Хроніки знищення УПЦ на Заході України
Весна 2023 року – час розгрому єпархій УПЦ на Заході. Влада з ПЦУ та радикалами знищили УПЦ в Івано-Франківській та Львівській областях. Зараз – робота з Хмельницької.
Те, що ви побачите на цьому відео, неможливо було уявити ще буквально вчора. Сьогодні, навесні 2023 року, можна без жодної натяжки сказати, що влада нашої України в союзі з представниками ПЦУ та радикалами цілеспрямовано знищує Українську Православну Церкву. Як це відбувається? Почнемо.
10 березня влада оголосила про розірвання Договору з УПЦ щодо оренди Нижньої лаври. 29 березня братія мала покинути монастир, але цього не зробила. Віряни організували перед входом молитовне стояння. Комісію з опису та опечатування храмів люди просто не пускають. Усі очікували силового штурму, але його поки що не було. Натомість трагічні події розгорнулися на Заході України.
28 березня влада організувала силове захоплення останнього храму УПЦ в Івано-Франківську. Банда молодих радикалів зламала бічні двері, розпилила всередині сльозогінний газ та вигнала вірян. Мер міста Руслан Марцінків тріумфально оголосив, що Івано-Франківська область стала першим регіоном України без Української Православної Церкви, яку він називає московським патріархатом: «Це для нас велика подія. Івано-Франківська область – перша область, яка повністю на сьогодні без московського патріархату».
А невдовзі мер сказав, що місто вперше святкує Великдень без УПЦ: «Це дійсно перша Пасха без московського патріархату».
Розправилася влада з Українською Православною Церквою й у Львові. 5 квітня 50 невідомих людей на чолі із заступником голови Львівської облради Юрієм Холодом увірвалися до кафедрального Георгіївського храму прямо під час літургії. Вони зупинили богослужіння та влаштували фейкове голосування за перехід в ПЦУ. Потім вони разом із поліцією вигнали вірян. Храм був захоплений. Того ж дня влада розірвала договір оренди та опечатала церкву Троїцької громади УПЦ.
А наступного дня влада взагалі вчинила немислиме. Вона знесла екскаватором останній храм УПЦ у Львові. Наголошуємо, не якусь занедбану будівлю, а діючу церкву, де молилися сотні парафіян.
Як і в Івано-Франківську, мер міста Андрій Садовий відверто заявив, що з громадами розправилися через їхню належність до УПЦ. Цитата: «Дякую всім, хто долучився і без провокацій допоміг за ці два дні закрити історію московського патріархату в нашому місті».
Андрій Садовий: «На сьогодні на території Львова ми не маємо жодної офіційної громади, яка би здійснювала богослужіння під егідою московського патріархату. Подобається чи не подобається, але рішення прийнято і його треба поважати. Крапка».
Те саме відбувається і у Львівській області. У Бориславі влада опечатала Покровський храм після відмови громади переходити в ПЦУ. Закрила влада храм УПЦ і в селі Віднів.
Тобто влада, не ховаючись, знищує парафії УПЦ саме через те, що це парафії УПЦ.
Приклад Івано-Франківська та Львова надихнув і владу Хмельницького. Але проблема, що церковних громад там багато сотень, а в них – десятки тисяч парафіян. Що ж робити? Вирішено було задіяти метод провокації, запропонований лідером С14 Євгеном Карасем для Києво-Печерської лаври. Там він інструктував своїх бійців ділитися на групи по двоє-троє, де один провокував би монаха чи вірянина на агресію, а решта знімала б це на телефон: «Задача тут – виступити каталізатором, загострити. (Показати, − Ред.), що вони поводяться як агресори та як бидло. Таким чином, ця їхня агресивна поведінка дуже допоможе, щоб усі, в тому числі європейці, сказали, що це терористичне агресивне угруповання, а не монахи».
В Лаврі ця технологія не спрацювала, бо інструкції Карася потрапили до Мережі. А от у Хмельницькому все пройшло блискуче.
2 квітня всі ЗМІ України вибухнули обуренням – московські попи Хмельницького побили військового. Канали показували кадри, де іподиякон із парафіянами відтягують якогось чоловіка, а жінка-оператор голосить, мовляв, що робиться, б'ють військового.
Цей запис опублікував хмельницький депутат Віктор Бурлик. І одразу він скликав через соцмережі містян до кафедрального собору УПЦ. І ось вже обурений «побиттям військового» натовп вривається на територію та раптом починає голосувати за перехід собору в ПЦУ. Собор захоплений. Мер Хмельницького негайного скликає сесію, на якій «забороняє» УПЦ в місті та області. За однією схемою захоплюються храми як у Хмельницькому, так і в області. Але повернемося до того самого «побиття військового», Артура Ананьєва.
Викладене депутатом відео починається вже з моменту, коли Ананьєва тягнуть убік. Що відбувалося до цього – на відео не показали. Ось що говорить сам іподиякон, Ігор Слободян: «Ананьєв підбіг до кафедри, що стоїть посередині храму, і облив водою отця протодиякона Ростислава. Після цього він стрибнув на кафедру, скинув протодиякона, розірвав на ньому церковне облачення. Внаслідок цього на підлогу впало Святе Євангеліє».
Те, що Ананьєв напав на диякона, підтверджують і кілька кадрів, викладених у Мережу, аби показати, ніби Євангеліє скинув на підлогу сам священнослужитель. Тут видно, що на ньому розірвано облачення.
Тобто Ананьєв зірвав літургію, вчинив напад на диякона та був небезпечний для парафіян, жінок і дітей. Тому його так жорстко й затримали.
Але найцікавіше, що ці кадри опублікував Євген Карась, той самий, який давав інструкції стосовно провокацій у Лаврі. Як до нього потрапив запис від жінки у хмельницькому соборі? Відповідь на цьому фото. Карась, Ананьєв та депутат Бурлик – це одна команда. Разом вони й організували у Хмельницькому провокацію, яка спричинила в суспільстві обурення та дала старт масовим захопленням у місті та області.
Ось як відбувалося захоплення кафедрального собору у Шепетівці. Збуджений натовп привели до храму, коли всередині молилися парафіяни. Ламаються бічні двері. Віряни будують барикади, але сили не рівні. Рейдери відчиняють центральні двері. Натовп вривається до храму, коли частина парафіян зі своїм священником молиться на колінах. Нові господарі життя тріумфують і аплодують. Парафіян УПЦ, які не хочуть йти самі, витягують силою. Собор захоплено.
Під час захоплень інших храмів Хмельницького та області влада блокувала до них доступ парафіянам.
Парафіянин Георгіївського храму УПЦ Хмельницького: «Ми всі – хмельничани, парафіяни цього храму, храмів. От що зараз робиться в церкві? Чому людей, які прийшли на молебень, не пускають до церкви? Чому? Що за люди там бігають? Що це взагалі відбувається в церкві?»
А замість парафіян для голосування за перехід в ПЦУ влада збирала зовсім сторонніх людей.
«Суспільне Хмельницький» про учасників голосування за перехід в ПЦУ храму УПЦ Казанської Божої Матері у Хмельницькому: «Валентина Гесаль розповідає, що мешкає у мікрорайоні на іншому кінці міста, але приїхала підтримати громаду».
В. Гесаль: «Вважала своїм прямим обов'язком взяти участь в цьому заході».
«Суспільне Хмельницький» про учасників голосування за перехід в ПЦУ храму УПЦ Казанської Божої Матері у Хмельницькому: «Антоніна, жителька цього мікрорайону, розповідає, що мешкає поруч із храмом, але на службу Божу ходить до іншої церкви, "української"».
Антоніна: «Прийшли підтримати. Дуже добре».
А очолюють такі захоплення самі чиновники. Наприклад, під час захоплення Георгіївського храму Хмельницького людина, яку представили як голову нової релігійної громади, насправді – директор комунального підприємства Хмельницького «Міськсвітло».
У такій ситуації віряни не можуть сподіватись на владу. Відстоювати храми вони можуть лише самотужки, як це було у Кам'янці-Подільському. Тут чиновники теж привели натовп під кафедральний собор, маючи намір його захопити. Але не вдалося. Парафіяни стали стіною біля свого храму.
І мета провокацій проти УПЦ – не лише захоплення храмів. Це й підвищення загального градуса ненависті до Церкви в суспільстві. І вже є результати цієї ненависті. У Чернівцях побили єпископа Івано-Франківського Никиту.
І на хвилі загальної ненависті до УПЦ місцева влада відбирає у громад землю під храмами. Схема проста: немає землі – храм не має права існувати.
Упродовж тижня міські ради Хмельницького, Кам'янця-Подільського, Рівного, Здолбунова, Тернополя, Луцька, Березані та багато інших ухвалюють рішення про вилучення земельних ділянок. Така синхронність каже, що місцева влада отримала вказівку зверху.
Тарас Батенко, народний депутат України: «Це можна назвати "духовною революцією", очищенням. Україна славна своїми Майданами. Процес переходу храмів не зупинити з УПЦ московського патріархату в ПЦУ чи, зрештою, в якусь іншу конфесію».
А паралельно готується законодавча заборона УПЦ. Навіщо?
На це питання відповідає нардеп Потураєв: «Наша мета як представників влади сприяти встановленню єдиної Православної церкви в Україні. Вона вже є – це ПЦУ». Ба більше, Потураєв каже, що коли цей процес завершиться, влада звернеться на Фанар ще за одним томосом для ПЦУ, вже як для патріархату. Цитата: «це стратегічні цілі української держави та українського православ'я».
Нагадаємо положення Конституції України: «Церква та релігійні організації в Україні відокремлені від держави... Кожен має право сповідувати будь-яку релігію, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність».
Те, що відбувається в Україні навколо Церкви, – це низка злочинів такого масштабу, які можна порівняти лише зі злочинами більшовиків.
Водночас нинішня наша влада, як колись більшовики, розповідає, ніби Україна – це країна небаченої релігійної свободи. Очільник Держетнополітики Єленський на повному серйозі заявив, що «Україна є простором чи не найбільшої релігійної свободи у Європі».
Тобто знесення храмів, масове захоплення храмів за участю влади, свідоме знищення однієї конфесії в цілих регіонах, розпалювання ненависті проти неї – це і є ознака «релігійної свободи»?
Колись усім діям нашої влади проти Церкви буде дано оцінку, як було її дано діям радянського режиму. І представники влади, які причетні до захоплень храмів на місцях або які знищували Церкву в Раді, відповідатимуть за це. І війна стане тільки обтяжливою обставиною.
