Папа Варфоломій: чи є патріарх Фанару главою земної Церкви
Що говорили святі отці про першість Константинопольського патріарха як глави Православної Церкви.
«Українське питання» в Православ'ї набуває не тільки канонічного, але і догматичного значення. Пов'язано це із застосуванням на практиці єресі Константинопольського неопапізму – про те, що главою Церкви на землі є Константинопольський патріарх, званий зі спотвореним змістом «Вселенським». Мова про копіювання однієї з головних і найбільш засуджуваної Соборами й святими отцями єресі папістського Риму, згідно з якою, глава земної Церкви – папа римський.
Після недавньої заяви митрополита Спартанського Євстафія, що «головою Православ'я на землі є патріарх Константинополя», необхідно представити православне вчення з цієї теми.
З одного боку, потрібно надати можливість владиці Євстафію і його однодумцям відкликати свою єретичну думку й не бути засудженими або майбутнім православним Собором, або в Судний день Господом.
З іншого, існує необхідність просвітити повноту простих православних християн, щоб вони не були введені в оману цією жахливою єрессю. Жахливою, тому що вона, як ми це побачимо далі, породжує відверте богохульство.
На щастя, святі отці вже висловилися щодо цієї єресі й засудили її. Тому ми можемо послатися на їхню думку, щоб самим не бути звинуваченими в єресі або зарозумілості.
Святий Макарій Патмоський, святість якого визнав і патріарх Варфоломій «Актом причислення до сонму святих» 1994 року, в свій час вже відповів папістам і прихильникам латинізму, які говорили, що один єпископ (а саме тоді єпископ Риму), є нібито головою видимої Церкви. На його думку, з цієї єресі (що єпископ Риму – голова земної Церкви) проростають наступні богохульства («Євангельський горн», Лейпциг, 1765 р., с. 38. Читаючи ці уривки святого, можна з легкістю зрозуміти, чому розлючені папісти зібрали всі копії першого видання «Євангельського горна» у Венеції й спалили їх):
- «що Христос, коли був на землі, мав всіляку владу, а коли вознісся, втратив її»;
- що «втілення заради нашого спасіння завдало великої шкоди Христу, оскільки перш, ніж Він став людиною, він був Владикою й Царем на небесах і на землі, а коли Він втілився, батько забрав у нього царство на землі»;
- якщо людина (наприклад, папа чи патріарх), а не Христос є главою Церкви на землі, то за цим слідує велика шкода Тілу Церкви, «оскільки у такої голови відсутні всемогутнє, всемудре знання майбутнього, відсутнє милосердя, яким володіє Христос, і вона (ця Церква – Ред.) приречена мати голову брудну, тлінну, що не має знання майбутнього, але має інші непотребства, що походять від убогого стану людської природи»;
- «Христос, Який зараз є на небесах, плоттю не панує на землі, але і коли Він був на землі, він не панував над небесами, оскільки те, що Йому заважає зараз, заважало Йому й тоді».
Крім цих зауважень, святий Макарій Патмоський робить ще одне, дуже важливе: неможливо мати людину главою Церкви, «тому що Їй необхідна Глава, що вічно живе, вічно животворить, вічно освячує». І що станеться, коли ця «глава» помре? Можливо, «помре й Церква і знову воскресне при висвяті іншого» патріарха?
Нехай митрополит Євстафій або хтось із його однодумців відповість:
Оскільки ви вважаєте главою Церкви на землі Вселенського патріарха, хто ж був главою Церкви на землі з 2 жовтня 1991 року (смерть патріарха Димитрія) до 22 жовтня того ж року (вибори патріарха Варфоломія)? І взагалі, хто є главою Церкви на землі в період між смертю одного Вселенського патріарха і виборами його наступника?
І якщо хтось відповість, що в той час головою земної Церкви є Христос, не залишається нічого іншого, як задатися питанням, як святий Макарій Калугер: «Отже, вам здається, що коли помре патріарх, тоді Христос благає, що Він (Христос) є Главою Церкви, і знову ж таки, коли (новий) патріарх висвячений, шкодує про те, що втратив владу?»
Православна повнота Церкви погоджується:
- зі святим патріархом Олександрійський Мелетієм Пігасом, що немає однієї глави Церкви на землі, а іншої на небі, але одна Голова на небі і на землі: «Головою Тіла Спасителя або Церкви Спасителя, є лише Христос» (Мефодій Фугія, «Послання Мелетія Пігаса», Церковний маяк, № 57 (1975), с. 638);
- з мучеником патріархом Константинопольським Кирилом Лукарисом, що «той, хто говорить, що папа Римський (або патріарх Константинопольський або інший єпископ) є главою Церкви, а не Христос – анафема» (Досифей Єрусалимський, «Том любові», Ясси, 1698 р., с. 553);
- із складеним на Всеправославному Константинопольському Соборі у 1721 році сповіданням віри, що «ми не приймаємо ніякого іншого голову, ким би він не був, у цій Апостольській Церкві, крім нашого Господа Іісуса Христа» (Іван Карміріс, «Доктринальні й символічні пам'ятники», том II, видання 2-е, Грац, Австрія, 1968 р., с. 867).
Нам ще належить побачити не тільки засудження даної єресі, сповіданої митрополитом спартанським Євстафієм, а й засудження кожного іншого єпископа, який словом і ділом показував або показує, що приймає її.
