Соборність Церкви чи диктат Фанару: чи відбудеться Собор Предстоятелів

21 листопада 2019 року Предстоятель Єрусалимської Православної Церкви Патріарх Феофіл III оголосив, що скликає Предстоятелів Помісних Православних Церков в Йорданію. Питання на порядку денному одне: як зберегти єдність Православної Церкви, що похитнулася?

Предстоятель Елладської Церкви вже заявив, що проігнорує захід, оскільки подібні зустрічі, на його думку, може скликати тільки Константинопольський патріарх.

Хто насправді має право скликати Вселенські (Всеправославні) Собори? Які були історичні прецеденти? Що говорив про першість і відносини між апостолами Христос? І які шанси на успіх починання Патріарха Феофіла III?

Навіщо потрібна зустріч Предстоятелів

Коли Фанар створив Православну церкву України (ПЦУ), багатьом стороннім спостерігачам могло здатися, що справа просто у конфлікті Константинопольського і Московського патріархатів за Україну. І проблему можна вирішити дипломатичними засобами, залагодивши цей конфлікт.

Однак після визнання ПЦУ Елладською та Олександрійською Церквами стало цілком очевидно, що справа не в Україні. «Українське питання» оголило набагато глибшу проблему, а саме проблему першості в Церкві. З тим, що глава Церкви – Христос, сперечатися важко. Але що це означає в земному, адміністративному значенні? Чи повинен бути у нашої земної Церкви якийсь першоієрарх, наділений винятковими повноваженнями? Константинополь і його прихильники кажуть, що так: «Хоча взагалі Главою нашої Церкви ми вважаємо Христа. Але на землі це Вселенський патріарх» (митрополит Монемвасійський і Спартанський Елладської Православної Церкви Євстафій (Спіліотіс)).

Але справа в тому, що 2 000 років люди, які називають себе православними, так не вважали. Вони вважали, що не тільки «Христос глава Церкви» (Еф. 5, 23), але і «се, я з вами в усі дні до кінця століття. Амінь» (Мф. 28, 20).

Після визнання ПЦУ Елладською та Олександрійською Церквами стало цілком очевидно, що справа не в Україні. «Українське питання» оголило набагато глибшу проблему, а саме проблему першості в Церкві.

Ні один канон Церкви не містить навіть натяку, що у Неї на землі повинен бути якийсь видимий глава. Тобто в наявності спроба Фанару і його прихильників змінити саме двотисячолітнє вчення про Церкву. І це вже не конфлікт Константинополя з Москвою, а справа, що стосується всієї Церкви. Оскільки сумнівно, щоб, усунувши Господа нашого Іісуса Христа від земного, дієвого управління, Церква змогла б залишитися Церквою.

На наших очах виникло питання такого рівня, яке в історії Церкви вирішували не інакше як соборно. І ось Єрусалимський Патріарх Феофіл III зробив спробу скликати такий… навіть не Собор, а всього лише зустріч Предстоятелів. До речі, вибір для зустрічі Йорданії, а не Єрусалиму, де народилася Церква, наводить на думку, що її задумують як підготовчу до цього Вселенського (Всеправославного) Собору, який відбудеться в майбутньому в Єрусалимі.

Глава Елладської Церкви тут же відповів на заклик Патріарха Феофіла, що подібні зустрічі може скликатися лише Константинопольський патріарх.

Предстоятель Албанської Церкви Архієпископ Анастасій заявив, що Собор з «українського питання» потрібно скликати негайно, правда не уточнив, чи він зважає на пропозицію Патріарха Феофіла.

Хто має право скликати Вселенський Собор

Якщо мова саме про Собор всієї Церкви (в наших поняттях всіх Помісних Церков), то звід канонічних правил на це питання не дає не тільки прямої відповіді, але навіть натяку на його вирішення. Немає прямої вказівки, хто має право скликати Собор будь-якої Помісної Церкви.

Але є 34-те Апостольське правило: «Єпископам всякого народу личить знати першого в них, і визнавати його яко главу, і нічого, що перевищує їхню владу, не творити без його міркування: творити ж кожному тільки те, що стосується до його єпархії, і до місць до неї належних. Але і перший нічого та не творить без міркування всіх. Бо тако буде однодумність, і прославиться Бог про Господа у Святому Дусі, Отець і Син, і Святий Дух».

З цього правила випливає, що цей перший єпископ (Предстоятель Помісної Церкви) має право скликати Собор. Однак тут мова тільки про Собор Помісної Церкви. Та й це право першого єпископа аж ніяк не виняткове. Прикладів в історії – безліч.

До речі, відсутність у корпусі канонічного права визначення того, хто скликає Вселенські Собори, вказує на те, що у Церкві в цілому не було цього першого єпископа, яким зараз себе хоче виставити патріарх Варфоломій.

Хто історично скликав Вселенські Собори 

Першим історичним Вселенським Собором був Собор Апостольський у Єрусалимі в 49 або 51 році. Святе Письмо не містить прямих вказівок, хто саме його скликав. Сказано просто: «І зібрались апостоли й старші, щоб розглянути справу оцю» (Діян. 15, 6).

Святі отці, що залишили тлумачення 15-ї глави книги Діянь, також обійшли це питання стороною, що вказує на те, як мало він взагалі значив.

Головував на Апостольському Соборі перший Єрусалимський єпископ Яків, брат Господній, і це побічно може вказувати, що саме він і скликав Собор. По праву головуючого він говорив на Соборі останнє слово. «Яків був єпископом Єрусалимської Церкви, – тому він і говорить останній» (Свт. Іоанн Златоуст).

Святий апостол Петро не мав першості ні на Апостольському Соборі, бо його мова звучить у середині обговорення, ні в Церкві взагалі. Тексти Святого Письма не дають нам підстав говорити навіть про моральну першість святого апостола Петра.

Святий апостол Павло, що не входив навіть у число 12, не бентежачись, звинувачував апостола Петра разом із апостолом Варнавою в лицемірстві: «Коли ж Кифа прийшов був до Антіохії, то відкрито я виступив супроти нього, заслуговував бо він на осуд. Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули, став ховатися та відлучатися, боячися обрізаних. А з ним лицемірили й інші юдеї, так що навіть Варнава пристав був до їхнього лицемірства» (Гал 2:11-13).

Тим більше апостол Петро не мав тих повноважень, які сьогодні присвоює патріарх Варфоломій: право верховного суду над усіма, право скликати Вселенські Собори, дарувати автокефалію, втручатися в справи інших Помісних Церков.

Відсутність у корпусі канонічного права визначення того, хто скликає Вселенські Собори, вказує на те, що у Церкві в цілому не було цього першого єпископа, яким зараз себе хоче виставити патріарх Варфоломій.

Всі сім Вселенських Соборів з 325 по 787 р. скликали, організували і профінансували візантійські імператори. Те, що канони не говорять про відсутність у імператорів такого права, нікого не бентежило.

Виходячи з усього вищесказаного, можна зробити висновок: Святе Письмо, історія Церкви й корпус канонічного права дають лише непряму вказівку, що Вселенський Собор може скликати… Єрусалимський єпископ, яким зараз і є Патріарх Феофіл III. Думається, на посаду Візантійського імператора зараз ніхто не претендує. Але це аж ніяк не означає, що тільки Єрусалимський Патріарх може скликати Вселенські Собори.

Відважимося стверджувати: Вселенський Собор може скликати той, за покликом кого Вселенський Собор збереться, а потім буде визнаний Вселенським всією церковною повнотою.

Тому слова предстоятеля Елладської Церкви Ієроніма II (Ліапіса), що тільки Константинопольський патріарх має право скликати Собори всієї Церкви, не мають під собою жодної підстави.

Як не мають і претензії патріарха Варфоломія на першість у Православній Церкві. Взагалі, питання про першість Господь наш Іісус Христос вирішив раз і назавжди: «А як сів, то покликав Він Дванадцятьох, і промовив до них: Коли хто бути першим бажає, нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!» (Мк. 9, 35). Навіть першість честі не дуже-то узгоджується з цими словами, не кажучи вже про першість влади. І ці слова Господь сказав саме тоді, коли апостоли сперечалися, хто з них більше: «І прибули вони в Капернаум. А як був Він у домі, то їх запитав: Про що міркували в дорозі? І мовчали вони, сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто найбільший» (Мк. 9, 33-34).

Хто перший у Православній Церкві 

Що стосується спроб Фанару обґрунтувати свої претензії на першість священними канонами, то і тут він потрапляє в халепу. Основний канон, на який посилаються фанаріоти, – це 3-тє правило II Вселенського Собору: «Константинопольський єпископ та має перевагу честі по римському єпископі, тому що град оний є новий Рим».

І що б там не вигадували фанаріоти, сенс цього правила зовсім не той, що Константинопольський єпископ нібито панує над усіма. Все набагато прозаїчніше. До 381 р., коли відбувся цей Собор, Константинопольської патріархії не існувало зовсім. Організаційно Церква в Константинополі входила в Іраклійську митрополію, що, звичайно, не відповідало положенню Константинополя як столиці Візантійської імперії.

Про це пише у тлумаченні правила візантійський правник XII століття Феодор Вальсамон: «Місто Візантія не мав архієпископської честі, але єпископ його в минулий час висвячувався митрополитом Іраклійським». Ось і постановив II Вселенський Собор, щоб єпископ Константинополя мав друге місце по честі після єпископа Риму.

А 2-е правило Собору, який встановив так звану Пентархію, п'ять патріархатів, по-перше, не згадує, а лише передбачає Константинопольську Церкву, а по-друге прямо забороняє єпископам одних Помісних Церков втручатися у справи інших: «Обласні єпископи та не пропагують своєї влади на церкви за межами своєї області, і так не змішують церков: але, за правилами, олександрійський єпископ та управляє церквами токмо єгипетськими; єпископи східні та начальствують токмо на сході, із збереженням переваг антіохійської церкви, правилами нікейськими визнаними; також єпископи області асійської та начальствують токмо в Асії; єпископи понтійські та мають у своєму веденні справи токмо понтійської області, фракійські токмо Фракії».

Чого чекати від зустрічі Предстоятелів 

Чи збереться за покликом Патріарха Єрусалимського Феофіла III Всеправославна нарада Предстоятелів Помісних Церков, покаже час. Ймовірно, Елладська й Олександрійська Церкви, які визнали ПЦУ, на таку нараду не приїдуть. Власне кажучи, оскільки вони визнали першість Константинопольського патріарха в Церкві, їм ця нарада й не потрібна, як не потрібен і який-небудь Собор. Навіщо Собор, якщо все вирішує патріарх Варфоломій в останній інстанції?

А ось ті, хто розуміє, що Церквою керує все ж Христос, цілком можуть на таку нараду приїхати. Але ось питання: що обговорюватимуть на такій нараді? Вирішення «українського питання» або справжню причину нинішньої кризової ситуації – домагання патріарха Варфоломія на першість?

Ймовірно, Елладська й Олександрійська Церкви, які визнали ПЦУ, не приїдуть на зустріч. Навіщо їм якийсь Собор, якщо все вирішує патріарх Варфоломій в останній інстанції?

І тут потрібно звернутися до заяви Предстоятеля Албанської Церкви Архієпископа Анастасія. У ній він нічого не говорить про нову еклезіологію Фанару. Навпаки, він часом підкреслює, що саме Константинополь повинен грати першу скрипку: «ініціатива лікувального рецепта нинішньої ситуації повинна належати без сумніву Вселенській патріархії». Те, що ця нинішня ситуація, яка може призвести до згубних наслідків для всього Православ'я, і сталася з ініціативи «без сумніву Вселенської патріархії», Архієпископ Анастасій дипломатично замовчує. Є в його листі і обнадійливі слова: «Основний принцип соборності, на якому затверджувався з плином часу шлях Православної Церкви, зрештою, єдиний, який може відкрити вихід з існуючої кризи».

Є великий ризик, що на скликаній нараді (якщо вона відбудеться) йтиметься не про лікування хвороби, а про боротьбу з симптомами. Поки з висловлювань представників Помісних Церков не можна сказати, що більшість з них цілком усвідомлюють згубність нинішньої фанарської еклезіології. Ймовірно, ще має пройти час. Ймовірно, Фанар ще повинен всім показати своїми подальшими діями справжнє обличчя Константинопольського папізму.

Що ж, за часів перед I Вселенським Собором теж далеко не всі усвідомлювали згубність аріанської єресі. Але Бог все управив так, як Йому завгодно. Немає сумнівів, що так буде і цього разу. Просто з нашого 2019 року ще не видно, що буде в підсумку.