У Думенка управлінська криза?

9-10 травня 2023 року має відбутися візит Сергія Думенка на Волинь, у вотчину Зінкевича. В дружніх йому місцевих ресурсах Епіфанія називають «главою єпархії» ПЦУ. І навряд чи це обмовка. Зважаючи на все, Михайло Зінкевич не залишив планів очолити цю структуру.

На «об'єднавчому соборі» ПЦУ в грудні 2018 року було кілька кандидатів на посаду керівника нової структури: Симеон Шостацький, Михайло Зінкевич та Епіфаній Думенко.

Порошенко хотів Симеона Шостацького. Більше того, багато хто тоді говорив, що саме заради «предстоятельства» Шостацький, добре знайомий із Порошенком по Вінниці, і перейшов до ПЦУ. Ця постать влаштовувала і фанаріотів, оскільки Шостацький – єдиний із трьох кандидатів мав канонічну хіротонію.

Більшість представників тодішнього УПЦ КП голосували за Зінкевича. Він порівняно молодий, харизматичний, і, як то кажуть, – «мужик», який допоміг би ПЦУ завоювати прихильність та авторитет у суспільстві. І якби не впертість Філарета, саме він і став би главою нової структури.

Епіфанія Думенка не хотів ніхто, крім кількох людей, його «друзів»: Зорі, Агапіта і Фотія. Особливо вигравав (і виграв) від обрання Епіфанія Зоря. Багато хто в ПЦУ каже, що саме він за фактом керує зараз цією організацією.

Філарет, який розраховував, що у новій структурі буде, як і в УПЦ КП, головою, чудово розумів, що ні Шостацький, ні Зінкевич йому кермувати не дадуть. Шостацький – через генетичне неприйняття самої фігури Філарета, Зінкевич – через свій незалежний і вибуховий характер. Тому Денисенко був упевнений, що найкращим кандидатом є саме тихий та покірний Думенко.

В результаті коаліція Зорі, Думенка і Філарета перемогла. Але, як ми пам'ятаємо, Зоря «кинув» свого колишнього «авву» (так він його називав), і переконав Думенка, що кермувати має саме він, а не «дід».

З того часу всередині ПЦУ тільки зростає невдоволення Епіфанієм і тою політикою, яку він обрав для своєї структури. І хоча зараз ПЦУ отримала дуже серйозну підтримку від влади і масово захоплює храми УПЦ, дуже багато «священників» та «єпископів» ПЦУ мають сильне бажання змінити керівництво структурою. Вони не довіряють Епіфанію, бо знають, що керує не він, а Зоря. Майже всі вони вбачають на посаді глави ПЦУ Зінкевича. Той також не проти. Більше того, Зінкевич наразі не лише веде переговори з окремими «єпископами», перетягуючи їх на свій бік, але й намагається домовитися з Фанаром, обіцяючи фанаріотам певні преференції в обмін на предстоятельство.

І в публічних інтерв'ю, і в особистих розмовах зі своїм оточенням Зінкевич неодноразово висловлювався як проти Томоса, так і проти політики несамостійності ПЦУ у відносинах із Фанаром.

Зінкевич обіцяє, що у разі його «обрання» він створить «справжню» українську церкву, яку не лише визнають усі Помісні Церкви, а й з якою буде рахуватися влада. Наприклад, на даний момент представники найвищого ешелону українських чиновників не мають навіть краплі поваги до Думенка, не хочуть з ним зустрічатися, а коли він сам шукає таких зустрічей – буквально «футболять» його (є випадки, коли Епіфанія просили залишити приймальню українських чиновників). Зінкевич стверджує, що у відносинах з ним такого не буде.

При цьому Зінкевич виставляє себе як продовжувача традицій Філарета (якого багато «єпископів» ПЦУ поважають і шанують досі, а деякі навіть таємно його відвідують), а також створює собі імідж борця за українське «патріаршество».

Разом з тим він веде активну інформаційну кампанію, використовуючи для цього всі ресурси, що є в його розпорядженні.

Наприклад, зовсім недавно він дав велике інтерв'ю луцькому виданню «Конкурент», у якому розповів, що УПЦ треба фізично заборонити існувати, а всі священники, які не перейдуть до ПЦУ, підуть працювати вантажниками.

А нещодавно цей же «Конкурент» приїхав до давно забутого в інформаційному полі «патріарха» Філарета. Можна не сумніватися, що цей візит став можливим лише завдяки Зінкевичу. Так само, як можна не сумніватися, що й питання Денисенку узгоджувалися (якщо не писалися безпосередньо) теж із Зінкевичем. Зазначимо, що інтерв'ю з патріархом УПЦ КП вийшло за тиждень до того, як на Волинь приїде Епіфаній (візит планується 9-10 травня). Також зверніть увагу на те, як луцьке видання озаглавило новину про приїзд Думенка до регіону: «Глава єпархії ПЦУ Епіфаній їде на Волинь: програма візиту». І навряд чи формулювання «глава єпархії» – це помилка безграмотного редактора. Скоріше, це – ставлення до Епіфанія.

Тобто інтерв'ю з Філаретом – це «подарунок» Думенку від Зінкевича. Більше того, Філарет наразі фактично озвучує позицію Зінкевича. Той, у свою чергу, знає, що Філарет не буде мовчати і на правильно поставлені запитання дасть «правильні» і потрібні Зінкевичу відповіді. І він не помилився.

Наприклад, ось що говорить Філарет про Думенка: «Краще нічого не робити, аніж займатися складними проблемами. Тому він (Думенко, – Ред.) спокійно сидить. А якщо об'єднуватись, то будуть виникати проблеми, а їх треба вирішувати. А розуму не вистачає».

«Розуму не вистачає» – це саме ті слова, якими «стара гвардія» ПЦУ характеризує Епіфанія.

Філарет же в інтерв'ю «Конкуренту» запропонував і свій план щодо «об'єднання» УПЦ та ПЦУ: «Я пропоную їм інше – залишаються усі предстоятелі з предстоятелями своїх церков, а об'єднуються усі в патріархат український. І тоді Онуфрій як керував своїми парафіями, так і залишається керуючим. Епіфаній керувати своїми єпархіями і залишиться, а лише об'єднуються всі в патріархат».

Філарет упевнений, що «рано чи пізно», але «українське православ'я до цього прийде». Як це зробити технічно, Філарет не пояснив (крім фрази про вибори «патріарха»), але здогадатися не важко, що на чолі нової структури, цієї двоголової гідри, він не проти побачити або себе (якщо доживе), або, звичайно ж, Зінкевича.

Іншими словами, незважаючи на уявну міць ПЦУ, всередині неї йде активне обговорення можливих варіантів зміни влади. Більше того, слова Філарета про «український патріархат», який об'єднає ПЦУ та УПЦ, можна сприймати як «робочу модель», яку зараз просуває Зінкевич, а озвучує – Філарет. Чим закінчиться ця афера – невідомо, але вже зараз очевидно, що ПЦУ переживає управлінську кризу, яка не обіцяє Думенку нічого доброго.