Життя після захоплення: Томос дав громадянську війну, – жителі Поліського
«Життя після захоплення», – так СПЖ назвав цикл сюжетів про життя громад УПЦ, храми яких захоплені рейдерами ПЦУ. Сьогодні ми розповідаємо про Поліське.
СПЖ починає цикл сюжетів про долю православних храмів, храмів, які під виглядом «добровільних переходів» захоплені рейдерами ПЦУ. Ми назвали цей цикл «Життя після захоплення». Життя, тому що громада, як і раніше живе літургійним життям, віруючі приходять на богослужіння, сповідуються, причащаються, беруть участь в інших таїнствах Церкви. Ось тільки ці богослужіння проходять тепер зовсім в інших умовах – в хатах, сараях, гаражах або просто під полотняним навісом.
Але важкі умови для богослужінь – далеко не головна проблема віруючих, у яких ті, хто називає себе представниками «патріотичної Церкви» (ПЦУ), відібрали храми. Парафіяни УПЦ, що живуть в таких проблемних селах, по суті, існують в умовах першохристиянських громад – покірно терплячи ворожнечу, злість і навіть ненависть оточуючих.
Ми наведемо уривки з бесід із цими людьми. Але перед цим потрібно сказати дуже важливу річ. Всі ці люди в один голос говорять про те, що їхні страждання почалися після того, як в Україну був привезений Томос для ПЦУ. Томос, виданий людиною, яка носить титул «Його Всесвятість». І це, напевно, найстрашніше у всій цій історії. Ініціатором гонінь на християн в XXI столітті виявився не імператор, і не язичницький правитель, ним виявився... Вселенський патріарх.
Перше місце, яке відвідала наша знімальна група – село Поліське Березнівського району Рівненської області.
Парафіяни Свято-Михайлівської громади, яких прихильники ПЦУ вигнали з храму 17 квітня 2019 року, зараз служать на вулиці під навісом, змонтованим біля будинку священика. Православні розповідають, що ще вчора дружнє село після появи Томосу повністю преобразилося. Тепер там жорстока ворожнеча, яку віруючі називають справжньою громадянською війною. Під час захоплення православного храму їхні односельці, які практично ніколи раніше не відвідували церкву, влаштували справжній штурм, не посоромившись знести зі свого шляху навіть інваліда на візку.
Начальник поліції сказав мені: Ми сьогодні зайдемо в храм, щоб не було ніяких суперечок
Настоятель Свято-Михайлівської громади УПЦ в селі Поліське протоієрей Степан Корочук розповів СПЖ, що за 24 роки його служіння ніколи в селі не було такої ворожнечі між жителями, як зараз. Між віруючими і тими, хто раніше в храм не ходив, ніколи не було ніяких конфліктів, але зараз все змінилося. Влада напоумила частину села (які не відвідувати раніше храм), що вони – патріоти, а тому повинні ходити в «патріотичну Церкву». «Непатріот» із УПЦ служити в храмі не достойні.
На запитання кореспондента СПЖ, чому іконостас і престол встановлені під звичайним навісом, практично на вулиці, священик відповів, що так у них тепер проходять богослужіння: «Це будинок церковної громади, я в ньому живу всі роки служіння в цьому храмі. Така склалася ситуація, що наш храм захоплений. Це сталося 17 квітня 2019 року».
Кореспондент: У вас є документи, що церква належить громаді?
Настоятель: У нас є документи на церковну будівлю, є право власності, технічний паспорт як на будинок, так і на храм. Є код, печатка. Вони на нашу адресу самочинно зареєстрували свою громаду. Хто їм у цьому допоміг – невідомо. Але це сталося без згоди нашої громади.
Наша громада провела збори парафії, ми вели протокол, зібрали підписи, що ми хочемо перебувати в лоні православної Церкви під керівництвом Блаженнішого Онуфрія. Тут же не всі наші парафіяни, їх більше, просто не всі можуть зібратися. Я в день захоплення їхав вранці в район, глава сільради запросив мене до себе і ввів у курс справи, що може бути сутичка і захоплення храму, в тому числі і він сам ходить до них. Мене запросив начальник поліції зайти до нього і сказав: Сьогодні ми маємо бути в храмі, щоб не було ніяких суперечок. Його звуть Кушик Андрій Валерійович. Він сказав – ми сьогодні тут будемо і зайдемо в храм. Ну, він там і був. Мені тоді стало погано, піднявся тиск, мене відвезли в лікарню і госпіталізували.
Під час штурму був справжнє страхіття
Не знаю, що сталося, але як дали Порошенку Томос, і почали люди входити в це ПЦУ.
Під час штурму це було страхіття. Це було 17 квітня, ніхто не думав, що таке захоплення буде. Вони підійшли до брами і плочали штовхатися.
Кореспондент: Скажіть, а були там чужі?
Олександр: Свої люди, з села. Але такі люди, які до церкви майже не ходили. Під час штурму ми утримували їх, утримували, і не змогли утримати. Вони зірвали браму, побігли до церкви, стояли біля церкви близько години, потім поча ламати замки. У нас церква знаходиться на сигналізації. Коли почаали ламати замки сигналізація спрацювала і вила на весь куток. Просто страхіття. Просили їх – давайте опечатаємо церкву, подамо в суд, як суд присудить, так і буде. Вони не захотіли. Увірвалися в церкву і все.
Томос приніс в наше село громадянську війну
Це все почалося 17 квітня 2019 року. Село розділилося на дві громади.
По один бік стояли парафіяни Української Православної Церкви, по іншу – прихильники ПЦУ. Так як наш священик опинився в лікарні, підтримати нас приїхали благочинний і отці із сусідніх сіл.
Коли представники ПЦУ побачили, що з машини виходять батюшки, вони кинулися на них, як на якусь здобич. Ми стали на їх захист і почалася сутичка. Ми їх просили – не робіть цього. Одна мати просила сина – відійди і не чіпай священика, це великий гріх. Люди падали. Це є і на відео, але на них не звертали уваги. Батюшки відійшли і не брали в цьому участі.
Всі ринулися до брами, там стояв і Саша (інвалід першої групи – Ред.). Поруч був начальник міліції. Я особисто його просила про допомогу. Питаю – ви навіщо сюди приїхали? Мені відповідають – захищати правопорядок. Кажу: ось стоїть мій брат, він інвалід першої групи, я особисто вас прошу – захистіть так, щоб не поламали нам коляску і не завдали йому шкоди. Він мені відповів – добре, і відійшов.
Тоді, коли стали тиснути, мама стояла біля нього і почула, як один чоловік сказав голові сільради: якщо його перекинуть, це буде на твоїй совісті. Тоді він уже став просити: не чіпайте, бо тут стоїть Саша. Але на того Сашу ніхто не звертав уваги. Вони (представники ПЦУ - Ред.) нам просто кричали: чого ви його туди поставили? Ви прикриваєтеся інвалідом.
Вони моїй мамі прямо в очі кричали, що вона не мати, що поставила його туди. І я його просила: Саша від'їжджай, тому що поламають коляску. А він відповів, що не від'їде і буде стояти до останнього.
Кореспондент: скажіть, як ви думаєте, хто це все спровокував? Ви ж раніше в селі якось уживалися?
Тетяна: Так, до цього часу село жило своїм життям, люди виконували свої потреби, церква була намолена, всі ходили до одного храму. Думка у людей одна – в тому, що трапилося винна попередня влада. Президент України так хотів завоювати не знаю що, і думав, що то буде об’єнання. А вийшло так, що село ворогує і я вам не можу передати наскільки.
Зараз в селі дійсно йде справжня громадянська війна. Люди один одного ображають. І прихильники ПЦУ навіть не йдуть на контакт, у них була тільки одна мета – папасти в храм.
Ми їх просили – люди, давайте запечатаємо церку. Якщо суд вирішить на вашу користь - вона буде вашою, тільки не рвать і не ламайте. Ніхто на те не звертав уваги, ніхто. Там були колишня директор школи, колишній учитель, голова сільради стояв. Чиновники і бюджетники. Було п'ять машин поліції, але поліція була бездіяльною, вони зовсім нас не захищали. Поліція діяла на їхньому боці, тільки дивилася, як нас штовхали. Коли приїхав настоятель ПЦУ Мирослав Синиця, тоді вони зробили коридор з поліції і пропускали, щоб він увійшов у храм.
