ПЦУ на Афоні: чому на Святій Горі приймають українських розкольників

Ставлення православних християн до Святої Гори Афон завжди було особливим. І нічого дивного в цьому немає. Ми знаємо, наприклад, що на Афоні практично не замовкає Іісусова молитва. Афон – це місце, в якому з великою любов'ю і ретельністю зібрані святині з усього православного світу. Тут перебуває пояс Богородиці, Десниця Іоанна Предтечі, яка торкалася глави Спасителя, мощі апостола Павла і багатьох інших святих.

Крім того, Свята Гора і сама дала світу величезну кількість великих подвижників і угодників Божих. Серед них святитель Григорій Палама, преп. Никодим Святогорець, преп. Силуан і Паїсій Афонські. Але, найголовніше, Афон –  це уділ Богородиці, який вона Сама обрала для того, щоб там прославлялося ім'я її Божественного Сина. Божа Матір – Ігуменя Святої Гори, а намісники всіх 20 монастирів, які розташовані на території півострова, лише виконують обов'язки по зовнішньому управлінню чернечим життям.

Саме тому віряни не тільки України, але і всього православного світу з великою скорботою і болем сприйняли останні новини з Афону про те, що група українських розкольників насмілилася здійснювати в уділі Божої Матері свої «богослужіння».

Хроніки афонського вояжу розкольників

Незважаючи на те, що деякі афонські монастирі прямо пообіцяли закрити ворота перед представниками ПЦУ, делегація цієї організації все-таки вирушила на Святу Гору.

8 лютого 2019 року «єпископ» Василь Юристий здійснив у монастирі Пантократор першу «літургію». На наступний день перед розкольниками відкрив свої ворота ще один Афонський монастир – Новий Есфігмен. Пізніше стало відомо, що рішення вступити в спілкування з розкольниками прийняло і керівництво Ватопедської обителі. Природно, що представники нової «Церкви» України із захопленням сприйняли цю подію. «Наші на Афоні!» – з таким заголовком на Facebook-сторінці «Помісна Церква» з'явився запис про те, що в монастирі Пантократор вперше була здійснена «літургія» «єпископа» ПЦУ.

Вигуки схвалення лунали і з сусідньої Росії, причому від людей, яких складно звинуватити у відсутності критичного мислення. Але, як кажуть, подвійні стандарти ніхто не відміняв. Наприклад, протодиякон Андрій Кураєв після візиту розкольників в Пантократор написав у своєму ЖЖ, що «Афон визнав ПЦУ». І це притому, що якраз Кінот, керівний Соборний орган Святої Гори, ухвалив рішення утриматися від судження щодо нової української «Церкви».

Водночас на Афоні знайшлися й ті, хто розкольників до себе не пустив. Перед представниками ПЦУ закрив свої ворота Руський монастир Святого Пантелеймона. Ігумен монастиря архімандрит Євлогій пояснив членам цієї делегації, що в обителі їх не визнають як священнослужителів і не планують цього робити в майбутньому.

Пізніше точно таку ж позицію зайняли болгарський монастир Зограф і грецький Дохіар.

Патріарх Сербський Іриней запевнив, що й знаменитий афонський монастир Хіландар підтримає тих, хто виступає проти самоуправства фанаріотів: «Я впевнений, що наші брати на Афоні, звичайно, разом з нами, зі своєю Церквою. Не думаю, щоб вони могли зайняти якусь іншу позицію, відмінну від позиції нашої Сербської Церкви».

Чому Юристий?

Окреме запитання – чому патріарх Варфоломій для реалізації своїх планів обрав саме Василя Юристого, а не більш відомого і заслуженого «ієрарха» УПЦ КП?

5 січня патріарх Константинопольський підписав Томос про «незалежність» так званої Православної Церкви України. Природно, і він, і його радники прекрасно розуміли, що з цією новоствореною «Церквою» буде дуже багато проблем. Правда, на Фанарі вважали, що більшість цих проблем стосуватимуться взаємин Константинопольського і Московського патріархатів, а інші Помісні Церкви або підтримають фанаріотів, або не втручатимуться.

Однак все виявилося набагато складніше. По-перше, досі жодна Помісна Православна Церква не висловилася на підтримку ПЦУ. По-друге, багато церков вже прямо заявили, що нову релігійну структуру вони не визнають. По-третє, через ПЦУ Фанар ризикує зіпсувати відносини не тільки з РПЦ, але і з Сербською, Польською, Чеською та іншими Церквами. Ситуація більш ніж непроста. І чим далі, тим вона стає складнішою. Адже не отримавши підтримки з боку Помісних Церков, Фанар фактично зазнав фіаско і щодо своїх папістських претензій. Тому Константинопольський патріархат вирішив для початку заручитися допомогою тих, хто так чи інакше залежний від нього, – афонітів.

Розмови про те, що патріарх Варфоломій планує відправити на Святу Гору делегацію ПЦУ, ходили давно. Подейкували, що на Афон в якості представника нової «Церкви» України збирався колишній митрополит УПЦ Олександр (Драбинко). Однак він не поїхав. Причин може бути кілька, можна лише припустити, що головною була відсутність благословення з боку патріарха Варфоломія – потрібна була більш компромісна фігура.

І вона була знайдена в особі Василя Юристого. Справа в тому, що ні колишній митрополит УПЦ, ні хто-небудь із серйозних представників ПЦУ на цю роль не підходив. Адже в разі провалу ця поїздка остаточно підірвала б позиції патріарха Варфоломія.

Ось як пояснив афонський вояж Юристого голова Синодального відділу із взаємин Церкви з суспільством та ЗМІ Московського Патріархату Володимир Легойда: «На початку лютого на гору Афон прибула делегація сектантського альянсу ПЦУ на чолі з якимось Павлом Юристим, що вважає себе єпископом. Завдання сектантів полягала в тому, щоб самоствердитися шляхом проведення спільних богослужінь з найбільш лояльними Стамбулу настоятелями монастирів. Фанар вирішив помацати афонські настрої цим лжеєпископом із Київського патріархату, який став медійно відомий тільки в силу свого подібного використання. Адже якби "самого" Епіфанія прийняло так мало значних монастирів на Афоні, як пана Юристого, то це б занадто наочно показало реальний авторитет Стамбулького патріарха на Афоні, який тримається тільки на інтригах і заступництві відомої західної держави».

Швидше за все, Юристий тільки цим своїм візитом і увійде в історію Церкви і відкриє нову і сумну сторінку.

Шлях розколу

Значна частина афонітів вже досить чітко засвідчила свою вірність Православ'ю і відмовилася вступати в спілкування з українськими розкольниками. Але треба визнати, що серед насельників Святої Гори є і ті, хто не бачить жодних проблем у спілкуванні з ними.

ми вже говорили про братію Пантократора і Нового Есфігмена. Але ще раніше на шлях розколу став ігумен монастиря Ксенофонт Алексій, який брав участь в «інтронізації» Епіфанія. Митрополит Одеський Агафангел, який вже багато років знайомий з архімандритом Алексієм, направив йому лист, в якому благає свого побратима-священнослужителя не ставати розкольником і нагадує, що той, хто служить з розкольником, сам стає таким.

Більш радикально щодо братії Ксенофонта і Пантократора висловився єпископ Верейський Амвросій (Єрмаков): «Мені здається, для нас сьогодні важливий такий список ієрархів, монастирів і парафій, які виступили за легалізацію схизматиків і вступили в молитовне та євхаристійне спілкування з розкольниками, які не мають священного сану. Сьогодні цей список поєднаних із розкольниками поповнив афонський монастир Пантократор, слідом за монастирем Ксенофонт». За його словами, дві цих афонських обителі добровільно вилучили себе з церковного організму, так само, як «за часів Радянського безбожжя зробили себе чужими Христовій Церкві обновленці».

У свою чергу речник УПЦ протоієрей Миколай Данилевич вважає, що така позиція деяких монастирів Святої Гори призводить до «десакралізації Афону» в очах вірян: «Участь окремих афонських ченців у "інтронізації" глави нової квазіцерковної структури, а тепер ще й відкритий прийом і співслужіння братії афонського монастиря Пантократор з групою розкольників призводить до десакралізації в очах вірних УПЦ Афону як оплоту канонічності, вірності і відданості Церкві. Принаймні, так його сприймають або сприймали в нашій Церкві».

Духовний оазис

Є хороша народна мудрість: якщо не хочеш розчаруватися – не зачаровуйся. Що б хто не говорив про Святу Гору, а факт залишається фактом – там теж живуть люди. Люди, у яких є свої духовні немочі і проблеми, пристрасті і гріхи. Тому не треба дивуватися тому, що відбувається.

Тим більше, що ще 2 000 років тому Господь Іісус Христос попереджав Своїх учнів: прийде час, коли серед них буде багато спокус і розділень. І історія християнства в цілому, і Святої Гори зокрема неодноразово підтверджувала слова Спасителя. 

Справді, дуже часто складається враження, що Афон – якийсь казковий острів, який населений праведниками. Цей благочестивий міф настільки сильно вкорінений у свідомості православних християн України, Росії та інших слов'янських країн, що навіть найменша спроба розвінчання його може викликати бурю гніву. Так, ніхто і ніколи не буде сперечатися, що на Святій Горі завжди були і є подвижники духу і благочестя, ревнителі віри і покаяння. Крім того, Афон дав світові і величезну кількість богословів і споглядачів Таїн Божих. Але це жодною мірою не означає, що там не було чи нема єретиків, розкольників і людей, одержимих різними пристрастями – гордістю, сріблолюбством, людиноугодництвом. Афон – святе місце, але і там можуть жити грішні люди.

Наприклад, за часів святителя Григорія Палами багато афонітів підтримали єресь Варлаама і Акіндіна, які доводили тварність Божественної благодаті. Не секрет, що на Афоні тривалий час існував католицький монастир – аж до XIII століття. Тому не дивно, що пізніше, за часів Марка Ефеського, серед афонітів знайшлися і ті, хто виступав за унію з Римом. Так, більшість були проти, але... На Святій Горі відомий переказ про те, як братія одного з монастирів вчинила спільне «богослужіння» з католиками.

Католицький слід на Афоні

У 1275 році на Константинопольський патріарший престол був зведений Іван Векк, який в роки своєї молодості був борцем проти католицької єресі папізму, але потім, змужнівши, змінив свою точку зору. Саме він почав проводити в життя рішення Ліонського Собору про унію православних і католиків. Своїх супротивників Патріарх Іоанн переслідував досить жорстко – їх вивергали з сану, позбавляли парафій і кафедр, а деяких, найзатятіших, відправляли у заслання.

Константинопольський патріарх вирішив, що цього мало і до числа своїх прихильників треба будь-що додати і афонітів. З цією метою у вересні 1280 року він разом із представниками Святого Престолу відправився в «паломницьку поїздку» на Афон – для «напоумлення» найбільш консервативної та ізольованої частини того чернецтва, яке складало головну протиборчу йому силу. Як завжди в таких випадках, в хід пішли «дипломатичні заходи» – підкуп, обіцянки і залякування. Однак домогтися якихось більш-менш серйозних результатів не вдалося – більшість монастирів перестали поминати Патріарха Іоанна, вважаючи його єретиком.

Засіб залякування незгодних було обрано воістину жорстокий і жахливий – солдати спалили вежу монастиря Зограф, в якій в той час перебували хворі брати обителі. Всі вони загинули.

Звірства продовжилися в монастирі Ватопед: ігумена закували важким ланцюгом і після катувань втопили в морі, а ще 12 ченців обезголовили за воротами монастиря. Втопили і ченців з Іверської обителі.

А ось Велика Афонська лавра зустріла патріарха-єретика з належними почестями – співами і дзвоном. Там же була відслужена перша і остання на Афоні спільна літургія з католиками.

На цьому історія не закінчується. Через нетривалий час ієродиякон Великої лаври, який співслужив папістам, за словами літописця, «згорів, як свічка, у вогні швидкоплинної хвороби», так само, як і сім інших ієромонахів і ченців, які порушили вірність Православ'ю. Всіх їх після смерті поховали, як єретиків, поза монастирським цвинтарем.

На Афоні існує традиція, згідно з якою мощі покійних через якийсь час відкопують. Якщо вони зотліли і перетворилися в кістки жовтого кольору – то світ отримав святого. А ось якщо вони залишилися нетлінними – то померлий був великим грішником і за нього треба особливо старанно молитися. Так от, коли відкопали мощі ченців-зрадників, то братія монастиря прийшла в жах: їхнім поглядам постали «лики» пекла – чорні обличчя, волосся і нігті, які не припиняли свого росту весь час знаходження останків у могилі.

Зрештою тіла чотирьох відступників, зовнішній вигляд яких викликав найбільший жах, сховали в одній із недоступних печер, недалеко від лаври. А чорні «мощі» трьох перенесли в нартекс (вхідне приміщення, що примикає до західного боку) усипальниці Святих Апостолів – для напоумлення прийдешнім поколінням. У XIX столітті страшні тіла цих єретиків були загублені.

Проте 2 березня 1964 року монах Гавриїл Іверона засвідчив їх існування: «І ми прийшли до стрімкої ущелини, від одного виду якої можна жахнутися, і він каже мені: "Вони тут"… Тоді ми увійшли в цю прірву і потім насилу вийшли звідти і буквально на кінчиках пальців, як кажуть, забралися на п'ять-шість метрів, і я побачив печеру, ми увійшли в неї, і там я побачив жахливе видовище: три людські фігури, що спираються на скелю, що стоять вертикально, в одязі, в рясі, очі відкриті, борода і волосся всіх трьох – довгі й білі, обличчя чорні, також і закінчення рук, пальці трохи загнуті до долоні, нігті на руках від двох до чотирьох дюймів, на ногах було не розібрати, так вони були закриті шкарпетками і черевиками. Я хотів помацати їх, щоб переконатися, що це справжні тіла, а не просто суха шкіра і кістки, але духівник сказав: "Не торкайся слідів гніву Господнього"».

Всі ці факти жодною мірою не нівелюють значення Святої Гори для всього православного світу. Але разом з тим вони покликані нагадати, що без гріха тільки один Господь Іісус Христос.

Розділення і спокуси

Як вже було сказано, далеко не всі монастирі Афона прийняли або приймуть в майбутньому українських розкольників. Першим серед тих, хто закрив ворота перед делегацією ПЦУ, став монастир святого великомученика Пантелеймона. Пізніше його приклад наслідували й інші афонські обителі.

У кінцевому підсумку можна зробити висновок, що патріарх Варфоломій, який свої дії в Україні виправдовував тим, що хоче об'єднати розколоте українське суспільство, домігся абсолютно зворотнього ефекту і не тільки вніс смуту в розум православних християн нашої країни, але і розколов афонітів – тих, хто використовує його в якості свого предстоятеля.

Так, є монастирі, які підтримали свого патріарха, але навіть в них знайшлися сповідники. Є інформація, що семеро ватопедських ченців залишили монастир і приєдналися до братії обителі святого Пантелеймона. Сталося це в день, коли Церква відзначає пам'ять новомучеників і сповідників руських, і можна сказати, що ці семеро ченців, які залишили Ватопед, визнали спасіння душі більш важливим, ніж всі блага світу, які їм могли запропонувати проживання в найбагатшому монастирі Афона.

Звичайно, можна припустити, що розділення, яке ми зараз спостерігаємо на Святій Горі, навряд чи буде сильно турбувати патріарха Варфоломія. Просто з тієї причини, що воно вже і так існує досить довго. Не в таких масштабах, звичайно, але все ж.

Відомо, що братія Афонського монастиря Есфігмен не поминає патріарха Варфоломія в якості свого предстоятеля. Більше того, вважає нинішнього Константинопольського патріарха єретиком і філокатоликом. Ігумен цього монастиря не бере участі в засіданнях Кінота Святої Гори, а самі ченці цураються спільної молитви з представниками решти Афонського братства.

Схожа позиція і у деяких відлюдників острова і келліотів, які теж відмовилися поминати Константинопольського патріарха і перервали спілкування з офіційними монастирями Афона.

Крім того, відомо, що відразу після так званого Критського Собору 2016 року на адресу Священного Кінота Святої Гори Афон надійшов відкритий лист, підписаний приблизно 60 ченцями-святогорцями. Вони засудили Собор як антиправославний і «розбійницький» і зажадали припинити поминання Константинопольського патріарха Варфоломія на богослужіннях.

Автори листа заявили, що Собор на найвищому рівні офіційно узаконив єресь екуменізму, і підкреслили, що в результаті підписання соборних документів неправославні сповідання (католики і протестанти) «нарешті, досягли своєї мети – визнання сект Церквами». Оскільки, виходячи з логіки документів Критського Собору (в першу чергу, на основі тексту документа «Відносини Православної Церкви з іншим християнським світом») «папство, як і інші єретики, визнаються Церквами, а не єрессю».

Тоді відкритий лист підписали насельники Великої лаври, монастирів Ватопед, Хіландар, Пантократор, Кутлумуш, Ставронікіта, Філофей, ченці і старці з населених пунктів Карея, Капсала і різних скитів. У відповідь на такий демарш патріарх Варфоломій зажадав виселити їх з Афона.

Безумовно, Афон, як уділ Богородиці, завжди був духовним маяком для православних вірян всього світу і прославлений безліччю святих. Однак ми повинні пам'ятати, що навіть найсвятіше місце не гарантує нам духовної досконалості. Що, приїжджаючи на Афон і ставши ченцем, людина не може автоматично отримати мудрість і глибину думок святих, тут просіялих.

Думка насельників Святої Гори з проблеми українського розколу важлива, але афоніти навряд чи можуть сказати нам щось нове.

Євангеліє і канони святої Церкви однакові як для ігуменів афонських монастирів, так і для священиків з віддалених сіл Західної України, яких виганяють із власних храмів за стійкість і вірність вірі. І хто для нас повинен бути великим авторитетом – чернець, який побоявся втратити свою келію, чи багатодітний священик, який не побоявся опинитися з сім'єю на вулиці?

У будь-якому випадку, ніхто і ніколи не скаже нам слів вищих, ніж слова Спасителя: «Блаженні вигнані за правду, бо їх є Царство Небесне... Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах» (Мф. 5, 10,12).

Звичайно, щоб під час гонінь відчути всю велич, масштаб і правду цих слів, нам необхідна справжня віра. Віра, яку можна отримати лише в молитві про те, щоб благодать Божа торкнулася всіх, хто помиляються, всіх тих, хто сумнівається і всіх спокушених, і християнська любов, і розум запанували як на Святій Горі, так і в усьому православному світі.