Про «канонічність» хіротоній УАПЦ: Від Киніка до Чекаліна
В останні дні знову виникла дискусія про нібито канонічність єпископських хіротоній, яку Фанар прийняв у спілкування. Чи так це насправді, розбираємо в статті.
Раніше сайт «Фос Фанаріу» опублікував історію про те, що нібито митрополит Ієрапольський Антоній (Щерба) таємно «перерукоположив» всю неканонічну ієрархію УАПЦ, «рукоположену» скандальним і відлученим дияконом з Руської Церкви Вікентієм Чекаліним. Однак, ця версія виявилася непереконливою для читачів, так як не було надано жодних доказів. Тепер той же самий сайт намагається довести, що «чекалінські хіротонії» УАПЦ були канонічними. Однак, в републікованій сайтом «Фос Фанаріу» статті українського журналіста Д. Горєвого, як і в попередніх публікаціях на цю тему, помітний цілий ряд протиріч.
Мені довелося вникнути в цю тему та провести невеликий аналіз, тому дозволю собі звернути увагу читачів на кілька моментів з статті Д. Горєвого.
Про Вікентія Чекаліна
У згаданій статті з посиланням на малоавторитетний інтернет-ресурс стверджується, що нібито Вікентій Чекалін отримав канонічне архієрейське рукоположення в 1986 р. від митрополита Калінінського і Кашинського Олексія (Конопльова), єпископа Іоанна (Боднарчука) і нібито «єпископа Катакомбної церкви» Володимира Абрамова.
Однак відомо, в 1983 р. Вікентій Чекалін був вже позбавлений сану диякона в Руській Православній Церкві (підстави: злодійство, святотатство, вступ у шлюб) і працював шкільним учителем. В 1987 р. він був засуджений до 3,5 років позбавлення волі за статтею «вчинення розпусних дій щодо неповнолітніх» (ст. 120 Кримінального Кодексу Російської Федерації). Уявити собі, що нібито в проміжку між цими двома подіями один з найбільш авторитетних і шанованих митрополитів Руської Православної Церкви таємно висвятив у єпископи позбавленого сану диякона (!) з кепською репутацією – неможливо. Зрозуміло, що ніяких документальних підтверджень подібної хіротонії не пред’явлено.
У згаданій статті мова йде про те, що в «єпископській хіротонії» Вікентія Чекаліна в 1986 році брав участь канонічний єпископ РПЦ Іоанн Боднарчук, який пізніше пішов у розкол. Однак, це було неможливо, так як в 1986 р. сам Іоанн був канонічним єпископом Житомирським і Овруцьким (Український Екзархат Руської Православної Церкви) і не прагнув боротися за українську автокефалію. Його відхід в розкол в 1989 р. пояснюється особистим конфліктом з тодішнім митрополитом Київським Філаретом (Денисенко).
За всіма свідченнями, Іоанн Боднарчук познайомився з Чекаліним лише в 1990 р., коли той вийшов з в’язниці і прибув до Львова, видаючи себе за «єпископа Яснополянского Катакомбної церкви». Роком пізніше Чекалін прийняв унію і видавав себе у Росії за «Першоієрарха Руської Католицької Церкви», а ще пізніше, в Австралії – за «таємного єпископа Англіканської церкви» і «психіатра секретної школи КДБ». В Австралії він був засуджений за шахрайство і підробку документів; в даний час вийшов на свободу, має пенсію через психічну інвалідність. Очевидно, що документи про його «хіротонії» марно шукати в «архівах КДБ»: з таким же успіхом можна робити запити до австралійської поліції.
Що стосується деякого Володимира Абрамова, який теж нібито брав участь у «хіротонії» Вікентія Чекаліна, то про нього достовірно відомо лише одне: «митрополит» Геннадій Сікач, який «рукополагав» його, був, у свою чергу, «рукоположений» відомим шахраєм і авантюристом М. А. Поздеєєвим, який видавав себе за розстріляного в 1937 році архієпископа Смоленського і Дорогобузького Серафима (Остроумова). «Сікачівські хіротонії» не визнаються ніде в православному світі.
Таким чином, висновок перший: Вікентій Чекалін не мав канонічної єпископської хіротонії, отже і апостольського преємства. Більше того, він не мав навіть законної священицької хіротонії. Однак, незважаючи на це, саме він стояв біля витоків «ієрархії» УАПЦ.
Про участь в «хіротоніях» УАПЦ архієпископа Варлаама (Ільющенка)
Далі у згаданій статті стверджується, що нібито в «чекалінських хіротоніях» УАПЦ (березень-квітень 1990 р.) разом з єпископом Іоанном (Боднарчуком) і Вікентієм Чекаліним брав участь канонічний архієпископ Сімферопольський і Кримський Варлаам (Ільющенко), який помер 17 вересня 1990 року. На підтвердження цьому опубліковані копії двох документів.
Була опублікована «грамота хіротонії» брата Іоанна Боднарчука – Василя в «єпископа Тернопільського» за підписом Вікентія Чекаліна (очолив рукоположення), самого Іоанна Боднарчука і невідомого архієрея, про якого сказано: «Смиренний... Руської Православної Церкви, в силу чого не може зараз виявити свого імені». «В силу чого» він не зміг підписатися, з тексту не ясно. Але пізніше в бланк було вставлено підпис «+ Варлаам» і приписано грецькою «ἄξιος» (гідний – грец.).
Добре відомо, що владика Варлаам – виходець з руського села в Брянській області (Росія) і колишній працівник металургійного комбінату – мав тільки шкільну і скромну семінарську освіту, не знав грецької мови, був людиною смиренною і простою в спілкуванні. Також відомо, що єпископ Іоанн Боднарчук, закінчив Ленінградську духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я, любив хизуватися своїм знанням деяких грецьких слів і фраз, часто виголошував за Божественною літургією возгласи грецькою і вживав грецькі слова в спілкуванні та листуванні. Підпис архієпископа Варлаама на документі – безсумнівно підроблений і, ймовірно, зображений самим Іоанном Боднарчуком. Слово ἄξιος поставлено ним же, щоб заповнити другий рядок, де повинен бути вказаний титул єпископа (підробити від руки довгий титул єпископа важче, ніж його підпис).
Можливо, першопочатковий прочерк для титулу був залишений, оскільки брати Боднарчуки пізніше розраховували отримати підпис кого-небудь з канонічних єпископів. Коли ж це не вдалося, поставили фальшивий підпис без титулу.
Архієпископ Варлаам – родом з Брянської губернії, росіянин за національністю, ніколи не виявляв симпатій до автокефалії. Більш того, він був серед членів Священного Синоду Руської Православної Церкви, які викинула з сану Іоанна Боднарчука 14 листопада 1989 г. У березні 1990 р., коли Чекалін і Іоанн Боднарчук «рукополагали» у Львові Василя Боднарчука, архієпископ Варлаам перебував у своїй єпархії на південному сході України, був уже тяжко хворим і за станом здоров’я не міг би приїхати у Львів. Слух про його участь в «чекалінських хіротоніях» Боднарчук розпустив тільки після смерті Варлаама у вересні 1990 року, коли той вже нічого не міг спростувати.
Розуміючи, що ніхто не повірить в участь архієпископа Варлаама (Ільющенко) в авантюрі, брати Боднарчуки за життя розпускали чутки, ніби в «хіротоніях» УАПЦ 1990-го року брав участь якийсь Варлаам, «єпископ Катакомбної церкви». Судячи з усього, ця версія також була придумана в УАПЦ і поширена в 1990-і роки.
Висновок другий: архієпископ Варлаам (Іллющенко) не міг брати участі в хіротонії Василя Бондарчука, а його підпис швидше за все підроблений.
Саме Чекалін, колишній диякон і педофіл, очолював «хіротонії» УАПЦ
Також на підтвердження участі архієпископа Варлаама (Іллющенко) в «хіротонії» Іоанна Боднарчука опубліковано свідоцтво за підписами деякого Ігоря Сас-Жураковського і двох учасників хіротонії – Іоанна і Василія Боднарчуків. Згідно з основними принципами канонічного права, свідоцтво на свою користь не має сили; свідчення одного свідка – також недостатні. У свідоцтві згаданий відеозапис, нібито зроблений особою, яка супроводжувала архієпископа Варлаама, але цей відеозапис, зрозуміло, відсутній. Свідок навіть переплутав титул архієпископа Варлаама, назвавши його «Волинським і Рівненським» (в 1990 р. архієпископ Варлаам вже мав титул Сімферопольського і Кримського). Очевидно, що подібне свідчення не має доказової цінності.
Між іншим, з опублікованої «грамоти» видно, що Вікентій Чекалін очолив хіротонію, і його підпис стоїть на першому місці. Це суперечить словам Макарія Малетича в його недавньому інтерв'ю (републикованому на тому же сайті «Фос Фанариу»), що нібито Вікентій «ніколи не був головним духовним лідером УАПЦ» і брав участь у «хіротонії» в якості «третього єпископа». Судячи з усього, Вікентій Чекалін, який зовсім не мав єпископського сану саме очолив «хіротонії» УАПЦ в березні і травні 1990 року і підписався першим, а Боднарчук був «другим єпископом».
Висновок третій: Створення ієрархії УАПЦ Вікентієм Чекаліним є фактом.
Прихильникам так званої Православної Церкви України залишається доводити, ніби вивержений з сану диякон – судимий педофіл і шахрай – міг стати канонічним єпископом, і створена ним ієрархія УАПЦ мала канонічний характер.
Проте, у всій цій історії важливо навіть не те, хто з розкольників, де, коли і від кого таємно прийняв «архієрейську хіротонію». Важливо те, що захисники «канонічності» розкольницьких хіротоній перекручують саме поняття і сенс рукоположення.
Про архієрейську хіротонію
Архієрейська хіротонія не може мислитися і не може бути дійсною поза контекстом Церкви і не може розглядатися лише як формальний акт надання влади. Архієрейська хіротонія відбувається за рішенням Церкви, в Церкві і для Церкви. Архієрейська хіротонія не може вважатися дійсною, якщо вона звершується поза Церквою, або навіть проти Церкви, і тим більше з метою створення паралельної структури. В іншому випадку створюється абсолютно анархічна ситуація, коли можна дублювати ієрархії будь-якої Помісної Церкви.
Всі ми пам’ятаємо з епохи Вселенських Соборів історію з рукоположенням Максима Киніка в 380 році на Константинопольську кафедру, яку тоді займав святитель Григорій Богослов. Так ось, другий Вселенський Собор (4 правило) тоді не визнав канонічним рукоположення Максима, звершене таємно в Константинополі нехай навіть і канонічними єпископами з Олександрії. Ось що про Максима Циніка пише Іоанн Зонара: «І так цим правилом він відлучений від Церкви присутніми на Другому Соборі святими отцями, які визначили, що він не був і не є єпископ, бо був рукоположений незаконно, і що рукоположені ним не є кліриками. А наостанок, коли відкрилося, що він тримається Аполлінарієвих поглядів, він був відданий анафемі».
До речі, всі ці складні питання вирішувалися на Вселенських Соборах. Напевно і сьогодні, коли ми переживаємо складні часи всередині Православної Церкви, непогано було б згадати про цей досвід соборного рішення проблем в Церкві.
