«Прийде час, і УПЦ виграватиме усі суди»

– Зовсім нещодавно Предстоятель УПЦ у коментарі для СПЖ звернувся до вірян Церкви із закликом захищати святині, зокрема й Києво-Печерську лавру. Водночас серед вірян є люди, які вважають, що Церква недостатньо активна у відстоюванні своїх прав, що потрібно проводити хресні ходи та мало не акції протесту. Як це прокоментуєте?

– Зараз у країні війна. Ми захищаємо свою територію, на нас напала Російська Федерація, у нас є зовнішній ворог. Ми не повинні розхитувати, розкручувати внутрішні проблеми. Блаженніший Митрополит Онуфрій вчиняє дуже мудро, він не хоче зайвий раз розбурхувати суспільство, парафіян. Він дуже акуратно завжди висловлюється, бо розуміє, наскільки зараз складна ситуація. Ми всі знаємо, що УПЦ – це найбільша Церква в Україні, з найбільшою кількістю парафіян. І зараз «поклич людей»… У нас остання хресна хода на скільки тисяч людей була?

– Сотні тисяч.

– Сотні тисяч людей. І всі ці люди можуть вийти на хресну ходу, якщо Блаженніший Онуфрій покличе. Він робить все правильно. Я більше скажу, саме правоохоронці чи СБУ мають урегулювати конфлікти, які відбуваються по всій країні навколо храмів УПЦ. Адже для влади це не вигідно. Не вигідно, щоби відбирали храми, палили храми, билися біля Лаври. Це нікому не вигідно. Це все висвітлюють російські ЗМІ, і нам це мінус. Усім! І СБУ, і іншим правоохоронцям. Не вигідно, але ця ситуація відбувається.

– У Верховній Раді на сьогоднішній день зареєстровано кілька законопроєктів, які передбачають повну заборону УПЦ. Представник Президента у парламенті Федір Веніславський говорив, що УПЦ незабаром заборонять. Були й інші заяви представників влади. Чому ці законопроєкти ніяк не «рухаються»?

– На моє переконання, на переконання ще багатьох народних депутатів, законопроєкти про заборону УПЦ – неконституційні, такі, що суперечать Конституції України. У нас у Конституції чітко та ясно записано, що є свобода віросповідання. Якщо ми й будемо приймати подібні законопроєкти, тоді потрібно внести зміни до Конституції. І багато громадян України приймуть тоді для себе рішення – хочуть вони жити в країні з такою Конституцією чи ні. Поки що ці законопроєкти, які забороняють одну релігію і дозволяють іншу, недоречні.

– Як багато депутатів, які дотримуються такої самої позиції?

– Достатньо. Я б не хотів зараз називати прізвища, бо зараз це не потрібно. Але таких людей достатньо у Верховній Раді, щоб такі непродумані закони не приймалися.

УПЦ не забороняють, бо немає голосів

– Уявімо, що на голосування все ж таки поставлять один із законопроєктів щодо заборони УПЦ. Голоси знайдуться, як ви гадаєте?

– Моя особиста думка, що не знайдуться. Якби все було так просто, то його б давно вже винесли на голосування. Питання ж в іншому.

Є якісь групи, які накручують людей, кажуть, мовляв, ми хочемо заборонити УПЦ Московського Патріархату, хоча конфесії з такою назвою насправді просто не існує.

– З чим пов'язано мовчання щодо ситуації з УПЦ багатьох нардепів і політиків, які роками отримували церковні нагороди? Їм бракує мужності?

– Це справа кожного, справа індивідуальна. Я вважаю, що є якісь речі, які не можна міняти: місце народження, маму, тата. Так само й віру. Ти хрещений у цій вірі, це те, що з тобою на все життя. Це істина, і ти цю істину змінити не можеш. Не можеш і зрадити. Це моя особиста думка, моя позиція. І такою, як на мене, має бути позиція кожної людини, політика чи діяча. Зокрема й того, кого в той чи інший період нагороджувала Церква. Кожне випробування нам дається для чогось. Ось коли в нашу країну прийшла повномасштабна війна, вона добре показала сутність дуже багатьох людей навколо нас. Хтось утік, хтось від когось відхрестився. Когось ти вважав за близького друга, а виявилося, що він зрадник. Треба робити правильні висновки.

– Багато світових організацій, Помісних Православних Церков уже стали на захист УПЦ. Як керівництво нашої держави до цього ставиться?

– Маєте на увазі, чи це вплине якось на нашу владу? Впевнений, що впливає, впевнений! Бо в нас великі сподівання на Захід, на те, що нам допомагатимуть, ми прагнемо до демократичної спільноти. І так, нам треба звертати на все це особливу увагу. Звісно, план, який є у діячів Міністерства культури, вони намагатимуться реалізувати до кінця. Але те, що з боку міжнародної православної спільноти є сигнали та звернення, це добре. Можливо, це уповільнить процес чи навіть зупинить його на якомусь етапі. Ви ж бачите, як усе непередбачувано. Вони ж хотіли на всій території Лаври Великдень відзначати. Цього не сталося? Не сталося. Отже, процеси якимось чином сповільнюються.

Ми з Богом, і це наше все! Навіть якщо ми будемо просто на дорозі збиратися

– Сьогодні весь світ спостерігає за подіями навколо Києво-Печерської лаври, бачить кадри, на яких «активісти» відверто знущаються з парафіян Церкви. Як їх прокоментуєте Ви?

– Олексій Арестович слушно свого часу сказав, що війна з Господом закінчиться погано для тих, хто жене Церкву. І своїм знайомим, які вийшли проти Лаври (такі люди також були в моєму оточенні), я сказав одне: «Друзі, тим, хто сьогодні стоїть проти Церкви, проти Лаври, це не принесе ні радості, ні добра». Це все, що я скажу.

– Чому в нашої влади так різко змінилося ставлення до УПЦ? У того ж Ткаченка розворот стався на 180 градусів лише за кілька місяців, а у Подоляка – менше, ніж за рік. Чи є у Вас пояснення всьому цьому?

- Пояснень немає. Ми лише свідки того, що відбувається. Свідки того, що було й говорилося одне, а згодом – інше. Адже минуло не десять років, не п'ять, а місяці. Наче клац – і вже зовсім інша історія. Навіть я, як народний депутат, як свідок цього, не можу відповісти, чому це сталося саме так. Але те, що останнім часом ставлення влади до УПЦ дуже змінилося, – це правда.

Є в Одесі люди, які мене дуже підтримували, а коли я сказав, що я парафіянин УПЦ, вони сказали, що я «зрадник», «російський агент». І ти на них дивишся і не розумієш навіть, про що вони говорять.

З нами Бог! Ми з Богом, і це наше все! Навіть якщо у нас не буде нічого – ні Лаври, ні стін, навіть якщо ми будемо просто на дорозі всі збиратися і молитися – якщо віра наша буде щира, чиста та справжня, то нам цього достатньо.

У ПЦУ цього немає, у них інші зовсім питання.

УПЦ подаватиме в міжнародні суди і виграватиме

– Як Ви ставитеся до рішень влади на місцях щодо «заборони» УПЦ, «віджиму» землі, розривання договорів про оренду? Адже багато юристів і навіть чиновників уже багато разів заявляли, що такі дії є незаконними і не несуть за собою жодних юридичних наслідків.

– Коли в регіоні (місті чи селищі) територіальна громада налаштована, щоб віджати церкву, то жодні юридичні норми тут сьогодні не працюють. Вони приходять і віджимають, ми ж це бачимо. Звісно, той самий договір не можна розірвати в односторонньому порядку. Це все зрозуміло. Але всі чудово розуміють, що у перспективі, коли мине час, коли війна закінчиться, коли порядок буде в країні, коли ми переможемо, УПЦ подаватиме в суди, не лише в українські, а й у міжнародні. І це буде дуже поганою практикою для самої української держави, бо УПЦ ці суди виграватиме.

– А Ви вірите, що українські суди винесуть справедливе рішення з цих питань?

– Не зараз. Але в перспективі – так. Сьогодні ми можемо наплодити антизаконні рішення і з боку правоохоронців, і з боку судів. Усе це може принести лише миттєвий зиск окремим людям: на місцях буде якийсь резонанс, хтось отримає хайп. Але в перспективі це буде дуже погано впливати на імідж країни.

– Учора на території Нижньої лаври багато хто спостерігав дуже дивну картинку. «Намісник Лаври» від ПЦУ Авраамій Лотиш приїхав до Києво-Печерської лаври. Привезли його на машині, дуже схожій на ту, яка забирала на допит Вікторію Кохановську. Як Ви це прокоментуєте? Виходить, у СБУ до членів ПЦУ якесь особливе благовоління?

– Це запитання до правоохоронної системи. Ми не суд, не прокуратура, не слідство, не поліція, щоб встановлювати, чи це була та машина, чи не та. Але держава в нас має бути відокремлена від Церкви, від релігії – це правда. Щодо Вікторії Кохановської. Добре, що її не викрали «з кінцями». Наскільки я знаю, там працюють адвокати, йде слідство, дякувати Богові, що хоч так.

Усі ми тут – тимчасові люди

– Що б Ви сказали парафіянам УПЦ? Що їм робити, як захищати святині, самих себе, зважаючи на всі ці земні реалії?

– Все, що зараз відбувається, – не нове для кожного вірянина, для кожної православної людини. Єдине наше спасіння – це молитва та послух. Практично в кожного парафіянина Церкви є духовні наставники. Ми всі чиїсь чада. Ми маємо слухати своїх духівників.

Щодо захисту своїх святинь. Звісно, ми маємо їх захищати. Ось я наведу просту аналогію з життя. Припустимо, я хочу ходити до якоїсь спортзали, а мені кажуть: «Все, ми це місце забираємо, бо хтось сказав, що воно погане, і ти туди більше не ходитимеш». Але ж це неправильно. Я ходжу туди все життя, хочу ходити далі. І я маю на це повне право.

Тому святині треба захищати, але захищати у межах закону, правил, порядку. Треба молитися, приходити, показувати, що ми є, що нас багато, що з нами Бог. Це найголовніше.

І в жодному разі не треба впадати у відчай, треба завжди пам'ятати, що всі ми тут – тимчасові люди. Все тимчасове: влада, уряд – все тимчасове, все змінюється. Не можна в жодному разі реагувати на агресію, на висловлювання, на всякі погані слова у свій бік. Якщо ми їх не сприймаємо, значить, вони залишаються в тієї людини, яка говорить ці гидоти.

У Парламенті упередженого ставлення до УПЦ не бачу

– Що кажуть «слуги народу», представники влади щодо майбутнього УПЦ? Чи обговорюються в кулуарах ці питання? Чи це все робиться виключно «для камер»?

– У парламенту якогось упередженого ставлення загалом до УПЦ, на мою думку, немає. Я не бачу, щоб у парламенті був якийсь ажіотаж, що треба «терміново закрити» тощо. Послухайте, ми сьогодні повинні займатися іншими питаннями. Є ЗСУ, треба їм допомагати, треба переселенцям допомагати, треба багато працювати, треба думати про міжнародне співробітництво, про залучення грошей, про роботу на місцях, про допомогу на місцях, треба їздити на фронт – є дуже багато роботи. Тож думати сьогодні, як закрити те, що для мільйонів людей є дорогим, це погано.

– Що Ви як народний депутат робите для Церкви?

– Сьогодні я можу зробити рівно те, що я роблю. Це моя публічна позиція, позиція народного депутата, за мною стоять люди. За мене проголосували десятки тисяч людей. І я повинен з тих чи інших питань показувати свою публічну позицію. І я її показав. Це важливо, бо моя позиція впливає на громадську думку. Далі кожен народний депутат має таку функцію, як депутатські звернення. Це робиться, я їх пишу, ми їх відправляємо. Щодо законодавчої діяльності. В нас є законна Українська Православна Церква. Що тут ще писати? Про законопроєкти проти Церкви я розмовляю зі своїми колегами. Пояснюю багатьом, що не можна голосувати за закони, які забороняють УПЦ. Є депутати-парафіяни іншої Церкви – вони, звісно ж, сперечаються, в них своя думка. А є колеги, які слухають, дослухаються.

– Ви нагадали, що спрямовуєте звернення в різні інстанції з приводу захоплень храмів, інших протиправних дій стосовно УПЦ. Є якийсь результат, відповіді?

– Ці звернення дають нам змогу тримати у фокусі уваги все те, що відбувається довкола УПЦ. Це називається депутатський контроль. Саме для цього ми й робимо звернення та працюємо для мільйонів парафіян УПЦ, наших виборців.