Останні стали першими: чому патріархи можуть повчитися у прихожан УПЦ
Криза в українському й світовому Православ'ї продемонструвала світові справжню сутність церковних відступників і фортецю нових сповідників – вірян УПЦ.
«І багато-хто з перших останніми стануть, а останні першими» (Мф. 19, 30) – сказав Христос. На всі часи сказав. І стосовно нашого часу ця істина працює так само, як і в I столітті. Тому що Христос сказав. А значить, так буде завжди.
Фактаж перед очима, далеко ходити не треба. Сьогодні прості безвісні віряни УПЦ стають сповідниками й твердо стоять за Православ'я, за Церкву. Не за Москву і не за «руській мір», а за канонічну Церкву. Їх ображають, б'ють, відбирають храми, обмовляють на них у ЗМІ – а вони моляться. Не відповідають агресією на агресію, терплять утиски й просять Бога про мир у Церкві.
Ці прості люди сьогодні є справжніми героями. Звичайні сільські жінки, пенсіонери, діти зберігають вірність своїй Церкві в дуже важких умовах. І вони увійдуть до церковної історії як захисники Православ'я на українських землях на початку ХХІ століття.
Переведемо тепер погляд на знаменитих ієрархів, богословів, духівників. Що ми побачимо? Падіння за падінням, зрада за зрадою.
* * *
Ось колись найбільш шанований за своїм статусом архієрей – патріарх Константинопольський Варфоломій. Хто він тепер? Зрадив свого духовного брата й співмолитовника Блаженнішого Онуфрія. Дав Томос про автокефалію розкольникам. Вніс у життя України, і без того неспокійне, релігійну ворожнечу. Усвідомлено потоптав церковні канони.
Крім цього, останнім часом патріарх робить все більш і більш явний екуменічний дрейф у бік католицизму. По суті, зраджує святе Православ'я.
2 листопада патріарх Варфоломій відвідав католицьку громаду абатства Нотр-Дам де Сен-Ремі в Рошфорі чернечого ордену цистерціанців і брав участь у вечірньому богослужінні. Він був не один з православного духовенства. В забороненій канонами екуменічній молитві брали участь ігумен афонського монастиря Ксенофонт архімандрит Олексій і ієромонах Феофіл з монастиря Пантократор. Ченці з того самого Афона, яким захоплюється весь світ…
9 листопада 2019 року Константинопольський патріарх очолив вечірню у грецькому кафедральному соборі святих архангелів Михаїла й Гавриїла в Брюсселі, на якій були присутні політичні діячі й католицькі єпископи.
Під час останнього візиту на Афон патріарх Варфоломій заявив, що між православними християнами, католиками існують тільки історичні розбіжності, але не догматичні розбіжності, і з'єднання з католиками неминуче. Під час спічу патріарха були присутні ігумен монастиря Пантократор архімандрит Гавриїл, ігумен монастиря Ксенофонт архімандрит Олексій, ігумен монастиря Ватопед архімандрит Єфрем, браття декількох обителей і гості. Ніхто з них не заперечив патріарху…
Як це все назвати, як не зрадою віри?
Звичайні сільські жінки, пенсіонери, діти зберігають вірність своїй Церкві в дуже важких умовах. І вони увійдуть до церковної історії як захисники Православ'я на українських землях на початку ХХІ століття.
Екуменічний напрямок Константинопольського патріархату, залежних від нього церковних структур і розкольницької ПЦУ сьогодні цілком очевидно. Наприклад, 16 листопада 2019 року в кафедральному соборі Святого Патрика в Нью-Йорку відбувся поминальний молебень за жертвами Голодомору в Україні. Разом молилися клірики Української православної церкви в США Константинопольського патріархату, української греко-католицької та римо-католицької Церков.
24 листопада в Брюсселі «архієрей» ПЦУ Олександр (Драбинко) помолився з католиками й уніатами з нагоди річниці Голодомору. Служіння пройшло в кафедральному соборі діоцезії Брюсселя й Мехелена РКЦ в честь святих Михайла і Гудули.
Очевидно, для фанаріотів і їхніх послідовників відмінності між Православ'ям і католицизмом вже не існує. Як не існує для них і церковних канонів, і, схоже, звичайної людської совісті.
* * *
Патріарх Олександрійський і всієї Африки Феодор II. Ще зовсім недавно прилітав до Одеси, служив із митрополитом Агафангелом і закликав парафіян УПЦ бути вірними своїй Церкві, триматися Блаженнішого Онуфрія. І раптом – визнає розкольників.
У вірян УПЦ – шок. Як можна змінювати богословську думку на діаметрально протилежне за такий короткий термін?
Архієпископ Афінський і всієї Еллади Ієронім II. Авторитетний ієрарх з блискучою богословською освітою. Немолода вже людина. Не витримавши тиску, також визнав самосвятів.
Митрополит Ієрофей (Влахос). Маститий архієрей Елладської Церкви. Талановитий і працьовитий письменник: до 2014 року був автором 82 книг. Багато з них неодноразово перевидавали і перекладали на російську, англійську, українську, сербську, болгарську, французьку, німецьку, іспанську, угорську, румунську, грузинську, пакистанську, суахілі, китайську, арабську та інші мови. Книга «Людина в православній традиції» нагороджена першою премією Афінської академії наук за «кращу богословську працю, написану в Греції в 1991-1996 роки».
І що ж? У своїй русофобській риториці митрополит перевершує самого патріарха Варфоломія й в промовах і публікаціях останніх років відверто розпалює російсько-українську ворожнечу. З усіх ієрархів ЕПЦ він є найбільш затятим прихильником визнання ПЦУ.
Відомий у всьому православному світі духівник архімандрит Єфрем Ватопедський. Старця не раз тепло приймали в Росії, він багаторазово висловлювався на підтримку УПЦ і Блаженнішого Онуфрія. Але раптом його думка змінюється, він приїжджає на «інтронізацію» розкольника Епіфанія. Правда, за станом здоров'я не бере участь у блюзнірському дійстві, зате трохи пізніше в його Ватопедському монастирі на Афоні радо приймають членів ПЦУ.
Падають титани. Журяться велетні. Великі й імениті робляться зрадниками й відступниками від Православ'я. Маленькі ж і непомітні несуть хрест сповідання, й зберігають християнство не тільки в істинності віри, але й у благородстві совісті й чистоті життя.
На наших очах в Церкві відбуваються потужні тектонічні зрушення, коли прості немічні миряни й звичайні сільські священики стають вище за визнаних духовних світил. «І багато-хто з перших останніми стануть, а останні першими…»
* * *
Сьогодні своїм відступництвом знецінюють високі титули й кафедри патріархи, митрополити, архієпископи, архімандрити, прославлені духівники та богослови. Можливо, Бог попускає їх падіння, щоб нагадати нам про цінності звичайної, простої – але щирої і теплої віри в Бога.
Така віра рухає горами. А якщо її немає – марні, а часом навіть і шкідливі богословські дипломи, гучні титули, світова популярність, загальновизнаність. Бог шукає серця людського, а не міркування й галасливого земного успіху. Тому і говорить апостол Яків: «Брати мої, не зважаючи на обличчя, майте віру в нашого Господа слави, Ісуса Христа» (Як. 2, 1).
Падають титани. Журяться велетні. Великі й імениті робляться зрадниками й відступниками від Православ'я. Маленькі ж і незначні несуть хрест сповідання, і зберігають християнство не тільки в істинності віри, але й у благородстві совісті й чистоті життя.
У розпал церковних конфліктів, які стрясають сьогодні тіло Христове, віряни УПЦ зберігають істинне християнське обличчя. Їм сьогодні боляче, важко, але совість їхня чиста перед Богом. А навколо них падають і журяться духовні велетні на глиняних ногах – ті, які ще недавно здавалися нам такими славними, розумними, освіченими, безпомилковими… Прийшли випробування – та насправді вони виявилися гарними плодами з гниллю всередині.
Слава Богу за все. А парафіяни УПЦ, які не зрадили свою Церкву, заслуговують величезної поваги. Вони вже увійшли в історію Церкви як захисники святого Православ'я, й наступні покоління православних людей безсумнівно будуть брати з них приклад.
