Надійтеся на князі? Або За кого голосувати православним
Чи потрібно вірянам брати участь у виборах Президента і чим при цьому керуватися?
Україна зараз, напевно, переживає один із найскладніших періодів у своїй новітній історії. Бойові дії на сході країни відбуваються під час радикальних змін на іншій її частині, змін, які зачіпають перегляд як історичного минулого нашого народу, так і його церковної ідентифікації. І на тлі всього цього проходять вибори нового Президента України.
Церковні організації відверто намагаються втягнути в політичні процеси, які відбуваються в країні. Не просто втягнути, а змусити підтримувати той курс, який проводить нинішня влада. І питання не в тому, хороший цей курс чи поганий. ЄС, безвіз, НАТО, позаблоковий статус – все це до того, чим займається Церква, не має ніякого відношення. Вона взагалі не повинна бути рупором суспільних і тим більше політичних процесів.
Коли людина помирає, їй миттєво перестають бути цікаві всі ці питання (навіть політикам, які їх просувають), зате стає безмірно важливою посмертна доля її душі, з ким вона буде там, за гробом.
І ось саме цим – духовним станом душі кожного християнина і повинна, точніше, зобов'язана займатися Церква. І по тому, до чого закликають нас люди, які говорять від імені Церкви, і можна зараз робити висновки про те, чи говорять вони в реальності від її імені.
ЄС, безвіз, НАТО, позаблоковий статус – все це до того, чим займається Церква, не має ніякого відношення.
В одному з інтерв'ю Предстоятель УПЦ, Блаженніший Митрополит Онуфрій, сказав: «Нині нас затягують у формат політичної партії, щоб нами не Христос керував, а – політики… Вдягнувши духовний одяг, я повинен піклуватися про духовне і робити духовне. Ті люди, які вдягли ряси і активно займаються політикою, вибудовують геополітичні плани, – це просто нечесні люди, які не змогли стати справжніми політиками, а зробили з себе перевертнів, щоб через свій духовний образ притягувати до себе людську увагу. Перед Богом цим людям доведеться відповідати за це… Церква не може жити за стандартами мирського життя. Мирське життя, особливо політичне, змішане з інтригами, обманом, зрадами. Набір всякого зла. Церква не може жити такими мірками, такими нормами. Церква живе заповідями Христовими. У нас є свої методи боротьби зі злом. Це – молитва, це – покаяння, це – терпіння, це – смирення перед Богом і один перед одним. Це і сильна зброя, яка знищує зло. Священик покликаний до того, щоб бути миротворцем, а не політиком, який роз'єднує людей».
Навряд чи з цими словами хтось стане сперечатися. Це яскравий маніфест того, як Церква повинна ставитися до політики, як має з нею співіснувати.
Але зараз, коли проходять вибори Президента України, люди, які носять священицькі облачення і віщають від імені Церкви, часто говорять зовсім інші слова. Але чому?
Агітація і ПЦУ: до
Ще задовго до першого туру голосування президентських виборів глава новоствореної релігійної структури ПЦУ «митрополит» Епіфаній Думенко неодноразово підкреслював роль Петра Порошенка в отриманні Томосу і порівнював його з рівноапостольним князем Володимиром, а «церковну незалежність» називав «другим Хрещенням України». На думку Епіфанія, саме Петро Порошенко має зразкові якості керівника, а його вміння переконувати людей він вважає для себе «певним зразком».
Повторювали за ним й інші представники «колишніх» УПЦ КП і УАПЦ. Наприклад, Макарій Малетич закликав кожного українця «низько вклонитися пану Президенту», а «Патріарх» Філарет запевняв, що ім'я Порошенка навіки увійде в історію. Деякі розкольники взагалі стверджують, що ім'я майбутнього Президента України написано в тексті Томосу, а інші кажуть, що обрання саме Порошенка на цю посаду – це воля Божа.
31 березня, тобто в день, коли проходив перший тур голосування, на сайті Мукачівсько-Карпатської єпархії ПЦУ з'явився запис з назвою «За кого голосувати 31 березня під час виборів Президента України?» Запис супроводжувався фотографією зустрічі глави цієї єпархії з чинним Президентом.
Також стало відомо, що «митрополит» ПЦУ Антоній Махота теж 31 березня, коли будь-яка політична агітація заборонена, приніс до храму текст Томоса, очевидно, щоб віряни ще раз переконалися в тому, за кого треба голосувати.
Агітація і ПЦУ: після
Ще більше політичні пристрасті українських розкольників стали ясними після першого туру президентських виборів. Багато інтернет-ресурсів, які просувають інтереси ПЦУ, відкрито і відверто закликали і закликають виборців віддати свої голоси за головнокомандувача країни, називаючи його суперника «прихильником УПЦ МП» і не соромлячись використовувати при цьому найнижчу і навіть нецензурну лексику.
7 квітня 2019 року в Рівному Думенко пояснив вірним своєї організації, за кого конкретно вони повинні віддати свої голоси: «Не можна забувати, що Україна обороняється проти зовнішньої агресії. І нам потрібно вибирати головнокомандувача, який в стані війни буде здатний забезпечувати захист нашої свободи від посягань Росії, зможе сказати російському президенту "Ні!"». Навряд чи варто нагадувати, хто з кандидатів у президенти будує свою агітацію на акцентуванні подібної теми.
Однак, якщо глава ПЦУ тільки прозоро натякає на те, як треба голосувати, то «єпископи» цієї Церкви більш відверті. «Архієрей» ПЦУ Адріан Кулик-Богдан заявив, що всі, хто проголосував не за Петра Порошенка, а за Володимира Зеленського – «малороси, хохли і відверті ідіоти».
Олександр Дедюхін, людина, яка називає себе «священиком» ПЦУ, відкрито агітує за одного з кандидатів: «Я вибираю Порошенка».
Всі, хто проголосував не за Порошенка, а за Зеленського – «малороси, хохли і відверті ідіоти».
«Архієрей» ПЦУ Адріан Кулик-Богдан
Кількома днями раніше Дедюхін звернувся до Зеленського з вимогою, щоб той вибачився за «образу почуттів мільйонів віруючих України», обізвавши Томос «термосом». Пояснюючи свою позицію з цього питання, Дедюхін вже не соромився в словах і виразах. Його пости в Facebook настільки явно пронизані агресією і злістю і настільки далеко стоять від християнства, що просто неможливо собі уявити, ніби їх писала людина, що називає себе священиком:
«Я просто продовжу його зневажати. За плагіат і боягузтво. За відсутність почуття гумору. За тупість. І за багато іншого. Ну, в принципі, мої почуття до нього будуть тими ж, що і зараз. Також на сповідях буду вислуховувати каяття фанатів Зе за те, що вони за нього голосували. І так, чому на "ти"? Та я з Богом на "ти", а вже про третьорядного фіґляра годі й казати».
Чи завинив чимось Зеленський перед Дедюхіним? Тільки тим, що в одному зі сценічних номерів його персонаж обмовився, і замість слова «Томос» вимовив «термос». Чи достатньо цього, щоб людина, що називає себе священиком, випромінювала ненависть і агресію і вживала такі слова, як «ссикло», «сцикун», «наркоман» та інше? І чи може така людина бути духовним орієнтиром для християн, якщо Христос і Євангеліє вчать нас прямо протилежному? Чи має право священик говорити від імені Бога, заявляючи, що Його воля – це перемога Порошенка? Навряд.
Нікому не дано знати посмертну долю. Ні свою, ні тим більше чужу. Ми можемо лише сподіватися і сподіватися на милість Божу.
Але не «священики» ПЦУ/УПЦ КП. Один із кліриків Володимирського собору УПЦ КП Петро Зинич пообіцяв пекло всім тим, хто проголосує за Зеленського: «Всі, хто проголосують за клоуна Зеленського – будуть горіти в пеклі. Амінь і Богу слава!»
Агітація та УГКЦ
Ще більше активності на терені політичної агітації за чинного Президента проявили ієрархи і духовенство УГКЦ. Як справедливо помітив блогер Олександр Вознесенський: «Цілий ряд священиків, видатних діячів і навіть єпископи пишуть записи в стилі "якщо ви голосували за Зеленського – йдіть зі списку моїх друзів". Уявіть собі на хвилинку, що пастир заради політики відштовхує людей від себе і від Христа! Але це факт, і це зараз відбувається у величезних масштабах».
Подібні пости на своїх сторінках в Facebook розмістили «єпископ» УГКЦ Петро Крик, «ієромонах» Юстин Бойко, головний редактор уніатського ресурсу Релігійно-інформаційна служба України Тарас Антошевський. Останній, до речі, повідомив також, що Зеленський – «вибір для гопників». Така риторика щодо своїх співгромадян, які мають інші політичні погляди, для представників УГКЦ не є дивною. Однак наскільки вона може мати відношення до християнства?
Зараз цілком очевидно, що конфесії, які були обласкані нинішньою владою, самовіддано за цю саму владу агітують. І крім того, влада вимагає свою ласку відпрацювати голосами виборців.
Заступник голови Верховної Ради Оксана Сироїд заявила, що Адміністрація Президента зобов'язує представників ПЦУ вести агітацію за Петра Порошенка: «Мені сьогодні стало відомо, що, як виявилося, з Адміністрації Президента дзвонять по церквах і розповідають, як правильно треба молитись, щоб переміг нинішній Президент на виборах. Тобто про кого згадувати на проповідях, розсилають інструкції по церквах».
Що робити вірянам
Але що ж з усім цим робити вірянам Української Православної Церкви, які теж живуть в Україні і обирають Президента своєї країни?
Багато хто поспішив зробити висновок, що оскільки ті, хто виступає проти УПЦ, люто критикують Володимира Зеленського і тих, хто за нього голосував, то потрібно підтримати саме його.
Однак поспішимо їх розчарувати. Як виявилося, у штабі Зеленського вважають, що необхідно продовжувати курс на підтримку ПЦУ, який розпочав Петро Порошенко. Крім того, з'ясувалося, що в штабі працює Святослав Юраш – син Андрія Юраша, того самого директора департаменту Мінкульту у справах релігій, який останніми роками веде (і цілком успішно) планомірну боротьбу з Українською Православною Церквою.
Про що все це говорить?
Про те, що православний християнин не повинен покладатися ні на політиків, ні на ідеологію, наївно розраховуючи, що їхні інтереси і інтереси Церкви можуть десь збігтися. У будь-якому випадку у виграші залишиться політик.
Життєва мудрість говорить, що не треба зачаровуватися, щоб потім не розчаровуватися. Псалмоспівець Давид говорить ще точніше: «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема» (Пс. 145, 3).
В історії Церкви Христової були різні періоди. Бувала і всеціла підтримка влади, бували і часи відвертих гонінь, і ще невідомо, що для Церкви гірше чи краще.
«У нас є свої методи боротьби зі злом. Це – молитва, це – покаяння, це – терпіння, це – смирення перед Богом і один перед одним».
Блаженніший Митрополит Онуфрій
Люди на землі завжди намагалися побудувати ідеальне суспільство, в якому можна було б жити безбідно і щасливо. Але щоразу бачили цей ідеал по-різному. Одні будували комунізм, інші – нацизм, деякі народи намагалися вибудувати імперії і підпорядкувати собі інших. І виходячи з цього, вибирали собі правителів.
Зараз українці, в тому числі і православні християни, вибирають собі нового Президента. Чи повинні ми, православні християни, виконати свій громадянський обов'язок? Безумовно. Але роблячи свій вибір, нам не варто «прикипати серцем», агітувати за «свого» кандидата і особливо покладатися на те, що він стане свідомо допомагати Церкві. Не стане.
Та Церкві це і не потрібно. Її завдання – не агітація за того чи іншого кандидата, вона не пропагує «війну до переможного кінця» або входження в НАТО. Її мета – підготувати нас зовсім для іншого суспільства, того, що в небесному Єрусалимі. І головний наш вибір – це не боротьба проти Порошенка чи Зеленського, наш вибір – боротьба проти бруду у власній душі. І якщо ми його зробимо, то принесемо користь і собі, і тим, хто зараз ламає списи, сподіваючись побудувати ідеальне (на свій розсуд) суспільство тут, на землі. І тут, як ніколи, будуть доречно звучати слова преподобного Серафима: «Спасися сам, і навколо тебе спасуться тисячі».
