ПЦУ та Ватикан розвивають відносини: навіщо?
Ще вчора католики цуралися ПЦУ та намагалися її не помічати. Але останніми місяцями ситуація змінюється. Проходять зустрічі, робляться заяви. До чого б це?
Усі роки після створення ПЦУ представники Римо-католицької церкви делікатно цуралися цієї організації. Жодних негативних коментарів у бік Думенка не було, але й офіційних контактів також. Експерти пов'язували таку позицію з небажанням Риму загострювати відносини з Російською Церквою. Але після вторгнення РФ до України ця позиція поступово змінилася. Особливо це стало до початку 2023 року.
С. Думенко в гостях у Римі та на Фанарі
25 січня 2023 р. голова ПЦУ Сергій (Єпіфаній) Думенко зустрівся в Римі з префектом Дикастерії сприяння християнській єдності кардиналом РКЦ Куртом Кохом.
Єпіфаній Думенко та кардинал Курт Кох. Фото: pomisna.info
С.Думенко повідомив Коху своє бачення релігійного життя України, подякував «за увагу до Помісної Церкви України» та заявив про те, що його структура готова до діалогу з РКЦ. Дипломатичний діалог різні релігійні структури між собою ведуть і так немає потреби заявляти про готовність до нього. Йдеться, мабуть, про щось більше, про зближення з католичеством, тон якому задали Ватикан і Фанар цілою низкою спільних заяв і заходів, які свідчать, що вони мають намір об'єднатися.
У відповідь кардинал Кох заявив: «Ми уважно стежимо за подіями. Під час наших зустрічей і патріарх Варфоломій, і митрополит Еммануїл, який, як я знаю, також багато зробив для Української Церкви (ПЦУ), розповідали нам про них». Тобто інформацію про релігійне життя в Україні Ватикан вважає за краще отримувати лише з одного боку, хоча міг би зустрітися з представниками УПЦ, з нашим ВЗЦС і отримати повну картину того, що відбувається. Але Ватикан цього не робить, а вважає за краще спиратися саме на ПЦУ. Також Кох зазначив, що у Ватикані «раді візиту, що зараз проходить» Думенко і сподіваються, що «з Божою допомогою суперечки, які є між православними в Україні, завершаться».
Цього ж дня папа Франциск дав аудієнцію делегатам Всеукраїнської ради Церков та релігійних організацій (ВСЦіРО) та членам міжконфесійного Українського біблійного товариства.
Після Ватикану, 26 січня 2023 р. голова ПЦУ С. Думенко вирушив на Фанар.
Патріарх Варфоломій та С. Думенко. Фото: orthodoxtimes.com
Патріарх Варфоломій прийняв його дуже ласкаво і заявив про надію, що папа римський Франциск тепер став ближчим до ПЦУ та України: «Цього разу ви приїхали до нас із Стародавнього Риму, сюди, до Нового Риму. Ми раді, що ви мали можливість з перших рук поінформувати папу Франциска про те, що відбувається в Україні». Зауважимо, як голова Фанара висловлюється про Стамбул. Це вже багато століть турецьке мусульманське місто. Проте патріарх Варфоломій використовує назву «Новий Рим». Не важко зрозуміти, що це суто імперський наратив, який покликаний ідеологічно підкріпити претензії Фанара на верховенство в Православ'ї та перевагу еллінізму над іншими традиціями, про що невпинно повторюють його представники. До речі, концепція «Москва – третій Рим» – це лише інтерпретація на російський лад константинопольської імперської концепції.
Ставлення Ватикану до репресій УПЦ: від неприйняття до схвалення
Одна із заяв понтифіка під час зустрічі з ВРЦіРО є дуже показовою: «Я разом з вами у захисті прав віруючих усіх релігійних громад, особливо тих, хто відчуває образи та переслідування … Я підтримую ваші старання, спрямовані на відновлення загальної поваги принципів та норм міжнародного права та основні права людини » .
Найбільш представницькими на зустрічі були делегації УГКЦ та ПЦУ. Чи можна говорити, що вони «зазнають образ і переслідувань»? Може, порушують їх «основні права людини»? Ледве. Адже тато напевно чудово поінформований про ситуацію, що склалася навколо Української Православної Церкви. Заступник голови ВЗЦС УПЦ протоієрей Микола Данилевич, який був на цій зустрічі, заявив, що в бесіді з ним представники РКЦ «висловили стурбованість можливістю застосування колективного покарання цілої конфесії за індивідуальні порушення закону окремими священнослужителями». Але вчинки офіційних осіб говорять зовсім про інше.
21 лютого 2023 р. С. Думенко відвідав апостольський нунцій в Україні архієпископ Вісвальдас Кульбокас. На зустрічі йшлося також і про заборону УПЦ в Україні. Зокрема, С.Думенко заявив: «Ми підтримуємо бажання української держави захистити наших співгромадян та свободу віросповідання від гібридного впливу російської пропаганди, інструментом якої, на жаль, стала і Російська Церква. Йдеться не про заборону віросповідання, а саме про заборону російським релігійним центрам, контрольованим путінською адміністрацією, впливати на релігійні організації в Україні» .
Усім зрозуміло, що під цими дипломатично фразами мається на увазі кампанія із заборони УПЦ, яка розгортається на наших очах і йде на всіх рівнях: законодавчому, правоохоронному, місцевого самоврядування, ЗМІ тощо. Про те, що нунцій та голова ПЦУ обговорювали заборону УПЦ, ми знаємо лише зі слів Думенка. Але коли Кульбокас їх не спростував, то все так і було.
С. Думенко та В. Кульбокас. Фото: pomisna.info
Адже ще рік тому католики займали зовсім іншу позицію. 11 квітня 2022 року Посольство Ватикану в Україні виступило із заявою , в якій висловилося «проти будь-яких обмежувальних дій щодо Церков та релігійних організацій». Воно постало як реакція на перші законопроекти проти УПЦ. З того часу лавина репресій проти УПЦ зростала у геометричній прогресії. А ось позиція католиків трансформувалася з неприйняття цих репресій – до їхньої фактичної підтримки.
26 лютого 2022 р., наступного дня після спілкування з Кульбокасом, резиденцію С. Думенка відвідала делегація єпископської конференції католиків Бельгії.
Представники Ватикану в гостях у С. Думенка. Фото: pomisna.info
Вона була досить представницькою: єпископ-помічник Брюсселя Жан Кокерольс, єпископ Генту Лоде Вангеке, єпископ Брюгге Лоде Артс, єпископ Антверпена Йоган Боні. Брали участь також і представники закордонних структур УГКЦ: апостольський адміністратор Паризької єпархії УГКЦ єпископ Гліб Лончина та єпископський вікарій УГКЦ у Бельгії Іван Данчевський. На цій зустрічі також говорили про «російський світ» та про протидію йому.
Ще раз наголосимо: «російський світ» справді несе загибель та руйнування, що зазнає на собі весь народ України, у тому числі й багатомільйонна паства УПЦ. Але вороги УПЦ необґрунтовано навішують на неї ярлик «русмировцев» для того, щоб ідеологічно обґрунтувати свою боротьбу з Церквою. Сьогодні, коли РФ сіє в Україні смерть та руйнування, дуже зручно розправлятися з неугодними та позбавляти їх конституційних прав, просто назвавши їх «російським світом». І багато громадян України будуть згодні з такою розправою, не обтяжуючи себе питанням: а чи справедливі ці звинувачення на адресу УПЦ?
Висновки
По-перше, всі ці події показують, що Ватикан останнім часом став розглядати ПЦУ як бік, з яким можна і потрібно офіційно контактувати.
По-друге, ці контакти та заяви лягають у канву майбутнього об'єднання у будь-якій формі УГКЦ та ПЦУ, а потім – Фанара та Ватикану.
Напередодні візиту до Риму глава УГКЦ Святослав Шевчук зробив промовисту заяву. «Дасть Бог, ми одного разу будемо всі єдині. Тобто всі ті поділи, які сьогодні існують між православним світом, католицьким світом, гадаю, крок за кроком буде подолано», – сказав лідер уніатів і додав, що свята Софія Київська є материнським храмом УГКЦ і символізує загальнонаціональну єдність. У тон йому висловився і Сергій (Єпіфаній) Думенко, заявивши, що він їде до Ватикану «посилювати співпрацю».
Зустрічі та переговори з головою ПЦУ С. Думенко, включаючи папу Франциска та наближених до нього кардиналів, демонструють, що Ватикан став позиціонувати ПЦУ не просто як одну з українських конфесій, а як «помісну церкву» в Україні. І навряд це випадково. ПЦУ потрібна Ватикану як партнер із переговорів про об'єднання саме в такому статусі.
Можна зауважити, що окрім Фанара поки що жодна Помісна Православна Церква не заявляє про намір брати участь у такому об'єднавчому процесі. Таке враження, що Помісні Церкви спостерігають за процесом зближення Фанара та Ватикану і просто не знають, як реагувати. А не знають тому, що сьогодні ще не можна сказати, як далеко зайде це об'єднання і в якій формі воно відбудеться. Від цього і залежатиме реакція. Але вже зараз Ватикану треба показати, що процес об'єднання підтримує не лише Фанар в однині, що існують ще й інші «помісні церкви», які беруть участь у ньому.
У внутрішньому українському ракурсі можливе об'єднання ПЦУ та УГКЦ подаватиметься в інформаційному просторі як «возз'єднання церков Володимирового хрещення». Тут також ПЦУ підноситься як помісна православна церква, яка «возз'єднується» з такою самою помісною, але католицькою церквою, або як люблять говорити про себе уніати, православною церквою у спілкуванні римським престолом. Про те, що католицьке віровчення, католицька мораль, образ молитви та ідеал святості кардинально розходяться з православним, учасники процесу об'єднання вважають за краще мовчати. Сьогодні такі «дрібниці» мало кого цікавлять.
Таким чином УГКЦ та ПЦУ йдуть до свого об'єднання, скоріше сутнісного, ніж адміністративного, і позиціонуватимуть себе як єдину національну церкву України, церкву українського народу.
Українську ж Православну Церкву, яка відмовляється брати участь у цьому процесі, буде оголошено маргінальною групою, яка перебуває у статусі «попелюшки», яку ледве терплять з милості. З одного боку, ми будемо позбавлені зовнішнього благолепства і визнання цим світом, але з іншого – це відкриває чудові можливості зосередити всі наші духовні сили на тому, щоб дотримуватися Євангелії та заповідей Христових.
