Революційні рішення Синоду УПЦ
Від Синоду УПЦ 23 травня чекали на «революційні» рішення, особливо у відносинах з РПЦ. «Різких рухів» ми не побачили. Але тексти Синоду є революційними. В чому це виражається?
23 травня 2023 року відбулося засідання Священного Синоду УПЦ. Пройшло воно у надзвичайно складних умовах. З одного боку – масово захоплює храми ПЦУ та тисне владу, з іншого – «віджала» Бердянську єпархію РПЦ. Тому від синодалів чекали жорстких рішень: як у бік думенківців, так і Руської Церкви.
Очікування
Напередодні засідання з різних боків лунали голоси, мовляв, нарешті Синод буде змушений піти на крайні заходи через конфлікт у Бердянській єпархії і, якщо не проголосити автокефалію, то розірвати євхаристичне спілкування з РПЦ точно. Незважаючи на те, що патріарх Кирил ще у грудні 2022 року обсмикнув своїх медійних «яструбів» і закликав їх не фантазувати про УПЦ більше, ніж було сказано на засіданнях Синоду РПЦ, це не надто допомогло. Ряд російських ресурсів та блогерів постійно підкидають дрова у градус протистояння між РПЦ та УПЦ. Вони говорять про «розкол», зневажливо називають ієрархів та священників УПЦ «феофанівцями», а також постійно натякають на їхнє бажання об'єднатися з ПЦУ. Іноді складається враження, що це таємне заповітне бажання авторів.
Ось і зараз у багатьох публікаціях буквально нагнітається тема повного розриву УПЦ із Московською патріархією. Здавалося, «аналітики» просто передчували такий розвиток подій з надією, що вони з повним правом зможуть говорити про УПЦ як про розкольників. Прихильники ПЦУ також передчували це, але вже з думкою, що в цьому випадку УПЦ не залишиться жодного виходу, як приєднатися до ПЦУ. Ось деякі приклади, взяті з православних телеграм-каналів.
«Правблог»: «Чи слід готуватися до призупинення євхаристичного спілкування між УПЦ та РПЦ? Очевидно, що хмари перед майбутнім Синодом УПЦ згущуються. Та й дату обрано явно не випадково – напередодні Дня Ангела Патріарха Кирила. Також не викликає сумнівів, що «прецедент» Бердянської єпархії буде використаний на максимум – люди, які беруть участь у формуванні думки вищого керівництва УПЦ, розуміють, що потім може бути пізно. Остаточно рвати з РПЦ треба зараз».
Щоправда, з повного тексту цього повідомлення не зовсім ясно, чи автори «Правблогу» вітають такий розвиток подій, чи навпаки. Однак у будь-якому випадку їхній текст формує навколо засідання Синоду УПЦ певне інфополе, очікування та надії.
«Хризма»: «Очевидно, що священноначалля УПЦ підштовхують до оформлення "Феофанії" в повномасштабний розкол. Останніми днями ситуація навколо Бердянської єпархії стала топ-темою для навколоцерковної спільноти як у Росії, так і в Україні. Єпархію залишив правлячий архієрей митрополит Єфрем, потім рішенням Синоду включили її до складу Руської Православної Церкви. Це спричинило різкі заяви з боку Української Православної Церкви. Призначений на 24 травня Синод, ймовірно, буде присвячений стосункам із Патріархією».
Знову бачимо відверте нагнітання ситуації, формування запиту на «різкі» дії Синоду. Мовляв, бо ж якими вони мають бути після різких заяв УПЦ щодо Бердянської єпархії?
Екзарх РПЦ в Африці митрополит Леонід опускається до відвертого стьобу на адресу УПЦ: «Так, там із фантазією проблем немає. То "феофанія", то "автокефалія", то "мироваріння" і т.д. Оголосіть весь список, будь ласка. У шахах є термін "цугцванг" − положення, в якому будь-який хід гравця веде до погіршення його позиції. Ось щось подібне ми й спостерігаємо зараз в УПЦ, яка без МП. Але треба враховувати, що всі персоналії, які прийматимуть відповідні рішення, не залишають собі надалі жодних шансів. А подальше бачиться у середньостроковій перспективі. І тоді вже неможливо буде зробити посилання ні на кого, і ні на що, зокрема, на ситуацію. Ось такий час. Зрадивши одного разу, ти вже не бачиш різниці. Наступні кроки відбуваються за принципом – "горіла хата, гори й сарай"».
Можна лише поспівчувати автору цих рядків, який, очевидно, не розуміє, що УПЦ перебуває не в стані «цугцванга», а проходить через горнило гонінь. Так само було з Церквою і в перші три століття християнства, і в наступні часи, аж до гонінь у СРСР. Всі ці гоніння лише зміцнювали та очищали Церкву, призводили не до деградації, а до її розквіту. Кров мучеників завжди була найдієвішою проповіддю християнства. Так і зараз, вірність українських християн своїй Церкві – найдієвіша проповідь істинності УПЦ. І митрополит Леонід серед російського духовенства далеко не єдиний у такому сприйнятті УПЦ.
Ієрей Георгій Максимов, який нещодавно відправляв до пекла всіх українських вірян, які не поминали патріарха Кирила, з певною часткою глузування прокоментував ситуацію в Бердянській єпархії: «Вважаю, було б правильним почати готувати документи про заборону, а то й про позбавлення сану самого митр. Єфрема <…> Справді хороший не той, хто хороший, коли легко, а хто залишається хорошим і коли важко. Цієї перевірки, на жаль, не пройшов ані митр. Єфрем, ані митр. Онуфрій».
Не відстають від цих людей і їхні ідеологічні антиподи. Їхні заяви також спрямовані до нагнітання ситуації, але вже з іншого боку. Наприклад, нещодавно заборонений у священнослужінні о. Андрій Пінчук пише у своєму телеграм-каналі: «У РПЦ заявляють, що всі укази правлячого архієрея Бердянської єпархії УПЦ Єфрема "не мають сили". <…> Тобто ті 4 бердянські z-священники й надалі звершуватимуть богослужіння. Поки не дочекаються ЗСУ, звичайно. Ну а синод (саме так, з маленької літери, – Ред.) УПЦ… Проковтне і витреться. Бо послух».
Той самий стьоб, те саме знущання, те ж зневажливе ставлення до УПЦ, і те саме підбурювання священноначалля до радикальних дій. Лише вже з іншого боку. До речі, деякі також очікували, що Синод ухвалить рішення про позбавлення сану самого о. Андрія Пінчука і буде вжито жорстких заходів щодо його прихильників, які активно співпрацюють із ПЦУ, причому ця співпраця подається як позиція значної частини всієї УПЦ.
УПЦ, її духовенство та віряни живуть сьогодні в оточенні злості та ненависті. Хвилі цієї ненависті захльостують корабель Церкви з усіх боків. Умовні Пінчуки топлять його ненавистю до РПЦ, радикали РПЦ – ненавистю до всього українського. А що ж Священний Синод УПЦ?
Реальність
Синод не став проголошувати автокефалію чи розривати євхаристичне спілкування з РПЦ, не став нікого викидати із сану. Синод взагалі не прийняв жодних заяв щодо ситуації у Бердянській єпархії. Синодали навіть не ухвалили жодного звернення з приводу гонінь на УПЦ. Не висловили вони і своєї точки зору на переслідування духовенства та вірян з боку влади та антицерковних радикалів. Натомість Синод ухвалив такі рішення:
· затвердив молитовні тексти для подячних молебнів, які відбудуться у всіх єпархіях 27 травня 2023 р. на честь 31-ї річниці Харківського Архієрейського Собору та перших роковин Собору УПЦ у Феофанії;
· затвердив нові богослужбові тексти, зокрема службу Собору Черкаських святих, службу Козацької (Покровської) батьківської суботи та канон на поховання православного воїна;
· благословив створення нового монастиря на честь святого пророка Божого Іллі у місті Вінниці;
· призначив колишнього архієрея Хмельницької єпархії митрополита Антонія (Фіалка) вікарієм Київської митрополії, а митрополита Ніжинського та Прилуцького Климента постійним членом Священного Синоду.
Також Синод прийняв Звернення з приводу 31-ї річниці Харківського Собору та 1-ї річниці Собору УПЦ у Феофанії. Суть Звернення зводиться до того, що рішення цих Соборів були правильними та своєчасними, що й підтвердила історія. Також у Зверненні міститься заклик згуртуватися для захисту України від агресії з боку РФ.
У ситуації, що склалася, начебто абсолютно беззубі та аморфні рішення. Але чи це так?
У чому революційність?
Ті, хто чекав від Синоду різких рішень та гучних демаршів, розчаровані, адже їхні надії не виправдалися. Одні чекали на гнівний осуд РПЦ за дії в Бердянській єпархії. Інші чекали на якісь радикально жорсткі заяви на адресу ПЦУ. Але Синод не виправдав їхніх очікувань. Не виправдав очікувань усіх, хто хотів залучення УПЦ до великої політики та геополітики.
І тут саме час відкрити Євангеліє і прочитати, що свого часу Іісус Христос так само не виправдав схожих очікувань. Після чуда множення хлібів на Тиверіадському морі у багатьох євреїв засяяла надія, що цей Іісус з Назарету і є той Месія, який допоможе іудейському народу скинути ненависне ярмо римських загарбників і зробити царство Ізраїль могутнім і процвітаючим. Тільки уявіть собі – цар із такими неймовірними здібностями, який видобуває їжу з повітря, лікує та воскрешає мертвих. Цілком зрозуміле і пояснюване бажання.
«І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п'яти ячних хлібів. А люди, що бачили чудо, яке Ісус учинив, гомоніли: Це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ!» (Ів. 6:13-14).
Але Господь дуже показово ухилився від такої перспективи: «Спостерігши ж Іісус, що вони мають замір прийти та забрати Його, щоб настановити царем, знов на гору пішов Сам один».
Згодом небажання Христа ставати політичним лідером іудеїв і задовольняти їхні запити стало причиною того, що натовп, який кричав «Осанна Сину Давидову», через кілька днів кричав: «Розіпни, розіпни його».
Синод УПЦ не виправдав очікування і тих вірян, які хотіли б почути з вуст священноначалля слова втіхи та підтримки у сьогоднішніх переслідуваннях. Це ті, хто захищає Лаври та монастирі, храми, а часом і свої житла від церковних рейдерів. Це ті, проти кого заводяться кримінальні справи та зводяться безпідставні звинувачення. Їм можливо, хотілося б почути оцінку Синоду тих подій, що відбуваються, вказівку, як діяти далі. Але Синод цього не зробив. І тут також добре проглядаються євангельські паралелі. «І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: Переплиньмо на той бік. І, лишивши народ, узяли із собою Його, як у човні Він був; і інші човни були з Ним. І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився! А Він спав на кормі на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?» (Мк. 4:35-38).
У цих словах чується закид: нам так погано, а Ти начебто нічого не помічаєш, невже Тобі нема діла до наших страждань? Господь тоді втихомирив бурю, але також і дорікнув своїм учням у маловір'ї: «Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: Мовчи, перестань! І стих вітер, і тиша велика настала... І сказав Він до них: Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?» (Мк. 4:39,40). Нам зараз дуже потрібна підтримка та підбадьорливе слово, але з іншого боку, хіба мало нам цих євангельських слів: «Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?» Адже ми знаходимося в Церкві, в цьому спасительному ковчезі, про який Господь сказав: «і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її» (Мф. 16:18). Адже з нами Христос і усвідомлення цього і є найдієвіша втіха і підбадьорення.
Ось у цьому дотриманні Євангелія, а не запитів суспільства, не очікувань антипатиків УПЦ і навіть самих віруючих полягає революційність рішень Синоду УПЦ від 23 травня 2023 р. За всієї їхньої незлободенності, у цих рішеннях насправді захований глибокий християнський зміст. В умовах, коли багатьом здається, що Церква повинна обов'язково вчинити так, а не інакше, Церква чинить зовсім по-іншому, по-Євангельськи. Христа намагалися втягнути в політику, але Він відмовився і тим самим накликав на себе гнів натовпу. УПЦ з різних боків намагаються втягнути в політичне протистояння, але вона відмовляється (що й довело засідання Синоду від 23.05.2023 р.) і тим самим спричиняє нападки та закиди.
Як уже було сказано вище, і з одного боку, і з іншого, різні медійні особи постійно від УПЦ чогось вимагають. Одні вимагають: «засуди нациків», інші: «засуди колаборантів». Але й ті, й інші перебувають у стані озлобленості, прагнуть крові, помсти. І на цьому тлі зберігати світ Христів – це революція. У цьому є Євангеліє, в цьому дух християнства. Ми не відповідаємо на злобу ні з одного, ні з іншого боку, ми йдемо стопами Христа. Ми затверджуємо тексти церковних молитов, ми відкриваємо монастирі, займаємося справами поточного життя Церкви.
Від Христа вимагали революцію у земному, життєвому розумінні. Вимагали повстання проти римлян, вимагали стати земним царем, вимагали участі у політичних подіях. Натомість Христос приніс іншу революцію: революцію смирення, любові, примирення, внутрішньої тихої гідності. І цього не могли зрозуміти тодішні фарисеї, не можуть зрозуміти й наші сьогоднішні наклепники та гонителі, ті, що чекають від нас помсти, ненависті, непримиренності. Їм, як і фарисеям, здається, що їхня думка – єдино правильна. Але Євангеліє говорить зовсім про інше.
Сьогодні з усіх боків сипляться закиди на адресу Блаженнішого Митрополита Онуфрія. Для одних він розкольник, для інших – колаборант, для третіх – «старець», якому немає справи до вірян. Чому стільки нападок? Може, саме тому, що Митрополит Онуфрій йде євангельським християнським шляхом? Його шлях – у повній відсутності засудження будь-кого. Має любов, тишу, молитву. У цьому вся революція. Але це зможуть побачити не всі, а тільки ті, для яких Євангеліє не просто цікава книжка, а Боже одкровення про все наше життя.
