Торгівля Томосами триває: до чого це може привести
Чи отримають македонські і чорногорські розкольники від Фанару автокефалію і чим це загрожує світовому Православ'ю.
Судячи з повідомлень ЗМІ, процес надання Томосу розкольникам в Північній Македонії і Чорногорії запущений. Хто на черзі і як всі ці події можуть позначитися на долі Православ'я?
У 2018 р. незабаром після Пасхи, на Фанар приїхав тодішній Президент України Петро Порошенко і домовився про видачу українським розкольникам Томосу. Справа ця супроводжувалося скандальними витоками в ЗМІ про те, скільки грошей готівкою він заплатив за документ. І незважаючи на активні протести як Руської, так і Української Православних Церков, Томос Порошенко все ж отримав.
У 2020 р. незабаром після Різдва, а саме 13 січня, на Фанар приїхали колишній і нинішній прем'єр-міністри держави Північна Македонія – Зоран Заєв і Олівер Спасовськи.
Приїхали домовлятися рівно про те ж – про видачу Томосу. Македонський Томос, так само як і український, супроводжував фінансовий скандал. За даними деяких ЗМІ, влітку 2019 р. македонський прем'єр говорив, що готовий завезти на Фанар чималу суму готівкою. Судячи з усього, вони домовилися і отримають Томос так само, як і Петро Порошенко.
«Вселенський патріархат офіційно підтвердив, що не відмовився від прагнення вирішити питання автокефалії Македонської православної церкви, незважаючи на протидію Сербської та Руської Православних Церков», – повідомило македонське інтернет-видання «Religija».
Македонський прем'єр залишився дуже задоволений результатами переговорів з патріархом Варфоломієм і заявив після їх закінчення: «Сподіваюся, що Вселенський патріарх продовжить у дусі терпимості і розуміння сприяти діалогу для пошуку рішень проблем, що стоять перед православними віруючими. <...> У рамках Вселенського патріархату буде розпочато динамічний діалог з метою подолання проблем Македонської православної церкви».
Як Фанар «долає» проблеми розкольницьких деномінацій, ми знаємо на прикладі України.
Наступна в черзі за Томосом – Чорногорія. Глава тамтешніх розкольників «митрополит» Михайло Дедеіч впевнений, що незабаром він теж буде з Томосом.
Нещодавно він заявив: "Константинопольський патріарх Варфоломій, священиком якого я був, сказав, що він вивчить історію Балкан і що іншим Православним Церквам потрібно дати автокефалію, а це стосується Чорногорської православної церкви і Македонської православної церкви».
Звичайно, всы прекрасно розуміють, що ця «автокефалія» буде за зразком «автокефалії» Православної церкви України (ПЦУ), тобто не справжня автокефалія, а підпорядкування Фанару.
За фактом ПЦУ має менше самостійності, ніж Українська Православна Церква зі статусом автономії.
Тобто Фанар приростає такими розкольницькими релігійними організаціями, які готові йти в підпорядкування Константинополю і навіть платити за це гроші. Процес пішов, і відтепер будь-яка держава, на території якого є якісь релігійні структури, які називають себе православними, може звертатися на Фанар за Томосом. Бажаючі можуть знайтися на канонічній території і Антіохійської Церкви, і в Єрусалимі, і деяких інших.
Крім того, нещодавно розпочате рейдерське захоплення Фанаром Церкви Чеських земель і Словаччини показує бажання Константинополя підпорядкувати собі не тільки розкольницькі створення, а й цілі Помісні Церкви.
Все це означає, що Фанар свідомо спалює останні мости, по яких ще було можливе повернення до тыэъ православної єдності, яка було між Помісними Церквами до створення ПЦУ.
Фанар приростає такими розкольницькими релігійними організаціями, які готові йти в підпорядкування Константинополю і навіть платити за це гроші.
У відповідь на визнання українських розкольників РПЦ розірвала євхаристійне спілкування з Фанаром. Що зробить Сербська Православна Церква у відповідь на визнання македонських і чорногорських розкольників? З великою часткою ймовірності можна припустити, що те ж саме.
Таким чином, на наших очах формуються дві, скажімо так, групи Православних Церков, які не мають євхаристійного спілкування один з одним. Однак згадаємо: «Вірую в ЄДИНУ, святу, соборну і апостольську Церкву». І кожному православному християнинові доведеться шукати відповідь на питання: а де ж справжня Церква? Якщо, звичайно, для нього перебування в Церкві – запорука спасіння душі, а не просто красива обрядовість. Деякі роздуми з цього питання можна знайти в статтях під загальною назвою «Церква і Симулякр».
Якщо наші припущення підтвердяться і патріарх Варфоломій дасть (продасть) Томос Чорногорії та Північній Македонії, а Сербська Церква розірве з Фанаром євхаристійне спілкування, то виникне ситуація, коли одна зі згаданих вище груп буде складатися з Руської та Сербської Церков, а друга – з власне Константинопольської, а також Елладської та Олександрійської. Тобто тих Помісних Церков, які погодилися визнати над собою верховенство Фанару і зробили це в формі визнання ПЦУ.
Що ж до інших Помісних Церков, то ми вже припускали, що ще пару років вони можуть думати і вибирати, але потім, напередодні 1700-річчя I Вселенського Собору в 2025 р. і унії, що намічається між Римом і Константинополем, вони повинні будуть визначитися, з ким вони. З Фанаром, який веде своїх прихильників до єднання з латинянами, або з Православ'ям, яке не передбачає спілкування з єретиками.
Як же розвиватимуться ці дві групи, назвемо їх умовно Православна і Фанарославна?
На наших очах формуються дві, скажімо так, групи Православних Церков, які не мають євхаристійного спілкування одна з одною.
Основна риса Фанарославної групи – готовність до поступок сильним світу цього, світській владі. Співробітники Держдепартаменту США продавили на всіх рівнях створення ПЦУ, нітрохи не приховуючи своїх намірів, а потім разом з представниками уряду Греції продавили визнання ПЦУ Елладської та Олександрійської Церквами.
Друга риса цієї групи – визнання над собою влади Фанару. Заяви, що тільки Константинопольський патріарх може скликати всеправославні зустрічі, дарувати автокефалію, бути суддею в останній інстанції і т.д., звучать від представників групи Фанарославія регулярно.
Третя риса – лібералізм щодо церковних догматів і правил. Як казав персонаж відомої радянської комедії, «до людей треба пом’ягше, а на питання потрібно дивитися ширше». В рамках цього лібералізму Фанар:
- ввів другий шлюб духовенства;
- визнав розкольників без покаяння;
- заявляє про можливість спілкування з католиками при догматичних розходженнях, що зберігаються.
Саме такий ліберальний підхід дає можливість заявляти, що єднання з іншими християнськими конфесіями можливо при різних поглядах на догмати Церкви. Заради цього горезвісного єднання можна відсунути на задній план і богоодкровенні істини, і церковні канони, і норми моралі. Головне – єдність і любов всіх з усіма.
Єднання – це, звичайно, добре, але об'єднаються потрібно навколо Істини, а не навколо брехні.
Загалом, шлях розвитку Фанарославної групи – це єднання з латинянами, а можливо, і з іншими деномінаціями і лібералізація церковного життя.
Православну ж групу чекають непрості часи.
По-перше, вона буде страждати від антиканонічних дій Фанарославної групи. Гоніння на УПЦ в Україні, а також на віруючих Сербської Православної Церкви в Чорногорії і Північній Македонії триватимуть в тих чи інших формах. Можливо, до них приєднаються і інші регіони. Православних вже позбавляють права мати свою назву, відбирають у них храми і церковну власність, ставлять фактично поза законом.
Але разом з тим для Православ'я у зв'язку з відсутністю євхаристійного спілкування з Фанарославною групою відкриваються і можливості розвитку в тих регіонах планети, де раніше цей розвиток гальмував Константинопольський патріархат. Сьогодні Руська Православна Церква вже має можливість без оглядки на Фанар і Олександрію відкривати свої парафії в Туреччині, країнах Азії та Африки. Безсумнівно, кількість таких парафій буде рости.
Ще один позитивний момент – те, що на тлі лібералізму і екуменізму Фанарославної групи Православні повинні будуть хитнутися в іншу сторону – в сторону більш відповідального ставлення до догматів і канонів Церкви. На тлі реверансів патріарха Варфоломія в сторону Ватикану важко уявити, що Патріарх Московський Кирил робитиме те ж саме. Зустріч Предстоятеля РПЦ і глави Ватикану в Гаванському аеропорту в 2016 р. і близько не нагадувала те братання і спільні молитви, які мали місце між патріархом Варфоломієм і папою Франциском. Однак і Гаванську зустріч піддали вельми жорсткій критиці. Зараз же позиція РПЦ у відносинах з Ватиканом повинна буде стати більш консервативною.
Для Православ'я у зв'язку з відсутністю євхаристійного спілкування з Фанарославною групою відкриваються і можливості розвитку в тих регіонах планети, де раніше цей розвиток гальмував Константинопольський патріархат.
Також можна припустити, що Церкви, що залишилися Православними, займуть більш жорстку позицію щодо підсумків Критського Собору 2016 р., які не тільки надають католикам термін «Церква», а й закріплюють за Константинопольським патріархатом виняткові права в Православ'ї, реалізуючи тим самим концепцію «перший без рівних».
Та ж РПЦ повною мірою відчула на собі всю сутність «виняткових прав» Фанару.
Але найвтішним для цієї Православної групи Церков, для всього єпископату, духовенства і віруючого народу є усвідомлення того, що ми перебуваємо в істинній Церкві Христовій. Як сказав Блаженніший Митрополит Онуфрій на єпархіальних зборах у грудні 2019 р.: «Возлюблені у Христі владики, отці, матушки, брати і сестри. Не бійтеся, адже ми живемо в істинній вірі, знаходимося в Церкві, заснованій Христом, а не людьми».
