Фанарські посланники: плани, цілі та завдання
У перший же день, коли стало відомо, що Константинопольський Патріархат призначив екзархів в Україні, виникло питання про те, де буде їх резиденція.
Відомо, що архієпископ Даниїл і єпископ Іларіон родом з України. Один з Бучача, а другий – з Тернополя. Але ж не можуть вони приймати відвідувачів, вивчати «українське питання» і розглядати можливість надання автокефалії у себе на батьківщині – в Бучачі чи Тернополі. Крім того, будучи церковними ієрархами, вони повинні десь служити, здійснювати літургію. Тому запитання «де» лишається актуальним донині.
Варіантів їхньої тимчасової дислокації було кілька.
По-перше, припускали, що приміщення їм надасть Адміністрація Президента. Але цей варіант відпав відразу ж, тому що згідно з Конституцією у нас в країні Церква відокремлена від держави і не може ж (насправді!) держава втручатися в справи Церкви (?).
Другий варіант розглядався ще взимку і ґрунтувався на тому, що між Константинопольським Патріархатом і представниками Української Автокефальної Православної Церкви існувала домовленість, згідно з якою УАПЦ віддає Фанару один зі своїх храмів у Львові. Але і цей варіант відпав. І відпав, швидше за все, з тієї причини, що Львів – все ж не столиця. А фанаріотам необхідно бути якомога ближче до епіцентру всього, що відбувається. Так що, volens nolens, зупинити свій вибір вони могли і повинні були тільки на Києві, матері міст руських.
Але Київ великий. До того ж в Україні існує цілий ряд церковних проблем, які, незважаючи на свої найсміливіші заяви, Константинополь все-таки змушений враховувати. Наприклад – проблема розколу і його неприйняття більшою частиною дійсно церковних людей нашої країни. Повірте, на Фанарі прекрасно знайомі з нашою ситуацією, і ніякі «дослідження» різних центрів Разумкова, які говорять про те, що чи не більша частина всіх українців горою стоїть за «національну помісну церкву» їх не переконають.
Так, серед тих, хто ніякого відношення ні до якої Церкви не має, дійсно багато таких, які підтримують розкол. Деякі з них, як наприклад радник Президента Юрій Бірюков, навіть прямо називають себе «атеїстами Київського патріархату». Але ці люди не можуть вважатися паствою якої б то не було Церкви (хіба що потенційно), а значить, брати їх до уваги навряд чи варто. Враховувати необхідно лише позицію дійсно воцерковлених людей, а вони, повторимося, в більшості своїй розколу не сприймають. Найменший натяк на зв'язок з розкольниками викличе додаткові питання і може мати «ефект відторгнення» в православному суспільстві України. Таким чином будь-яке приміщення, яке хоча б віддалено на цей зв'язок натякає, представниками Константинополя використовуватися не буде, принаймні поки. Навіть якщо мова йде про Софію Київську. Адже ми з вами пам'ятаємо, що так званий «теплий храм» був відданий Міністерством культури в користування УПЦ КП, а таке сусідство фанаріотам не потрібно.
Залишаються діючі храми УПЦ. Але таких священиків чи єпископів, які могли б дозволити владикам Даниїлу та Іларіону здійснити літургію в своєму храмі, ми з вами не знайдемо. Тому що навіть найпалкіші прихильники автокефалії прекрасно розуміють, що спілкування і співслужіння з єпископами, які незаконно перебувають на канонічній території УПЦ, можуть мати найсерйозніші наслідки. Тому екзархам необхідна така резиденція, яка б відповідала наступним критеріям:
- Не була б ніяк пов'язана з розкольниками.
- Мала би храм для служіння.
- Мала би хорошу репутацію серед православних християн.
І таке приміщення, судячи з усього, було знайдено. У журналістів СПЖ з'явилася інформація, що увечері 7 вересня голова Київського патріархату зустрівся з в.о. директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Олександром Рудником і зажадав передати Київському патріархату 19-й корпус Лаври. Філарет наполягав, щоб це було зроблено найближчим часом.
Однак дещо пізніше з'явилися нові деталі цієї зустрічі. Виявляється, Філарет просив ці приміщення не для себе і навіть не для ЄПЦ, а... для екзархів Константинопольського Патріархату. Наскільки ця інформація відповідає дійсності, ми з вами дізнаємося найближчим часом. Але, судячи з усього, все рухається в цьому напрямку.
І якщо це дійсно так, то що це означає?
Києво-Печерська лавра, без сумніву, – головна святиня українського народу і одна з найбільших святинь всього православного світу. І, використовуючи її в якості своєї резиденції, екзархи Фанара впроваджуються, фактично, в саме серце нашої Церкви. При цьому вони вирішують відразу кілька проблем:
– перебувають в епіцентрі подій;
– мають всі підстави для того, щоб авторитетно виглядати в очах православних християн;
– не мають зовнішнього зв'язку з розколом.
Так, на перший погляд проблематичним залишається служіння літургії без узгодження з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм, оскільки це є безперечним порушенням канонів. Але і направлення екзархів саме по собі антиканонічне. Тому, одним каноном більше, одним менше – яка різниця?
До того ж необхідно врахувати, що кожне богослужіння УПЦ на території верхньої Лаври, що належить Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику, узгоджується з його керівництвом. А дозвіл на служіння можна як дати, так і не дати. Або дати комусь іншому. І всі ми розуміємо: якщо Патріарх Варфоломій звернеться до Петра Порошенка з проханням, щоб Фанарським екзархам надали можливість служити в Успенському соборі, то таке прохання буде негайно задоволене. Таким чином у фанаріотів є цілком реальні шанси розмістити свою резиденцію на території Києво-Печерської лаври і навіть служити в одному з її головних храмів.
Нескладно здогадатися: ті, хто придумав цей хитрий хід, розраховують, звичайно ж, на те, що з часом представники Константинополя витіснять ченців УПЦ з усієї території Лаври. Крім того, православний народ звикне, що керівництво ЄПЦ розташоване в древній святині, а в народній свідомості все, що пов'язано з Києво-Печерською лаврою, – святе, правильне і канонічне. Та й приймати тих ієрархів і кліриків, які захочуть пов'язати своє життя з ЄПЦ, погодьтеся, в Лаврі все-таки зручніше. І обіцяти їм кафедри і парафії звідти теж все-таки зручніше, ніж з будь-якого парафіяльного храму.
Зрозуміло, що канонічно всі дії Константинополя по відношенню до УПЦ не витримують навіть найнезначнішої критики. Проте, як би зверхньо не ставився Фанар до священноначалля УПЦ, колись все ж доведеться пояснити свої дії і Блаженнішому Онуфрію, і Предстоятелям інших Помісних Церков.
І редакції СПЖ стало відомо, що аргументація екзархів Константинополя буде побудована на одній із тез Патріарха Варфоломія, яку він озвучив на нещодавньому Синаксисі, а саме – що духовний зв'язок УПЦ з Московським Патріархатом незаконний, отже, канонічний статус цієї української Церкви невпорядкований і повинен бути переглянутий. Звісно, на користь перепідпорядкування Константинопольському Патріархату. А далі вже Фанар вільний робити зі своєю структурою все, що забажає. Хоча вже зараз той факт, що в Константинопольська Церква навіть не вважала за потрібне повідомити керівництво УПЦ про направлення в Україну своїх «екзархів», говорить про те, що на Фанарі вважають Українську Православну Церкву своєю складовою частиною. Адже начальство не зобов'язане інформувати своїх підлеглих про будь-які своїх дії, чи не так? Зазвичай воно просто ставить їх перед фактом.
Чи погодяться з таким станом речей у керівництві УПЦ, в Московському Патріархаті та й у всіх інших Помісних Церквах? А навіть якщо і не погодяться, то що? У Фанара будуть практично необмежені можливості, які готова їм надати українська влада: силова, адміністративна і навіть законодавча підтримка. І тут саме час згадати знамениті слова Аль Капоне: «Добрим словом і пістолетом ви можете домогтися набагато більшого, ніж одним тільки добрим словом». І з цим дійсно важко сперечатися – на боці Фанара буде все, що може дати земна влада. Залишається тільки питання: а чи буде на їхньому боці Бог?
