Куди переводять громади УПЦ
Що насправді відбувається з парафіями, які, за словами Петра Порошенка і апологетів українського розколу, вливаються в ПЦУ.
ЗМІ постійно повідомляють про все нові й нові переходи громад Української Православної Церкви до новоствореної ПЦУ. Однак у Держреєстрі спостерігається майже повна відсутність громад ПЦУ.
Ще одна незрозуміла річ – немає жодного повідомлення про перехід в ПЦУ громад УПЦ КП та УАПЦ, які, за логікою речей, також повинні проводити парафіяльні збори і голосувати за перехід з однієї конфесії в іншу.
Куди ж у такому разі потрапляють парафії УПЦ, які змінюють свою юрисдикцію? Чому УПЦ КП і УАПЦ не поспішають переходити в ПЦУ, визнану хоча б Константинополем?
Батько-засновник ПЦУ Президент Петро Порошенко повідомляє, що до нової структури перейшли вже понад 300 громад УПЦ. У самій цій організації згідно кивають, підтверджуючи цю цифру. Проте Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських організацій Міністерства юстиції на запит «Православна Церква України» дає вельми дивовижну відповідь.
Спробуємо змінити запит на «Православної Церкви України». За цим критерієм система видала аж сім юридичних осіб. Серед них «Релігійна організація "Релігійна громада Спасо-Преображенського кафедрального собору м. Вінниці Православної Церкви України"» – собору, який колишній митрополит Симеон (Шостацький) прихопив із собою до ПЦУ. Ще – громада Свт. Миколая в селі Жидичин, дві організації Київського патріархату, одна – УПЦ, і одна – Руської старообрядницької Церкви.
Пошук за критерієм скороченого найменування – ПЦУ, дав ще скромніший результат – лише п'ять організацій, серед яких Київська митрополія УПЦ (ПЦУ) та вінницький кафедральний собор. Решта три –протестантські церкви України.
У чому причина? Адже про створення ПЦУ оголосили ще 15 грудня 2018 р. Громада вінницького собору, яка перейшла в ПЦУ (опускаємо неприємні подробиці цього переходу) буквально на наступний день після «об'єднавчого Собору» встигла потрапити до Держреєстру.
Можна подумати, що інші громади, які перейшли до ПЦУ, просто не встигли зареєструватися у Держреєстрі. Але це не так. Громада села Жидичин проголосувала за перехід до ПЦУ 15 лютого 2019 р., повідомило агентство «12 канал». І ось громада вже в Держреєстрі.
До речі, «перехід» цей стався незаконно: замість релігійної громади за перехід храму в ПЦУ проголосувала територіальна громада. Було й зрізання замків, і погрози настоятелю та його родині, до будинку яких серед ночі увірвалися бойовики. Все було…
То куди ж потрапили ті «понад 300» громад, які, за словами Президента, перейшли до створеної ним ПЦУ? І взагалі звідки взялася ця цифра? Може, їх зовсім і не 300? Наприклад, агентство РІСУ нарахувало найбільше таких громад – 370. І навіть склало інтерактивну карту.
Проте Українська Православна Церква визнає лише 60 випадків переходу з УПЦ до ПЦУ. Звідки ж РІСУ взяло цифру 370? Це «ВВС Україна» пояснив один з розробників карти Дмитро Горєвой, якого називають релігієзнавцем. Він визнав, що РІСУ видає бажане за дійсне: «Чисто з формальної законної точки зору, зараз це ще декларації про перехід».
Щоправда, Горєвой не пояснив, чия саме це Декларація. Заповнимо прогалину. В абсолютній більшості випадків це декларація органів місцевого самоврядування: територіальної громади, сільської ради і т. п. Але не релігійної громади, яка, згідно з законом, є єдиним суб'єктом, який має право вирішувати її юрисдикційну приналежність.
Горєвой вигадав дуже зручний критерій визначення такої приналежності: «З богословської точки зору Церкви, вони вже перебувають в ПЦУ. Вони вже поминають під час служби митрополита Епіфанія та свого єпископа». А якщо поминатимуть, наприклад, Єрусалимського Патріарха, вони перебуватимуть в Єрусалимському Патріархаті?
Насправді держчиновники не поспішають змінювати юрисдикцію парафій УПЦ на підставі того, що територіальна громада проголосувала за перехід до ПЦУ. Бо знають – це незаконно. І якщо це зробити, то цілком можливо, що доведеться й відповідати за законом. А бути притягнутим до кримінальної відповідальності не хоче ніхто.
Навіть поліція у Вінниці випустила звернення до органів місцевого самоврядування, в якому визнала наступне: «17.01.2019 р. Верховна Рада України ухвалила закон "Про внесення змін до деяких законів України (щодо підпорядкованості релігійних організацій і процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи)" № 4128-д від 16.01.2019 р., яким встановлено, що рішення про зміну підпорядкованості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту приймаються не менш ніж двома третинами від числа членів релігійної громади, (а не територіальної громади), необхідним для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади у відповідності з її статутом (положенням). Тому всі рішення, які приймаються на засіданні територіальної громади щодо релігії, є незаконними і не можуть бути виконані».
Вони й не виконуються. Абсолютна більшість «переведених» до ПЦУ парафій у держреєстрі продовжують значитися як парафії УПЦ. Наприклад, згідно інтерактивної карти РІСУ, парафія УПЦ в селі Сосонка перейшла до ПЦУ ще 17 січня 2019 р.
Проте Держреєстр каже, що жодних змін у юрисдикційній належності громади не відбулося.
23 січня РІСУ оголосило про «перехід» до ПЦУ парафії Покрови Пресвятої Богородиці в селі Кісниця.
Проте у Держреєстрі ця громада, як і раніше, входить до УПЦ.
Але це ще не найцікавіше. Деякі громади, які проголосували за перехід до ПЦУ, якою керує Епіфаній Думенко, насправді опиняються в... УПЦ КП під керівництвом Філарета Денисенка.
11 січня 2019 р. проти волі священика і парафіян територіальна громада села Ворсівка перевела храм до ПЦУ. Це вже протизаконно, бо долю храму може вирішувати виключно релігійна громада.
Але далі починається ще більше беззаконня. Храм опиняється не в ПЦУ, а в УПЦ КП.
І якщо громаду переводять до ПЦУ, але в підсумку вона опиняється в Київському патріархаті, то в наявності склад злочину, передбачений ст. 366 Кримінального кодексу України – «Службове підроблення». Ця стаття передбачає штраф до 250 неоподатковуваних податком доходів громадян або обмеження волі до 3 років з позбавленням права займати окремі посади до 3 років.
Таким чином Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських організацій Міністерства юстиції України неупереджено малює нам таку картину: поки що ПЦУ – це організація-пустушка, юридично в ній немає парафій, за винятком вінницького кафедрального собору та громади села Жидичин. 370 парафій УПЦ, які нібито перейшли до ПЦУ, юридично або залишилися в УПЦ, або взагалі потрапили до УПЦ КП.
Все це пахне грандіозною аферою. І цей запах ще більше посилюється, якщо звернути увагу, що громади УПЦ КП і УАПЦ взагалі нікуди не переходять, не збирають зборів, не голосують та не подають документи про перереєстрацію в ПЦУ. Вони як були парафіями УПЦ КП і УАПЦ, так ними й залишаються. На цю обставину звертає увагу навіть колишній митрополит Олександр (Драбинко). «Я б сказав, що сьогодні Православна Церква України складається виключно з парафій, які були названі вами, Української Православної Церкви, – заявив він телеканалу «Прямий» 26 січня 2019 р. - Як колишні УАПЦ і УПЦ КП, вони також повинні переходити в нову структуру. <...> Їм також необхідно перереєструватися, також проводити такі ж самі збори, які проводяться на сьогоднішній день. Вони не автоматично злилися і включилися».
Але УПЦ КП і УАПЦ екс-митрополита Олександра щось не дуже слухаються. Жодного повідомлення, що якась громада цих розкольницьких деномінацій проголосувала за перереєстрацію в ПЦУ, не знайти.
Отож, на сьогоднішній день маємо такі факти:
- жодних масових переходів громад УПЦ в ПЦУ не спостерігається;
- цифри переходів, озвучені Петром Порошенком і РІСУ, – в кращому разі декларації про наміри з боку територіальних (а не релігійних) громад;
- юридично громади УПЦ, що «перейшли», або залишаються в УПЦ, або потрапляють прямо в УПЦ КП;
- громади УПЦ КП і УАПЦ до ПЦУ не переходять зовсім.
А тепер питання: як такій ПЦУ, яка навіть після майже трьох місяців не наповнилася парафіями, патріарх Варфоломій дарував Томос про автокефалію? І автокефалію від кого або від чого? Від здорового глузду, реальності і законів України – поки це єдина незалежність, якої домоглися українські розкольники.
