Клірики дядька Сема: яка роль Держдепу у створенні ПЦУ

22 листопада 2019 року посол США в Греції Джеффрі Пайєтт відразу після повернення з Вашингтона зустрівся з главою Елладської Православної Церкви Блаженнішим архієпископом Ієронімом. Дипломат запевнив предстоятеля, що «в американській столиці гаряче обговорюється питання про Церкву України». І від імені посла з питань міжнародної релігійної свободи Семюеля Браунбека подякував за визнання ПЦУ.

Здавалося б, питання становлення нової релігійної структури не повинно хвилювати американський уряд. Однак насправді ідея створення в Україні релігійної організації, цілком і повністю залежної від Фанару, на всіх етапах отримувала найгарячішу підтримку Державного департаменту США. Більш того, численні факти свідчать, що Держдеп не тільки підтримує цю ідею, але й всіляко її просуває на всеправославному рівні.

Держдеп і ПЦУ: підтримка

У кінці вересня 2018 року, тобто за кілька місяців до створення ПЦУ, в США одночасно опинилися Президент України Петро Порошенко, глава Київського патріархату Філарет Денисенко й тоді ще митрополит Вінницький і Барський УПЦ Симеон (Шостацький).

У той час багато хто були впевнені, що саме останній повинен зайняти пост глави нової релігійної структури – і тому, що у нього були прекрасні стосунки з Порошенком, і тому, що він був чи не єдиним (пізніше до нього приєднався митрополит Олександр (Драбинко)) канонічним архієреєм серед майбутніх «ієрархів» ПЦУ, хіротонія якого не викликала сумнівів у православному світі.

Проте Філарет чудово розумів, що якщо владика Симеон стане керівником нової організації, то йому самому там буде нічого робити. Саме тому він теж у вересні виїхав до США, щоб заручитися підтримкою американських чиновників у боротьбі за власне майбутнє.

Гра, яку Денисенко затіяв за океаном, була, на його думку, виправданою. Адже будучи досвідченим учасником різних політичних баталій, Філарет розумів – все вирішується у Вашингтоні.

Ще в квітні 2018 року стала з'являтися інформація, що Держдеп чинить неабиякий тиск на патріарха Варфоломія з метою надання українським розкольникам автокефалії.

На початку серпня 2018 року посол України в США Валерій Чалий повідомив, що в Держдепі підтримують створення так званої «єдиної Помісної Церкви в Україні».

Філарет розумів, що якщо владика Симеон стане керівником ПЦУ, йому самому там буде нічого робити. Саме тому він поїхав до США, щоб заручитися підтримкою американських посадовців.

Тоді ж, у серпні, посол США в Україні Марі Йованович обсудила питання «єдиної помісної» з Філаретом.

Через два тижні Сем Браунбек під час зустрічі з Петром Порошенком заявив, що США цілком і повністю виступають за «автокефалію» в Україні.

А ще через тиждень, 18 вересня, про свою підтримку заявив колишній віце-президент США Джозеф Байден.

Нарешті, 25 вересня 2018 року американський Держдеп без натяків і дипломатії чітко заявив, що США підтримують прихильників автокефалії в Україні і вважають патріарха Варфоломія голосом толерантності у світі.

У політиці за словами завжди криються конкретні дії. Особливо якщо мова про Держдеп. У підсумку патріарх Варфоломій вирішив не випробовувати терпіння своїх заокеанських друзів і покровителів і в січні 2019 року надав Томос про автокефалію для ПЦУ.

Підтвердив дану тезу й один з фігурантів об'єднання українських розкольників «митрополит» Макарій Малетич: «Фанар дав Томос, тому що був упевнений у підтримці США».

А ієрарх Константинопольського патріархату Елпідофор (Ламбрініадіс) подякував американському уряду і підкреслив: на Фанарі «раді, що Держдеп США підтримує Вселенського патріарха».

Ну а 28 травня, вже після дарування Томосу, Джеффрі Пайєтт під час зустрічі з главою Фанару підкреслив, що все йде в потрібному напрямку: «Ми хочемо висловити рішучу підтримку США зусиллям патріарха Варфоломія з релігійної свободи, української автокефалії і нового архієпископа США» (новим архієпископом США став один з головних ініціаторів створення ПЦУ, той самий митрополит Елпідофор).

Фанар, Афон і Держдеп: тиск

Проте на Фанарі прекрасно розуміли, що визнання ПЦУ з боку інших Помісних Православних Церков натрапить на серйозну протидію – і тому, що рішення про дарування Томосу неканонічне, і тому, що хіротонії українських розкольників викликають величезні сумніви.

Треба було знайти рішення, яке б «допомогло» православним ієрархам відкинути всі питання і визнати за Константинополем право дарувати автокефалію кому заманеться. Тобто визнати правоту патріарха Варфоломія повинні були ті, хто володіє авторитетом у православному світі і не зможуть серйозно заперечити аргументи Фанару. Саме тому Константинопольський патріархат, за підтримки Держдепу вирішив залучити до справи визнання ПЦУ насельників деяких монастирів Святої Гори Афон.

14 квітня 2018 року з патріархом Варфоломієм зустрічався Сем Браунбек, а вже 17 квітня афонський монастир Ватопед відвідав Джеффрі Пайєтт. У Ватопеді він зустрічався не тільки з ігуменом старцем Єфремом, але і найактивнішим сучасним захисником дій Фанару митрополитом Ієрофеєм (Влахосом). Після цієї зустрічі Пайєтт у своєму Twitter написав: «Мав честь зустрітися з митрополитом Ієрофеєм Навпактським у Ватопеді. У нас була важлива дискусія про Православ'я в усьому світі й підтримку США Вселенського Патріархату».

Пряму участь Держдепу підтвердив один з фігурантів об'єднання українських розкольників «митрополит» Макарій Малетич: «Фанар дав Томос, тому що був упевнений у підтримці США».

Мабуть, візит американського посла не зміг переконати старця Єфрема у необхідності визнання ПЦУ, тому 12 жовтня 2018 року його запросили до Вашингтона. У Білому домі і Держдепартаменті з архімандритом Єфремом поспілкувалися начальник відділу Бюро розвідки і досліджень Держдепу Євген Фішель, спецрадник помічника держсекретаря з європейських та євразійських справ Уесс Мітчелл, заступник помічника секретаря по Європі Джордж Кент і вже знайомий нам Сем Браунбек, один з ключових учасників створення ПЦУ.

У результаті архімандрит Єфрем приїхав в Україну на «інтронізацію» Епіфанія Думенка, але раптово захворів і не потрапив на захід. На «інтронізації» побував ігумен іншого афонського монастиря – Ксенофонт– архімандрит Олексій. На Святій Горі знайшлося кілька обителей, які в тій чи іншій мірі залежать від патріарха Варфоломія і які погодилися з його рішеннями по ПЦУ.

Афіни, Фанар і Держдеп: визнання

Наступним етапом з просування ПЦУ мало стати визнання цієї структури з боку Помісних Православних Церков. Це зробити було важче, ніж з деякими афонітами, тому що предстоятелі Церков – не просто ченці, а люди, за якими стоять мільйони вірян. Тому фанаріоти спільно з Держдепом, паралельно з тиском на Афон, вирішили діяти ще й через грецькомовних православних, в першу чергу через Елладську Православну Церкву.

Підготовчі роботи вели давно, але в навесні 2019 року Держдеп вирішив діяти більш активно. У березні Джеффрі Пайєтт у рамках афінської конференції з дезінформації та маніпулювання новинами заявив, що Росія намагається підірвати авторитет патріарха Варфоломія: «Ми бачили докази такого роду маніпулювання інформацією в Греції. Ми бачили російські зусилля в Церкві, зусилля з підриву ролі Вселенського патріарха». Через цю заяву грецькі ЗМІ отримали меседж, як «правильно» подавати історію зі створенням ПЦУ.

7 травня Сем Браунбек обговорив «українське питання» з архієпископом Ієронімом. Того ж дня делегація США повинна була зустрітися і з настоятелями афонських монастирів, а також цивільним губернатором Афону Костасом Дімцасом.

30 травня з афінським архієпископом зустрівся Джеффрі Пайєтт.

Однак незважаючи на всі зусилля американців, навесні і влітку домогтися від архієпископа Ієроніма визнання ПЦУ не вдалося. Більш того, він переніс вирішення «українського питання» спочатку на жовтневий Архієрейський Собор, а після виступу цілого ряду грецьких ієрархів проти цього рішення – на невизначений термін.

Проте 7 жовтня архієпископ скликав позачергове засідання Архієрейського Собору, щоб прийняти рішення щодо його рекомендацій щодо «українського питання».

Що ж так сильно вплинуло на рішення архієпископа Ієроніма?

Винесення «українського питання» на Синод відбулося на другий день після візиту до Греції держсекретаря США Майка Помпео.

6 жовтня Помпео відвідав Божественну літургію в центрі Афін, після чого з'їздив ще й до каплиці святого Елевферія. Все це відбувалося після сніданку з прем'єр-міністром Греції.

Ще в кінці вересня високопоставлений чиновник з Держдепу США заявив, що в ході жовтневої поїздки по Європі Помпео спробує зробити зусилля, спрямовані на боротьбу з впливом Росії на Балканах і в Греції. Саме в цьому ключі Держдеп і розглядає створення ПЦУ.

Дітище Держдепу і діти Філарета

Чи варто дивуватися, що першими, хто привітав Україну зі створенням ПЦУ, був американський уряд. Вже 16 грудня, на другий день після «об'єднавчого Собору», представники посольства США в Україні написали у своєму Twitter: «Ми підтримуємо право всіх українців вірувати на власний розсуд. Терпимість і стриманість є ключем до мирного перехідного періоду, щоб люди з різними релігійними переконаннями могли жити і процвітати разом».

17 грудня заступник голови прес-служби Держдепу Роберт Палладіно заявив, що «створення цієї Церкви було історичною подією для України. Сполучені Штати продовжують рішуче підтримувати Україну і вважають, що свободі віросповідання не повинні ставитися будь-які перешкоди ззовні».

Домогтися визнання ПЦУ Православними Церквами було складніше. Тому фанаріоти спільно з Держдепом, паралельно з тиском на Афон, вирішили діяти ще й через грецькомовних православних, у першу чергу через Елладську Православну Церкву.

10 січня, через чотири дні після отримання Томосу, Майкл Помпео написав, що «оголошення 6 січня про автокефалію для незалежної Православної церкви України є історичним досягненням в умовах, коли Україна прагне визначити обриси свого власного майбутнього. З цієї нагоди Сполучені Штати знову висловлюють свою рішучу підтримку суверенній і незалежній Україні».

Не дивно, що перший офіційний візит після «інтронізації» Епіфаній Думенко здійснив саме в США, де під час зустрічі з Помпео подякував Держдепу за підтримку ПЦУ.

З усієї історії створення ПЦУ очевидно, що якби не Держдеп, цієї релігійної організації ніколи б не було. Вона – цілком і повністю дітище Державного департаменту США. А Думенко й іже з ним – діти Філарета, який навчив їх активній співпраці з сильними світу цього. Правда, сам Філарет вже зрозумів, що ні до чого хорошого таке співробітництво не призводить. Питання в тому, коли це зрозуміють всі інші.