Фанар зробив свою справу, Фанар може вже іти
Після утворення ПЦУ Філарет із товаришами здійснили ряд вчинків і заяв, які прямо суперечать положенням Томосу. Чи зможе патріарх Варфоломій цьому протистояти?
«Мавр зробив свою справу, мавр може йти», – це цитата з драми Фрідріха Шиллера «Змова Фієско в Генуї» (1783), в якій розповідається про те, як мавр допоміг графу Фієско організувати повстання республіканців проти дожа (короля) Доріа. А ще це один із основних меседжів пана Денисенка, який він фактично висловив на адресу патріарха Варфоломія в недавньому інтерв'ю агентству «Главком».
15 березня «Главком» опублікував першу частину великого інтерв'ю з Філаретом під промовистою назвою:
У цьому інтерв'ю пан Денисенко висловив невдоволення тією моделлю управління Православної Церкви України (ПЦУ), яку Константинополь сформулював у Томосі, а також анонсував проведення Помісного собору ПЦУ, який цю модель змінить. Тобто «почесний патріарх» ПЦУ відкрито заявив про те, що ПЦУ буде порушувати ті умови існування ПЦУ, які прописані в Томосі про її нібито автокефалію.
Наведемо фрагмент інтерв'ю «Главкому»:
Кореспондент: «Як ставиться Вселенський патріархат до того, що Україна хоче змінити Статут, який узгоджений з Константинополем?»
Пан Денисенко: «Вони нам сказали так: поки приймайте цей Статут, який ми пропонуємо вам, а коли отримаєте Томос, ви автокефальна церква і ви приймайте такий статут, який вам потрібен».
Кореспондент: «Тобто, обмежень і конфлікту немає?»
Пан Денисенко: «Немає. Ми діємо законно, не проти Вселенського патріархату. Ми вдячні Вселенському патріархату за те, що він зробив. Але якщо ми автокефальна церква, то ми повинні діяти в інтересах своєї церкви, свого народу та своєї держави».
В Томосі одне, в промовах Філарета – зовсім інше
Ми не знаємо, що говорили фанаріоти пану Денисенку або переговірникам від України, але в Томосі записано прямо протилежне тому, що озвучує пан Денисенко. Згідно з цим документом, положення Статуту ПЦУ «в усьому обов'язково відповідати положенням цього Патріаршого і Синодального Томосу». Тобто нічого такого, що суперечило б Томосу, в Статуті ПЦУ бути не може. Однак ПЦУ вже активно порушує Томос і не лише з своєму Статуті. Детальніше про це далі.
А поки що хотілося б прокоментувати фразу пана Денисенка про те, що «ми повинні діяти в інтересах своєї церкви, свого народу та своєї держави». Фраза, явно розрахована на людей, що помиляються щодо «дідуся ПЦУ», як назвав пана Денисенка екс-екзарх, архієпископ Даниїл Зелінський. Однією з найбільш явних на сьогоднішній день розбіжностей Фанару і ПЦУ є питання формування Синоду ПЦУ. Константинополь наполягає на тому, що «архієреї»-члени Синоду повинні займати свої місця по старшинству «хіротоній». Томос каже, що Синод «щорічно скликається з Архієреїв, запрошених по черзі за їх старшістю, з числа тих, що мають єпархії в географічних кордонах України». А «почесний патріарх» наполягає на зовсім протилежному: «Найголовніше – змінити кількість постійних членів Синоду. Потрібно не три, як зараз (Томосом постійні члени не передбачені взагалі – Ред.), а більше, десь 12. Для інших залишиться можливість по черзі бути тимчасовими членами Синоду. Постійними членами Синоду повинні бути авторитетні архієреї з різних регіонів, з Центру, Заходу, Сходу, Півдня і Півночі». Чому «дідусь ПЦУ» хоче мати в своєму Синоді постійних членів, та ще таку значну кількість? Відповідь лежить на поверхні: як він поставив свою людину на пост глави ПЦУ, так само хоче і Синод скласти зі своїх людей. Навряд чи хтось сумнівається, що формуватися Синод у такому випадку буде за критерієм особистої відданості «архієреїв» «почесному патріарху». Ось такі насправді «інтереси своєї церкви, свого народу і своєї держави» переслідуються при прийнятті нового Статуту ПЦУ.
Пан Денисенко лукавить, кажучи про те, що конфлікту між Фанаром і ПЦУ немає. Конфлікт є і розбіжностей навіть на рівні офіційних документів і заяв вже набралося достатньо.
Згадаймо рішення Синоду Константинопольської Церкви від 11.10.2018 р., яким вона, нібито скасувала передачу Київської Митрополії в юрисдикцію Руської Церкви у 1686 р. Пункт четвертий цього Рішення свідчив: «Відмінити юридичну силу Синодального листа 1686 року, виданого за обставинами того часу, який надав Патріарху Московському через ікономію право висвятити Митрополита Київського, обраного духовно-мирянськими зборами його єпархії, який на будь-якому торжестві буде вшановувати Вселенського Патріарха як першоієрарха, проголошуючи і підтверджуючи свою канонічну залежність від Матері-Церкви Константинополя».
Як відомо, Фанар «скасував» передачу Київської Митрополії на тій підставі, що Митрополит Київський не «вшановував на будь-якому торжестві Вселенського Патріарха як першоієрарха». Сьогодні, після трьох місяців нібито існування ПЦУ, можна з упевненістю стверджувати, що ПЦУ куди більш серйозно порушує умови, прописані в Томосі. Вже сьогодні цей Томос можна скасовувати з чистим серцем, грунтуючись на тих значних порушеннях, які допущені ПЦУ. Цілком можливо, що врешті-решт так воно і буде.
Для того, щоб полегшити роботу фанаріотів, перелічимо деякі найбільш суттєві порушення.
Порушення перше: назва
В Томосі фігурують цілих три назви, що трохи дивно. Можна припустити, що така потрійність виникла як певний компроміс між різними точками зору учасників процесу утворення ПЦУ. Як говорить Томос, в Диптиху Помісних Православних Церков ця структура повинна іменуватися як Святіша Церква України (СЦУ): «До того ж, підписаним цим Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо і проголошуємо встановлену в межах території України Автокефальну Церкву нашою духовною дочкою і закликаємо всі світові Православні Церкви визнавати її як сестру і згадувати під назвою "Святіша Церква України"». Дещо нижче Томос іменує СЦУ по-іншому: один раз Автокефальною Церквою України: «Прояснюємо до вищесказаного, що Автокефальна Церква України визнає головою Святійший Апостольський і Вселенський Патріарший Престол…». І два рази Православною Церквою України: «Таким чином, Православна Церква України, через свого Першого канонічного місцеблюстителя Київського Престолу…» і «Так от, на всіх цих умовах, наша Свята Христова Велика Церква благословляє і проголошує Православну Церкву України Автокефальною…». Яка з цих назв правильна – відомо одній Всесвятості, але ось те, під якою назвою зареєструвалася ця структура в українському Держреєстрі юридичних осіб, дуже не схоже на те, що значиться в Томосі: «Релігійна організація «Київська митрополія Української православної церкви (Православної церкви України)». Більше того, пан Денисенко заявив, що «Томос дали Київському патріархату» і що ця структура повинна іменуватися не «Православна Церква України», а «Українська Православна Церква». Однак в Томосі немає такого найменування – Українська Православна Церква.
Порушення друге: Помісний собор
Пан Денисенко анонсував проведення Помісного Собору, який традиційно складається не тільки з архієреїв, але ще й з представників духовенства і мирян. Цитата з інтерв'ю «Главкому»: «І тому ми повинні на наступному Помісному соборі провести засідання і ухвалити Статут Української Православної Церкви». Однак в Томосі Помісний собор як орган управління ПЦУ не передбачений в принципі. Як не передбачений і собор архієрейський. Томос вказує, що ПЦУ має управлятися Константинопольською патріархією, митрополитом Київським і Синодом ПЦУ. Все! А пан Денисенко хоче не просто провести засідання нелегітимного органу управління, а ще й прийняти на цих засіданнях Статут ПЦУ, який суперечитиме Томосу.
Порушення третє: склад Синоду
Про це вже було сказано вище, Томос визначає порядок членства у Синоді по черзі в порядку старшинства «хіротоній». А дідусь ПЦУ хоче мати 12 постійних членів Синоду, підконтрольних собі. Навіть кореспондент «Главкому» здивувався такому нахабству і спробував звернути увагу пана Денисенка на цю невідповідність, а також на те, що вже зараз це правило Томосу порушується: «Відповідно до положень Статуту і умов Томосу предстоятель Української церкви може визначати кандидатури в Синод, керуючись принципом старшинства хіротоній. Але в першому складі Синоду відсутні багато архієреїв, які були висвячені раніше, ніж ті, яких обрали».
Дідуся ПЦУ це анітрохи не збентежило, і він відповів, що, мовляв, греки помиляються і ми краще знаємо, як керувати церквою: «Як я вже сказав, традиція, яка склалася в Українській церкві, це стосується, до речі, і Московського Патріархату, полягає в тому, що члени Синоду представляють регіони. Це, по-перше. По-друге, авторитетні архієреї. У хіротонії він може бути і найстаршим, але насправді, нездатним керувати. У нас є такі архієреї і не один. Служать вони довго, але не мають відповідних здібностей. Такі не можуть керувати всією церквою. І цей принцип по старшинству хіротоній – неправильний».
Порушення четверте: закордонні парафії
В Томосі міститься зобов'язання ПЦУ передати всі закордонні парафії УПЦ КП і УАПЦ в юрисдикцію Константинополя: «…історичне місто Київ, не може ставити єпископів або засновувати парафії за межами держави; вже чинні відтепер підпорядковуються, згідно з порядком, Вселенському Престолу…».
Однак всупереч цій однозначній вимозі, деякі закордонні парафії вже заявили про те, що не збираються переходити в Константинопольський патріархат. Так парафії УПЦ КП в американських містах Бриджпорт, Кліфтон, Чикаго, парафія УПЦ КП в Кельні на своїх парафіяльних зборах прийняли рішення залишитися в юрисдикції ПЦУ (фактично в УПЦ КП). При цьому настоятель приходу в Бриджпорті Олександр Двінятін заявив, що Томос це не Символ віри, а щось на зразок Типікону (богослужбового уставу), який можна скорочувати або видозмінювати на свій розсуд.
Звичайно, завжди можна сказати, що не можна, мовляв, насильно примусити вірян перейти в юрисдикцію, де вони бути не хочуть. Однак ми не почули від «ієрархів» УПЦ КП/ПЦУ жодної спроби, жодного звернення до своїх підопічних із закликами слідувати положенням Томосу.
Висновки
Отримавши формальну «легалізацію» у вигляді Томосу, Філарет і його духовні пташенята-«ієрархи» не надбали ні християнського послуху, ні смирення. Вони діють так, як звикли діяти всі ці роки – «дружити» з союзниками, поки це вигідно, а потім відсувати вбік, коли ті стають не потрібні. Іншими словами – так, як чинять недобросовісні бізнесмени і політики. У лексиконі цієї категорії людей для подібних операцій існує всім відоме дієслово – «кинути». До того, що Філарет і товариші зазвичай діють такими методами, в Україні всі звикли і нічого іншого від них і не чекали. Але для патріарха Варфоломія подібне ставлення є новиною, він до такого не звик.
Як же подивиться Його Всесвятість на всі ці витівки ПЦУ, якій всього три місяці від появи? Швидше за все – ніяк. Точніше, дивиться Всесвятість негативно, тільки от вдіяти нічого не може. Фанар сам себе загнав у куток. Дідусь ПЦУ виявився хитрішим за Константинопольського патріарха. Фанар прийняв до себе розкольників з УПЦ КП і УАПЦ, подарував їм Томос, посварився з Руською Православною Церквою аж до розриву євхаристійного спілкування, налаштував своїми папськими замашками проти себе всі Помісні Церкви. І в підсумку отримав непослух своєї новонародженої дочки – ПЦУ. А фактично пан Денисенко озвучив реальний стан речей на сьогоднішній день: Фанар зробив свою справу – Фанар може відійти в сторону і дивитися, як Філарет буде керувати цією структурою «в інтересах своєї церкви, свого народу та своєї держави».
Що робити Його Всесвятості? Відкликати Томос? Але це скандал і втрата репутації. Це означає публічно визнати свою помилку і погодитися з думкою своїх опонентів. Навряд чи патріарх Варфоломій на це піде. Тому що дії Фанару – це чиста політика. А в політиці немає не те що «матерів» і «дочок» (церков в сенсі), в політиці немає друзів і ворогів (постійних). У ній є тільки інтереси і можливості. І як би патріарх Варфоломій не уявляв себе фахівцем у сфері церковної політики, в порівнянні з Філаретом він тут виглядає, як учень дитячої спортивної школи проти боксера-професіонала.
Але Його Всесвятості добре б згадати, що він є не політиком, а предстоятелем Помісної Церкви, і діяти не за законами світу, а за Євангелією. Кожна людина робить помилки, але не кожен здатний упокорити гордість і їх визнати. Апостол Петро сказав нам: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать » (1Пет. 5:5). І, схоже, Філарет своїми діями допомагає патріарху Варфоломію усвідомити правдивість цих слів.
