Суд над вінницьким чиновником: розправа чи торжество закону?

10 жовтня Вінницький міський суд ухвалив відсторонити керівника управління Вінницької обласної державної адміністрації у справах релігій Ігоря Салецького від виконання його обов'язків строком на два місяці. Це рішення стало останнім у низці судових засідань у справі чиновника.

4 жовтня 2019 року у Вінниці суд почав розгляд позову проти Салецького, якого звинувачують в незаконній перереєстрації релігійних громад Вінницької єпархії УПЦ в ПЦУ. 7 жовтня слухання продовжилися, і 10 жовтня в цій справі було прийнято остаточне рішення.

Цей розгляд – перший в історії пост-майданної України, коли державний службовець, який незаконно реєстрував релігійні громади УПЦ в ПЦУ, залучається судом до відповідальності. Ще не до кримінальної, але, тим не менш.

Не секрет, що після легалізації Фанаром ПЦУ і вручення Томосу, стара влада розгорнула масштабну кампанію по переведенню громад УПЦ у нову релігійну структуру, створення якої мало зміцнити авторитет колишнього Президента і забезпечити його переобрання на новий термін. Порошенко президентом не став, але запущений ним процес ще за інерцією рухається, оскільки більшість «порошенківських» кадрів до цього часу працюють на своїх колишніх місцях. Більш того, саме Вінниця та Вінницька область повинні були стати зразком таких переходів, оскільки тут починав свій трудовий шлях Петро Порошенко і саме тут проживає Симеон (Шостацький), єдиний правлячий архієрей УПЦ, який побажав перейти у нову структуру. Симеон в ПЦУ перейшов, але туди не перейшла його паства, причому практично у повному складі. Тому і для Петра Порошенка і для Симеона (Шостацого) «переходи» непокірних громад стали практично справою честі. Але для чорної роботи у забезпеченні подібних «переходів» потрібні були робочі конячки. Однією з таких і є Ігор Салецький.

Ось тільки ні Порошенко, ні Симеон перед судом відповідати не будуть, а ось безпосередні виконавці, такі, як Салецький – цілком. Але чи дійсно чиновник щось робив незаконно? Адже місцеві «пропорошенковські» ЗМІ, які зовсім недавно захлиналися від захвату, висвітлюючи Томос-тур Порошенка у Вінницю, зараз влаштували вінницьким суддям і поліції справжню обструкцію, захищаючи Салецького.

За лічені дні у підсудного чиновника з'явилася група підтримки, до якої увійшли журналісти Роман Ковальський із «33 каналу», відомий тим, що, підтримуючи ПЦУ, нехтував елементарною журналістською етикою, Олег Верлан з інтернет-видання «На Парижі», і Олена Верлан з «Вежі».

Зокрема, журналісти вінницького видання «33 канал» пишуть:«У міському суді стартувала публічна ганьба для вінницької міліції і МП». В іншому місці – не менше ефектні оберти: «Як бачимо, зупинити або заблокувати процес переходу громад в ПЦУ адепти МП у Вінниці не можуть і не знають як... Тому задіяли "схему" тиску через суди і за сприяння поліції щодо керівника управління ОДА у справах релігій. Погодьтеся, що так діють хіба що старі "ме..ти", які реально "топлять" за іншу, не українську церкву у Вінницькій області». У «Вежі» заявили, що в суді прийняли «численні заяви від УПЦ, очевидно, маючи на увазі Руську православну церкву».

Як то кажуть, і професіоналізм, і аргументація цих «працівників пера» – у наявності.

Всі ці люди жорстко пресували слідчого Світлану Воронюк, яка встановила факт правопорушення з боку Салецького, суддю Ігоря Вишаря, який вимагає відсторонити Салецького з посади, і начальника ГУ Нацполіціі у Вінницькій області Юрія Педоса, відомство якого не дає прихильникам ПЦУ діяти так, як вони звикли – не озираючись на закон.

Але повернемося до релігійної ситуації у Вінницькій області. Чи справді Салецький, якого звинувачують у незаконному переведенні 170 громад УПЦ в ПЦУ, та інші порошенківські кадри в чомусь винні?

З чего все починалося

У загальному і цілому, можна сказати, що майже всі антизаконні дії, які відбувалися у Вінниці останнім часом в релігійній сфері, відбувалися або з мовчазної згоди, або за підтримки місцевої влади.

15 грудня 2018 року (тобто, в день проведення так званого «об'єднавчого собору») до кафедрального собору Вінниці під'їхали близько 20 молодих людей спортивної статури і відібрали у охорони ключі від усіх приміщень комплексу. Того ж дня біля собору виставили нову охорону, а кліриків храму представники Служби безпеки України намагались змусити підтримати автокефальні настрої їх архієрея, митрополита Симеона. Більше того, на адресу священнослужителів надходили різні загрози, у випадку, якщо вони і надалі будуть відстоювати свою канонічну позицію.

Прихильники ПЦУ з найближчого оточення владики Симеона прекрасно розуміли, що їх дії – це не що інше, як рейдерське захоплення. Тому вони спробували представити все у законному ключі. Зокрема, напередодні захоплення, 14 грудня, під покровом ночі, в кафедральному соборі було проведено збори, на якому десяток так званих «членів громади» прийняли рішення перейти всім приходом у нову «об'єднану» українську церкву.

Видання «Страна»  зі своїх власних джерел повідомило, що «кістяк громади (необхідна для легітимності зборів десятка) був сформований з особисто відданих Симеону прихожан. При цьому оголошення про збори на службах не зачитувалося. Таким чином про нього не знала переважна більшість прихожан», – пише видання і відзначає, що« в даний час собор відкритий для відвідування і молитов, але входи і виходи з нього контролюють люди спортивної зовнішності, у них же знаходяться ключі від собору і воріт» .

Тобто, фактично, прикриваючись законом, група людей зробила те, що прийнято називати рейдерським захопленням храму.

Свідченням того, що громада у своїй більшості не прийняла рішення десятка відданих Симеону людей, може служити той факт, що з собору пішли майже всі священики, в повному складі пішов дитячий хор, пішла велика частина архієрейського хору і велика частина прихожан. Собор спорожнів настільки, що владі довелося буквально зганяти співробітників Вінницької мерії і бюджетників

для того, щоб надати діям Симеона хоч якусь видимість підтримки з боку народу.

Однак пізніше стало зрозуміло, що представники Вінницької обласної адміністрації вирішили підтримати Симеона і за допомогою інших засобів, в тому числі, незаконних. Про те, як це відбувалося, розповімо на прикладі села Лука-Мелешківська.

Лука-Мелешківська – історія протистояння

Саме село Лука-Мелешківська розташоване поблизу Вінниці, і тому боротьба за Спасо-Преображенський храм стала для колишнього митрополита Симеона чимось на зразок «справи честі». Наприклад, в Світлу Седмицю колишній митрополит особисто приїжджав під стіни храму в Луці-Мелешківській для того, щоб «відслужити» там «молебень». Після цього почалися численні спроби силового захоплення Спасо-Преображенського храму, які робили прихильники ПЦУ.

16 березня 2019 року група прихильників новоствореної релігійної організації намагалися перешкодити архієрею і віруючим канонічної Церкви потрапити в храм. Сталася бійка, через яку постраждали декілька православних християн. Дісталося і правлячому архієрею Вінницької єпархії митрополиту Варсонофію, який був призначений Священним Синодом на кафедру замість Симеона.

Пізніше владика заявив, що, незважаючи на всі зусилля прихильників ПЦУ, храм в Луці-Мелешківській наші віруючі на осквернення розкольникам не віддадуть.

Саме тоді стало відомо, що активну боротьбу за храм ведуть представники місцевої та обласної влади.

Так, ще 23 грудня 2018 року начальник відділу допомоги учасникам АТО при Вінницькій обласній державній адміністрації Андрій Грачов опублікував у Facebook прямі погрози на адресу кліриків і мирян Вінницької єпархії УПЦ. Буквально через місяць ця ж людина очолила натовп людей в камуфляжі, які прийшли до сільського клубу на збори територіальної громади для того, щоб «допомогти» переходу храму в юрисдикцію ПЦУ. З криками «Україна понад усе!» вони влаштували бійку в приміщенні і зробили все, щоб парафіяни храму не потрапили всередину. Потрібно відзначити, що раніше члени релігійної громади Спасо-Преображенської церкви села Лука-Мелешківська провели власні збори, на яких одноголосно вирішили залишитися в канонічній Церкві.

Тобто, фактично, навіть з точки зору антицерковного за своєю суттю закону про добровільну зміну юрисдикції, віруючі УПЦ абсолютно праві, адже вони провели збори, запротоколювали їх, проголосували, тобто, дотрималися всіх процесуальних приписів у цьому випадку. Однак даний факт не зупинив знахабнілих чиновників, які вирішили ще раз довести, що в Україні сьогодні діє закон сили, а не сила закону.

«Перереєстрація» 

7 червня 2019 року начальник управління у справах національностей та релігій Вінницької ОДА Ігор Салецький власноручно провів реєстрацію громади ПЦУ за юридичною адресою та кодом ЄДРПОУ, що належить вже існуючій релігійній громаді УПЦ села Лука-Мелешківська Вінницької області.

Іншими словами храм, який за законом належав одній релігійній громаді, місцевий чиновник розчерком пера передав у власність іншій релігійній громаді.

Це беззаконня у Вінницькій єпархії назвали церковним рейдерством, а самого чиновника попередили, що його дії матимуть серйозні наслідки. У підсумку, як кажуть в єпархії, влада «все-таки встала на сторону людей» – але тих, які весь цей конфлікт і створили: релігійної громади ПЦУ, яку очолює депутат Лука-Мелешківської ОТГ Л. Пасічник («якого до цього часу в церкві не бачив ніхто»). Притому, що численна громада УПЦ законним чином підтвердила свою приналежність канонічній Церкві, її перереєстрували в ПЦУ, природно, разом з храмом. Іншими словами, завдяки Салецькому, сотні прихожан УПЦ в Луці-Мелешківській просто опинилися на вулиці і, по суті, поза законом.

Більше того, владика Варсонофій повідомив, що з грудня 2018 року його відмовляються реєструвати як керуючого єпархією в органах державної реєстрації під надуманими причинами, причому нотаріусам і реєстраторам погрожують звільненням, якщо вони проведуть реєстрацію. За словами владики, прихильники ПЦУ «обманним шляхом забрали все наше майно, наш кафедральний собор, всі документи, наші фінанси, а коли ми виграли суд, то вступив у дію інший закон – про перейменування».

При цьому і в самій ПЦУ розуміли, що будь-який нормальний суд доведе, що місцеві чиновники перевищують свої повноваження і діють у рамках рамках особистих переваг, а не Конституції України. Так, колишній митрополит Симеон під час роботи «Всеукраїнського церковно-громадського форуму Єдності Українського Православ'я» був змушений визнати, що правда – на боці УПЦ: «Виходить так, що правда на їхньому боці, тому що юридично воно все так зафіксовано і належить їм».

Але, як часто трапляється в Україні, навіть рішення суду у нас можуть прийматися під тиском не закону країни, а громадськості.

Суд проти Салецького

На початку жовтня стало відомо, що вінницький суд почав розгляд позову проти керівника управління Вінницької обласної державної адміністрації у справах релігій Ігоря Салецького. Того самого Салецького, який займався незаконною перереєстрацією релігійних громад Вінницької єпархії ПЦУ.

Позов проти себе він сприйняв як тиск, а віруючих з Луки-Мелешківської, які вже майже рік не дають захопити свій храм прихильникам ПЦУ, чиновник звинуватив у тому, що вони самі захотіли перейти у нову релігійну структуру: «Це прямий тиск на мене, тому що я виконував свої службові обов'язки відповідно до закону і нікому ніяких переваг не надавав. Є збори і рішення релігійної громади про перехід в ПЦУ, і ми приймаємо від людей відповідні документи».

Той факт, що ці самі «відповідні документи» були йому надані територіальною, а не релігійною громадою Луки-Мелешківської, Салецький чомусь, ігнорує. Однак цей факт не проігнорували представники силових структур області, які в ході досудового розслідування встановили, що Ігор Салецький під час перереєстрації релігійних громад порушив Закон України.

Розуміючи, що справа набуває серйозного характеру, Салецький попросив суддю перенести слухання його на 10 жовтня, мотивуючи це тим, що він не встиг домовитися з адвокатом. 

Як виявилося пізніше, ці кілька днів, які суддя дав Салецькому на пошук адвоката, і були використані його прихильниками і прихильниками ПЦУ для того, щоб надавати неймовірний тиск на суд і правоохоронні органи.

Зокрема, 7 жовтня «ієромонах» Софроній Чуприна організував під вінницьким судом мітинг на захист благодійника своєї структури, однак це не допомогло. 10 жовтня Вінницький міський суд ухвалив відсторонити Салецького від виконання його обов'язків строком на два місяці.

Ситуація, яка склалася у Вінниці дуже показова. Тому, що вона з усією очевидністю демонструє ставлення до закону і Конституції України тих, хто вважає себе «патріотами» нашої Батьківщини. Вони впевнені, що закон можна порушувати просто з особистих пристрастей і переваг. Впевнені, що Конституція – це, свого роду, «ситуативний документ», яким можна маніпулювати на догоду якимось там інтересам. Але, що найстрашніше, – вони не розуміють, що таке ставлення до головного закону країни підриває саму державність, перетворює Україну на територію, на якій не діють ніякі інші закони, крім закону сили.

Є ще один показовий момент у всій цій історії – щирість її головного героя. Зараз Салецький позиціонує себе таким собі патріотом, який захищає права «правильної» істинно української Церкви. Однак ось що написав про нього напередодні суду ієромонах Іоанн (Куромяров), у недавньому минулому клірик Тульчинської єпархії УПЦ: «До Майдану він чітко позицінував себе як адепт канонічної УПЦ. Коли стався Майдан, приїжджав до мене в село і говорив, що після Майдану фашисти прийшли до влади і тому потрібно бути обережним. Запис цієї розмови я досі зберігаю. Тепер ось перефарбувався і став щирим розкольником».

Церква весь час вчить нас дотримуватися і поважати закони країни, в якій ми живемо. Але закон має бути одним для всіх, незалежно від того, до «правильної» його Церкви застосовують чи «неправильної».

Віруючі канонічної Церкви, які після Томосу терплять відверті знущання з боку влади, в більшості своїй зносять ці знущання по-християнськи, оскільки на кожній літургії чують слова Христа: «Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне» (Мф. 5: 8 ).

Однак готовність християн терпіти беззаконня зовсім не означає, що влада може ці беззаконня творити. Так, Церква весь час вчить нас дотримуватися і поважати закони країни, в якій ми живемо. Але цей закон повинен бути одним для всіх, незалежно від того, до «правильної» його Церкви застосовують чи «неправильної».

Віруючі УПЦ перед буквою закону є такими ж громадянами країни, як і всі інші, а значить – мають право на захист своїх прав. І те, що вінницький чиновник відсторонений від посади за свої злочини – це лише перший крок. Люди, які своїми діями розпалювали ненависть і релігійну нетерпимість в Україні, повинні нести не адміністративну, а кримінальну відповідальність. І ці слова – зовсім не кровожерливість. Як і будь-яка біологічна жива істота, держава зобов'язана мати почуття самозбереження і блокувати будь-які дії, які завдають їй очевидної шкоди.

Численні приклади конфліктів навколо «переходів» громад в ПЦУ наочно демонструють, що в раніше мирних і дружніх селах в результаті дій старої влади зараз вирують конфлікти, розгорається ворожнеча і ненависть.

Чи приносить все це користь державі? Очевидно, що ні. Країна, у якій її громадяни ворогують і сваряться не може бути сильною. Тому суддя, який відстоює права віруючих з умовної Луки-Мелешківської насправді відстоює права і свободи кожної людини, яка живе в цій країні, навіть більше – відстоює право самої країни називатися державою, і, в кінцевому підсумку, відстоює її існування. І не треба боятися так званих «патріотів», які, замість Конституції, захищають ПЦУ. Треба боятися знищити Україну, перетворивши її в країну, в якій все буде вирішуватися під тиском так званої громадськості, а не закону. Адже закон не тільки регулює життя держави, а й допомагає тим, хто живе всередині країни залишатися людьми.