Хто з Помісних Церков підтримає Фанар у разі відкритого протистояння?
Від самого початку «автокефального» демаршу Константинополя і в Україні, і за її межами багато хто дотримувався думки, що весь цей проект дуже швидко скінчиться.
Усі (в тому числі глави Помісних Церков) були впевнені, що так далеко, до фактичного визнання українського розколу, ані Патріарх Варфоломій, ані його Синод не дійдуть. Висловлювалося навіть припущення про те, що весь цей замір – лише спосіб «помститися» Руській Православній Церкві за її неучасть у Критському Соборі. Адже відсутність кількох Помісних Церков перетворило цей Собор лише на зібрання ієрархів, які перебувають в орбіті впливу Фанару. Говорили, що, мовляв, Константинопольський Патріархат полякає РПЦ, полякає і… відступить. Але він не лише не відступив, а заявив про свій твердий і рішучий намір довести справу до кінця. Питання в тому, яким і для кого буде цей кінець?
Зараз становище Української Православної Церкви виглядає досить неоднозначно. Так, Синод РПЦ ухвалив рішення про те, що Патріарх Московський не буде під час літургії поминати Патріарха Константинопольського, ієрархи обох Патріархатів не будуть разом служити, а РПЦ відмовляється брати участь в тих організаціях та зустрічах, в яких головують представники Фанару. Однак чи справить це якесь враження на Фанар? Навряд чи.
Як вірно зазначив отець Миколай Данилевич у своєму блозі на Фейсбуці, «це ще не розкол… але ситуація загострюється». І загострення розпочалося після того, як в Україну, без погодження з єдиним канонічним (за словами самого ж Патріарха Варфоломія) Предстоятелем Церкви, прибули два Фанарських екзарха, завдання яких – організувати всіх розкольників в одну структуру, якій і планується потім надати автокефалію. У свою чергу, присутність екзархів на території України і дії Константинопольської Патріархії означають кілька речей.
Перше. Ніхто не шукає діалогу з УПЦ. І самі экзархи, і представники Патріархії неодноразово підкреслювали, що діалог буде вестися тільки з тією частиною українського духовенства, яке згодне прийняти автокефалію з рук Константинополя. Але така позиція не може свідчити про бажання примирити українське суспільство, розірване розколом. Вона говорить тільки про одне – про легалізацію цього самого розколу, що у свою чергу ще більше роз'єднає Україну.
Друге. Оскільки приїзд екзархів не був узгоджений з Блаженнішим, то можна стверджувати, що він організований зовсім іншими силами. Немає сумнівів, що, крім Апарату Президента, це були представники УПЦ КП і УАПЦ. Але, станом на сьогоднішній день, всі Помісні Церкви (в тому числі й Константинополь) вважають їх розкольниками, з якими канонічна Церква не контактує. Таке грубе попрання канонів з боку Константинопольського Патріархату не пройшло непоміченим у православному світі. Наприклад, з різким протестом із засудженням того, що відбувається, виступив авторитетний грецький ієрарх, митрополит Кіфірський Серафим: «Розкольники, як відомо, не є Церквою, і спілкування з ними заборонено Божественними і святими канонами, Апостольськими і Вселенськими Соборами. До чого тоді ця наполегливість Вселенського Патріарха Варфоломія з визнання розкольників як автокефальної Церкви? Для провокації розколів та розділень в Єдиній Соборній і Апостольській Церкві Христа?»
Третє. Наполегливість Патріарха Варфоломія у спробах вирішити у будь-який спосіб «українське питання», про яку говорить владика Серафим, може, в кінцевому підсумку, вкрай негативно позначитися на самій Константинопольській Патріархії. Справа в тому, що відносини Фанару з іншими Помісними Православними Церквами вже зараз не можна назвати ідеальними. Так, відомо, що вже кілька років (як мінімум) триває конфлікт між Константинопольським Патріархатом та Елладською Православною Церквою, про що свідчить відсутність у червні цього року Предстоятеля ЕЦП Архієпископа Ієроніма на прославленні у лику святих свого геронди (старця і вчителя) Якова Евбейського. Погодьтеся, з огляду на ставлення до свого старця з боку владики Ієроніма, цей жест більше ніж красномовний.
Крім того, Антіохійська Православна Церква, яка розірвала канонічне спілкування з Єрусалимським Патріархатом через один-єдиний прихід в Катарі, теж виступає проти спроби Фанару зайняти місце судді в міжцерковних дискусіях. Про це свідчить не тільки відсутність Патріарха Антіохійського на Критському Соборі, але й повне ігнорування ним будь-якого діалогу з Патріархом Варфоломієм.
Здавалося б, у цій ситуації Константинопольському Патріархату просто зобов'язаний надати підтримку Патріарх Святого Града Єрусалима. Тим більше, що чимало експертів вважають, що Єрусалимський Патріархат беззастережно виступає на боці будь-яких фанарських ініціатив. Але, як виявилося, не в «українському питанні». Так, він неодноразово заявляв, що єдина Церква в Україні якщо й можлива, то лише на базі УПЦ. Також, зовсім недавно, Патріарх Феофіл висловився в підтримку Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Онуфрія. Зокрема, він сказав: «Ми молимося за нашого побратима Блаженнішого Митрополита Онуфрія і багатостраждальний народ України, – зазначив Патріарх Феофіл III. – Глобалізація має своєю головною метою – насамперед руйнування Православної Церкви. Щупальці глобалізації намагаються проникнути і в Церковне Тіло, щоб його зруйнувати. Це відбувається по всьому світу, в тому числі і в Україні. Втручання політиків у справи Церкви, представників однієї Церкви у справи іншої під впливом політиків – це ознаки такого процесу».
Так само проти дій Фанару виступив Патріарх Сербський Іриней, який дуже чітко заявив, що легалізація розколу в Україні без покаяння розкольників просто неможлива: «виправдання і відновлення розкольників у чині єпископів, особливо головного розкольника Київського Філарета Денисенка, а потім канонічну та літургійну єдність з розкольницькими угрупованнями без їхнього покаяння і повернення до єдності з Руською Церквою, від якої вони відпали, без схвалення Патріарха Московського і без координації з ним».
Досить прохолодними можна назвати відносини Константинополя і Болгарської Церкви. Камінь розбрату – Македонія.
Непросто все також і з американськими православними, які перебувають у віданні Константинопольського Патріархату і вже більш ніж наполегливо вимагають автокефалії та відставки свого «геронди» (до його титулу архієпископа додано найменування старець-архієпископ Американський (грец. Αρχιεπίσκοπος Γέρων Αμερικής) Димитрія (Тракателліса).
До числа противників (принаймні, потенційних) політики Фанару можна приєднати ще й Грузію, яка може побоюватися повторення «української» ситуації у себе у зв'язку з Абхазією.
Таким чином, як мінімум шість Православних Церков та одна Архієпископія всередині самого Константинопольського Патріархату не в захваті від того, що відбувається в Україні (в РПЦ стверджують, що таких Церков 11 із загальних 15). Деякі вже відкрито виступили проти, інші – мовчки не схвалюють. Звичайно, ми розуміємо, що між відкритим опором та прихованим несхваленням різниця дуже велика. Але можливість того, що Константинопольський Патріархат ризикує опинитися в ізоляції, все-таки не можна повністю відкидати. Хоч би як там не було, уявна вигода, яку може отримати Фанар з України, у сто разів перевищує реальну шкоду, що вже є. Питання в тому, як далеко все в кінцевому підсумку зайде. Адже, поклавши руку на серце, дуже не хотілося б, щоб справа закінчилася повним розривом євхаристійного спілкування. Бо у виграші від цього буде тільки одна істота – сатана.
