Фанар і Держдеп проштовхують подальше визнання ПЦУ?
На Фанарі намагаються налагодити спілкування з дипломатами країн, від Церков яких чекають на визнання ПЦУ. У цьому їм допомагає Держдеп. Як це все відбувається?
В неділю Антипасхи на Фанарі пройшла урочиста служба на честь великомученика і Побідоносця Георгія. Служба як служба, але в ній була низка «нецерковних» нюансів.
По-перше, під час богослужіння був звершений чин благословення хлібів (αρτοκλασία) і піднесена особлива молитва «за дітей Святої Великої Церкви Христа в Америці».
По-друге, на богослужінні були присутні генеральні консули України Роман Недєльський, Молдови Сергіу Гурдуза, Чорногорії Браніслав Караджич та Північної Македонії Актан Аго, голови генеральних консульств Румунії Лучіан Крингасу, Грузії Заза Надірадзе та консул Болгарії пан Красимір Ценовськи.
Зрозуміло, що ніхто із цих людей випадково до головного храму Фанара не потрапив. Їх туди запросили. І з огляду на обставини та останні події, пов'язані з політикою Константинопольського патріархату, запросили не випадково. Тоді що ж може означати це запрошення, і яка його мета?
Навіщо Фанар запрошує дипломатів?
Зараз і для Фанара, і для його «друзів» із Держдепу питання визнання ПЦУ з кожним днем стає все більш важливим. Адже за 4,5 роки, як структура Думенка отримала Томос від патріарха Варфоломія, говорити про якісь успіхи щодо визнання її з боку інших Церков (крім тих, що це вже зробили) не доводиться. Більш того, навіть у середовищі Церков, предстоятелі яких поминають Думенка, досить багато єпископів, які вважають Епифанія розкольником, а то й просто мирянином. І їхні голоси лунають все голосніше.
Більш того, простий народ підтримує цих архієреїв, і, зрештою, саме їх позиція може стати серйозним аргументом для перегляду рішення Фанара про дарування Томоса ПЦУ. Тому Константинопольському патріархату дуже важливо зміцнити свій вплив у світовому Православ'ї, а зробити це можна лише в тому випадку, якщо до визнання ПЦУ приєднаються інші Церкви, бажано – слов'янські.
Другий момент, вкрай важливий, це гоніння на УПЦ з боку ПЦУ. Шахрайство при «переходах», підпали православних храмів, використання нервово-паралітичного газу, побиття духовенства та єпископів, вкрай жорсткі заходи щодо віруючих УПЦ та її святинь – все це аніскільки не служить на користь ПЦУ. Навпаки, представники Думенка виглядають в очах православних християн з інших країн як біснуваті варвари, з якими ніякого діалогу не може бути в принципі. Більше того, ми знаємо приклади, коли єпископи і священники, які займали нейтральну позицію стосовно ПЦУ (або симпатизували Думенку), різко змінили свою думку, коли побачили до чого опускаються прихильники цієї структури.
Третій момент – навіть на міжнародному рівні ПЦУ тепер сприймається як токсична організація. Навіть така прихильниця «української церкви», як білоруська опозиціонерка Наталія Василевич, змушена визнати очевидне:
«В перший рік війни представники українських церков були в екуменічному русі доволі новими, але почувалися досить впевнено: на всі запитання вони мали ясні і всім зрозумілі відповіді; а ось представники РПЦ переважно намагалися ні з ким не зустрічатися поглядами і менш відсвічувати, змушені були погоджуватися на формулювання, які їм не подобалися і не могли особливо виступати проти присутності ПЦУ та її членства в екуменічних організаціях.
Тепер ситуація змінилася – РПЦ нарешті може повною мірою осідлати свій коник "гоніння на канонічне православ'я в Україні". Кожен новий храм, насильно переведений з УПЦ до ПЦУ, це аргумент у скарбничку, "моя принада".
Натомість тепер представників українських церков на екуменічну арену не дозовешся: всі почуваються невпевнено, не хочуть незручних питань, ентузіазму порівняно з минулим роком поменшало… Тенденція мене все одно не тішить».
Тому ми наголошуємо, що питання визнання ПЦУ на даний момент – одне з «найгарячіших» для Фанара (особливо на тлі скандалу з «великим архімандритом», який вкрав годинник). Їм потрібно утвердити свій авторитет, що похитнувся у всіх сенсах, і зробити це можна лише через примус інших Церков визнати українських розкольників. Як це зробити? За відомою та перевіреною схемою.
Яких саме дипломатів запросив Фанар
Можна зауважити, що на свято на честь великомученика Георгія Побідоносця були запрошені консули тих країн, Церкви яких:
- не визнали ПЦУ,
- можуть стати наступними жертвами фанаріотської політики.
Серед тих, хто не визнав: Грузинська Церква, Болгарська, Румунська, Македонська. Серед потенційних жертв – Чорногорія та Молдова.
Неважко здогадатися, що «друзі» Фанара, американці, вирішили діяти у старий та перевірений спосіб – тиснути на Церкви та їх єпископат за допомогою державної влади.
Така схема вже застосовувалась Держдепом кілька разів – і в Україні, і в Литві (нещодавно), і в Македонії, і в Чорногорії. Не сумніваємося, що використана вона буде і щодо Грузинської, Румунської, Болгарської та Македонської Церков.
Цілком імовірно, що наступними країнами, де буде оголошено про «історичні зв'язки» з Фанаром, стануть Молдова і Чорногорія.
Нагадаємо, що у Молдові – екзархат РПЦ, а у Чорногорії – митрополія Сербської Церкви. Пояснювати, як на Фанарі ставляться до Руської та Сербської Церков, мабуть, не треба.
Що зрештою?
Ми бачимо, що патріарх Варфоломій та його структура продовжують виконувати політичне замовлення «старших товаришів» щодо руйнування Православ'я. Найближчим часом можна очікувати на якісь виступи окремих грузинських, болгарських або румунських ієрархів, які будуть підтримувати ПЦУ. Можливо, хтось навіть послужить із представниками Думенка.
Крім того, почнеться «розгойдування» ситуації в Молдові та Чорногорії. Проти Церкви в цих країнах буде спрямована вся міць державної пропаганди та «вільних» ЗМІ. З'являться активісти, які звинуватять ієрархів у самих смертних і мерзенних гріхах, прозвучать вимоги, що настав час уже мати «свою» національну Церкву і так далі. Тобто відбуватиметься все те, чого свідками ми з вами були в Україні протягом останніх років.
Єдина надія, що Господь не допустить тріумфу беззаконня, що Він зупинить падіння світового Православ'я у прірву. Ну і звичайно, сподіваємося, що у єпископату інших Церков вистачить сміливості та твердості триматися Святих Канонів Церкви, а не розпоряджень Фанара і вимог Держдепу.
