Безумство і ганьба: підсумки Стамбульського Синоду
Сенсаційно завершилася жовтнева сесія Синоду Фанара: ієрархи узаконили розкол, почали рейдерське захоплення Церкви Христової в Україні і ще раз пообіцяли Томос.
Що це все означає для нашої країни, Константинопольського Патріархату і всього православного Світу?
Два дні, 9-го і 10-го жовтня, Стамбульський Синод засідав, вирішував свої поточні справи і, начебто, не збирався приймати будь-яких незаконних рішень. Але в останній день вистрілив! І вистрілив, судячи з усього, собі в ногу. Інакше, те рішення, яке виявилося доступним ЗМІ і яке озвучив митрополит Галльський Еммануїл, охарактеризувати не можна.
Митрополит Галльський Еммануїл оголошує про підсумки засідання Синоду
З обличчями, що виражали страх («Що ж ми творимо, братці!»), поважні ієрархи оприлюднили ось цей документ.
Питання до тексту починаються вже з другого абзацу.
«Священний Синод детально обговорив церковні справи України у присутності Його Величності архієпископа Памфілонського Даниїла і Преосвященнішого єпископа Едмонтонського Іларіона, Патріарших екзархів України, і за підсумками ґрунтовних обговорень прийняв постанову».
Ці «патріарші екзархи» були призначені Його Всесвятістю незаконно з порушенням 3-го Правила Сардикійського Собору, яке однозначно визначає: «так ніхто з єпископів не приходить зі своєї області в іншу область, у якій є свої єпископи, хіба токмо буде покликаний від братів, які знаходяться в оній».
Єдиний законний єпископ міста Києва і всієї України, Блаженнійший Митрополит Онуфрій, з приводу приїзду «екзархів» висловився різко негативно. Посилання на присутність «екзархів» на засіданні Стамбульського Синоду має розумітися в тому сенсі, що Синод прийняв рішення, заслухавши їхню доповідь про результати перебування в Україні. Але що вони могли озвучити? За місяць, який вони провели в Києві, вони публічно зустрічалися хіба що з Президентом і держурядовцями. Про інші анонсовані зустрічі з представниками різних конфесій інформації не надходило. Тобто їх або не було зовсім, або вони були настільки кулуарними, що і повідомляти про них громадськості було соромно. Так що ж могли розповісти поважним членам Синоду два молодих архієрея? Нічого! Та це й не було потрібно. Їхні промови, якщо такі і прозвучали на засіданні, ні на що вплинути вже не могли. Все було вирішено без них і навіть, ймовірно, без самих членів Синоду. Вирішено людьми, яким наплювати на всі чинні канони Церкви. Про це говорять наступні пункти рішення Екуменічного Патріархату.
«1) відновити вже прийняте рішення про те, щоб Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії Церкви України».
На підставі цього пункту Петро Порошенко вже встиг радісно заявити, що рішення про Томос вже прийнято. Це не так. Прийнято рішення «приступити до надання автокефалії», а якщо бути ще більш точним – «відновити рішення приступити до надання». Коли буде це саме рішення, довгоочікуваний Томос – невідомо. Як сказав один зі Стамбульських ієрархів: «коли прийде час». Фанару, на відміну від П. Порошенка, поспішати нікуди.
«2) відновити, на даний момент, ставропігії Вселенського Патріарха до Києва, один з його численних ставропігій в Україні, які існували завжди».
Абсурд! Повний абсурд! Де ця Київська ставропігія? Де інші «численні ставропігії» в Україні? Що значить, що вони «існували завжди»? Більше трьохсот років жодних ставропігій Екуменічного Патріархату в Україні не існує. В об'єктивній реальності, а не в нав'язуваних нам фанаріотами фантазіях.
Втім, абсолютно незрозуміло – а що взагалі мається на увазі в документі під терміном «ставропігія». Як правило, це монастир, який виводиться з підпорядкування єпархіальному архієрею і підпорядковується безпосередньо Предстоятелю Помісної Церкви. Тому в цих словах вже можна прочитати загрозу рейдерського захоплення, принаймні, Києво-Печерської лаври, тому що вона дійсно до передачі Київської Митрополії Московському Патріархату у 1686 р. була ставропігією Екуменічного Патріархату.
Також з величезною часткою ймовірності можна говорити про відновлення в Україні Київської митрополії, повністю підлеглої Фанару. Про це, зокрема, заявив архімандрит Кирил Говорун, людина, яка неодноразово заявляла, що Томос вже написаний.
«3) приймати і розглядати клопотання про звернення Філарета Денисенка, Макарія Малетича та їхніх послідовників, які опинилися у розколі не з догматичних причин, згідно з канонічними прерогативами Константинопольського Патріарха на отримання таких клопотань ієрархами та іншим духовенством від всіх автокефальних Церков. Таким чином, вищезазначені особи були канонічно відновлені в своєму ієрархічному або священицькому чині, а їх віряни відновлені в спілкуванні з Церквою».
Тобто відлучених від Церкви особистостей раптом взяли і просто так визнали «відновленими в спілкуванні»? Та ще й через те, що вони опинилися в розколі не з догматичних причин? Мабуть, саме цей, абсолютно божевільний пункт фанаріотів викличе найбільше неприйняття в православному світі.
По-перше, Константинопольського Патріархату за всю історію свого існування, в тому числі й останнім часом, наштемпелював безліч анафем та інших канонічних заборон «не з догматичних причин». Думається зараз професійні історики все це відшукають, зберуть і представлять фанаріотам, у яких виявилася настільки коротка пам'ять.
По-друге, Константинопольський Патріархат не так давно, а саме в 1964 р., зняв анафему 1054 р. з Римського Папи, яка була накладена якраз з догматичних причин. Причому, ще ого-го з яких догматичних причин! Або стамбульські архієреї вже забули, що католики сповідують догмати, що спотворюють саму суть християнства, про що писали святі отці, в тому числі і самі Константинопольські Патріархи?!
По-третє, як Фанар міг скасувати анафему пану Денисенку, не провівши ніякого гласного судового розгляду? Не заслухавши ні його самого, ні його обвинувачів, ні свідків його канонічних злочинів? Чому Константинопольський Патріархат цього не зробив? Цим самим Фанар явив себе не верховним суддею, яким він хоче бути в Православному світі, а співучасником злочинів пана Денисенка та інших розкольників. Адже церковні правила на цей рахунок абсолютно однозначні: той, хто входить в спілкування з відлученим від Церкви, сам ставить себе поза Церквою. Якщо Фанар хотів дійсно зняти анафему з пана Денисенка, він однозначно повинен був провести справедливий і голосний розгляд його справи. Без цього в очах всіх Помісних Церков Фанар виглядає не справедливим і неупередженим суддею, а узурпатором і беззаконником.
По-четверте, одна Помісна Церква не має ніякого права знімати анафему, накладену іншою Помісною Церквою. Знімати анафему та інші канонічні заборони може тільки та Помісна Церква, яка їх наклала. Максимум, що дозволяють канони робити Патріарху Варфоломію в цьому відношенні, так це знімати анафему й інші канонічні заборони, накладені іншими архієреями його ж, Константинопольського Патріархату.
По-п'яте, зняття канонічних заборон можливо лише за умови принесення покаяння в тих гріхах, які стали основою покарання. Де покаянний лист пан Денисенка і Малетича, хоча б і на ім'я Патріарха Варфоломія? Без покаяння немає прощення. Якщо немає покаяння, то подібне зняття анафеми, як влучно сказав митрополит Запорізький і Мелітопольський Лука, це «довідка трупу про те, що він живий».
По-шосте, Помісні Церкви завжди намагалися якісь навіть свої внутрішні питання, але які мають велику важливість, вирішувати в згоді з іншими Помісними Церквами. Наприклад, для суду над Патріархом Никоном були запрошені до Москви Олександрійський і Антіохійський Патріархи.
Чверть століття Константинопольський Патріархат визнавав анафему. І не тільки він, але і всі Помісні Церкви. Куди тепер подіти всі ті документи і висловлювання, які виходили з уст і з-під пера Патріарха Варфоломія?
І що всі 25 з гаком років Його Всесвятість не знав, що пан Денисенко відлучений від Церкви «не з догматичних причин»?
До цього пункту є ще додаткові запитання: в якому саме «ієрархічному або священицькому чині» відновлені панове Денисенко і Малетич? Єпископському? Митрополичому? Патріаршому? Чи може тепер пан Денисенко приїхати на Фанар і послужити з його Всесвятістю?
Є, правда, в цьому пункті і натяк на хорошу новину. Мабуть, не вийшло схилити на свою сторону нікого з архієреїв УПЦ і довелося реабілітувати пана Денисенка, щоб дати йому карт-бланш на створення ЄПЦ.
«4) скасувати юридичну силу Синодального листа 1686 року, виданого за обставинами того часу, яке надало Патріарху Московському через ікономію право висвятити Митрополита Київського, обраного духовно-мирянськими зборами його єпархії, який на будь-якому торжестві буде вшановувати Вселенського Патріарха як першоієрарха, проголошуючи і підтверджуючи свою канонічну залежність від Матері-Церкви Константинополя».
Тобто тепер можна скасувати абсолютно будь-яке рішення, як завгодно давнє, тільки тому, що воно, мовляв, було прийнято «за обставинами того часу»? Цей пункт рішення Стамбульського Синоду означає, що:
По-перше, жодне рішення Фанару, включаючи і цей самий, не може розглядатися як таке, що має юридичну силу, оскільки немає жодних гарантій, що через кілька років Константинопольський Патріархат не скасує і його з тієї причини, що воно було видано «за обставинами того часу». Чи це не безумство, так підривати авторитет своїх власних рішень?! Яка довіра тепер буде до них після того, як сам Фанар показав всьому світу, що вони нічого не значать.
По-друге, скасування «юридичної сили» рішення 1686 р. про передачу Київської митрополії Московському Патріархату юридичною мовою означає, що тим самим втрачають силу всі, абсолютно всі (!) рішення Московського Патріархату щодо Київської митрополії, які були прийняті більш ніж за триста років. Навіщо стамбульські ієрархи перетворюють свій Синод в театр абсурду? Адже це очевидно будь-якій розсудливій людині.
Крім того, факт передачі Київської митрополії в 1686 р. визнали й інші Помісні Церкви. Одні, як наприклад Єрусалимська, прийняла з цього приводу відповідний документ, інші – своїми діями, звертаючись з питаннями, пов'язаними з Київською митрополією в Москву, а не в Стамбул. Як тепер бути з ними і з їх зізнаннями?
«5) закликати всі залучені сторони уникати присвоєння церков, монастирів та іншого майна, а також будь-яких інших актів насильства і відплати, щоб мир і любов Христові перемогли».
Цей пункт рішення Стамбульського Синоду – просто нещасний фіговий листочок, яким Фанар намагається прикрити свою санкцію на будь-яке насильство щодо Української Православної Церкви, яке вже готові зробити радикали. Плани по захопленню Лавр та інших монастирів вже давно озвучені. Як озвучено і те, що спусковим гачком для їх реалізації має стати саме ось таке рішення Фанару. Тепер Філарет не розкольник, а значить УПЦ КП – законна «помісна церква» і для неї «не гріх» і храми відібрати, і будь-яке інше насильство і беззаконня створити.
Загалом, прийнявши таке шалене і беззаконне рішення Фанар вписав у свою історію ще одну ганебну сторінку, яка по своїй значущості може стати на рівень зради Православ'я на Ферраро-Флорентійській унії 1439 р., яке здійснили тодішні Константинопольські ієрархи. А через 14 років славна столиця Візантійської імперії була захоплена турками і перетворилася в Стамбул. Історія нас вчить тому, що вона нас нічому не вчить.
Але не будемо слідувати цій гіркій історичній приказці! Будемо отримувати уроки з історії. А вони нам говорять про те, що ні за яких обставин не стає на бік беззаконня і неправди. Не можна зраджувати свою віру і чинити нечестиво, які б життєві вигоди не обіцяла така зрада. І зараз в цей час випробувань необхідно твердо стояти в православ'ї, захищати свої святині, з готовністю відгукуватися на заклики Предстоятеля Церкви Блаженнішого Онуфрія і пам'ятати, що на початку XX століття Фанар вже визнавав розкольників – оновленців, але це не зробило їх Церквою. Вони пішли в історичне небуття, хоча їх всіляко захищала тодішня радянська влада. А ті, хто залишився вірним Церкві і Святішому Священносповіднику Патріарху Тихону, навіки вписали свої імена в Книгу Життя.
