За плодами їхніми пізнаєте їх: про кадрову політику ПЦУ
З кого складаються українські розкольницькі організації.
Церковні розколи завжди і скрізь привертають до себе різного роду пройдисвітів. Лідери розкольницьких об'єднань змушені дивитися крізь пальці на низький моральний вигляд своїх підопічних з тієї причини, що в більшості випадків гідні люди в розкол не йдуть.
Уявімо собі лідера розколу, якому можновладці обіцяють адміністративну, а часом і силову підтримку. Правдами і неправдами парафії переоформляють в розкол або просто реєструють на папері, надають їм храмові будівлі, часто незаконно відібрані у канонічної Церкви. Знаходяться люди, які погоджуються назвати себе членами громади. Але виникає проблема: де брати «священиків»?
«Але єпископ (у древній Церкві ступені священиків і єпископів не розрізнялися – Ред.) має бути бездоганний, муж однієї дружини, тверезий, невинний, чесний, гостинний до приходнів, здібний навчати, не п'яниця, не заводіяка, але тихий, несварливий, не сріблолюбець, щоб добре рядив власним домом, що має дітей у слухняності з повною чесністю, бо хто власним домом рядити не вміє, як він зможе пильнувати про Божу Церкву? не новонавернений, щоб він не запишався, і не впав у ворожий осуд. Треба, щоб мав він і добре засвідчення від чужинців, щоб не впасти в догану та в сітку диявольську. Так само диякони мають бути поважні, не двомовці, не багато віддані вину, не соромнозахланні, такі, що мають таємницю віри при чистім сумлінні. Отже, і вони нехай перш випробовуються, а потому хай служать, якщо будуть бездоганні. Так само жінки нехай будуть поважні, не обмовливі, тверезі та вірні в усьому» (1Тим. 3, 2-11).
Це вимоги до кандидатів у священні ступені, написані святим апостолом Павлом. Існує цілий звід канонічних правил, що розвивають і уточнюють ці вимоги. Є люди, які в цілому відповідають цим правилам і можуть бути рукоположені у священний сан. Але ті, хто володіє перерахованими якостями, знаходяться, як правило, у канонічній Церкві. Їхня церковна свідомість дозволяє їм зрозуміти, що розкол – це шлях, що веде в погибель. А навіщо йти в погибель людям, що ведуть благочестиве життя? Тому і вже священики висвячені, і ті, хто відповідає канонічним вимогам до священства, залишаються в більшості своїй у канонічній Церкві.
Чим же доводиться задовольнятися бідним лідерам розколів? Філарет Денисенко в бутність канонічним Київським митрополитом дав дуже яскраву характеристику тодішньої Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), єдиної розкольницької організації на той час. Він назвав цю структуру «каналізацією, в яку всі нечистоти течуть». Лідерам розколів доводиться переманювати в свою структуру з канонічної Церкви тих отців, які вчинили будь-які канонічні злочини і були заборонені у священнослужінні своїми архієреями. Або ж «висвячувати» тих, хто виявить таке бажання, незважаючи на їхні мотиви, освіту і моральний вигляд. Лише б був хоч хтось.
Ті, хто відповідає апостольським вимогам, знаходяться, як правило, у канонічній Церкві. Їхня церковна свідомість дозволяє їм зрозуміти, що розкол – це шлях, що веде в погибель.
Не так давно «митрополит» Православної церкви України (ПЦУ) Данило Ковальчук просто благав всіх охочих іти до них у «священики». «Благаємо – шукайте по селах чоловіків, які гідні служити Господу Богові у Святій Церкві. Чоловіки, хто може взяти на себе тягар священства, – прийміть заради майбутнього ваших дітей, нашої Церкви і держави», – писав він на сторінці «Православні Буковини» у Facebook.
Повторимося, ті хто, як пише Ковальчук, «гідні служити Господу Богові у Святій Церкві», як правило, йдуть не в розкол, а в справжню канонічну Церкву. Розкольникам доводиться добирати все інше і закривати очі на низький моральний рівень таких «священиків» і їхню часто абсолютну богословську безграмотність.
Якщо почитати рішення «священного Синоду» ПЦУ, можна тільки здивуватися, що її вищі «ієрархи» зовсім не знають церковних канонів і пишуть у постановах всяку нісенітницю, начебто виключення з «єпископату» «ієрархів», що провинилися, замість того, щоб заборонити їх у «священнослужінні» або викинути з «сану», як припускають канони. І якщо таку безграмотність демонструє керівництво ПЦУ, що говорити про їхніх підлеглих.
За прикладами низького морального рівня теж далеко ходити не треба.
Парафіяни ПЦУ в селі Матвіївка Тернопільської області скаржаться... Президенту України на свого горе-настоятеля і його «матінку»: «матінка» відмовилася прийняти великодні паски, сказавши, що у них «погана енергетика»; «батюшка» під час читання Євангелія відволікається на дзвінки по телефону, йде у вівтар, розмовляє, потім повертається на амвон, після херувимської змушує хор співати народні пісні; артос у «батюшки» покрився цвіллю; скарбника та інших відповідальних осіб він розігнав і поставив своїх, незгодних називає «агентами Москви» і т. д. Все це схоже на поганий анекдот, але це офіційний лист на ім'я Володимира Зеленського.
Ці парафіяни вигнали з громади священика УПЦ, який відмовився переходити до розкольників, і привезли в село ПЦУ-шного «батюшку». За свої гроші найняли машину для переїзду, надали йому помешкання і т. д. Як кажуть, за що боролися, на те й напоролися.
А на цій фотографії відобразили щасливу пару – «священика-капелана» ПЦУ Андрія Фоменка і «ігуменю» Клеопатру (Надію Музичко), яка, за повідомленнями ЗМІ, в 2018 р. втекла з монастиря, прихопивши монастирські гроші.
Якби власниця весільного агентства «Любов-морковь» не виклала в соцмережах цю та інші компрометуючі фото, на подібні канонічні злочини навряд чи звернули б увагу в керівництві ПЦУ. Але коли справа виплила назовні, правлячий «архієрей» ПЦУ Фотій заборонив в «служінні» Андрія Фоменка. А той, недовго думаючи, з одного розколу, ПЦУ, просто перейшов в інший – Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ КП). Філарета Денисенка теж потрібні свої кадри, хоча б навіть і такі.
Показово, що адепти ПЦУ дорікають Фоменку не за «весілля» з «ігуменею», а за те, що він пішов з ПЦУ до Філарета.
Можна згадати, як «священик» ПЦУ Олександр Дедюхін, отримав, до речі, нагороду з рук патріарха Варфоломія, розповідав анекдот про молитву «Отче наш» на мітингу на захист Петра Порошенка. Як «клірики» ПЦУ на Волині «освячували» воду в рамках язичницького свята Івана Купала та ще багато чого.
Але вже і за цими плодами можна визначити суть дерева, на якому вони виросли. І якщо визначати цю суть одним словом, напевно, найбільше підійде «безблагодатність». Релігійна організація, створена не для чого іншого, як для служіння ідеї української державності, не може породити істинне благочестя своїх служителів. У рамках цієї ідеї вважають гріхом не порушення заповідей Божих, не ігнорування багатовікових церковних правил, а відхід від принципу «Україна понад усе».
Філарет Денисенко в бутність канонічним Київським митрополитом дав дуже яскраву характеристику розкольників: «каналізація, в яку всі нечистоти течуть».
Дивлячись на все це, необхідно замислитися ось про що.
По-перше, потрібно з посиленою увагою підходити до питання висвячень і пострижень у чернецтво в Українській Православній Церкві. Щоб не пролізли ось такі «капелани» й «ігумені». «Не рукополагай скоро нікого, і не приставай до чужих гріхів. Бережи себе чистим!» (1Тим. 5, 22), – учив святий апостол Павло. Порушення цієї ради веде до дуже поганих наслідків. Негідні пастирі і гублять свої душі, і для охочих врятуватися стають спокусою. «Бо через вас зневажається Боже Ймення в поган, як написано» (Рим. 2, 24).
А по-друге, коли проект ПЦУ буде завершений і багато ПЦУ-шних «єпископів» і «священиків» потягнуться в канонічну Церкву, виникне проблема: як їх приймати. Адже вони захочуть собі все тих же архієрейських й ієрейських місць, а на їхнє щире покаяння, звичайно, хотілося б сподіватися, але...
На завершення хотілося б знову повернутися до листа Президенту від жителів села Матвіївка. Вони скаржаться, що через негідну поведінку їхнього ПЦУ-шного «священика» багато людей, особливо молоді, перейшли в Українську Православну Церкву. А на це не треба скаржитися, а слідувати їхньому прикладу, тому що тільки в істинній Церкві і спасіння, і Благодать, і дари Духу Святого.
