повідомлення свідчить, що ООН бачить у таких діях влади порушення прав людини. Звісно, до винесення судових рішень у цих справах ще зарано ці дії влади кваліфікувати як репресії.
Ситуація з Києво-Печерською лаврою
Цитата з Доповіді УВКПЛ: «Міністерство культури достроково розірвало з УПЦ договір оренди Києво-Печерської лаври, що перебуває в державній власності. Органи влади взяли до уваги адвокаційні зусилля ООН та утрималися від дій, які мали ризик призвести до насильства, і не стали примусово виселяти УПЦ із Лаври у встановлений термін – 29 березня».
Тут уже нейтральний тон змінюється на помірно обвинувальний. Виявляється, що ООН докладала «адвокаційних зусиль» в ситуації з Києво-Печерською лаврою. У перекладі з дипломатичної мови на загальноприйняту це може означати, що
в ООН дали зрозуміти українській владі, що примусове виселення ченців із Лаври покаже світовій спільноті, що Україна ще дуже далеко відстоїть від стандартів у сфері прав людини, які прийняті в цивілізованому світі, і що це може негативно позначитися на прагненні України вступити до ЄС і НАТО.
До того ж треба звернути увагу на слово «достроково» при згадці факту розірвання договору оренди Міністерства культури із УПЦ. Річ у тім, що дострокове припинення договору оренди можливе лише у випадках, передбачених законами України, а також самим договором оренди. У ситуації з Києво-Печерською лаврою Міністерство культури не змогло обґрунтувати розрив договору оренди положеннями закону або договору. Це може означати, що ООН розуміє, що односторонній розрив договору оренди незаконний і це рішення може бути оскаржене в суді.
Заборони УПЦ на місцевому рівні
Цитата з Доповіді: «Протягом квітня 2023 року міські та обласні ради Хмельницької, Рівненської та Волинської областей заборонили "діяльність УПЦ" на своїх відповідних територіях після того, як це зробили обласні ради Львівської, Житомирської, Вінницької та Тернопільської областей, хоча це виходить за межі їхніх повноважень. Багато місцевих рад також розірвали договори оренди комунального майна з УПЦ».
Тут УВКПЛ вказує на два види рішень місцевих рад.
Перший – це «заборона» діяльності УПЦ на своїх територіях. У тексті Доповіді перелічується 7 областей, які заборонили в себе УПЦ.
Наприклад, у Рішенні Хмельницької облради від 04.04.2023 р. ця заборона звучить так: «Заборонити діяльність Української Православної Церкви московського патріархату (офіційно зареєстрована як Київська митрополія Української православної церкви) на території Хмельницької області». У рішеннях інших облрад тексти аналогічні.
В ООН цілком справедливо констатували, що такі рішення виходять за межі повноважень місцевих рад. Причому з тексту Доповіді випливає, що місцеві ради заздалегідь знали, що це їхнє рішення незаконне. По-перше, у Законі України «Про місцеве самоврядування» не передбачено таких повноважень, а по-друге, у Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» у статті 16 «Припинення діяльності релігійної організації» чітко зазначено, що таку діяльність може бути припинено тільки за рішенням самої релігійної організації або ж суду. Причому стаття 16 передбачає вичерпний перелік обставин, за яких суд може прийняти рішення про припинення діяльності.
Тому дії депутатів облрад, які заборонили УПЦ, є не тільки незаконними, а й також можуть кваліфікуватися за статтею 161 «Порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної приналежності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками» і статтею 180 «Перешкоджання здійсненню релігійного обряду».
Рішення про розірвання договорів оренди також протизаконні, оскільки розірвання можливе лише в тих випадках, які передбачені законом або договором. Детальніше про це у статті «У Церкви відбирають землю: що каже закон?»
Дискримінація
Цитата з Доповіді: «ММПЛУ (Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, – Ред.) стурбована тим, що сукупний вплив дій уряду, спрямованих проти УПЦ, може бути дискримінаційним».
Нехай нікого не бентежать слова «може бути» – це не більше ніж дипломатичний вислів, покликаний дати зрозуміти уряду України, що він ще має можливість виправити ситуацію. Але якщо вже ООН заговорила про дискримінацію, то це означає: фактів порушення прав вірян УПЦ вже накопичилася така кількість, що ООН просто вже не може не звертати на них уваги. І можна бути впевненим, що окрім ООН від подібних фактів не зможуть відмахнутися й інші міжнародні, зокрема й європейські, правозахисні організації.
Мова ворожнечі
Цитата з Доповіді: «Крім того, у квітні 2023 року ММПЛУ задокументувала сплеск мови ворожнечі та декілька випадків насильства проти членів УПЦ. Державні службовці, блогери та лідери думок вживали дискримінаційну та підбурливу риторику і відкрито закликали до насильства проти священнослужителів і прихильників УПЦ».
Якщо в попередньому пункті про дискримінацію згадувалося із застереженням «може бути», то тут вже прямо відповідну риторику названо дискримінаційною і підбурливою. Причому використовують її не лише блогери та лідери громадської думки, а й держслужбовці. Також зафіксовано заклики до насильства щодо духовенства і вірян УПЦ, а це вже кримінально карані діяння. В ООН тільки забули згадати, що не противників, а якраз прихильників УПЦ і навіть її священноначалля, наприклад, митрополита Лонгина, намагаються притягнути до кримінальної відповідальності за дискримінаційну риторику, що також є свідченням гонінь на УПЦ.
Бездіяльність правоохоронних органів
Цитата з Доповіді: «Уряд і правоохоронні органи не змогли ефективно протидіяти інцидентам, пов’язаним із мовою ворожнечі протягом звітного періоду».
Знову ми бачимо пом'якшення формулювань. Під час численних захоплень храмів УПЦ правоохоронні органи не тільки не діяли, а часом і прямо сприяли цим незаконним рейдерським захопленням. Але в Доповіді ООН про це не йдеться. Слід звернути увагу, що в ООН не побачили випадків, коли правоохоронні органи і суди захищали б права вірян УПЦ, інакше про це обов'язково було б згадано.
День Конституції
28 червня Україна відзначала День Конституції. Проводилися урочисті заходи. Перші особи держави виголошували красиві та правильні промови. Тільки ось повагу до Конституції потрібно проявляти не на словах, а на ділі. А в нас поки що виходить навпаки: на словах ми Конституцію шануємо, а на ділі порушуємо та навіть не хочемо чути про те, що там написано. А написано там, крім усього іншого, таке (корисно пам'ятати):
«Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава».
Чому ж тоді державні органи допускають протиправні дії стосовно УПЦ?!
«Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права». Той самий коментар.
«Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». То чому стосовно УПЦ місцеві органи допускають таке явне перевищення повноважень, що на це вже вказують і в ООН?!
«Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом». Чому ж права вірян УПЦ утискаються, причому часто на догоду іншим релігійним організаціям?
«Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність».
Чому ж місцеві ради прямо забороняють громадянам України вести релігійну діяльність?!
Можна навести й інші статті Конституції, але добре б політикам і держчиновникам пам'ятати хоча б ці.
Висновки
По-перше, важлива сама констатація з боку ООН фактів порушення прав вірян УПЦ. Це означає, що ситуація вийшла на міжнародний рівень і замовчати її не вдасться. Не вдасться й відмахнутися якимись звичними фразами, мовляв, ніде немає такої релігійної свободи, як в Україні.
По-друге, примітно, що ООН заявила, що вже втручалася в ситуацію з гоніннями на УПЦ, вживала певних «адвокаційних зусиль» і що зусилля ці виявилися ефективними: українська влада відмовилася від ідеї силоміць викинути ченців із Києво-Печерської лаври. Це вселяє обережну надію, що міжнародні інституції у сфері прав людини не залишаться байдужими та чинитимуть тиск на українську владу, щоб вона дотримувала прав своїх власних громадян.
По-третє, найсерйознішої критики зазнали дії місцевої влади, які прямо були названі такими, що не відповідають закону. Це може свідчити, що місцева влада займається явним і неприкритим беззаконням на тлі того, що центральна влада намагається переконати західні країни в тому, що Україна відповідає стандартам цивілізованого світу у сфері дотримання прав людини.
Іншими словами, місцева влада певним чином дискредитує центральну владу та Україну загалом в очах світової спільноти.
Звісно, і центральна влада висловлюється проти УПЦ, але вона все ж таки не дозволяє собі настільки явно протизаконних дій, як місцева влада.
По-четверте, гоніння на УПЦ можуть стати реальною перешкодою на шляху України до Євросоюзу і НАТО. Порушення прав вірян УПЦ, їх явна дискримінація не можуть залишитися непоміченими в Європі та у світі. Світова спільнота змушена буде якось на це реагувати. Поки що реакція на рівні Доповіді УВКПЛ ООН, але незабаром можуть послідувати й резолюції інших європейських і міжнародних організацій, а там і рішення Європейського суду з прав людини. Є обережна надія, що здоровий глузд візьме гору і можновладці не стануть заганяти нашу країну в таку ситуацію, коли їй закидатимуть недотримання елементарних прав людини і громадянина.
І по-п'яте, вірянам УПЦ слід, звісно, сподіватися не на ООН та інші міжнародні організації, а на Бога і Його всеблагий Промисел. Треба пам'ятати, що найефективніший спосіб протистояти гонінням на УПЦ – це особисто кожному зберегти вірність Христу і Його Церкві.
