Чи відповідає патріарх Варфоломій за рейдерство своїх дітей на Буковині?

1 листопада 2019 року представники Православної церкви України спробували захопити два храми в Чернівецькій області. Мова про храм на честь архістратигів Гавриїла й Михаїла в селі Стара Жадова і храмі на честь Успіння Божої Матері в селі Михальча.

Обидва захоплення мають багато спільного і є настільки яскравими свідченнями духу, який панує всередині ПЦУ, що про них потрібно розповісти детальніше.

Стара Жадова: родичі Думенка атакують православний храм

В 17:00 вірянам громади УПЦ в селі Стара Жадова повідомили, що в їхньому храмі перебувають невідомі. Як з'ясувалося пізніше, ними виявилися кілька місцевих жителів і три «священики» ПЦУ.

Примітно, що замок на дверях храмі власноруч зрізав Михайло Поляк – чоловік хрещеної матері глави ПЦУ Епіфанія Думенка. Зрізав після того, як його подільники палицями збили камери відеоспостереження.

Практично відразу до храму приспіли віряни УПЦ і наряд Нацполіції. Представників ПЦУ на автобусі темного кольору приїхали підтримати 15-20 молодих людей, яких ніхто до цього в селі не бачив.

Після словесної перепалки і заяви про свої права на храм з боку «вірян» ПЦУ прихильники канонічної Церкви змушені були нагадати Поляку, що не так давно його дружина вкрала в церковній касі значну суму грошей. Поліції вдалося вгамувати представників нової релігійної структури, й конфлікт себе вичерпав. Вичерпав у Старій Жадові.

Михальча: прихильники ПЦУ йдуть на таран

Того ж дня, 1 листопада, між 19:00 і 20:00, під час богослужіння під Димитрівську батьківську суботу, парафіяни храму УПЦ в селі Михальча (поруч зі старою Жадовою) почули дивні звуки. Як виявилося, це активісти ПЦУ за допомогою саморобного тарана вибивали двері церкви.

За свідченням очевидця, в беззаконні брали участь 30 прихильників нової церковної структури. Кілька з них, тримаючи в руках колоду з ручками з боків, ламали двері, а інші не пускали до храму вірян канонічної Церкви. Серед представників ПЦУ особливо виділялися п'ятеро «священиків», які вели себе досить агресивно й злобно.

Цікавий момент стався всередині храму, куди разом із розкольниками вдалося потрапити і кільком вірянам УПЦ. «Ми підходили близько-близько до кожного (представника ПЦУ – Ред.) і починали його хрестити, –розповідають вони. – Без всякого насильства – просто хрестили й так відтісняли до дверей. І так всіх і витіснили по одному».

Через дві години й цей конфлікт силами Нацполіції вдалося погасити.

Захоплення: загальні риси й чорти

Зрозуміло, що обидва захоплення були заплановані заздалегідь і мають багато спільного. В атаках на храми і в Старій Жадові, і в Михальчі разом із загарбниками з місцевого населення брали участь «клірики» ПЦУ. Причому мова йде не про одного сільського «священика» цієї організації, а про декількох, які опинилися в потрібний час і в потрібному місці. Не менш цікаво й те, що в обох випадках в захопленнях брали участь кілька десятків молодих людей, які прибули в Стару Жадову на автобусі темного кольору. На думку вірян УПЦ, ці молоді люди можуть бути студентами богословського відділення філософсько-теологічного факультету Чернівецького національного університету. Тим більше, що одного із загарбників впізнали – це «диякон» Ігор Луцан.

Луцан – викладач богословського відділення філософсько-теологічного факультету ЧНУ. Крім того, він регент студентського хору, а в область його «наукових» інтересів входить вивчення типів і форм релігійних конфліктів на Буковині в XX-ХXI століттях. Може, саме з цією метою Ігор Луцан і їздив в Стару Жадову, щоб, як мовиться, в польових умовах ближче вивчити ці самі конфлікти, а по можливості і взяти участь у них? А якщо ще й із застосуванням середньовічного тарана… Мрія справжнього «вченого».

В атаках на храми і в Старій Жадові, і в Михальчі брали участь кілька «кліриків» ПЦУ, які опинилися в потрібний час і в потрібному місці.

Відомо, що свого часу філософсько-теологічний факультет, який задумували як свого роду альтернативу богословським факультетам Європи, став всього-на-всього філією Київської духовної академії Київського патріархату. Ще в 1990-ті студенти-теологи відвідали кілька сіл Чернівецької області, щоб «допомогти» місцевим жителям перейти в «правильну Церкву».

Сьогодні Київська духовна академія ніякого відношення до УПЦ КП не має. Розташовується вона в стінах Михайлівського Золотоверхого монастиря – того самого, який є резиденцією глави ПЦУ Епіфанія Думенка. Тому цілком можливо, що студенти філософсько-теологічного факультету вирішили подарувати «подарунок» своєму «предстоятелю» у вигляді православного храму в його рідному селі.

Тим більше, захоплення православного храму, мабуть, ніяк не суперечить тому «богослов'ю», що вивчають у стінах Київської духовної академії ПЦУ. Більш того, можна з усією відповідальністю говорити про нове, розкольницьке «богослов'я захоплення», яке процвітає всередині цієї релігійної структури – із застосуванням болгарок, молотків і середньовічних таранів.

«Богослов'я захоплення» від розкольників

Судячи з усього, одним з головних постулатів подібного «богослов'я захоплення» для ПЦУ є переконання, що храм ніякої особливої цінності не представляє. Це просто приміщення, яке використовують для зібрання людей, об'єднаних якимись ідеологічними принципами. Для представників нової релігійної організації воно нічим не відрізняється від сільського клубу (можливо, саме тому більшу частину своїх зібрань вони проводять у клубах), а значить, ніякої сакральності не має. Відповідно, і ставитися до нього з якимось трепетом або благоговінням не варто.

Саме тому, впевнені вони, двері храму можна зламувати, замки можна спокійно зрізати болгаркою, в самому храмі можна лаятися, битися, обзивати і принижувати один одного.

Для активістів ПЦУ храм ніякої особливої цінності не представляє. Це просто приміщення, яке використовують для зібрання людей, об'єднаних якимись ідеологічними принципами.

Приклад з використанням тарана, навіть на цьому тлі виглядає особливо цинічним – судячи з усього, зрізування замків болгаркою для розкольників виглядає вже не так яскраво і брутально. Що далі? Спалення храмів? Чи навіть неугодних людей, тобто вірян УПЦ?

«Богослов'я захоплення» чітко свідчить: розкольники просто не розуміють, що храм – це дім Божий, місце, в якому здійснюють Божественну літургію, в якій присутній Сам Господь. Втім, і літургія для них не має ніякого сенсу. Інакше як зрозуміти, що в більшості випадків вони атакують православні храми саме в дні великих свят або особливо значущих для всієї Церкви днів?

Наприклад, у Старій Жадові і в Михальчі вони пробували забрати храми напередодні поминальної Димитрівської суботи, коли кожен християнин молиться за померлих рідних і близьких. Це не означає, що в інші дні відбирати храми можна, але яскраво свідчить, що діями розкольників рухає ворог роду людського, який ненавидить Церкву.

ПЦУ: слова любові, а справи ненависті

На цьому тлі досконалим цинізмом і брехнею віддають слова, які час від часу вимовляє глава ПЦУ Епіфаній Думенко. 2 листопада, тобто наступного дня після інциденту в Старій Жадові і в Михальчі, прекрасно знаючи про те, що трапилося, Думенко написав на своїй сторінці в Facebook: «Цього дня, у Димитрівську суботу, кожен із нас поминає померлих рідних та близьких. Наші молитви – найкращий дар для них, бо так ми виявляємо свою любов… Молитва – це наш прояв любові і віри в Бога».

Коли читаєш ці слова, ловиш себе на думці, що не може людина бути настільки лицемірною. Не може ж Думенко говорити про любов і молитву в той час, як його родичі та односельці з тараном в руках ламають двері православного храму? Але потім згадуєш слова Христа про фарисеїв і розумієш, що може: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости!» (Мф. 23, 27).

Не може ж Думенко говорити про любов і молитву в той час, як його родичі та односельці з тараном в руках ламають двері православного храму?

Дуже добре прокоментував те, що відбувається, митрополит Запорізький Лука (Коваленко):

«Сьогодні є чимало людей в рясах, які добре говорять і проповідують. Але які плоди приносить їхня проповідь? Їхні прихильники виламують двері наших храмів, викидають на вулицю престоли, б'ють парафіян. Чи цьому вчить Євангеліє? Ви можете собі уявити, щоб апостол Павло в п'яному вигляді і з матом виламував двері синагоги? А хіба колись Христос учив, що треба вбивати єдинокровних і єдиновірних братів тільки за те, що у них інші політичні погляди? Хіба не дияволу служать всі ці люди з хрестами і панагіями, які хочуть тільки одного – щоб на нашій багатостраждальній батьківщині і далі лилося якомога більше крові?

Апостол Іоанн Богослов дав нам вказівки, як потрібно відрізняти тих, хто служить Богу, від тих, хто віддав душу сатані. Єдиний критерій цієї відмінності – любов. Людина Божа несе в собі мир і дає цей мир іншим людям. Син диявола несе в собі ненависть і сіє її навколо себе. Як би добре він не знав Біблію і які б богословські проповіді не говорив, у нього одна мета – привести якомога більше людей в пекло. Та ж сама різниця і між Церквою і тими організаціями, які називають себе "Церквою"».

Яблуко від яблуні, або ще раз про сім'ю і сімейні цінності

Сім'ю часто називають малою Церквою, а саму Церкву порівнюють із сім'єю. Недарма своїх одновірців ми називаємо братами й сестрами, а своїх духовних наставників – отцями. Господь наш Іісус Христос говорив, що частиною Його сім'ї можна стати тільки виконуючи одну умову: «Хто Мати Моя? і хто браття мої? І, вказавши рукою Своєю на учнів Своїх ( тобто вказавши на всіх, хто вважали Його своїм Вчителем, а себе Його учнями – Ред.) сказав: Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!» (Мф. 12, 48-50).

Христос чітко говорить, що його сім'я – це ті, хто творить волю Божу. При цьому Іоанн Златоуст вважає, що спорідненість духовна багато важливіша за споріднення за плоттю: «Справді, якщо для Матері Його не буде ніякої користі в тому, що вона – мати, раз вона не буде доброчесна, то спорідненість тим менше врятує кого-небудь іншого. Є одне тільки благородство – виконання волі Божої, і це благородство краще і чудовіше тієї (плотської) спорідненості».

Святитель Філарет (Дроздов), тлумачачи це місце Священного Писання, що каже: «Згадайте, що Бог – Батько ваш, що Церква – ваша Матір, що всі святі суть ваші брати; не принизьте себе перед такою високою спорідненістю, не відлучіть себе від цього доброго і прекрасного сімейства; сотворіть і ви волю Божу замість людської, та і на вас вкаже Господь і скаже: "ось Мати Моя і брати Мої"».

Іншими словами, крім сім'ї по плоті у кожного християнина є або повинна бути сім'я по духу – Церква. Глава цієї сім'ї – Господь Іісус Христос, а стати її частиною можна тільки виконуючи волю Божу.

А тепер згадаймо, що в Старій Жадові пряму участь у захопленні храму брав чоловік хрещеної матері Епіфанія – людина, яка у духовному сенсі є частиною сім'ї Епіфанія, частиною його «Церкви». Точно так само, як частиною його «Церкви» є взагалі всі ті, хто ламає двері православних храмів, б'є вірян, нападає на священиків та єпископів. Тепер же ці люди і сам Епіфаній стали частиною сім'ї патріарха Варфоломія і архієпископа Ієроніма.

Сам патріарх Варфоломій неодноразово говорив, що дарував автокефалію ПЦУ тому, що відчував відповідальність за всіх людей, які перебувають у розколі. Тому хочеться запитати: чи продовжує він відповідати за них, коли вони беруть на таран православний храм? Чи відповідає він за них, коли вони б'ють інших православних християн? І якщо відповідає, як і повинен відповідати батько за своїх дітей, то де вибачення? Де хоч якась реакція? Адже не помічаючи безчинства своїх дітей, патріарх Варфоломій каже, що в його родині така поведінка – норма. А це означає тільки одне – сім'я ПЦУ ніякого відношення до сім'ї Христа не має.