Чи відмовився Філарет від своєї «патріаршої» мрії?
Створення «Помісної», її підкилимні ігри з кожним тижнем все більше говорять про політичну сутність даного проекту.
Остання новина, в якій фігурувало ім'я глави УПЦ КП Філарета, вже традиційно стала великою несподіванкою для багатьох православних християн. Так, деякі ЗМІ повідомили, що за інформацією їхніх власних джерел, Філарет, нібито, направив лист Патріарху Варфоломію, в якому повідомив про те, що не висуватиме свою кандидатуру на пост лідера нової церковної структури. Такий самий лист, згідно з цим джерелом, відправив і предстоятель УАЦП Макарій.
Ще одна цікава деталь – Філарет, за твердженням ЗМІ, підписався як «архієпископ», а Макарій – як «колишній митрополит» (від великої кількості цих «колишніх митрополитів» вже заплутатися можна). І це досить несподівані заяви, особливо в світлі останніх висловлювань Філарета про те, що він «був, є і буде патріархом».
З тим, що Фанар не хоче бачити Філарета на чолі свого церковного підрозділу в Україні вже, схоже, змирилися навіть найпалкіші прихильники всього цього «автокефального процесу». Так, зовсім недавно на Главкомі з'явилася стаття, в якій автор стверджує, що дії Константинопольського Патріархату по відношенню до Філарета сьогодні нагадують йому те, що свого часу робила Московська Патріархія. Крім того, в таборі «автокефалістів» вважають, що Фанар підходить в питанні надання Томосу Україні занадто близько до повного скасування тієї самої церковної незалежності, про яку стільки твердилось на початку. Зрештою, робить висновок автор, може статися так, «що через кілька років українці раптом опиняться в абсолютно «чужій» для них церкві, ностальгуючи за православною поліконфесійністю і релігійними свободами».
Однак, якщо врахувати багаторічне ставлення Патріарха Варфоломія до Філарета, про яке ми писали раніше, а також ставлення до нього з боку предстоятелів інших Помісних Церков, то небажання бачити старого і анафематствуваного «ієрарха» на чолі українського Екзархату Константинопольського Патріархату, цілком зрозуміло. Філарет – фігура більш ніж одіозна, і якщо він все-таки вирішить боротися за пост «патріарха» (або «митрополита»?) Київського, то вся затія з автокефалією і Томосом може просто з тріском провалитися.
Тому нині все голосніше йдеться про те, що Фанар хоче бачити на чолі нової церкви свого ієрарха. І цим ієрархом має стати «спеціаліст» по Україні – архієпископ Іов (Геча). Саме його кандидатуру на майбутньому «об'єднавчому Соборі» просуватиме єпископат Константинопольського Патріархату.
Однак, Петро Порошенко не для того організовував проект «Помісна», щоб не мати впливу на керівництво майбутньої Церкви. Навряд чи він зможе це робити в разі, якщо у ЄПЦ буде пряме управління з Фанара. Тому Президент дуже зацікавлений, щоб на чолі нової структури став кандидат з України.
І, швидше за все, саме цими побоюваннями можна пояснити раптову ініціативу Петра Порошенко на зустрічі з Предстоятелем та ієрархами УПЦ 13 листопада. Адже якщо УПЦ продовжить стояти на принциповій позиції, що об'єднання з розкольниками неможливо, то в цьому випадку терпить крах не тільки вся пафосна президентська ідея про «батька-об'єднувача всього українського православ'я». Це ще й крах самого існування «кишенькової» Церкви, яка безумовно підтримувала б усі починання влади, адже Фанар явно не дозволить собою помикати.
При такому варіанті у Петра Порошенка є тільки одна надія – підтримати позицію Філарета, який, за твердженнями ЗМІ, відмовляється від боротьби за керівне місце на користь свого помічника – Єпіфанія Думенка. При такому розкладі Філарету не просто залишать титул «почесного патріарха» і дозволять бути «моральним авторитетом» нації. Він зможе ще покерувати Помісною через спину свого протеже.
Крім того, у всій цій історії є кілька серйозних моментів, які змушують засумніватися в тому, що Філарет відмовився від подальшої боротьби.
По-перше, на офіційному сайті УПЦ КП, ні де б то не було ще, ми не знайшли навіть натяку на існування такого «відмовного» листи від претензій Філарета на предстоятельство в ЄПЦ. По-друге, якщо такий лист в реальності і існує, він не може нічого гарантувати.
Адже не так давно була схожа ситуація. Всі ми пам'ятаємо, як Філарет направив покаянний лист Архієрейському собору РПЦ, в якому просив вибачення за всі скоєні гріхи. Речник Київського патріархату Євстратій Зоря тоді спочатку заявив, що ніякого листа не було і це все провокація Москви. Однак, пізніше, коли всім стало відомо, що лист все-таки є, він пояснив, що в ньому не йдеться про покаяння. Наступного дня під час прес-конференції про це ж сказав і сам Філарет.
Так що, навіть якщо й існує якийсь текст, в якому містяться пасажі про «зречення» Філарета від боротьби за пост предстоятеля Константинопольського Екзархату в Україні, то це ще нічого не означає – у Київському патріархаті можуть цілком спокійно пояснити, що мали на увазі зовсім інше.
Крім того, для самого Філарета не є чимось незвичайним відмова від своїх власних слів, навіть принесених під присягою. Так, багато років тому, ще будучи митрополитом Київським, тоді ще владика Філарет, під час Архієрейського Собору РПЦ, пообіцяв на Хресті та Євангелії, що по прибутті до Києва складе з себе повноваження Предстоятеля Української Православної Церкви і скликає нараду Священного Синоду, на якому запропонує обрати нового предстоятеля.
Однак, тоді він... обдурив своїх побратимів і з часом перетворився з митрополита Київського в анафематствуваного розкольника. Бо, тільки ступивши на українську землю, він заявив, що свою обіцянку, скріплене цілуванням Хреста і Євангелія, він дав під «тиском», а тому вважає, що має повне право його не виконувати. І де гарантія, що і в цей раз, якщо лист до патріарха Варфоломія і існує, Філарет знову не відмовиться від своїх слів? Пам'ятають про це на Фанарі?
Підсумок
В цілому, проект «Помісна», який за свідченням експертів був задуманий Петром Порошенком як частину своєї президентської компанії, що розвивається цілком у дусі політичних ігрищ – з підкилимними іграми, таємними домовленостями і несподіваними один для одного ходами його учасників. І з кожним тижнем все виразніше стає брехня і брудна політична виворіт всіх відбуваються там процесів. І все більше жалю викликає той факт, що одним з головних фігурантів цього дійства виступає одна з найавторитетніших Церков світового Православ'я – Константинопольська.
Та все більш очевидним стає той факт, що саме єдина позиція Української Православної Церкви, яка не виправдовується і не відповідає на всю ллють на неї наклепницьку бруд, ні з ким не вступає ні в які торги, не веде ніяких таємних або явних переговорів, – це позиція справжньої Христової Церкви. І як би не розгорталися події навколо фанаро-президентського проекту, ми повинні про це пам'ятати.
