РФ влаштувала «СВО», щоб російські чоловіки не зраджували дружин?
Чи можна розцінювати війну РФ проти України як битву здорової душі проти агентів диявола?
Протоієрей РПЦ Андрій Ткачов у відео на своєму телеграм-каналі пояснив, навіщо РФ воює в Україні. За його словами, російські солдати «воюють, щоб їхніх хлопчиків не одягали жіночу спідницю, щоб їхні дружини не блудили, щоб їхні чоловіки не зраджували своїх дружин теж, щоби це не вважалося нормою. Щоб їхній чоловік не видерся на чоловіка, роблячи гидоту один на одному, щоб ці гади не пропонували людині з трирічного віку змінити стать. Щоб церква сатани була відсутня на просторах нашої країни. Вони чудово розуміють, що у них війна саме з сатаною».
Ткачов переконаний − «не можна не радіти, що це здоровий порив здорової душі (солдатів РФ, − Ред.), що стає на захист базових моральних орієнтирів».
Священник упевнений, що в Україні перебувають «агенти та контрагенти диявола. А якщо вони на диявола працюють – значить, треба з ними воювати». І він хоче «такої ясності розуму для всіх християн».
Як до цього всього ставитися? Тут не може не виникнути ціла низка питань.
1. О. Андрій натякає, що Захід просуває антихристиянські цінності – ЛГБТ, трансгедер та інше. І це правда. Але до чого тут Україна? Невже саме тут є центр пропаганди? І навіть якщо Росії вдасться перемогти у розв'язаній нею війні, це що, зупинить просування у світі (і в РФ, до речі, теж) ЛГБТ та гендера? Питання риторичне.
2. Якщо в РФ всерйоз вважають, що воюють із безбожним Заходом, то чому вони це роблять у православній Україні? Чи не логічніше висадити десант десь у Вашингтоні чи Брюсселі?
3. Твердження, що солдати РФ воюють в Україні, щоб не зраджувати своїх дружин і вберегти їх від розпусти, викликають серйозну тривогу щодо душевного здоров'я священника. Результат загарбницької війни може вплинути на мораль російських громадян? Справді? Ми що, всерйоз можемо говорити, ніби через умовну військову перемогу подружжя в РФ перестануть одне одного зраджувати? Вона вилікує їх від гріха?
4. Наразі активно ламаються списи – чи залишилася Українська Православна Церква частиною РПЦ, чи ні. Але яким би сьогодні не був адміністративний устрій цих церковних структур, одне безперечно – і РПЦ, і УПЦ – це частини єдиної Христової Церкви. Як можна нацьковувати одних членів Церкви на інших? Та ще й виправдовуючи це необхідністю «війни з сатаною»?
Тепер щодо тези, що українці – «агенти диявола» та з ними «треба воювати».
О. Андрій чудово знає слова апостола Павла: «Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби».
Навіть якщо припустити, що в Україні суцільно слуги диявола (що очевидна неправда), то їх фізичним знищенням дияволу не насолити. Духовна боротьба не ведеться танками з ракетами. Ними можна лише вбити тіло людини. А тіло наше дияволові не потрібне зовсім. «І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні» (Мв. 10:28).
На жаль, доводиться констатувати, що окремі представники РПЦ задля служіння владі відверто пропагують війну. І не просто пропагують, а формують цілі концепції, які з християнством не мають нічого спільного. Цілком очевидно, що о. Андрій намагається просунути ідею, ніби РФ – це Христове «царство світла», а Україна – «агенти диявола». Відповідно – воювати «за Христа» та «проти диявола» − правильно та похвально. Але це неправда. Ми не бачимо, що в Росії живуть суцільно праведники, а в Україні – одні грішники. Та й такого не може бути в принципі, учні Христа не організовуються за територіальною ознакою. До речі, подібні тези (тільки з протилежною тезою, ніби царство світла – Україна, а РФ – царство темряви) активно просуваються у релігійних колах прихильників ПЦУ та УГКЦ.
Все перераховане дозволяє говорити, що подібні виступи о. Андрія Ткачова – це злочин перед Церквою, і перед власними співгромадянами. Адже між рядками буквально читається заклик – йди й убий, і ти будеш виправданий. Адже люди слухають, йдуть і вбивають. У цього священника просто величезна аудиторія та армія послідовників, яка ловить кожне його слово. Не страшно, отче Андрію? Адже за кожне слово доведеться відповідати.
Патріотизм, любов до своєї країни та бажання відстоювати її інтереси – це чудово. Але справжній патріотизм християнина не тут, він зовсім в іншому місці. І якщо інтереси твоєї земної батьківщини не збігаються з інтересами небесної – вибір має бути очевидним.
Будь-які війни ведуться за владу, геополітичний вплив та гроші. І війна в Україні – не виняток. Росія тут переслідує свої прагматичні інтереси, які з християнством не мають нічого спільного. І для бездушного держапарату це зрозуміло і можна пробачити – така його природа. Але пастир Христовий не повинен заради інтересів цього держапарату посилати на вбивство живих людей, жонглюючи «духовними» аргументами. Ніде у Святому Письмі не сказано, що задля боротьби із сатаною треба фізично знищувати людей. Згадаймо слова апостола Павла: «Але якби й ми або Ангол із неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде проклятий!» (Гал. 1:8).
І є серйозні підстави думати, що цю фразу можна повною мірою застосувати до сучасності.
