Блудний син: куди і навіщо екс-митрополит Олександр (Драбинко) веде громади

З часу так званого «об'єднавчого Собору» минуло півтора місяця, а нова релігійна структура, яка виникла за ініціативою Президента України Петра Порошенка, досі юридично не оформлена. Більше того, паралельно з цим, незважаючи на заяви Філарета про саморозпуск, продовжує існувати Київський патріархат. І не просто існувати, а повноцінно функціонувати.

Філарет публікує укази від імені «патріарха» і своїми діями чітко і неоднозначно демонструє, що саме він залишається справжнім господарем становища.

Причому абсолютно нікого чомусь не бентежить очевидна абсурдність ситуації (абсурдність поведінки Денисенка – вже давно звичайна справа). Адже чого вартий тільки недавній факт проведення Філаретом зборів настоятелів київських храмів УПЦ КП.

За великим рахунком, по-перше, УПЦ КП де-факто вже не існує. Вони саморозпустилися, якщо хто забув. Їх немає.

По-друге, збори не повинен був проводити Філарет, який за логікою статуту ПЦУ ніякого відношення до керівництва нової «Церкви» вже не має. Формально, для «настоятелів київських храмів» колишній митрополит Філарет – просто ніхто.

По-третє, якщо це зібрання проходило під егідою ПЦУ (оскільки УПЦ КП вже немає), то в число цих настоятелів повинні бути включені не тільки «клірики» колишнього УПЦ КП, але і «клірики» УАПЦ, а також колишні клірики УПЦ, які зрадили свою Церкву і приєдналися до ПЦУ.

І в першу чергу це стосується колишнього митрополита Олександра (Драбинка), який досі вважає себе настоятелем Преображенського храму Києва. Однак на цих фото добре видно, що він на цьому заході не був присутній. На запитання «чому?» відповісти просто – ніякого ПЦУ не існує.

ПЦУ не існує

По-перше, не існує юридично. Кілька днів тому глава юридичного відділу УПЦ протоієрей Олександр Бахов зробив дуже цікавий запис на своїй сторінці в Facebook: «Оскільки ПЦУ КП не зареєстрована і тому не існує, то очевидно, що до цієї Церкви не можуть переходити парафії, але вони кудись "переходять". Тому я вирішив з'ясувати, що ж відбувається. І що я побачив? Голови районних та сільських рад проводять збори населення, де під гаслами переходу до "Православної Церкви Константинопольського Патріархату" змінюють підлеглість релігійної громади Української Православної Церкви, а насправді відбувається "перехід" до "Української Православної Церкви Київського патріархату"».

Виходить, що через відсутність юридичної реєстрації ПЦУ громади, які зраджують свою Церкву, просто-напросто переходять в УПЦ КП.

По-друге, ПЦУ не існує канонічно. Ще раз нагадаємо, що з часу так званого «об'єднання» минуло вже більше місяця, але досі жодна Помісна Православна Церква світу не визнала новоствореної фанарської структури.

Це означає, що ця організація все ще не канонічна. З цим погоджується і один з найяскравіших прихильників української автокефалії архімандрит Кирило (Говорун). Визнання Константинопольським патріархатом, вважає він, недостатньо, щоб нова українська церква знайшла повну легітимність. За його словами, процес формування незалежної української Церкви потребує чималих зусиль з боку церковної і державної дипломатії, і його завершення «потрібно чекати дуже довго». Він підкреслює, що «на відміну від Католицької Церкви, де остаточну крапку ставить одна людина – Римський Папа, – у Православ'ї питання вирішуються соборним голосом всіх Помісних Церков».

Чи буде цей голос соборним? Чи буде він звучати з вуст всіх Помісних Церков? Навряд. Адже, як відомо, навіть в межах Константинопольського патріархату чимало архієреїв, які виступають категорично проти української авантюри патріарха Варфоломія.

По-третє, ПЦУ не існує навіть з точки зору самих розкольників. Кілька днів тому про це чітко і неоднозначно заявив сам Філарет. Запис його розмови потрапив в розпорядження СПЖ.

Ось деякі цитати звідти: «Так звані "богослови" почали говорити, що нова Церква створена. Яка нова церква? Церква не нова, а Церква, яка існує більше 25 років. І якби не було цієї Церкви Київського патріархату, то кому Томос давати – цим двом московським архієреям без парафій? Чи Автокефальній Церкві, в якій 500 парафій? Ясно, що дали Томос Київському патріархату. Тому це не нова церква. Тому від цієї термінології, що це нова церква, потрібно відмовлятися і її не вживати... Викорінити цю назву – Православна Церква України, це не наша назва. Ми є Українською Православною Церквою. Як і інші: Болгарська Православна Церква, Російська Православна Церква, Сербська і т. д. "Православна Церква в Україні" означає, що це не пануюча Церква, а лише одна з Церков в Україні... А ми – пануюча Церква в Україні».

Підкреслимо – для Філарета немає ніякої ПЦУ. Є УПЦ КП. Все.

Тим більше не визнають існування ПЦУ і колишні канонічні архієреї УПЦ – екс-митрополити Олександр (Драбинко) та Симеон (Шостацький). За прикладами далеко ходити не треба.

Ігри престолів

Ще на початку минулого року новинні медіа України сколихнула новина про те, що запорізького священика Ігоря Саву «вигнали» з Церкви за те, що він «помолився за мир в Україні та перемогу ЗСУ». Особливо просимо звернути увагу, що крім «молитви за ЗСУ» священику, за словами ЗМІ, інкримінували відмову молитися за Патріарха Кирила.

Трохи пізніше з'ясувалося, що все набагато банальніше, ніж здавалося: отець Ігор Сава просто несерйозно ставився до своїх священицьких обов'язків, за що і був заборонений у служінні.

Дуже довго не було чутно про те, де і як знаходиться одіозний колишній священик УПЦ. Не було чутно доти, поки він не звернувся до колишнього митрополита Олександра з проханням прийняти його в «клір» ПЦУ. Той його прийняв і… видав йому антимінс, який підписаний словами: «З благословення Святішого Патріарха Кирила».

Українські ЗМІ, не розібравшись в ситуації, поспішили оголосити, що, мовляв, перша громада в Запоріжжі перейшла в ПЦУ. Так, тільки «служити» ця громада буде на антимінсі, який благословив патріарх РПЦ Кирил…

Так хто ж такий екс-митрополит Олександр?

Крім того, що він розкольник, він багато ще хто. Протоієрей Геннадій Шкіль виклав скрін, на якому можна прочитати, що колишнього митрополита Олександра (Драбинка) називають «керуючим парафіями міста Києва та Київської області (від УПЦ)».

Наголошуємо, не від ПЦУ, а від УПЦ! Тобто, за логікою самих розкольників, в їхній новоствореній організації виходить, що є парафії від УПЦ, є від УПЦ КП і від УАПЦ, а ось самої ПЦУ просто-напросто немає. Бо якби вона була, то охочих вступити в спілкування з розкольниками брали б відразу туди, а не в мімікруючі під православ'я структури (як у випадку з «владикою» Олександром) або в такі, що себе дискредитували релігійні організації (у випадку, зазначеному протоієреєм Олександром Баховим).

Сам екс-митрополит Олександр розуміє абсурдність ситуації, тому намагається надати їй хоч якийсь канонічний статус. Для цього свої «благословення» він обґрунтовує «повноваженнями, які були надані» йому патріархом Варфоломієм ще 14 грудня 2018 року, тобто за день до створення ПЦУ. Посилаючись саме на ці повноваження, він прийняв до ПЦУ громаду м. Коломия.

Але і в цьому випадку його дії – не більше ніж звичайний вже для розкольників, а тепер, на жаль, і для Фанару, канонічний безлад.

А що канони?

Канони Церкви забороняють одному єпископу втручатися в межі управління іншого. Наприклад, знаменитий православний правник Зонару, пояснюючи це правило Другого Вселенського Собору, пише:

«І святі Апостоли, і потім Божественні отці вживали багато піклування, щоб в Церквах було упорядкування і мир. Бо Апостоли в чотирнадцятому правилі постановили, що не дозволено єпископу переходити в область іншого, залишивши свою. А отці, присутні на першому Соборі в Нікеї, в шостому і сьомому правилах уклали, щоб збережені були давні звичаї, – і кожен престол керував належними йому єпархіями. Це ж визначає і дане правило, і наказує, щоб єпископ не простягав своєї влади далі своєї галузі, тобто, далі належної йому єпархії, на церкви за межами його єпархії, тобто, які знаходяться за вказаними кожному межами, (позначаючи виразом: "простягати владу", наприклад, розбійницька і безчинна навала), і не приходив в область іншого».

«Владика» Олександр останнім часом робить це постійно – і в Запоріжжі, і в Коломиї, і в Луганську. І патріарх Варфоломій не уповноважував його виконувати функції єпархіального архієрея або представляти інтереси Фанару в Україні. Не уповноважували його на це і колеги з ПЦУ, для яких він у кращому випадку настоятель одного з київських храмів, але не вікарний і тим більше не правлячий архієрей.

Тому, як кажуть близькі до колишнього митрополита люди, «подібна антиканонічна активність пояснюється його прагненням «обрости парафіями», щоб мати хоч якісь шанси в конкуренції з «єпископатом» УПЦ КП при розподілі посад».

Блудні сини

У ситуації з Ігорем Савою та Коломийською громадою є ще одна проблема, що падає в очі, – ці вихідці з УПЦ просять про приєднання до ПЦУ колишнього канонічного архієрея. У зв'язку з цим відомий блогер Мирослава Бердник задає цілком резонне запитання: «Цікаво, а чому Ігор Сава їздив у Київ до колишнього митрополита Олександра (Драбинка) (який, швидше за все, навіть "розпорядження" написав на бланку фонду Митрополита Володимира, як він це вже робив стосовно "переходу" храму в Коломиї, а не звернувся до запорізького "єпископу" УПЦ КП Фотія, який зараз в Запорізькій області "старший по СЦУ" і так виручав Ігоря Савву, коли той пішов із Церкви?»

Те ж саме можна запитати і щодо Коломиї – чому вони не звернулися до Коломийської «єпархії» ПЦУ? Та все дуже просто: з одного боку, колишні православні християни не хочуть навіть після виходу з Церкви спілкуватися з тими, хто пішов у розкол раніше за них. А з іншого: ні Коломийської, ні Запорізької, ні будь-якої іншої «єпархії» ПЦУ немає! Є УПЦ КП, є УАПЦ, є «керуючі парафіями» від УПЦ, але немає і не було об'єднання! ПЦУ – це фейкова організація, яка існує поки тільки формально.

Це твердження знаходить підтримку і в словах екс-митрополита Олександра (Драбинка), який заявив: «щоб влитися в нову релігійну структуру, громадам Київського патріархату і УАПЦ потрібно провести збори, <…> тому що релігійні громади колишніх УПЦ КП і УАПЦ не автоматично перейшли до Православної Церкви України, а повинні перереєструватися у нову структуру». Тобто цієї самої структури ще немає.

Цікаво, на що ж були витрачені такі титанічні зусилля Президента, Верховної Ради та всіх тих, хто чинить тиск на вірян УПЦ, закликаючи їх до переходу в недійсну організацію?

А найголовніше запитання потрібно задавати не їм, а тим, хто був з нами, тобто колишнім канонічним архієреям Симеону і Олександру: Невже ви цього хотіли? Невже ви зрадили свою Церкву для того, щоб ось так, як зараз, «наповнити черево своє ріжками, які їли свині»? Може, пора згадати, «скільки найманців у батька вашого мають надмірність у хлібі, а ви вмираєте від голоду»? Встаньте, підіть до батька вашого І скажіть йому: «Отче! я згрішив проти неба і перед тобою і вже не гідний називатися сином твоїм; прийми мене в число найманців твоїх»! І повірте, прийме. Не як найманців, а як синів. Нехай і блудних.