Патріарх Варфоломій проти традиційних цінностей: маски скинуті?

18 червня 2023 р. у Таллінні відбулася 16-та загальна асамблея Конференції європейських Церков (КЄЦ).

Сама ця організація була створена 1959 року з метою сприяти примиренню народів Європи після Другої світової війни. РПЦ була однією із засновниць і активною учасницею КЄЦ аж до 2008 р., коли вона призупинила свою участь у цій організації. Загалом до складу КЄЦ входить близько 125 християнських конфесій Європи. Нинішня Асамблея ознаменувалася тим, що до її складу було прийнято ПЦУ.

Тепер, власне, про скандальне висловлювання патріарха Варфоломія. Воно було присвячене темі екуменізму, і в ньому він наголошував на правильності так званого «хорошого», або «класичного», екуменізму. Цей екуменізм отримав свій розвиток після Другої світової війни, коли стали створюватися різні європейські та світові екуменічні організації, покликані налагодити діалог між представниками різних конфесій.

Вважалося, що такий діалог сприятиме взаєморозумінню між народами і подоланню тих розділень, які виникли внаслідок Другої світової війни. Цілі були, загалом-то, хороші, але сама співпраця релігійних організацій почала розвиватися в дещо іншому напрямку. Цей «хороший» екуменізм виходив з ідеї рівноцінності всіх релігій або, принаймні, всіх християнських конфесій. Згідно з цією ідеологією, жодна конфесія не може претендувати на винятковість, на те, що тільки вона є єдина істинна Церква, а всі інші – це представники єретичних неправдивих учень. Це вважається нешанобливим, не толерантним ставленням до інших конфесій, хоча, по суті справи, це і є християнське вчення про Церкву: «Вірую в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву».

«Хороший» екуменізм

«Хороший» екуменізм постулював, що стіни між конфесіями, та навіть ширше – між релігіями, не сягають до неба. Образ дуже красивий. Але ж християнські конфесії, не кажучи вже про релігії, відрізняються одна від одної не якимись дрібницями, а дуже суттєвими моментами. Відмінності в догматичних віровизначеннях, відмінності у вченні про моральність, відмінності в тому, що становить основу релігійного світогляду, – все це не дає змоги релігійним організаціям у своєму екуменізмі заходити далі за просту співпрацю у якихось життєвих земних питаннях. Однак «хороший» екуменізм іде значно далі і заявляє про прагнення до об'єднання конфесій і навіть релігій. Проведення спільних «богослужінь» і «обрядів» – наочний тому приклад.

Ось що пише про цей «хороший» екуменізм американський подвижник Серафим (Роуз) у книжці «Православ'я і релігія майбутнього»: «Донедавна здавалося, що екуменізм – щось настільки штучне, синтетичне, що жодної власної духовності він не несе; "літургії", які проводять на екуменічних зібраннях, – від великих до малих, здавалися всього лише трохи складнішим варіантом протестантської недільної служби. Але сама природа екуменічної єресі – віра в те, що немає єдиної видимої Церкви Христової, що така Церква тільки ще формується, – є такою, що вона піддає душу, яка далася її дії, певним духовним впливам, які з плином часу мають призвести до типового екуменічного "благочестя" і "духовності"».

Це екуменічне «благочестя» та «духовність» найяскравіше виражається в політиці лібералізму і толерантності щодо будь-яких збочень і помилок. Спекулюючи на заповіді про любов і на словах Господа «щоб були всі одно» (Ів 17:21), прихильники екуменізму, зокрема й від Православ'я, проповідують толерантність до таких відхилень від норм християнської моралі, як ЛГБТ, аборти, евтаназія тощо.

Наприклад, 21 січня 2022 р. під час так званого «Екуменічного богослужіння заради єдності Церков», що відбулося на Фанарі, патріарх Варфоломій заявив: «Майбутнє екуменічного руху полягає в тому, щоб охопити "світло любові" за допомогою включення нових символів терпимості та співіснування в наше повсякденне життя, що бореться з забобонами й дискримінацією <...> Коли ми сьогодні тут молимося за єдність християнства, давайте з надією просуватись уперед на шляху до цієї спільної справи, якої ми дуже прагнемо».

На цьому заході було наочно показано, що це за «нові символи терпимості». Серед інших релігійних діячів у «богослужінні» брала участь якась «єпископеса», і її присутність анітрохи не бентежила главу Фанара.

Як відомо, патріарх Варфоломій всіляко підтримує нинішнього президента США Джо Байдена, який, незважаючи на свою приналежність до католицизму, просуває ідеологію ЛГБТ, свободу абортів тощо. І Американська архієпископія Фанара, і сам Константинопольський патріархат підтримують цей порядок денний і просувають його в маси.

Наприклад, 9 липня 2022 р. у передмісті Афін у храмі Панагії Фанеромені глава Архієпископії Константинопольського патріархату в США архієпископ Елпідофор здійснив хрещення дітей гомосексуальної пари. Це не було якоюсь приватною подією. Її масштаб, резонанс, який вона викликала, відомість і фінансові можливості учасників, а також ступінь їхньої залученості у справи Американської архієпископії та інші обставини свідчать, що це була якась декларація, гучна заявка на зміну ставлення Фанара до ЛГБТ.

Ще одна така заявка була зроблена 10 червня 2023 р., коли той самий очільник фанаріотської Архієпископії в США архієпископ Елпідофор звершив вечірню в храмі святого апостола Варфоломія Єпископальної церкви США на Мангеттені. Водночас богослужіння, приурочене до дня тезоіменитства патріарха Варфоломія, було звершено в храмі, на якому висить прапор ЛГБТ-спільноти.

Багато хто критикував архієпископа Елпідофора за це, але він відповів, що ті, хто засуджує православне богослужіння в храмі з ЛГБТ-прапорами, не мають доброти. Він також наголосив, що це не випадковість і не збіг, а саме декларування позиції Фанара стосовно ставлення як до ідеології ЛГБТ, так і до екуменізму.

На його думку, «ми святкуємо іменини Вселенського патріарха тут, у церкві іншої християнської громади, тому що Його Святість − це саме визначення екуменічності». У цьому архієпископ Елпідофор абсолютно має рацію: патріарх Варфоломій дійсно «саме визначення екуменічності». Тільки ось тепер з'ясовується, що ця екуменічність може бути і «поганою», якщо ґрунтується на традиційних цінностях.

«Поганий» екуменізм

Коли засилля ультраліберального порядку в екуменічному русі стало зашкалювати і дуже вже різко розходитися з текстом Священного Писання, з тими самими традиційними цінностями, у багатьох релігійних організаціях виникла зворотна реакція. І серед православних, і серед католиків, і серед деяких протестантських деномінацій почали дедалі голосніше лунати голоси тих, хто заявляв про явну несумісність цього ліберального порядку з християнським вченням про моральність, що прийняття ЛГБТ-ідеології та всіх інших ліберальних нововведень є зреченням від Євангелія, зрадою вчення Ісуса Христа.

Природно, представники різних релігійних організацій, які хотіли зберегти вірність традиційному християнському вченню про моральність, швидко побачили один в одному союзників у цій справі. Стало намічатися протистояння між такими прихильниками традиційних цінностей із різних конфесій та представниками того «класичного», «хорошого» екуменізму, який передбачав просування ліберального порядку. І ці останні побачили в цьому загрозу своїм екуменічним зусиллям.

І ось патріарх Варфоломій, не просто як представник цього «хорошого» екуменізму, а, за словом архієпископа Елпідофора, як «саме визначення екуменічності», зробив випад проти співпраці прихильників традиційних цінностей із різних конфесій, назвавши це «новим екуменізмом».

«Є ті, хто закликає до "нового екуменізму" – об'єднання християнських Церков навколо так званих традиціоналістичних цінностей. Ця форма екуменізму обов'язково створює дивні альянси серед християнських Церков. Церкви, які раніше були проти будь-якого виду екуменічної бесіди, зараз готові брати участь у так званому "новому екуменізмі", що підтримує традиціоналістичні цінності», – заявив патріарх Варфоломій.

Чути це з вуст давнього і послідовного екуменіста вельми дивно: як екуменіст може виступати проти екуменізму, незалежно від того, «старий» він чи «новий»? Але в тому-то й річ, що прихильність до традиційних цінностей є головною загрозою екуменізму як побудові «надцеркви», яка об'єднує представників різних поглядів на віровчення і мораль. Тієї «надцеркви», про яку попереджав і ієромонах Серафим (Роуз), і багато інших подвижників і богословів.

Адже якщо ми постулюємо, що істини немає або що вона розмита по різних конфесіях, частинка – там, частинка – там, то ми будемо прагнути об'єднання цих конфесії в щось єдине, бо так ми «зберемо» істину. Якщо ж ми будемо стверджувати, що Істина існує і що є та Церква, в якій вона міститься в усій своїй повноті, тоді ми шукатимемо цю Церкву, досліджуватимемо вчення кожної конфесії щодо його відповідності Священному Писанню і Переданню Церкви. Тобто йти в зовсім інший бік, ніж той, у який нас тягнуть екуменісти на кшталт патріарха Варфоломія. Тому-то він так і ополчається проти прихильників традиційних цінностей і протиставляє «новий» екуменізм «старому». «Якщо у ХХ столітті екуменізм розглядався як шлях до співпраці у баченні спільної людської спільноти і спільного блага, то "новий екуменізм" ХХІ століття став силою, що розбиває і руйнує», – сказав патріарх Варфоломій.

Але ж Христос прийшов не об'єднати людство на основі якихось абстрактних загальнолюдських цінностей, а розділити його за критерієм ставлення до Себе Самого: «Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм. Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір'ю, і невістку з свекрухою її» (Мт 10:32-35).

А Євангеліє від Марка показує нам ще одну грань цього зречення від Христа: «Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими» (Мк 8:38). Тобто відрікається від Христа той, хто соромиться Його слів. А що таке слово Христа? Це – Святе Письмо, Слово Боже, в якому міститься одкровення Боже людям. І якщо Святе Письмо називає содомію гріхом, то той, хто соромиться цих слів, зрікається Христа з усіма наслідками, які з цього випливають.

Якщо ми говоримо, що Христос об'єднав людей, то маємо на увазі, що Він об'єднав їх навколо Себе, навколо віри в Нього як у Сина Божого. Христос, а не загальнолюдські цінності, – центр такого об'єднання. Але «його всесвятість» патріарх Варфоломій ратує за старий добрий екуменізм, який ігнорує і віровчальні істини, і моральні норми.

Водночас для дискредитації традиційних цінностей він намагається пов'язати їх із РПЦ. Це досить ефективний прийом, якби не одне але. Дійсно, РПЦ підтримала криваву агресію РФ проти України, спекулюючи на нібито захисті тих самих традиційних цінностей. Про те, що людське життя – ще більш традиційна цінність, ніж гетеросексуальна орієнтація, в РПЦ воліють не говорити. Через це РПЦ стала токсичною в очах багатьох людей. Тому сьогодні для дискредитації будь-кого в релігійній сфері достатньо просто пов'язати його з РПЦ.

Однак патріарх Варфоломій примудрився помилитися й тут. Згадавши про прихильність РПЦ до традиційних цінностей у негативному сенсі, він почав наводити приклади «поганого» екуменізму в США.

«Наприклад, деякі американські євангельські християни, які раніше вважали католиків і православних християн "язичниками, які вшановують ідолів", зараз здаються готовими співпрацювати з певними католицькими і православними християнами для підтримки цих цінностей», – поскаржився патріарх Варфоломій. Виходить, що прихильність до традиційних цінностей – це не тільки «російський наратив», і справа тут зовсім не в РПЦ.

Що ж це все означає?

Здається, що патріарх Варфоломій викрив сам себе, скинув маску, під якою він приховував свою прихильність до ліберального порядку із його ідеологією ЛГБТ та іншими відступами від Священного Писання. Тепер усім стає зрозуміло, куди він веде своїх прихильників. У католицтві зараз назріває справжнісінький розкол між лібералами, які просувають ЛГБТ та жіноче священство, і консерваторами, які виступають за традиційні цінності. Такі ж тенденції, хоча і з деяким запізненням, простежуються і в Православ'ї.

Німецькі католики, багато їхніх побратимів з інших країн, та й сам папа Франциск позиціонують себе прихильниками ліберального порядку. Вони ж виступають за зближення з іншими конфесіями аж до об'єднання. У Православ'ї також почали позначатися контури поділу на традиціоналістів і лібералів. На бік останніх уже міцно став Фанар, а особливо його Американська архієпископія. Олександрійський патріархат нещодавно відзначився серйозним реверансом у бік «хорошого» екуменізму. Хто буде наступним – подивимося. Одне можна сказати вже досить виразно: всі ті, хто визнав верховенство Фанара в Православ'ї, хто підкорився його рішенням щодо українського питання (й не тільки), хто поставив авторитет Константинопольського патріархату вище за традиційне вчення Церкви, всі вони будуть змушені слідувати за Фанаром у його «хорошому» екуменізмі та відмові від традиційних цінностей.

Вибір за кожним із нас.