Чому ООН бачить дискримінацію УПЦ, а українська влада – ні?

Наприкінці березня Управління Верховного комісара ООН з прав людини випустило Доповідь, у якій дії влади стосовно УПЦ визнані такими, що можуть мати дискримінаційний характер.

Питанням релігійної свободи в Україні присвячено у доповіді 4 пункти, зі 110-го до 113-го. Усі вони присвячені УПЦ. Це перший показовий момент. Тобто в Україні немає інших релігійних груп, у правовому становищі яких ООН вбачає якісь проблеми. Лише УПЦ. Перші три пункти Доповіді присвячені антицерковним законопроєктам, поданим у Верховну Раду за звітний період. Четвертий – обшукам у монастирях і храмах. Сама згадка конкретних фактів у Доповіді – це вже свідчення того, що вони порушують права людини.

Пункт 110

У П.110 Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) говорить про законопроєкт 8221. Цей законопроєкт називається «Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій» та передбачає заборону всіх релігійних організацій, якимось чином пов'язаних із РПЦ . ООН бачить порушення прав людини у двох моментах:

По-перше, у забороні РПЦ та організацій із нею пов'язаних. У Доповіді про це йдеться так: «Законопроєкт № 8221 забороняє Руську Православну Церкву, а також діяльність релігійних організацій, які організаційно чи канонічно пов'язані з нею, та забороняє їм здавати в оренду об'єкти державної чи приватної нерухомості в Україні».

По-друге, у закріпленні за ПЦУ ексклюзивних прав на термін «православний». Цитата: «Законопроєкт також передбачає заборону на використання терміну "православний" у назвах релігійних організацій, що не належать до Православної церкви України».

На думку УВКПЛ, проблема полягає у невизначеності понять і відсутності достатніх підстав для того, щоб обмежувальні заходи, передбачені законопроєктом 8221, могли б бути виправдані. Цитата: «УВКПЛ зазначає, що через розпливчасту юридичну термінологію та відсутність достатнього обґрунтування, обмеження свободи сповідувати свою релігію, що містяться в законопроєкті, не можна вважати "передбаченими законом" і "необхідними" за змістом статті 18 (3) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права».

Ст. 18(3), на яку посилається УВКПЛ, проголошує наступне: «Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише обмеженням, які встановлено законом і які є необхідними для охорони суспільної безпеки, порядку, здоров'я і моралі, так само як і основних прав та свобод інших осіб».

Тобто УВКПЛ вважає, що формулювання законопроєкту 8221 не відповідають обмеженням, передбаченим Міжнародним пактом про громадянські та політичні права. І це абсолютно правильно – діяльність УПЦ ніяк не загрожує «суспільній безпеці, порядку, здоров'ю і моралі, так само як і основним правам і свободам інших осіб».

Крім того, держава просто не компетентна вирішувати питання про те, що таке канонічний зв'язок між різними релігійними організаціями, існує він чи ні. У певному сенсі всі Помісні Православні Церкви мають між собою канонічний зв'язок. Тобто якщо ПЦУ вважає себе такою, вона просто мусить заявити, що підпадає під законопроєкт 8221 та має бути заборонена в Україні. Абсурд? Так. Але не менш абсурдно заявляти про заборону УПЦ на підставі «канонічного зв'язку» з РПЦ.

Пункт 111

Цитата з Доповіді УВКПЛ: «Проєкт закону № 8262 спрощує процедуру переходу релігійних громад із однієї релігійної організації до іншої шляхом зняття певних формальних вимог. Він також містить положення про заборону релігійним організаціям, пов'язаним із центрами прийняття рішень у Російській Федерації, орендувати державне та муніципальне майно».

Шкода, що УВКПЛ не назвало речі своїми іменами та не сказало прямо про те, що законопроєкт 8262 – це законопроєкт про церковне рейдерство, коли релігійну громаду може перевести до ПЦУ, по суті, будь-хто. На сьогоднішній день, згідно із Законом «Про свободу совісті та релігійні організації», рішення про перехід «ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади» та «засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які ухвалювали таке рішення».

А за законопроєктом 8262 «Рішення про зміну підлеглості <…> приймається не менш як двома третинами присутніх членів загальних зборів релігійної громади». Іншими словами, рішення може бути ухвалене не членом громади, а членом зборів, тобто тим, хто просто прийшов (скоріше, кого привезли). Це, звісно, повне свавілля, але УВКПЛ просто звертає увагу, що тут може бути проблема.

Докладніший розбір антицерковних законопроєктів 8221 і 8262 – у статті «Антицерковний закон «ЄС» та «Слуги народу»: що буде у разі прийняття».

Пункт 112

Цитата з Доповіді УВКПЛ: «Проєкт закону № 8371 встановлює порядок розпуску релігійних організацій зі зв'язками в Російській Федерації. У ньому йдеться про них як про "релігійні організації, пов'язані з центрами впливу, керівництво якого знаходиться за межами України в країні, яка здійснює збройну агресію проти України"».

Тут також можна висловити жаль, що УВКПЛ навіть не вказало на ще більшу розмитість юридичних формулювань, ніж у законопроєкті 8221. Адже визначити, що таке організація «зі зв'язками в Російській Федерації» (organizations with links to the Russian Federation), ще важче, ніж канонічний зв'язок («canonically linked») між двома релігійними організаціями. В умовах такої величезної невизначеності відкривається поле для широкого свавілля у трактуваннях і, як наслідок, свавілля для прийняття рішень нібито на основі закону. Більш детально про антицерковний законопроєкт 8371 – у статті: «Законопроєкт Шмигаля: заборона УПЦ у 4 ходи». До речі, навіть ще не ухваливши цей законопроєкт, влада вже почала його реалізовувати. Вже проведено «релігієзнавчу експертизу» Статуту УПЦ, яка «виявила» канонічний зв'язок УПЦ та РПЦ, а проте згадки РПЦ у Статуті УПЦ немає зовсім.

Пункт 113

Це найоб'ємніший пункт, він стосується обшуків СБУ в монастирях і храмах УПЦ.

Звучить він так: «СБУ провела обшуки (деякі з них вона назвала "заходами безпеки") у кількох монастирях, офісах, навчальних закладах та інших об'єктах Української Православної Церкви (УПЦ) у Києві, Рівному, Житомирі, Івано-Франківську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому, Черкаській, Волинській, Херсонській, Тернопільській, Полтавській та Закарпатській областях. У деяких випадках співробітники СБУ допитали окремих священнослужителів із застосуванням поліграфа.

В СБУ підтвердили, що щонайменше трьом священнослужителям УПЦ винесено підозри – двом за ст. 161 КК (порушення рівності громадян за ознакою раси, національності, віросповідання, інвалідності чи інших підстав) та одному – кілька звинувачень, включаючи посягання на територіальну цілісність і недоторканність України та заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України. Щонайменше двоє підозрюваних перебувають під цілодобовим домашнім арештом. УВКПЛ стурбовано тим, що дії держави щодо УПЦ можуть мати дискримінаційний характер. УВКПЛ також нагадує про необхідність забезпечити, щоб усі особи, яким пред'явлені кримінальні звинувачення, користувалися повним спектром прав на справедливий судовий розгляд».

По-перше, слід звернути увагу на доволі докладний перелік місць, у яких проводилися ці обшуки, осіб, яким було пред'явлено підозри, і навіть методів, які застосовувалися. Це означає, що УВКПЛ отримало матеріали щодо усіх або більшості таких випадків: відео, заяви, показання свідків, процесуальні документи тощо.

По-друге, УВКПЛ висловлює свою стурбованість діями правоохоронних органів України та каже, що вони можуть «мати дискримінаційний характер» («could be discriminatory»).

По-третє, УВКПЛ каже про справедливий судовий розгляд стосовно осіб, яким були пред'явлені підозри. Це означає, що УВКПЛ нагадує українській владі, що у разі, якщо право на справедливий суд не буде забезпечено в Україні, то воно буде забезпечене на європейському та міжнародному рівні. Наприклад, у тому самому Європейському суді з прав людини. А там звинувачення в стилі, мовляв, у людини знайшли книжечку, надруковану з благословення Патріарха Кирила, вже не пройдуть.

Які докази?

Тут саме час згадати, які докази вдалося зібрати в результаті обшуків. Наприклад, після обшуків 22 листопада 2022 р. у Києво-Печерській лаврі та інших монастирях і єпархіальних управліннях СБУ відзвітувала про виконану роботу.

Фотозвіт СБУ про матеріали, знайдені під час перевірок в храмах УПЦ. Фото: СБУ

Свої масштабні перевірки храмів УПЦ силовики розпочали з Києво-Печерської лаври, Корецького монастиря, а також приміщення Сарненсько-Поліської єпархії. За повідомленням СБУ, перевірили 350 церковних приміщень та 850 громадян і знайшли таке:

• готівка у сумі 2 млн гривень, 100 тис. доларів та «кілька тисяч рублів»;
• 2 екземпляри книги святителя Серафима (Соболєва) «Русская идеология»;
• три номери газети «Русский вестник» за 2020 р.;
• журнал «Русский дом» за 2014 р.;
• стос великодніх привітань Патріарха Кирила;
• стос чорно-білих листівок із фотографією Патріарха та текстом, скомпільованим з деяких його проповідей та ще одним абзацом незрозумілого походження.

Щодо останньої знахідки вже відомо, що ця листівка була кимось складена шляхом з'єднання цитат із різних проповідей та підкинута до монастирів та храмів УПЦ спеціально перед відвідуванням правоохоронців. Про це матінки Корецького монастиря написали окрему заяву до поліції з проханням розібратися. Детальніше про все це – у статті «Обшуки в УПЦ: що шукали, що знайшли і що буде далі».

Подібної якості знахідки були пред'явлені СБУ і в інших єпархіях та монастирях Української Православної Церкви. Усі ці «докази» зовсім нічого не можуть довести навіть у наших українських судах, якщо вони розбиратимуть справу неупереджено. А для міжнародних інстанцій – і поготів. Можна припустити, що якщо справа дійде до них, то на українську владу чекає ганебний програш справи, широкий розголос і зобов'язання виплатити грошові компенсації потерпілим. Ось чому і МЗС, і представники Офісу Президента відреагували так нервово на Доповідь УВКПЛ.

Реакція української влади

Представник МЗС України Олег Ніколенко опублікував на своїй сторінці у Facebook заяву: «У нещодавньому звіті про права людини в Україні Управління Верховного комісара ООН з прав людини зазначило, що обшуки в будівлях УПЦ МП можуть мати "дискримінаційний характер". Україна – демократична держава, в якій ґарантується свобода віросповідання. Водночас свобода не тотожна праву займатися діяльністю, яка підриває національну безпеку. Закликаємо УВКПЛ утримуватися від незбалансованих політичних оцінок, а базувати свої доповіді на фактах».

Але як вже було сказано вище, визначення УВКПЛ якраз і було засноване на фактах. Вони досить скрупульозно вивчили звіти СБУ та інших правоохоронних органів і зробили свої висновки. Те, що в когось у шафі зберігаються старі журнали «Русский дом», не може само по собі підривати національну безпеку. Це елементарне право кожної людини на інформацію.

Ще більш нервово відреагував радник голови Офісу Президента М. Подоляк. Він взагалі заявив, що висновки УВКПЛ – це фікція, назвав її корумпованою організацією та звинуватив у продажності! «ООН – це не той майданчик, який регулює конфліктні ситуації між державами. Швидше, ООН – це місце, де оонівська бюрократія заробляє непогані гроші на тих чи інших конфліктах, свідомо отримує величезні гранти від Росії», – заявив Подоляк.

Цей пасаж дуже нагадує те, як кілька років тому спікер тоді ще УПЦ КП Іван (Євстратій) Зоря називав Олександрійський патріархат продажною джинсою за те, що тоді ця Помісна Церква підтримувала УПЦ. Але щойно вона визнала ПЦУ, то відразу стала мало не мірилом праведності. Звинувачення УВКПЛ у підкупі з боку Росії з вуст високопосадовця вкотре доводить, що нічого по суті, жодних контраргументів проти висновку УВКПЛ українська влада навести не може. Крім того, ООН – це саме та організація, яка створювалася для вирішення міжнародних конфліктів, а те, що вона отримує від Росії, – це не гранти, а членські внески, які сплачує кожна країна-член ООН.

Ще одна заява М. Подоляка: «Ці звіти не беруться до уваги. Вони не несуть жодних наслідків. Зрозуміло, що порушує права людини в Україні лише РФ. Все, що робить Україна – це захищає свій простір, у тому числі – релігійний. У тому числі – позбавляючись впливу УПЦ». В цій фразі звучить і ще один момент, який можна представити у вигляді висновку цієї статті.

Висновок

Нескладно помітити, що централізовані широкомасштабні репресії влади проти УПЦ розпочалися не з початком війни. Десь сім-вісім місяців центральна влада не бачила в УПЦ жодної загрози національній безпеці. Це цілком справедливо, бо її немає і в дійсності. Навпаки, заяви офіційних осіб, зокрема й самого М. Подоляка, були витримані в дусі визнання того, що УПЦ засудила агресію РФ, відмежувалася від РПЦ і всіляко допомагає ЗСУ та постраждалим від війни усім, чим може.

І от раптом УПЦ почала нібито загрожувати національній безпеці. А проте нічого не змінилося: УПЦ як засуджувала агресію РФ, так і засуджує, віряни УПЦ як воювали в лавах ЗСУ, так і воюють. Церква як передавала на фронт автомобілі, електрогенератори, продукти і все інше, так і продовжує це робити. Чому ж держава розгорнулася у своєму ставленні до УПЦ на 180 градусів? Пішла звідкись відмашка? Вирішили переключити увагу суспільства, щоб воно не ставило владі незручні запитання? Може, ще щось? Гадати не будемо, просто констатуємо: якби УПЦ справді загрожувала національній безпеці України, це було б видно з самого початку війни і з самого початку влада стала б застосовувати проти неї репресивні заходи.

За відсутності якихось вагомих аргументів, чому влада все ж таки зважилася репресувати УПЦ. М. Подоляк озвучує досить дивний наратив: усе, що робимо ми, – правильно, а неправильно робить тільки Росія. Причому «ми» – це ж українська влада, а не Україна загалом. Він каже, що Україна позбавляється впливу УПЦ. Але хіба Україна тотожна нинішній українській владі? Хіба Україна зводиться лише до Офісу Президента та інших держорганів? Хіба ж мільйони вірян УПЦ це вже не Україна? Хіба до нинішньої української влади не можна пред'явити жодних претензій? Хіба всі їхні рішення правильні?

Так, зараз війна, і влада має певний карт-бланш на свої дії. Міжнародні партнери України і саме українське громадянське суспільство (частиною якого є УПЦ) вважають за краще не критикувати українську владу, щоб зберегти консолідацію перед обличчям ворога. Але після перемоги України в цій війні питання до української влади виникнуть, як і в будь-якій нормальній демократичній державі. Усі антизаконні дії отримають свою належну оцінку як з боку українського суспільства, так і з боку міжнародних інстанцій. Доведеться відповідати, чому так грубо було порушено конституційне право українських громадян на свободу віросповідання. Відмовки, що, мовляв, Доповідь УВКПЛ не має жодного впливу, вже не пройдуть. Усе може вийти так, що якраз ця Доповідь і подібні до неї документи міжнародних правозахисних організацій стануть дуже вагомими. Усе це прекрасно відчуває і М. Подоляк, і інші залучені особи. Звідси й настільки нервова реакція на Доповідь УВКПЛ.

І наостанок хочеться поставити риторичне запитання: як влада України збирається вступати до Євросоюзу, настільки явно зневажаючи Конституцію України та її міжнародні зобов'язання у сфері прав людини, заохочуючи кричущі порушення прав українських громадян і забороняючи без усяких на те підстав найчисленнішу релігійну конфесію в країні?