Томос і дешева ковбаса як символ боротьби з «руським міром»
1 жовтня 2018 р. депутати Верховної Ради зареєстрували законопроект № 9139, який пропонує ввести кримінальну відповідальність за пропаганду «руського міра».
Зокрема, законопроект пропонує карати за наступні «злочини»:
• поширення ідеї об'єднання українського, білоруського і російського народів;
• поширення ідеї про самодостатність і унікальність російської або слов'янської цивілізації;
• поширення ідеї про винятковий статус московського Православ'я.
За ці (та інші) дії в Кримінальному кодексі пропонується передбачити обмеження або позбавлення волі строком до 5 років, з конфіскацією майна або без. Якщо ж злочин вчиняє представник влади, або ж порушення здійснюється з використанням ЗМІ, покарання може становити від 5 до 10 років в'язниці.
Отже, перед нами чергова спроба влади поліпшити життя громадян України.
Скільки їх було вже, починаючи з 2014 року?
Згадується Закон про декомунізацію (до речі, законопроект про заборону пропаганди «руського міру» створений як внесення змін у Закон про декомунізацію, прийнятий 9 квітня 2015 року). Була заборонена Комуністична партія і її символіка, знесені сотні пам'ятників, змінені топоніми та інші назви... Чи став наш народ жити краще? Чи підвищилися пенсії і зарплати? Чи зробилися ми добрішими, кращими, світлішими? Чи з'явилася в очах простих людей надія і радість? Ні.
Також приходить на пам'ять Закон про люстрацію: законопроект «Про очищення влади», прийнятий 16 жовтня 2014 року. Що вийшло в результаті? У вересні-жовтні 2014 року по Україні прокотилася хвиля нападів на представників державної влади. Депутатів та інших чиновників били, кидали в сміттєві баки, грабували, ображали. Для більшого приниження всілякі знущання над жертвами «люстрації» фіксувалися на відео, після чого відзняті матеріали розміщувалися в Інтернеті. Результат: «активісти» звели особисті рахунки з ідейними противниками, корупції при апараті влади стало ще більше.
Питання: кому стало краще жити від цього Закону?
З 1 вересня 2017 року повністю набула чинності Угода про асоціацію між Україною та Європейським союзом. Та сама, за яку (як виявилося) було пролито стільки крові, за яку Україна отримала страшне економічне, соціальне, психологічне потрясіння. Та сама Угода, яка розділила країну на два ворожі табори, спровокувала війну і втрату територій. Та сама, довгоочікувана Угода, про яку так мріяли учасники Євромайдану.
І що ж? Знову запитаємо: кому з простих людей стало краще жити? Хіба ця ілюзорна євроінтеграція принесла на змучену Україну мир, злагоду, благополуччя? Може, хтось із наших пенсіонерів почав їздити на вихідних у Віденську оперу, як досить цинічно обіцяв ще не так давно наш Президент Петро Порошенко? Ні. Війна триває, ціни ростуть, бандитизм процвітає, населення зубожіле, народне невдоволення накопичується.
В 2018 році влада перейнялася новою темою: церковної автокефалії.
На «хресній ході» у Києві 28 липня лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок заявив, що саме автокефалія нарешті подарує процвітання українцям. Він навіть пообіцяв, що після Томосу… подешевшає ковбаса! «Для утвердження могутньої, єдиної української держави, для того, щоб ковбаса була дешевшою, нам потрібно, щоб у нас була єдина віра, єдина Церква, єдина мова, єдині традиції. Тільки тоді ми будемо мати хоч якусь перспективу», – заявив політик.
Тема автокефалії дійсно «пішла». Екзархи від Константинополя вже явилися до Києва і ведуть свою роботу. Можливо, ідея буде реалізована. Однак за кілька місяців розвитку історії з Томосом стало очевидним, що втручання держави у церковні справи обернеться для України дуже тяжкими наслідками. Церковна ситуація нагнітається. Від націоналістів надходять погрози про захоплення храмів і монастирів. 28 вересня був захоплений черговий храм в Івано-Франківській області. Віряни УПЦ готуються до захисту своїх храмів. Україна на порозі нового церковного розколу і релігійної війни.
Дивно, але ковбаса при цьому не подешевшала.
Тепер, наче в додаток до всього, що відбувається, з'являється новий законопроект про пропаганду «руського міру». Виявляється, висловлювати свою думку про те, що в Росії і Білорусії живуть братні народи – це злочин. Виявляється, вважати канонічне Православ'я для України культуро- і державотворчою традиційною релігією – неминуча дорога до в'язниці!
Виявляється, вважати канонічне Православ'я для України культуро- і державотворчою традиційною релігією – неминуча дорога в тюрму!
Очевидно, передбачається, що вже цей законопроект точно принесе радість та процвітання українському народу. Закінчиться війна, підніметься економіка, буде сплачений фантастичний зовнішній борг, впаде комуналка, збільшаться пенсії і зарплати, в Києві нарешті включать гарячу воду. Хотілося б вірити – та здоровий глузд не дозволяє. А також досвід останніх чотирьох років.
Влада, влада… Церква навчає нас, що ми завжди повинні мати «добрий подум» про людей – тобто намагатися оцінювати їхні вчинки з кращого боку. «Не дозволяй собі думати про людину зле, але завжди намагайся знаходити в її словах і справах якісь хороші мотиви», – так виховує нас християнська моральність. Виходить, такими очима християни зобов'язані дивитися і на тих, кого зазвичай в народі не люблять і трохи сварять – на можновладців. Ми розуміємо, що всяка влада від Бога (див. Рим. 13, 1-2), і навіть найгірший і злочинний уряд може бути попущений Господом за наші гріхи.
Однак християнська заборона на засудження людей не означає заборону на критику їхніх дій. І останні дії Верховної Ради явно гідні справедливої критики. Просування автокефалії і нового законопроекту № 9139 явно не покращить наше життя, а лише посилить розкол в суспільстві і додасть Україні зловісних рис тоталітарної держави. Кому це вигідно? В Україні – нікому.
Потрібно молитися, щоб Господь зруйнував «раду Ахітофела» (2Цар. 15, 31). Тим же, хто творить законодавство в Україні, краще прислухатися до того, що говорить їм Церква. А вона вже не раз просила політиків займатися творенням, а не руйнуванням; примиренням, а не розпалюванням ненависті і війни; поліпшенням матеріального становища народу, а не втручанням в його релігійне життя.
Нехай наші молитви будуть почуті Богом, а голос Церкви – тими, до кого він звернений. Почути Церкву сьогодні – в їхніх інтересах. Не дай Бог нашим політикам повторити шлях більшовиків, піти стежиною ідеологічних заборон і боротьби з канонічною Церквою. Розчути голос Церкви – це, можливо, головне завдання для нашої влади нині. А для нас, вірян, завдання одне – молитва.
Тільки при дотриманні цих умов у нас з'явиться можливість будувати мирне, спокійне, богоугодне життя на нашій землі.
