Про «переможну ходу» Томосу на Закарпатті
Закарпаття – один з найбільш постраждалих від захоплень церковними рейдерами регіонів України. Як склалося життя православних громад УПЦ після появи Томосу?
У січні-лютому 2019 року прихильники ПЦУ, діючи злагоджено, методично і послідовно, забрали в своє розпорядження чотири з десяти діючих храмів Ясінянського благочиння Хустської єпархії УПЦ на Закарпатті. Перший, Свято-Покровський храм, розташований у центрі селища Ясіня, потрапив до рук розкольницького угрупування разом із переходом у ПЦУ його настоятеля Володимира Лофердюка. Він же був оголошений «благочинним» в окрузі, що відноситься до ведення «єпископа» екс-УАПЦ Віктора Бедя.
Після цього протягом трьох тижнів, 3, 10 і 17 лютого, рейдери з ПЦУ навідувалися у віддалені присілки смт. Ясіня і захоплювали розташовані там храми: Свято-Георгіївський у присілку Кевелев, Свято-Іллінський на Лопушанці, Спасо-Преображенський у присілку Плитоватий. Чотири отриманих храми Бедь по-братськи «поділив» з колишнім конкурентом з УПЦ КП, а тепер «ієрархом» ПЦУ Варсонофієм Рудником. Останній же заявив ще через тиждень, що нібито прийняв під свою опіку п'ятий храм, що також є в центрі селища, – на честь Різдва Божої Матері. Цей інцидент довів, що в ПЦУ будуть стійко брехати в очі, навіть якщо біля храму відбуваються збори, зафіксовані на відео, і свідчать на весь світ, що громада відмовилася від переходу. Решта парафій УПЦ в Ясіні, за винятком того, де настоятеля спокусили розколом, також продовжують діяти – правда, до храмів доступ все ще не відновлений.
«На храмі Різдва Богородиці розкольників вдалося зупинити. Не сумніваємося, що в разі успіху вони пішли б далі, зайшли б і на Чорну Тису, форпост православ'я в нашому окрузі», – каже благочинний Ясінянського округу протоієрей Віталій Кемінь, який вже 22 роки несе послух настоятеля Свято-Успенського храму в цьому селі. За його словами, в планах угрупувань ПЦУ було залишити в благочинні УПЦ лише один храм. Це підтверджують заяви Варсонофія в пресі: 7 лютого, за підсумками захоплення перших храмів, він анонсував «перехід» ще 10 парафій УПЦ в області, в якій позиції УАПЦ і УПЦ КП були до Томосу вкрай слабкими. Такими ж вони зараз залишаються і у нової релігійної структури ПЦУ.
По факту, на всю область у результаті утворення ПЦУ з УПЦ пішли тільки дві парафії: разом із Володимиром Лофердюком у розкол вступив ще один священик із Рахівського району. У цьому ж районі чиновникам вдалося провести перереєстрацію юридичної особи – громади УПЦ – в селі Ділове, тому самому, в якому розташований географічний центр Європи. «Перехід» храму, як розповідають, був здійснений чисто «європейською» манерою: настоятеля виманили з оригіналами статутних документів в органи влади, під приводом щось у них звірити, а в кабінеті просто вихопили папери у нього з рук. При цьому фактичне захоплення храму УПЦ в Діловому так і не вдалося: люди відстояли свою церкву від рейдерів.
У всіх інших випадках дістати жадані оригінали статутних документів громад рейдерам не вдалося, як вони не старалися. Спроби перереєструвати прихід Різдва Богородиці тривали всю весну, але без оригіналів документації рейдерів відправляли з Ужгорода ні з чим.
«Ми живемо на кордоні Івано-Франківської та Закарпатської областей. На превеликий жаль, в лютому цього року випало випробування на Ясінянське благочиння, рейдерськими нападками були захоплені три храми в нашому благочинні, один храм перейшов добровільно. Як ми встояли – з допомогою Божої Матері. Наші парафіяни збиралися на нічні служби, збиралися на хресні ходи, були акафісти, були хресні ходи навколо храму, незважаючи на погоду, дощ, сніг чи мороз, це було обов'язково. Так Господь дав нам сили встояти в той непростий час, коли нам пропонували гроші, були погрози і так далі. Поки що погрози ще звучать на нашу адресу, сподіваємося, що Господь втихомирить і відведе це від нас», – розповідає отець Віталій Кемінь.
Парафія Свято-Успенського храму, в якому він служить, дійсно виглядає справжнім форпостом. У 1997 році священик приїхав у Чорну Тису побути два тижні, і служить досі. Спочатку, згадують у громаді, під час дощу в храмі доводилося стояти з тазами – збирати воду з протікання даху. Зараз у храмі 1891 року побудови зроблено дуже багато, це єдина церква в селі, що велика рідкість для цього краю, де в поселеннях мирно уживаються по кілька конфесій. Відремонтована церква, доглянута і розширена територія, докуплена земля під парафіяльне кладовище, навіть вимощений заїзд в гору. Можна уявити, як жадають роздобути цю нерухомість люди, впевнені, що разом із храмом до них відійшла б громада: багато рейдерських захватів було здійснено з такою ж упевненістю, що повернулася в результаті злістю на всіх навколо і нереалізованими амбіціями.
«З храмів, якими заволоділи представники ПЦУ, люди йдуть, не витримують великої кількості пропаганди й політики. Людина влаштована так, що її не можна без кінця накачувати одним і тим самим, вони все ж шукають в церкві щось інше», – прийшли до висновку в благочинні УПЦ.
За підсумками всіх старань в день Різдва Предтечі Іоанна Хрестителя в Свято-Покровському храмі на службу до благочинного ПЦУ Володимира Лофердюка, як стверджують свідки, прийшло шість чоловік.
В Ясіні кажуть, що перехід цього священнослужителя не підтримала навіть його власна рідня. Батько протоієрея Володимира, клірик Хустської єпархії Іоанн Лофердюк, помер незабаром після всього того, що сталося. Чин похорону отця Іоанна очолив правлячий архієрей Хустської єпархії митрополит Марк. Але ховали батюшку в невеликій церкві УПЦ, побудованій у Ясіні біля місцевого геріатричного закладу.
Знову-таки, лише п'ять-шість чоловік постійно збирається в церкві-каплиці другого благочинного ПЦУ, Анатолія Натолочного.
Цікаво, що цю крихітну будівлю УПЦ КП таки, як-ніяк, але вибудувала своїми силами – це єдине, чим вони взагалі можуть похвалитися в Ясіні. Забавно, що каплиця побудована на фундаменті, який колись був закладений силами УПЦ: тут стояла іконна лавка, яку потім перенесли в торгові ряди, а фундамент залишився: церковні патріоти, як не дивно, не погребували працями «московських попів».
На трьох парафіях у присілках Ясіні, розколотих діями рейдерів, відвідують захоплені церкви по-різному. В цілому в пристосованих приміщеннях, у яких моляться громади УПЦ, людей буває стільки ж, скільки в храмах. Позначаються наслідки найрізноманітніших форм тиску й залякування людей, які діяли спочатку, проте з часом зійшли нанівець. Переказують, що працівник місцевого відділення Пенсійного фонду України, агітуючи населення підтримувати ПЦУ, не гребував лякати бабусь тим, що їм, якщо вони не підпишуться, перестануть нараховувати пенсії. Також ідея-фікс у рейдерів – не допустити, щоб громади УПЦ відбудувалися заново. Втім, на освячення місця будівництва нового Спасо-Преображенського храму на Плитоватому залякувати духовенство прийшло всього два діячі ПЦУ, але всього через пару тижнів після цього інциденту до встановленого на місці майбутнього храму хреста зібралося понад 400 вірян! При цьому на випади, що, мовляв, «ви ходите молитися під хлів», парафіяни стоїчно відповідають, що в хліві народився сам Іісус, а вони підуть і стануть на молитву туди, де їм скажуть їхні священики.
В окрузі пам'ятають, чим закінчилися комуністичні нападки на старовинну каплицю – їй більше 160 років – яку Рада намагалася спочатку знести, потім – підпалити. Від знесення церковку відстояв місцевий житель, який заявив, що споруда на його території, і владі він її не віддасть. Через кілька днів каплицю підпалили, але палій незабаром помер. Каплиця діє досі.
Громада Свято-Іллінського храму намагається відсудити своє майно, громади Свято-Георгіївського та Спасо-Преображенського храмів вже оголосили про збір грошей для будівництва. У благочинні вирішено збирати кошти на обидва приходи: це віддалені від центру присілки, якщо там не буде храму, добиратися до інших церков досить складно.
«Після того, як нас виганяли з храму, я забрав лише антимінс і деякі подарунки церковної громади. Сьогодні наша громада складається з 10-15 осіб», – розповів настоятель приходу в Кевелеві отець Микола Сенюк. Його парафія невелика, але в благочинні і в єпархії цінують і підтримують кожен прихід з тих, які обрали в якості поля для діяльності рейдери з ПЦУ.
Благочинний протоієрей Віталій Кемінь, якого особливо незлюбили в районному відділі нової церковної структури, також не приймає нинішні негаразди всерйоз: позначається сімейна історія. «Я щасливий тим, що народився в сім'ї преподобного Іова Угольського, який був подвижником на землях нашої Закарпатської області, з 12 років вони з братом поцілували хрест із рук отця Амфілохія Кеміня, і з того часу вони мали намір стати монахами, і стали. Вони заснували монастирі тут, отець Іов прожив складне життя, тому що переніс переслідування і від Австро-Угорщини, і від радянської влади. Чотири роки він провів у таборі на Воркуті, де був мучений, а після того повернувся і став духівником Мукачівської єпархії. Численне священництво в моїй родині завжди шанувалося. Мій прадід був псаломщиком в храмі, знав напам'ять Псалтир і свого часу сидів у в'язниці разом із Патріархом Піменом», – розповів протоієрей Віталій Кемінь.
Зараз благочиння вже зібрало суму, достатню, щоб замовити куполи на майбутні нові храми в Кевелеві і Плитоватому, і духовенство дякує всім, хто відгукнувся на заклик про допомогу. Поки збір грошей ще не закритий, кошти для початку будівництва можна відправляти на номер картки в Ощадбанку 5167 4900 4294 3051 (Кемінь Марія).
