Волинь: другий місяць «з ПЦУ»
Церковне рейдерство у Волинській області дійшло до того, що розкольники зрізають замки навіть із приміщень, що перебувають у приватній власності.
Спроби створити картину масовості «переходів в ПЦУ» досить активно вживають в західному регіоні України, починаючи з моменту проведення «Собору» 15 грудня в Києві. Рейдерські дії помітно активізувалися після 6 січня, коли новій церковній структурі нарешті надали заповітний Томос, і з підтримкою місцевого адміністративного ресурсу посилилися в другій декаді січня.
На даний момент ще в ряді населених пунктів очікуються збори територіальних громад, які за однією і тією ж схемою намагаються представити як збори парафіяльні. Яким би не був результат – а він практично завжди один і той же, – це скандали і протистояння аж до бійок: чергова «галочка» у списку «переходів» буде поставлена, а керівництво Київського патріархату в області відзвітує про ще одне придбання. Швидше за все, вкрай сумнівне.
На старих фронтах
Відгримілі на всю Україну і далеко за її межами Волинські парафії, що стали жертвами церковних рейдерів в 2014-2015 роках, зараз сприймаються вже як острівці спокою. Громадам УПЦ сіл Угринів, Печихвости Горохівського району, Грибовиця під Нововолинськом, здається, прийшла черга цікавитися у духовних однодумців на інших парафіях, як у них йдуть справи. У самих же цих селах, чиї громади постраждали від рейдерів досить давно, все на диво тихо, спокійно і мирно.
Храми тут вже давно відібрали, а не підкорених загарбникам людей просто залишили в спокої, та й первісна масова ейфорія від «Церква наша!» вже вивітрилася. Мало того, що віддані антицерковній пропаганді односельці потроху оговтуються: стійкі громади зміцнюються і відновлюють свої позиції.
Свято-Покровська громада в Грибовиці вже давно молиться в новому храмі на приватній території. Тим же шляхом йде і Свято-Хрестовоздвиженська громада УПЦ в Угринові, яка готується до початку будівництва, а поки, як і Свято-Введенська парафія в Печихвостах, звершує богослужіння у пристосованій кімнаті житлового будинку.
Володимир-Волинська єпархія
Якщо хвиля захоплень храмів УПЦ в 2014 році якось мляво реалізувалася на Волині, порівняно з сусідніми Рівне і Тернополем, то події 2018-2019 років, навпаки, активніше розгорнулися саме на території двох волинських єпархій. Складається враження, що в попередню рейдерську кампанію в Рівненській та Тернопільській областях вже захопили все, що могли, і зараз просто «підбирають» випадкові залишки.
Що стосується Володимир-Волинської єпархії УПЦ, то у належних до її складу районах «переходів» поки менше, ніж у Волинській. На початок лютого тільки двоє кліриків єпархії, настоятелі храмів у селах Гряди і Топилище Іваничівського району, офіційно погодилися перепідкоритися новій церковній структурі: тут рішення парафіян про зміну юрисдикції було одноголосним.
Ще в кількох населених пунктах вже провели голосування територіальних громад, проте тут настоятелі і актив громад УПЦ не мають наміру переходити ні в ПЦУ, ні в Київський патріархат.
У селі Мизово Старовижівського району, поки єдиному в цьому окрузі, «збори за перехід» відбулися ще в січні. Проте священик відмовився слідувати за «активістами», більше того, вже після заяви про перехід громади 10 лютого прихильники ПЦУ блокували двері храму, щоб не пропустити туди вірян.
Настоятель храму в селі Острів'я Шацького району ще до «зборів за перехід» погодився змінити юрисдикцію. Однак його громада в повному складі відмовилася піти за колишнім пастирем, офіційно підтвердивши своє рішення на парафіяльних зборах.
Комічна ситуація склалася в селі Положево цього ж району. Тут взагалі була відсутня як така громада УПЦ, богослужіння здійснювали на приватній території, що належить настоятелю монастиря УПЦ, чинного в сусідньому населеному пункті. Заявивши про «перехід храму» в ПЦУ, прихильники нової церковної структури не посоромилися зайти на приватну власність і поміняти на приміщенні замки.
Подібного прецеденту в історії церковного рейдерства в Україні досі не фіксували. В довершення всього місцевий «ієрарх» ПЦУ/УПЦ КП через кілька днів призначив на «парафію» Положево двох колишніх насельників цієї обителі, виведених за штат ще півроку тому. Зрозуміло, це радісно подали як «перехід в ПЦУ двох ченців Московського Патріархату».
У селі Малий Порськ Ковельського району духовенству УПЦ вдалося відстояти громаду. Зате був захоплений храм УПЦ в селі Радошин, при цьому рейдери прихопили ще й цвинтарний храм без зареєстрованої юридичної особи в сусідньому селі Битень – і видали це за «перехід відразу двох парафій».
Волынская епархия
Одночасно з Радошином від рейдерів постраждала парафія сусідньої Волинської єпархії: цього ж дня був захоплений поки єдиний храм у Камінь-Каширському районі. Він розташований в селі Кримне по сусідству з селом Брониця, практично на одній території. Тут проживає багато працівників бюджетної сфери, яких було легше умовити «підписатися за нову церкву». Однак громада УПЦ також виявилася досить численною, в результаті чого протистояння за храм тривало досить довго. А після захоплення приміщення рейдерами з Камінь-Каширського деканату УПЦ КП люди перейшли молитися в один із сільських будинків.
Очікувано поліські райони не дуже активно відгукуються на розгорнуту діяльність під егідою «переходу в нову українську Церкву». Очікувано широко розійшлася хвиля захоплень у Луцькому районі, у селах, що сусідять з обласним центром. У 90-ті роки при формуванні матеріальної бази Київського патріархату чимало церков було захоплено саме тут.
Зараз храми, які були відбудовані замість захоплених, поки не чіпають: у цих селах вже є активні парафії УПЦ КП, люди давно розділилися за переконаннями. І взагалі, «збори територіальної громади» дуже важко видати за «парафіяльні збори», якщо в населеному пункті у противників УПЦ вже є свій храм.
Єдиним помітним винятком став округ, що відноситься до Красновольської сільської ради. Тут протягом січня з подачі голови сільради послідовно захопили храми в селі Красноволя, Нічогівка, Тельчі. Четверта парафія в селі Матейки встигла провести свої збори, щоб припинити атаку.
Червоновольська парафія виявилася першою в рейдерському списку. В ЗМІ момент захоплення храму висвітлили як «спів гімну і колядок», хоча, за свідченням громади УПЦ, цю опцію запустили вже в момент зйомки відео ТСН. А до того зі сходів храму від обступилих його прихильників ПЦУ звучала цілком прозаїчна лайка і вимоги віддати ключі.
У Нічогівці у вечір захоплення храму натовп активістів на чолі з представниками УПЦ КП кілька годин не підпускав священика до храму, тероризуючи його і його парафіян, і в кінці кінців вибивши з нього ключі.
У Тельчах активісти ПЦУ просто зрізали замки на очах у поліцейських.
Всі ці громади, незважаючи на тенденцію ЗМІ подавати вчинені беззаконня як «перехід парафії УПЦ в ПЦУ», збережені, тепер парафіяни збираються на молитву в житлових приміщеннях.
Також спроби провести збори територіальної громади під виглядом «парафіяльних зборів» були реалізовані в селах Серхов, Городок, Годомичі. Однак тут втрималися досить багатолюдні громади УПЦ, які тепер підшукують приміщення для богослужінь, поки їх позбавили доступу до храмів.
Почався рейдерський процес в трьох селах Локачинського району, причому, за неперевіреними даними, тут за всі три парафії «вирішили» на одному і тому ж зібранні «перехідників».
У нову хвилю рейдерства в Луцькому та Ківерцівському районах постраждали парафії УПЦ в Коршеві, де настоятель після довгих роздумів все ж пішов у ПЦУ, Садові, Берестяному, Радомишлі. Загарбники вже оголосили своїми храми в Озерянах, Лучицях, Шепелі. В останньому приході після «зборів за перехід» не витрималого настоятеля відвезли в лікарню.
Найактивніше рейдери зайнялися південним районом Волинської області, що є сусідами зі Львівщиною. На даний момент рейдерський процес відкритий в селах Долгів і Брани, Журавники, Кутрів, Скобелка, Піски, Бужани, Квасів, Сільці, Диковини Горохівського району.
Вже захоплений собор в містечку Берестечко. Крім того, трьох священиків на парафіях УПЦ вдалося зламати і схилити до зміни юрисдикції: пішли в розкол настоятелі храмів УПЦ в селах Мерва, Новостав, Галичани.
Випадки переходів священнослужителів відбуваються в основному там, де це рішення одноголосно підтримує весь прихід: настоятелям просто нікуди подітися. Однак причини вибору константинопольського церковного проекту можуть бути і більш складними: наприклад, можливість законно укласти другий шлюб, яку фанаріоти, мабуть, невипадково запустили одночасно з автокефальним рухом.
Село Борисковичі, що важливо, також пішло в ПЦУ разом із настоятелем, однак чомусь не під крило найбільш авторитетного регіонального діяча УПЦ КП Михаїла Зінкевича, а до колишнього УПЦ архімандрита Гавриїла Кризини, який перед стартом автокефального забігу перейшов в УАПЦ і був висвячений в «єпископи» з титулом «Рівненський та Волинський».
На початку лютого подав голос «монастир» УПЦ КП, що діє на території Жидичинської об'єднаної територіальної громади. Це села Жидичин, Кульчин, Озерце, Клепачів Ківерцівського району, за фактом – теж сусідять з Луцьком. У всіх населених пунктах діють парафії УПЦ. За ініціативою «братії» монастиря Київського патріархату тут вже провели «артпідготовку» у вигляді інформаційної атаки на людей і кліриків парафій.
У цілому, цього варто було очікувати: у 90-ті роки в Жидичині теж було нелегко, а нинішнього клірика місцевого храму, в той час – дитини віку дитсадка, забрали з храму, очевидно, активісти УПЦ КП, які таким чином намагалися вплинути на його батька. Намагання містечкового кіднепінгу тривали недовго, малюка повернули священику, який досі залишається настоятелем цього храму. Правда, цього разу про сім'ю священнослужителів знову згадали: синові показали указ «владики» Михайла про те, що він вже зарахований в Ківерцівський деканат УПЦ КП в якості настоятеля храму його батька.
Куди переводять парафії, відбиті в УПЦ
Найбільш активно рейдерські дії УПЦ КП (яка фактично тільки прикривається титулом ПЦУ) на Волині розгорнулися там, де вдається схилити на свій бік представників місцевої влади – голів сільрад або старост. Більш того, в деяких випадках «лідери територіальних громад» самі ламають замки на захоплених храмах. Також неважко «уламати» населення підписатися «за нову українську Церкву», якщо ці люди працюють в бюджетних організаціях і бояться втратити місце. Незважаючи на шалену пропаганду з усіх можливих засобів обробки населення, без сприяння сільрад або місцевого бізнесу церковним рейдерам було б вкрай складно умовити людей повстати проти священиків, яких вони знають все життя.
Проте, нова «Київська митрополія» під керівництвом Епіфанія Думенка вже зареєстрована. Але це сталося лише в кінці січня. Про те, щоб сформувати мережу «єпархій» і «деканатів», мова поки не йде: це тривала системна робота, яка вимагає часу. Але куди ж переводили рейдери захоплені парафії?
Невже в УПЦ КП, яку оголосили «саморозпущеною», але так і не ліквідували, і тепер можна вже з упевненістю говорити – і не ліквідовують? Це досить вагома структура зі своїм майном і ресурсами, які не поспішають віддавати в руки Константинополю. «Переходи» організовують тільки для громад УПЦ.
Отже, куди ж переводять захоплені парафії? Та звичайно ж, під шумок – в Київський патріархат.
Залишається запитання, чому ж так активно йде рейдерська робота на території «владики» Михайла Зінкевича, в районах, які залишилися в його вотчині – у Волинській єпархії УПЦ КП? Адже відведена його колишньому вікарію, «владиці» Матвію, Володимир-Волинська єпархія, яка виникла зовсім недавно і відділенню якої був так не радий Зінкевич, за настроями людей абсолютно ідентична Волинській. Однак переходи на цій території поодинокі, характеру свавілля в цілому не мають – і то, вже в двох випадках разом з громадами в ПЦУ перейшли і настоятелі.
Можливо, Михайло Зінкевич кудись дуже поспішає, будучи, як можна припустити, не дуже впевненим у своїх позиціях в майбутній ПЦУ? Скандал на «об'єднавчому Соборі» і недопуск «митрополита Луцького і Волинського» до складу Синоду ПЦУ міг би пояснити швидкість, з якою в його районах ведуться захоплення.
Чому мовчать першоієрархи?
Хитке становище ПЦУ в православному світі, неприйняття іншими церквами українського проекту Константинополя – один з небагатьох факторів, які все ще стримують людей, які дійсно бажають піти від УПЦ та її зв'язку з Московською Патріархією. Багато парафій в західно-українській глибинці насправді не проти поміняти юрисдикцію і зберегти при цьому статус справжньої, а не розкольницької, Православної Церкви. В результаті станом на середину лютого чимало громад, фактично вже прийнявши рішення, ще чекають і відкрито тягнуть час.
У «підвішеному» стані залишаються і їхні настоятелі. Якщо в 90-ті роки все було чітко і ясно видно, де – захист Церкви і зв'язку з Православ'ям, а де – відкритий розкол, то після втручання фанаріотів в українське питання апелювати можна було б до відкритого осуду того, що трапилося з боку першоієрархів інших патріархатів та Помісних Церков. Однак багато хто з них, як стає очевидно, теж не дуже поспішають виступати проти рейдерства вищого рівня.
Матеріал завершить дослівна цитата того, що в серцях наговорив в інтерв'ю настоятель одного з волинських храмів, які все ще залишаються в розпорядженні УПЦ. Однак його громада вже фактично все вирішила, і відкрите захоплення поки зупиняє лише авторитет престарілого настоятеля.
«Чи перейшов я? Ні, поки не перейшов і не перейду. Можливо, піду на спокій. Нічого поки не знаю. А скажіть мені, дівчино, а що мені робити? Вся громада майже одноголосно – "за". Що нам тут робити, куди мені діватися? Коли в 1992 році ми, священики, стояли в районному центрі перед храмом, закриваючи собою благочинного від граду каменів від розкольників, ми знали, що ми робимо. Нас було тоді тільки четверо, але ми витримали. Зараз мені вже не витримати. І що тепер нам відстоювати? Чому мовчать першоієрархи?»
