Розпалювальна суміш: чому критикувати ПЦУ не можна, а ображати УПЦ можна
Українські силовики продовжують застосовувати виборче право і попускати міжрелігійну ворожнечу.
Українська держава, яка в Конституції і заявах керівництва декларує рівність усіх громадян незалежно від їхніх релігійних переконань, на ділі чинить зовсім навпаки, вибірково. Два приклади останнього часу яскраво свідчать про це.
Чому ж у нашій країні державні органи ведуть політику подвійних стандартів і що зробити, щоб викорінити це ганебне явище?
Проти Томосу – ні слова!
16 липня 2020 р. Придніпровський районний суд Черкас відправив під домашній арешт на два місяці дитячого письменника Олега Слєпиніна.
Олег Слєпинін. Фото: strana.ua
Вина цієї людини в тому, що він дозволив собі критикувати Православну церкву України та її Томос від Константинопольського патріархату. На думку СБУ, він поширював інформацію, спрямовану на «розпалювання релігійної, міжнаціональної ворожнечі і підтримку сепаратизму».
Прикладів цієї інформації не оприлюднено. Пошуки цієї «розпалює інформації» в Інтернеті також не увінчалися успіхом. З великою часткою ймовірності можна стверджувати, що вони відсутні в природі.
Слідчі дії з Олегом Слепыниным з помпою провели ще в березні 2019 р. Тоді в квартиру до дитячого письменника прийшли аж сім співробітників СБУ, МВС та прокуратури. В результаті обшуку, який тривав чотири години, у нього вилучили комп'ютер, ноутбук, телефон і кілька флешок, які не віддали до цих пір. Чим міг комусь погрожувати письменник, вигадує дитячі казки, незрозуміло.
Ілюстрація до твору Олега Слепынина
Однак СБУ офіційно повідомила: «Оперативники спецслужби встановили, що мешканець Черкас, уродженець РФ, член Союзу письменників Росії виготовляв на замовлення російських кураторів матеріали, в яких засуджував і негативно оцінював створення Помісної церкви України і отримання рішення про надання Томосу. Ці матеріали він поширював на російських Інтернет-ресурсах».
Навіть з офіційного прес-релізу СБУ випливає, що Слєпинін не розпалював релігійну ворожнечу, а критикував створення ПЦУ та видачу Томосу, що є його конституційним правом.
Ст. 34 Конституції України проголошує: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або іншим способом – на свій вибір».
Так, у цій статті сказано інше: «Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку». Але в цьому випадку правоохоронні органи повинні були показати підозрюваному закон, в якому заборонена критика ПЦУ і Томосу.
Вина письменника Слепынина в тому, що він дозволив собі критикувати Православну церкву України та її Томос від Константинопольського патріархату.
Інкримінують Слепынину ст. 161 Кримінального кодексу України: «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії».
Текст цієї статті говорить наступне: «Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової або релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, – караються...»
Нічого цього в діях письменника немає і близько, що, треба сподіватися, доведуть у судовому розгляді.
Самі ви – барани, а ваша Церква – зло!
Однак перераховані вище положення ст. 161 Кримінального кодексу явно присутні в діях іншого громадянина України, Айдера Муждабаева – журналіста, блогера, члена Союзу кримських татар Москви і заступник голови телеканалу ATR.
Цей громадянин регулярно виступає з образливими заявами на адресу Української Православної Церкви. Відразу після Великодня 2020 року він розмістив в соцмережах відео, в якому звинуватив УПЦ у тому, що вона є розповсюджувачем коронавіруса в Україні.
Ось цитати з цього відео:
«УПЦ ФСБ Московського Патріархату є одним з основних розсадників коронавіруса в Україні. Тобто це гніздо таке коронавіруса просто, де коронавірус просто звив свій вівтар і окропив собою все. Всі першоієрархи захворіли, при цьому вони приховують, що хворіють, хоча це ні для кого не таємниця. Але вони брешуть просто, як сиві мерини, що теж показує відношення цієї Церкви-зла, Церкви-брехні».
«Я вважаю, що вони всім людям, у яких є дві звивини в голові, показали, що це за Церква, що це дійсно Церква-зло, Церква-вбивця, яка ні в гріш не ставить ні Україну як державу, ні українців як народ, ні життя кожної конкретної людини».
«Яка б паства не була – там не все ФСБшники. Але ними вміло управляють. Це барани просто такі, в біблійному, напевно, сенсі цього слова, але і не тільки».
«Закликаю всіх думаючих людей православних з цієї Церкви валити в прямому сенсі слова, тому що такої наруги над здоровим глуздом, над країною, над вами самими, над вашими друзями, сусідами, дітьми, батьками просто не існує. Це настільки химерна мерзота, вишукане скотство. Думаю, що ця Церква ще багато шкоди завдасть».
Не треба бути великим експертом, щоб визначити: ці заяви повністю відповідають визначенням ст. 161 Кримінального кодексу. До речі, і правоохоронні органи, і головний санітарний лікар визнали, що богослужіння на Великдень пройшли у відповідності з карантинними рекомендаціями і ніякої спалаху коронавіруса після Пасхи не було.
Однак незважаючи на настільки явну образу релігійних почуттів мільйонів українських громадян, на відверте розпалювання релігійної ворожнечі, на явне порушення закону, українська поліція не знайшла в заявах Муждабаева ніякого розпалювання.
Розпалювання політика
Як бачимо, українське право застосовують дуже вибірково. Причина в тому, що нинішня українська влада ніяк не може позбутися від старої порошенківської спадщини і продовжує політику тиску на УПЦ.
Громади канонічної Церкви продовжують незаконно перереєстровувати в ПЦУ, захоплення храмів і факти насильства над віруючими не розслідують, а винних не карають, чиновники на всіх етапах перешкоджають законній діяльності УПЦ, а ЗМІ продовжують кампанію дискредитації.
Незважаючи на передвиборні обіцянки Володимира Зеленського, в Україні зберігається дискримінація за релігійною ознакою. Належність до УПЦ у багатьох випадках розглядають як ганебне клеймо, що не дозволяє його власникові користуватися повною мірою своїми правами.
У цьому зв'язку не можна не згадати скандал у Рівненській області, де парафіянці УПЦ і дружині священика Валентині Ільїній відмовили в прийомі на роботу в газету «Нове життя» з причини релігійних переконань.
Незважаючи на передвиборчі обіцянки Володимира Зеленського, в Україні зберігається дискримінація за релігійною ознакою.
Навпаки, прихильникам ПЦУ надають можливість безкарно ображати вірян УПЦ, зводити наклеп на Церкву, закликати до протиправних дій проти її парафіян.
Як відомо, коли злочинні дії залишаються безкарними, коли держава їх не припиняє і не притягає винних до відповідальності, це стимулює нові злочини закону. В даному випадку – подальше розпалювання релігійної ворожнечі.
Протистояти цьому може тільки однакове застосування закону до всіх, незважаючи на приклеєні кимось ярлики «патріотичних» і «непатріотичних» релігійних організацій. Блаженніший Митрополит Онуфрій не раз заявляв, що УПЦ не вимагає собі ніяких пільг чи преференцій. УПЦ вимагає тільки, щоб по відношенню до неї Конституцію і закони України виконували так само, як і по відношенню до інших.
