Про духовну незалежність та рішення РНБО

У своєму відеозверненні від 1 грудня 2022 р. Президент України В. Зеленський повідомив про те, що РНБО вжила цілу низку заходів, спрямованих проти УПЦ, зокрема щодо ініціювання законопроекту «про унеможливлення діяльності в Україні афілійованих з центрами впливу в Російській Федерації релігійних організацій» .

Необхідність цих заходів Президент пояснив так: «Ми забезпечимо для нашої держави всю повноту незалежності. Зокрема, духовну незалежність. Ми ніколи й нікому не дозволимо будувати імперію всередині української душі».

Наступного дня В. Зеленський заявив, що заходи щодо здобуття «духовної незалежності» були активно підтримані українським суспільством і що в цьому питанні Україна на півдорозі не зупинятиметься.

Перш ніж перейти до розгляду практичних питань, потрібно зробити кілька зауважень філософського характеру.

Філософський (філософія – любов до мудрості) відступ

Що таке «духовна незалежність»? Чи є в держави правові інструменти або критерії для віднесення тієї чи іншої «духовності» до категорії залежних чи незалежних? Очевидно, що ні. Треба визнати незаперечний факт: держава не є компетентною в питаннях духовності та не може визначати, де починається і де закінчується ця духовна незалежність. Ба більше, православному християнину взагалі не можна бути «духовно незалежним», оскільки Церква є Тіло Христове і всі християни пов'язані між собою як члени цього Єдиного Тіла. «Тому, коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться. І ви тіло Христове, а зосібна ви члени» (1 Кор 12:26,27). Тому, хочеться комусь чи не хочеться, але всі православні християни: українці, румуни, болгари, греки, росіяни та решта, всі ми духовно залежні один від одного.

Втім, навряд чи В. Зеленський мав на увазі цю залежність. Швидше за все він мав на увазі, що Україна має бути вільна від деяких навколоцерковних ідеологем, якими (зокрема) прикриваються російські офіційні особи, виправдовуючи своє вторгнення в Україну. Саме таке розуміння наштовхують слова: «Ми ніколи й нікому не дозволимо будувати імперію всередині української душі».

Дійсно, за свою двохтисячолітню історію Церква Христова обросла цілою низкою навколоцерковних вчень, які не мають прямого відношення до Євангелія. Одне з таких вчень – це уявлення про те, що як на Небі є Царство Боже, так і на землі має бути якась єдина держава, імперія, на чолі з православним імператором. Це вчення виникло і сформувалося у Візантійській імперії, воно розвивалось та підтримувалось Константинопольськими патріархами, у певному сенсі підтримується й зараз. З Константинополя, вірність якому зараз декларують певні сили в Україні, це вчення перекочувало до Росії і доповнилося уявленням про Москву як «третій Рим». Хоча треба визнати, що Руською Церквою воно ніколи не приймалося на офіційному рівні.

Тому правильніше було б говорити не про духовну, а про ідеологічну незалежність. Чому це важливо? Тому що ми бачимо смислову підміну, коли одне поняття замінюється іншим і в результаті цілком зрозуміла боротьба з російською імперською ідеологією виливається у боротьбу із Церквою Христовою.

Підсумуємо: Українська Православна Церква не проповідує «русский мир» чи «православну імперію» та не виправдовує агресію проти нашої країни. Якщо правоохоронні органи виявлятимуть окремі випадки подібних дій у середовищі УПЦ (так само, як і в будь-яких інших організаціях), вони владні притягувати винних до відповідальності в межах закону. Але УПЦ категорично проти, щоб під приводом боротьби проти вищезазначених проявів над УПЦ учинялась розправа, а громадяни України позбавлялися свого конституційного права вірити так, як вони вважають за потрібне, та належати тій Церкві, яку вони вважають істинною.

Рішення РНБО від 01.12.2022 року

Тепер перейдемо до практичного боку питання. Рішення РНБО від 1 грудня 2022 р. складається з 6 пунктів, зміст яких зводиться до наступного:

По-перше, на розгляд Верховної Ради має бути поданий законопроєкт про «унеможливлення діяльності в Україні релігійних організацій, афілійованих із центрами впливу» в РФ.

Цілком зрозуміла вимога, якби не одне але. Як влада збирається визначати, хто афілійований з такими центрами, а хто ні, які критерії? Якщо доказом афілійованості виступатиме спів зі словами «відроджується матінка-Русь», виконана в Києво-Печерській лаврі кількома жінками, то це означатиме, що влада бажає розправитися з УПЦ під будь-яким натягнутим приводом. Якщо ж влада дивитиметься на Статут УПЦ, тоді Церква просто не підпадатиме під дію цього закону. Однак висловлювання деяких можновладців змушують засумніватися саме в такому підході.

По-друге, у двомісячний термін має бути проведена перевірка юридичних умов, на підставі яких УПЦ користується майном Києво-Печерської лаври, та того, наскільки ці умови дотримуються. Тут також все залежить від «політичної волі». Якщо треба буде зробити висновок про невідповідність і на цій підставі вигнати УПЦ з Лаври, це буде зроблено. Якщо все проводити в межах закону та всі дії оформляти відповідно до вимог процесуального законодавства, то з найбільшою ймовірністю буде доведено як законність користування УПЦ майном Лаври, так і те, що користування цим майном здійснюється з дотриманням усіх законних умов.

По-третє, має бути побудована чітка владна вертикаль держорганів у релігійній сфері. Усі місцеві органи, у веденні яких перебувають релігійні питання, мають бути підпорядковані Держслужбі України з етнополітики та свободи совісті, а сама ця Держслужба підпорядкована Кабінету Міністрів. Таке рішення вже було ухвалено 6 грудня. Це підготовка держапарату до того, що рішення в сфері релігії, які приймає Кабмін, відразу ж реалізовуватимуться на місцях, не враховуючи думку місцевої влади. Проводячи злободенну аналогію, можна сказати, що «електрика» для релігійних організацій по всій країні буде вмикатися і вимикатися відразу одним рубильником.

По-четверте, Держслужба з етнополітики та свободи совісті має забезпечити «проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви щодо наявності церковно-канонічного зв'язку з Московським патріархатом, за необхідності вжити передбачених законом заходів».

Тут знову питання – за якими критеріями визначатиметься наявність або відсутність церковно-канонічного зв'язку? А також хто конкретно проводитиме цю експертизу?

Зважаючи на звільнення Олени Богдан, можна припустити, що новим головою стане людина, яка зв'язок УПЦ та РПЦ обов'язково знайде. Однак яким чином це може бути зроблено?

Приналежність УПЦ та РПЦ до Православ'я – це канонічний зв'язок чи ні? Навіть серед незаангажованих релігієзнавців (яких в Україні, ймовірно, взагалі немає) немає спільної думки про те, що таке канонічний зв'язок, де він починається і де закінчується. А держчиновники й поготів не компетентні у подібних питаннях. Вони можуть лише проаналізувати статутні документи за формальними ознаками, участь архієреїв РПЦ у керівних органах УПЦ (або навпаки), або ж підтвердити відсутність таких фактів. Але визначати, що канонічно, а що ні, чиновники не можуть за визначенням. Отже, в цьому пункті також закладено можливість чиновницького свавілля, можливість ухвалити те чи інше рішення, виходячи з міркувань політичної волі, а не реального стану справ.

По-п'яте, правоохоронні органи мають «активізувати заходи з виявлення та протидії підривній діяльності російських спецслужб у релігійному середовищі України». Тобто обшуки та перевірки мають бути продовжені з новою силою. І УПЦ в принципі не має нічого проти, знову ж таки, якби не одне але. Усі ці заходи мають проводитися строго в рамках закону та не супроводжуватись безпідставними звинуваченнями чи навіть натяками, які потім тиражуються в ЗМІ для очорнення УПЦ. Це не кажучи вже про випадки, коли напередодні обшуків у приміщення УПЦ невідомими (а може, й відомими) особами підкидається компромат.

По-шосте, проти низки осіб мають бути введені персональні санкції, а СБУ та Нацбанк мають забезпечити виконання цих санкцій. В оприлюдненому трохи згодом списку значаться: протодиякон УПЦ, екснардеп Вадим Новинський; намісник Києво-Печерської лаври митрополит Павел (Лебідь), а також 8 архієреїв УПЦ, переважно ті, що знаходились у Криму та інших окупованих територіях України.

Ми вже якось звикли до того, що РНБО вводить санкції проти громадян України, що саме по собі дуже сумнівно з правової точки зору. Якщо ці особи винні у порушенні українського законодавства, на них мають бути заведені кримінальні справи, а суд має винести справедливий вирок на підставі законно зібраних доказів. Нічого цього немає, а тому ми можемо лише констатувати, що конституційне право кожного громадянина на справедливий суд порушується.

Методи тиску на УПЦ

Обшуки в монастирях, храмах і єпархіальних управліннях відбуваються не в рамках кримінальних справ, а як контррозвідувальні заходи. Це означає, що процесуальні норми, передбачені для проведення обшуків, не дотримуються. Немає понятих, немає адвокатів, немає протоколу обшуків і таке інше. В цих умовах знайти можна що завгодно.

Яскравим прикладом може служити новина про відео з «дитячою порнографією», нібито виявленою на ноутбуці єпархіального управління Чернівецько-Буковинської єпархії. Після того, як, за словами глави єпархії митрополита Мелетія, ці комп'ютери були 4 години недоступні для співробітників єпархії, а знаходилися в руках осіб, які проводили обшуки, в них можна виявити і порнографію, і підготовку до змови, і інше подібне.

Сюди ж слід віднести скандал зі «злитими» фотографіями в трусах секретаря єпархії архімандрита (тепер вже єпископа) Никити (Сторожука) та одного з вівтарників. Роздягнути під дулами автоматів, поставити обличчям до стіни, а потім сфотографувати не важко. Але з великою ймовірністю можна стверджувати, що нічого такого не було, якби обшуки проходили з дотриманням процесуального законодавства.

Під час обшуків виявляються компрометуючі матеріали,, підкинуті заздалегідь невідомими людьми. Так було у Корецькому монастирі та інших місцях, коли там було виявлено листівки з фотографією Патріарха Кирила та скомпільованим текстом.

Листівки з проповідями Патріарха Кирила. Фото: СБУ

Про підкинуті під час обшуків матеріали заявили митрополит Мелетій, митрополит Черкаський Феодосій, настоятель храму в Глинську о. Василь Начев. Але навіть якщо СБУ розслідує ці випадки (в чому немає жодної впевненості) та підтвердить факт фальсифікації, у медіапросторі вже розігнали наратив про «русский мир» в УПЦ.

У повідомленнях, опублікованих за результатами контррозвідувальних заходів, легко можна помітити невідповідність фото і тексту. Наприклад, повідомляється: «СБУ виявила й склади з оптовими партіями прокремлівської літератури, яка вихваляє країну-агресора та закликає підтримати окупантів». А що ми бачимо на фото?

Обшуки в Чернівецько-Буковинській єпархії. Фото: СБУ

Це: «Дитяча Біблія», «Буквар для народних шкіл», «Катехизис в картинках», «Пастирські бесіди з дітьми», «Молитовне правило». І де тут підтримка агресії РФ?

Тобто ми бачимо, як видання, які не мають жодного стосунку до війни проти України, наводяться як «докази» тяжких кримінальних злочинів.

Висновки

Все це наводить на думку про спланований характер дій, коли результат уже відомий заздалегідь, а «фактаж» так чи інакше підганяється.

Не можна також не помітити, що кампанія з чорного піару УПЦ розпочалася після засідання Священного Синоду 23 листопада 2022 р., від якого, за повідомленнями деяких ЗМІ, влада чекала на рішення щодо об'єднання або принаймні зближення з ПЦУ. Нічого цього не сталося.

Митрополит Мелетій каже, що тиск на Чернівецьку єпархію – це тиск на Блаженнішого Митрополита Онуфрія, щоб примусити його піти на об'єднання з ПЦУ, адже Предстоятель УПЦ довгі роки був керуючим Чернівецькою єпархією. Отже, весь компромат, який там нібито виявили, кидає тінь особисто на нього. Також владика Мелетій повідомив, що йому натякали, що якщо він погодиться на об'єднання з ПЦУ, то «весь цей цирк припиниться».

Тому можна припустити, що ми маємо справу зі спробою №2 загнати всіх в ПЦУ. Спроба №1 була зроблена за часів П. Порошенка та успіхом не увінчалась. Абсолютна більшість духовенства та віруючих залишилася вірною УПЦ. Здається, й на спробу №2 чекає той самий результат.

Що ж можна зробити в сьогоднішній ситуації?

По-перше, згуртуватися навколо Блаженнішого Онуфрія та наших єпархіальних архієреїв. Не піддаватися на провокації та не вірити бездоказовим звинуваченням. Поки що УПЦ так і робить. Наприклад, той самий архімандрит Никита (Сторожук), якого поставили до стінки у непривабливому вигляді та розігнали в ЗМІ звинувачення в содомії, був у неділю 4 грудня 2022 р. висвячений на єпископа Івано-Франківського. Це означає, що ні віруючі, ні священноначалля не повірили звинуваченням та не пішли на поводі у ворогів Церкви.

По-друге, необхідно діяти строго в правовому полі і примушувати до того ж усіх дійових осіб. Необхідно заявляти про процесуальні порушення там, де вони мають місце. Потрібно відстоювати свою правоту всіма законними способами: писати скарги, подавати позови, все фіксувати та документувати, вимагати через суд спростування безпідставних звинувачень.

По-третє, на підставі зібраної доказової бази апелювати до міжнародних правозахисних організацій, привертати увагу міжнародної спільноти до порушень прав українських громадян на свободу совісті і релігії. Якщо Україна задекларувала свою прихильність до європейських стандартів прав людини, то потрібно добиватися того, щоб ці стандарти реально дотримувалися.

І найголовніше – за будь-яких найважчих обставин ніколи не можна забувати слова Господа: «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку. Амінь» (Мт 28:20).