Рейдер із Боярки виявився другом грецьких предстоятелів: що це означає?
Під час захоплення у Боярці ми бачили болгарки, лом, сльозогінний газ, насильство. А організатор цього бандитизму – клірик, який на короткій нозі з греками-предстоятелями.
6 травня 2023 року в Боярці під Києвом прихильники ПЦУ силою відібрали Михайлівський храм УПЦ. Було вкотре використано сльозогінний газ, миряни та священник були побиті, а матінка отримала серйозні травми. Керував цим бандитизмом відомий у вузьких колах ПЦУ «священник» Василь Ліло. Боярка – це Київська область, тобто зона дії «київського митрополита» Епіфанія Думенка. Отже, захоплення Ліло було погоджено з ним.
Про розбиті вікна й ПЦУ
Напевно, кожному з нас знайомий «ефект розбитого вікна»: якщо в будинку розбити вікно і відразу його не відремонтувати, то дуже скоро розбитий і знищений буде весь будинок. Цей ефект проявляється не лише по відношенню до скла та дому, а й у більш глобальному сенсі – якщо зло вчасно не зупинити – воно збільшуватиметься нескінченно. Щось схоже ми спостерігаємо щодо ПЦУ. Злість представників цієї структури зростає прямо пропорційно вседозволеності, в атмосфері якої відбуваються захоплення храмів УПЦ.
На даний момент, можна з жалем констатувати, що насильство та ненависть стає відмінною рисою та характеристикою ПЦУ. І якщо її прихильників вчасно не зупинити, то як у випадку з розбитим вікном, зруйнованим може виявитися весь будинок. У нашому випадку – все українське суспільство. Але, очевидно, українська влада зупиняти їх не має наміру, а отже, насильство щодо УПЦ лише зростатиме.
Дивовижне поруч?
Раніше, ще на початку появи УПЦ КП, новини про силові захоплення храмів УПЦ, особливо із застосуванням болгарки, викликали навіть не подив, а шок. Сьогодні ми вже не дивуємось, коли представники ПЦУ приходять до православних храмів із ломами, кувалдами, таранами та болгарками. Це буденність, до якої звикли православні християни України. Не звикли вони поки що до сльозогінного газу та жорстокого побиття мирян та духовенства. Але захоплення Івано-Франківського кафедрального собору та храму УПЦ у Боярці показують, що у прихильників Думенка балончики зі сльозогінним чи нервово-паралітичним газом входять до стандартного комплекту інструментів церковного рейдера.
Також український народ поступово привчають до того, що проти вірян та духовенства УПЦ можна застосовувати насильство. Побиття єпископа Никити у Чернівцях, і побиття священника та його дружини у Боярці – яскраве тому підтвердження.
Дещо дивує інше – діями рейдерів у Боярці керував «священник» ПЦУ Василь Ліло. Скажете, чому тут дивуватися, якщо його колеги беруть активну участь у мітингах біля Лаври чи займаються церковним мародерством у Західній Україні? Але річ у тому, що Ліло – не рядовий член ПЦУ, а один із помітних її функціонерів.
Він – близький друг «протодиякона» Василя Дідори та «єпископа» Євстратія Зорі. Ще в УПЦ КП Ліло їздив з ними за кордон, наприклад, до Австралії.
Потім, коли його друзі зрадили Денисенка, Ліло разом із ними перекинувся до Думенка. І продовжив їздити за кордон у складі офіційних міжнародних делегацій. Ось фото Василя Ліло із патріархом Варфоломієм на Фанарі.
Ось фото Василя Ліло з главою Архієпископії Фанара у США Елпідофором.
А ось Ліло у складі офіційної делегації ПЦУ спілкується із главою Кіпрської Церкви Архієпископом Георгієм.
А от спілкування Ліло з Олександрійським патріархом Феодором.
А ось В. Ліло служить разом із предстоятелем Елладської Церкви Ієронімом.
Він часто «співслужить» із Думенком, бере участь у якихось там «синодальних» комітетах та засіданнях. А перед захопленням храму в Боярці Ліло побував на Святій Горі Афон, де дуже мило поспілкувався з ігуменами тих монастирів, які не вважають Думенка мирянином. Що це означає? Як мінімум, три речі.
- Ліло діє не сам по собі. Будучи особою, особливо наближеною до верхівки ПЦУ, він, напевно, свої вчинки узгоджує з Епіфанієм.
- Ліло відчуває безкарність. Він упевнений, що за ним – Думенко, а отже – сила. Тож жодних правових наслідків для нього немає і не буде.
- Але найголовніше, що за рейдерство Ліло несуть моральну відповідальність усі ті ієрархи Фанара, Еллади, Кіпру та Олександрії, які з ним служать, спілкуються і приймають його як священника, а не церковного мародера і бандита.
Справді, якби Василь приїхав на Афон чи до Стамбула, а там йому вказали на двері, заявивши, що не хочуть спілкуватися з переслідувачами Церкви (адже й для тих, хто визнав ПЦУ, Митрополит Онуфрій і УПЦ не перестали існувати), то можна було б говорити, що деякі афоніти та фанаріоти не підтримують дії українських розкольників. Але Василю ніхто про це не говорить. Навпаки, з ним обіймаються, служать і фотографуються, тим самим підтримуючи всі його дії.
Ліло і всі інші
Річ у тому, що насильство, нахабство та адиктивна поведінка культивується в ПЦУ давно, і в Ліло було з кого брати приклад.
Так, у 2017 році «священник» тоді ще УПЦ КП Олександр Дедюхін розповідав, що «після нашої молитви за мир у Петербурзі вибухнуло метро». За його ж словами, «вибачити агресора − значить надіслати 12 грамів любові до життєво важливих органів». Він називав вірян УПЦ «московськими упирями», і саме його голова Фанара нагородив наперсним хрестом, після чого, повернувшись до України, «хрестоносець» розповів анекдот про молитву «Отче наш».
Можна було б сказати, що Дедюхін – дрібна сошка і його поведінка нічого не говорить про позицію керівництва ПЦУ. Але це не так.
Наприклад, колишній митрополит УПЦ Олександр Драбинко особисто ініціював, влаштовував та керував у Київській області «переходами» храмів УПЦ у підпорядкування ПЦУ. Причому драбинківські «активісти» приходили до вірян із вогнепальною зброєю, а не лише з болгарками.
Але й Драбинко – це не голова ПЦУ, а лише один із функціонерів середньої ланки цієї структури. А що ж Епіфаній Думенко?
«Пастирський» приклад
А Думенко як «пастир» для свого стада показує приклад. Замість того, щоб зупинити агресію своїх підопічних, він їх лише заохочує. Епіфаній називає вірян УПЦ «паразитами» та колаборантами. Але найголовніше навіть не слова. Своїми діями він дає змогу зрозуміти членам своєї структури, що повністю підтримує їхні силові дії щодо вірян УПЦ.
Наприклад, він нагородив мера міста Руслана Марцінківа медаллю «За жертовність та любов до України». Нагадаємо, Марцінків безпосередньо керував захопленням кафедрального собору УПЦ Івано-Франківська, під час якого застосовувався нервово-паралітичний газ. А значить, медаль – це чітке та недвозначне підтвердження того, що «вірною дорогою йдете, товариші».
***
Підсумовуючи, можна сказати, що дії Василя Ліло у Боярці – це не виняток, а поведінка, яка вже стала правилом у ПЦУ. Ліло – це верхівка айсберга, більша частина якого прихована в умах та головах тих, хто керує ПЦУ.
У той же час відповідальність лежить не тільки на Думенку, Зорі, Драбинку та інших, але й на всіх тих, хто підтримує та визнає їх як законних архієреїв. На совісті Фанара та афонітів, греків, кіпріотів та олександрійців лежать сльози та плач тих вірян, які втратили свої храми та моляться просто неба чи в приватних будинках. Звичайне мовчання про ту ситуацію, в якій опинилася УПЦ – це вже погано, а радісні зустрічі з тими, хто цю ситуацію творить – це злочин.
Звісно, хочеться вірити, що совість у фанаріотів та «іже з ними» прокинеться, що вони піднесуть свій голос і скажуть Епіфанію Думенку, що захоплювати та нівечити храми не можна. Але з огляду на «ефект розбитого вікна», надії на це з кожним днем все менше.
