Велика політика і церковне питання: чи розгойдають ситуацію до осені?
Чи можливі провокації проти віруючих УПЦ? Як не попастися в пастку недобросовісних політиків.
Церква – Небо на землі. Складно собі уявити більш далеку від політики інституцію, ніж Церква, але, тим не менше, її активно втягують в політику. Це не відповідає Євангелію, оскільки політика за своєю природою роз'єднує, Церква ж усіх об'єднує у Христі. Тільки гріх, а не політичні уподобання, може бути перешкодою для знаходження в Церкві. Але у політиків часто виникає спокуса використати Церкву в якості розмінної карти у своїй політичній грі. Як це відбувається в Україні і до чого може привести? Давайте подивимося.
Чому фармацевтам вигідні хвороби
Наш занепалий світ влаштований дуже парадоксально: лікарям і фармацевтам вигідно, щоб люди хворіли, адвокатам вигідно, щоб громадяни постійно сперечалися один з одним, опозиційним політичним силам вигідно, щоб справи в державі йшли якомога гірше. Тоді вони будуть критикувати владу і займуть її місце на наступних виборах або при держперевороті. «Еталон» демократії і всього самого доброго, США, практикують в інших країнах концепцію «керованого хаосу». Практикують для вирішення своїх геополітичних завдань.
У 2019 р. в переддень президентських виборів в Україні, на одному з концертів студії «95 квартал» зі сцени було оголошено, що даний концерт є не що інше, як засідання партії «Слуга народу» з висунення В. Зеленського в президенти. Це був жарт, але він став правдою. В. Зеленський став Президентом, а партія «Слуга народу» отримала абсолютну більшість місць в парламенті. В Україні виникла монополія однієї партії на центральну владу. Важливе застереження: в сьогоднішній Україні такі поняття як влада, суверенітет і незалежність є, м'яко кажучи, відносними. Але, тим не менше, народ дав «Слугам народу» і особисто В. Зеленському карт-бланш на реалізацію передвиборчих обіцянок, головним з яких було завершення війни на Донбасі. За це проголосувало 73,22% виборців, які віддали свої голоси за В. Зеленського у другому турі президентських виборів.
Але минуло вже більше року, а обіцянки не виконані. Війна як і раніше не припинена. Укупі з економічними проблемами, коронавірусом, а також з приголомшливою некомпетентністю вищих державних чиновників це призвело до того, що рейтинг партії влади стрімко падає вниз.
Порошенко також прийшов до влади на обіцянці закінчити війну на Донбасі. Однак потім в його риториці все частіше почали звучати націоналістичні нотки і до кінця свого президентства він закінчив тим, що міцно став на бік націоналістично налаштованого електорату.
Практично всі соціологічні опитування показують зменшення рейтингу партії влади і відповідне зростання рейтингу опозиції. Опозиційних сил, які мають на сьогодні досить високі рейтинги дві: Опозиційна платформа - за життя (ОПЗЖ) і Європейська солідарність (ЄС), очолювана колишнім президентом П. Порошенком. Останній в 2014 р. також прийшов до влади на обіцянці закінчити війну на Донбасі. Однак потім в його риториці все частіше почали звучати націоналістичні нотки і до кінця свого президентства П. Порошенко закінчив тим, що міцно став на бік націоналістично налаштованого електорату. Він чомусь вирішив, що саме така позиція вкупі з заснуванням Православної церкви України (ПЦУ) допоможе йому переобратися на другий термін. Однак він жорстоко помилився. Народ України (саме народ, а не купка активістів-радикалів), сказала рішуче «ні» такій позиції. Тепер же падіння популярності «Слуг народу» дає П. Порошенку шанс на нове політичне майбутнє.
Також існують політичні сили, які формально підтримують В. Зеленського, але які хотіли б грати більш суттєву роль в управлінні державою. Вони теж зацікавлені в тому, щоб справи в країні йшли якомога гірше, і щоб політична відповідальність за це лягала на партію влади. Останнім часом можна спостерігати, як ці сили ведуть послідовну дискредитацію Зе-команди. Ця дискредитація проводиться тим успішніше, чим більше приводів для критики дає сама Зе-команда: падіння економіки, нездатність впоратися з коронавірусом, непопулярна земельна реформа, погодження з кабальними умовами МВФ і багато іншого.
Але просто на падінні рейтингу «Слуг народу» реванш взяти не можна. Це можна зробити, якщо вдасться розгойдати ситуацію в країні, змусити народ вийти на вулиці і таким чином спробувати взяти владу в свої руки. А розгойдати ситуацію найлегше використавши церковний фактор.
Церковне питання як інструмент розхитування ситуації в країні
Досвід останніх років показав, що Українська Православна Церква дуже зручна мішень для нападу. Храми і монастирі можна захоплювати і підпалювати, священиків і віруючих можна бити чи загрожувати їм розправою, можна зводити на Церкву який завгодно наклеп і за все це не нести ніякої відповідальності.
Правоохоронні органи не поспішають захищати релігійні права і свободи, якщо мова йде про УПЦ. Напади на храми і священнослужителів залишаються безкарними, що розв'язує руки радикально налаштованим елементам. Віруючі можуть цьому протиставити тільки молитви, звернення до судів та інших інстанцій, а також сповідування своєї віри, яке зовні виражається в хресних ходах і молитовних стояннях. Цього року Великий Хресний Хід в день Хрещення Русі не відбувся, але всі пам'ятають про 300 тисяч людей, які брали участь у цій події в минулому році. Церква здатна зібрати і вивести на вулиці сотні тисяч людей.
Правоохоронні органи не поспішають захищати релігійні права і свободи, якщо мова йде про УПЦ. Напади на храми і священнослужителів залишаються безкарними, що розв'язує руки радикально налаштованим елементам.
Показовий у цьому плані конфлікт між владою і Церквою в Чорногорії. Там протестувати проти антицерковної політики влади виходило більше половини дорослого населення країни. І результати виборів, які відбулися 30 серпня 2020 р. показали, що антицерковна політика Джукановича була помилкою, майже 30-річна його монополія на владу підійшла до кінця.
Неважко помітити, що нападки на Церкву, які взагалі-то і не припинялися, сьогодні спалахнули з новою силою. Причому це вже не обумовлено боротьбою за Томос, прагненням забрати храм для богослужінь або якимись вже відпрацьованими голослівними звинуваченнями.
Золочів як пробний камінь
Якщо через призму розгойдування ситуації в країні подивитися, наприклад, на випадок в місті Золочів Львівської області, то можна виявити цікаві речі. Міськрада голосує за заборону будівництва храму УПЦ (якого і не було), біля будинку священика збирається «віче з кувалдою», звучать погрози фізичної розправи, заклики виселити громадянина України з його законного житла, потім активісти ламають паркан і встановлюють відеокамеру для спостереження за внутрішнім двором житла священика. Все це – склад злочину за кількома статтями Кримінального кодексу: загрози життю і здоров'ю, псування майна, незаконне проникнення, перешкоджання проведенню релігійних обрядів, незаконний збір інформації, хуліганство і так далі.
Але особливо цікаво, що влада Золочева прямим текстом каже – справа не в законності чи не законності будівництва конкретного храму (повторимося, цього будівництва не було) а в тому, що вона, влада, принципово проти існування УПЦ в місті і по всій Україні. Міськрада Золочева відправив звернення Президенту і спікеру Верховної Ради із закликом заборонити діяльність Української Православної Церкви по всій країні. У такому ж ключі висловлювався і губернатор Львівської області Максим Козицький – мовляв, будувати у Львівській області храми УПЦ – аморально.
Провокації віруючих перед виборами можливі?
Виникає питання – для чого робляться такі відверто розпалюючі заяви і відбуваються беззаконні дії? Відповідь напрошується сама собою: все це спрямовано на те, щоб викликати відповідну реакцію віруючих.
Звичайно ж, одним випадком в Золочеві ситуацію не розгойдати, але що, якщо це тільки початок? Якщо таких нападів на православні громади стане набагато більше? Якщо риторика і дії стануть жорсткішими? Чи вийдуть українські православні на захист своїх храмів і священиків? Напевно вийдуть. І будуть справедливо звинувачувати владу в беззаконні. А влада у нас, повторимося, це В. Зеленський і «Слуга народу». Чи можна спровокувати повторення подібної ситуації? Звичайно, можна.
Загалом, схема вимальовується нехитра: політичні сили, які бажають взяти (повернути) владу в свої руки, напередодні осіннього політичного сезону провокують новий виток гонінь проти Церкви і направляють праведний гнів народу на чинну владу, тим самим ще більше її послаблюючи. А якщо при цьому вдасться ще організувати або спровокувати вуличні заворушення – взагалі чудово. Для дискредитації, а то і повалення влади якраз те, що потрібно.
Схема вимальовується нехитра: політичні сили, які бажають взяти (повернути) владу в свої руки, напередодні осіннього політичного сезону провокують новий виток гонінь проти Церкви і направляють праведний гнів народу на чинну владу, тим самим ще більше її послаблюючи.
Для Церкви ж виникне складна дилема. З одного боку, священноначалля і віруючі не можуть не реагувати на можливі гоніння, а з іншого боку – ця реакція може бути використана політичними силами для вирішення їх завдань по захопленню влади. Яким же чином можна не попастися в розставлену пастку?
Як не попастися в пастку?
По-перше, пам'ятати слова апостола Петра: «Не платіть злом за зло чи лайкою за лайку, навпаки, благословляйте, знаючи, що це ви покликані, щоб успадкувати благословення» (1 Петр. 3, 9). Не можна на насильство і несправедливість відповідати тим же. Не можна активістам-радикалам протиставляти щось подібне зі свого боку. Всі заходи з охорони храмів і церковного майна повинні здійснюватися в рамках закону.
По-друге, слід утриматися від підтримки тих чи інших політичних сил або навпаки, критики на адресу інших сил. Подібне може мати місце в суспільній сфері, але не церковній. Ставка на певні політичні партії небезпечна не тому, що ці партії можуть програти, а тому що це не відповідає цілям Церкви в цьому грішному світі.
Не можна на насильство і несправедливість відповідати тим же. Не можна активістам-радикалам протиставляти щось подібне зі свого боку. Всі заходи з охорони храмів і церковного майна повинні здійснюватися в рамках закону.
По-третє, необхідно згуртуватися навколо священноначалія та Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Онуфрія. Не допускати будь-яких дій чи заяв, які б йшли врозріз з соборною думкою єпископату. Неодноразово доводилося чути з вуст як наших ієрархів, так і представників інших Помісних Церков слова про те, що всеблагий Промисел Божий в наш непростий час дарував нашій Церкві митрополита Онуфрія як ревного і мудрого архіпастиря, який з допомогою Божою може провести церковний корабель по хвилях бурхливого житейського моря і не дати йому загинути. І саме через нього, а також весь єпископат УПЦ, Бог направляє свою Церкву в правильному напрямку.
Напевно, не всі однозначно сприйняли рішення Блаженнішого митрополита Онуфрія про непроведення в цьому році Великого хресного ходу на честь дня Хрещення Русі. Але ми віримо в те, що це було правильне рішення, на яке Бог надихнув нашого Предстоятеля. І в подальшому ми повинні проявляти синівський послух, навіть якщо рішення священноначалія не здаються нам правильними.
Але головне, це звичайно ж пам'ятати, що Церква створена Богом і «сили пекла не переможуть її...» (Мф. 16, 18). Не здолають вони і нас, якщо ми будемо належати Церкві.
