Зрада в Лаврі: середа – її день
У Думенка розпочали операцію з рейдерства Лаври. Вони знайшли зрадника з-поміж братії, якого призначили «в. о. намісника». Чи вдасться «розгойдати» ситуацію?
В ПЦУ проголосили про призначення «виконувача обов'язків намісника Лаври». Ним став ризничий Києво-Печерської лаври архімандрит Авраамій (Лотиш), реальний насельник монастиря. Він уже встиг двічі звернутися до братії. Звернення досить довгі. Основні тези звернень такі:
- священноархімандритом Лаври Лотиш вважає не Блаженнішого Онуфрія, а Епіфанія Думенка;
- у репресіях влади проти Лаври він бачить «дію Промислу Божого та спонукання для всіх нас визнати нову канонічну реальність існування в Україні ПЦУ»;
- через ситуацію навколо Лаври він відчув «біль та розгубленість», але вважає, що в ній винна не влада, а Синод УПЦ, який не захотів «правдиво, щиро та остаточно розірвати підпорядкування Москві»;
- Лотиш «давно відчув особливу відповідальність» за долю обителі;
- своє «намісництво» Лотиш сприймає «не як славу, а як терновий вінець і важкий хрест»;
- те, що відбувається зараз навколо Лаври, – «це не протистояння влади та релігії, це не порушення свободи, а навпаки – звільнення нашої святині від впливу ворожої до нас російської держави».
У день «камінауту» нового «намісника» Блаженніший Онуфрій заборонив його у служінні «за ухилення в розкол та грубе порушення присяги священнослужителя» без права причащатися.
В ПЦУ це викликало гнів. Іван (Євстратій) Зоря написав, що такі рішення для всіх, «хто хоче звільнитися від ярма служіння Московії та вашого лицемірства – як нагорода та похвала!». Говорячи про Лотиша, Зоря процитував слова Христа: «Блаженні ви будете, коли люди зненавидять вас, і коли проженуть вас, і ганьбитимуть, і знеславлять, як зле, ім'я ваше за Людського Сина. Радійте того дня й веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах» (Лк 6:22-23).
Але чи справді о. Авраамій страждає за Христа?
Якби він виступив із подібними тезами у спокійний для Церкви час, його слова ще можна було б із натяжкою сприйняти як принципову «антимосковську» позицію. Але ж сьогодні, по-перше, всі зв'язки з РПЦ давно розірвані, а по-друге, всі чудово розуміють – влада разом із ПЦУ просто має намір знищити УПЦ. А Лаври (поки що Києво-Печерську, а потім і Почаївську) Думенко має намір «рейдернути». Але от лихо, заселити їх у «Помісної церкви України» немає ким – у Думенка на всю його структуру «ченців» менше (або стільки ж), скільки в одній Києво-Печерській лаврі. Що ж робити? Схема геніальна за своєю простотою – треба змусити братію перейти в ПЦУ.
Лавра та ПЦУ: було ваше – стало наше
Перші знаки такої стратегії з'явилися ще навесні. 23 травня 2022 року синод ПЦУ ухвалив рішення про створення чоловічого монастиря «Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра». Іншими словами, у Думенка створили клон монастиря УПЦ. Наступний крок було зроблено 1 грудня – ПЦУ юридично зареєструвала статут цього клону. А 29 березня Думенко закликав владу передати «українській» Лаврі храм для звершення «богослужінь», а також приміщення для «проживання братії та монастирської діяльності».
Але відкритим залишалося питання – де взяти для цього приміщення «братію»? Зоря ще у грудні відповідає на це запитання. У своєму Facebook він заявив, що «майже половина» насельників Лаври «вже зараз не бажає бути в юрисдикції УПЦ». Та пообіцяв, що надалі кількість охочих перейти в ПЦУ буде серед ченців ще більшою.
Зрозуміло, що добровільно ніхто в ПЦУ переходити не збирався (всі, хто в УПЦ хотів це зробити, перейшли ще у 2018–2019). Але тут Думенка підтримала влада, розпочавши проти УПЦ надпотужні репресії. І головна їхня мета – Лавра. Якби вдалося схилити хоча б деяких ченців перейти в ПЦУ та залишитись у монастирі – це була б блискуча перемога корпорації «держава+ПЦУ». Тому братію до цього схиляють усіма засобами. Один лише міністр Ткаченко зробив відразу кілька заяв із прозорим натяком, що ченці зможуть без проблем залишитися в Лаврі за умови переходу під владу Думенка. Сам Сергій Петрович видав пафосне звернення до братії із закликом приєднатися до його структури. У соцмережах відразу відреагували їдкою карикатурою.
Карикатура на Думенка у соцмережах. Фото: СПЖ
Проте досі жодних результатів таких зусиль не було. До 29 березня, коли з'явився цілий «намісник» клону Києво-Печерської лаври. Карикатура виявилася «пророчою». Лотиша відразу охрестили «главою окупаційної адміністрації».
Завдання, яке йому доручено, гранично зрозуміле – затягнути в думенківську структуру якнайбільше ченців. Але чи вийде?
Чи вдасться затягнути інших?
Керуючий справами УПЦ митрополит Антоній заявив, що ні: «Прийняте отцем Авраамієм рішення є одноосібним, – сказав архієрей. – На жаль, у ЗМІ почала поширюватися недостовірна інформація про масовий перехід братії монастиря в ПЦУ. Хочу офіційно заявити: така інформація не відповідає дійсності. На даний момент ніхто, крім отця Авраамія, до ПЦУ не перейшов».
І слова архієрея підтверджують заяви ченців. Архімандрит Антоній назвав ПЦУшників вовками в овечих шкурах і сказав, що братія залишиться вірною своєму Предстоятелю – Блаженнішому Митрополиту Онуфрію. А архімандрит Полікарп сказав, що сам залишати територію монастиря не збирається, «хіба що під руки виведуть».
Ми не знаємо, чи «додавлять» когось із братії, але зараз у ПЦУшному клоні Лаври лише одна людина – «в. о. намісника» Авраамій (Лотиш). І перейшов він туди у дуже важкий для УПЦ час. Чи можна повірити в його слова, що він зараз прийняв від Думенка пропозицію «намісництва», бо раптом відчув якусь «особливу відповідальність» за долю обителі? У ситуації, коли влада з ПЦУ відверто виганяють УПЦ з її святині, в таке повірити дуже й дуже важко. А особливо в це важко повірити, коли колишній ризничий, втікаючи з обителі, прихоплює із собою чаші, хрест та облачення.
В медіа існує «качиний тест» на очевидність: «Якщо щось виглядає як качка, плаває як качка і крякає як качка, то це, ймовірно, і є качка». У нашому випадку цей тест виглядає так:
«Якщо людина в часи гоніння на монастир переходить на бік гонителя, отримуючи за це керівну посаду, то ця людина – зрадник».
І дуже складно не провести аналогій із найвідомішим у Церкві зрадником – Юдою. І колишній апостол, і Авраамій мали доступ до церковних цінностей. І обидва не встояли перед спокусою ними скористатися. Збіг навіть у тому, що Лотиш скоїв свій вчинок у середу.
І можна було б довго критикувати колишнього ризничого, але насправді його дуже шкода. Коли дивишся на героїчне стояння братії, парафіян та навіть їхніх маленьких дітей за Лавру, за свою святиню, зрада о. Авраамія виглядає ще очевиднішою. І не лише для вірян УПЦ. В ПЦУ теж усе чудово розуміють. Розуміють, що Лотиш зрадив свою Церкву «користі заради». А отже – будь-якої миті зрадить і їх. І Думенку доводиться зараз умовляти своїх підлеглих, щоб вони не так відверто плювалися у бік «в. о. намісника».
Пропагандист ПЦУ та колишній секретар у Філарета Андрій Ковальов пише: «Читаю коментарі багатьох своїх друзів та отців із ПЦУ, які, не знаючи особисто о. Авраамія, беруться його судити. Це дуже поганий симптом для нашої Церкви! Коли священники не переходять із московського патріархату – погано, а коли переходять – ще гірше! Брати і сестри – визначтеся нарешті і не записуйте всіх у зрадників!»
А далі Ковальов наводить абсолютно вражаючі слова: «Припускаю, що отець Авраамій не міг раніше приєднатися до ПЦУ, бо він є ченцем, який давав чернечі обітниці, ченцем, який любить Києво-Печерську Лавру – уділ Пресвятої Богородиці та Преподобних отців Печерських. Але зараз Господь створив такі умови, що ченці Лаври можуть вийти з неволі Москви».
Як влучно сказано – священник не міг піти з Церкви, «бо він давав чернечі обітниці». Що сталося з цими обітницями тепер? Вони анулювалися через те, що держава виганяє УПЦ з Лаври та з'явився шанс стати «намісником»?
У жодному разі не судимо цю людину, але видається, що в її випадку ми маємо справу з класичним вибором «совість або гроші/влада». О. Авраамій зробив вірний вибір як для сучасної прагматичної людини і зовсім невірний – як для християнина та ченця. І за наслідки свого вибору він обов'язково буде відповідати – і на землі, і після фізичної смерті. Але доки ця смерть ще не настала, все можна виправити. І цього о. Авраамію щиро бажаємо.
