Слідами Франкенштейна: що намагається створити «об'єднавчий Собор» ЄПЦ

Наближається осінь, наближається й анонсований Філаретом «собор архієреїв». Тих самих, які у квітні 2018 звернулися до Патріарха Варфоломія про дарування автокефалії «Православній Церкві в Україні». На цьому «соборі», за словами Філарета, буде створена організаційна структура, якій і буде вручений томос про автокефалію.

Наскільки реальний такий сценарій? Чи відповідає проведення такого «собору» канонам Церкви? Спробуємо розібратись.

Ідея «об'єднавчого собору» не є новою. Ще в 2016 році, напередодні проведення Критського Собору, український парламент звернувся до Патріарха Варфоломія з проханням «взяти активну участь в подоланні наслідків церковного розділення шляхом скликання під егідою Вселенського Патріархату Всеукраїнського об'єднавчого Собору, який би вирішив усі спірні питання і об'єднав Українське православ'я».

Із заяв прихильників ЄПЦ, правда, не зовсім зрозуміло, що має відбутися раніше – рішення про дарування Томосу чи «об'єднавчий собор», під який вже підлаштується Фанар.

На початку червня архімандрит Кирил (Говорун), один з активних ідеологів української автокефалії, заявив, що «має бути створена якась нова церковно-адміністративна структура, якій і нададуть Томос. Синод у Константинополі буде прив'язаний до цього Собору».

Схоже, прихильники автокефалії самі не знають, що робити і чого в реальності хоче Константинопольський Патріархат.

Вже середина серпня, проте ніяких ознак підготовки такого заходу не спостерігається. Якби рішення Константинопольського Патріархату було б вже відоме, то вже готувалося б місце проведення Собору, а внутрішні джерела підтверджували б підготовку проектів документів. Однак, судячи з усього, ніякої «відмашки» з Фанару досі не було.

В будь-якому випадку, проведення «об'єднавчого собору» малоймовірне з низки причин, які ми розглянемо нижче.

Не можна навчити осла розмовляти, або Без УПЦ подолання розколу неможливе

По-перше, будь-який Собор не буде «об'єднавчим», якщо в ньому не братиме участі УПЦ. Окремі єпископи, які погодяться на участь у такому засіданні, не матимуть прав представляти канонічну Церкву.

Аби такий Собор відбувся, має бути актуальне й офіційне рішення священноначалія Церкви та участь усього єпископату! Без такого рішення ніяке об'єднання неможливе і з точки зору церковного права є повністю неспроможним.

В історії подолання розколів не було жодного випадку, щоб воно відбулося без участі Церкви, від якої відпала якась її частина. Це само по собі абсурд і логічне протиріччя.

По суті, цей «собор», якщо він відбудеться, буде черговою спробою об'єднання розкольників, подібно до низки «об'єднавчих соборів» УАПЦ і УПЦ КП, що завершилися провалом. Самовільна передбачувана участь у ньому кількох єпископів УПЦ, що порушили архієрейську присягу, до нього нічого не додасть. Назвати це «подоланням наслідків розколу» категорично неможливо. А надання цій структурі автокефалії – немислимо з точки зору здорового глузду і канонів Церкви.

У 2013 році речник УПЦ протоієрей Георгій Коваленко (це після свого усунення з посади спікера він різко змінить свої погляди і буде виступати за «об'єднавчий собор», а тоді він ще твердо стояв на канонічних засадах) заявляв: «Ніякий об'єднавчий собор УПЦ і УПЦ КП неможливий до тих пір, поки єпископи УПЦ є канонічними (визнаними всією Православною Церквою) єпископами, а «єпископи» УПЦ КП самопроголошеними й самовизнаними».

«Немає жодних підстав стверджувати, як це зробив Філарет, що на об'єднавчий собор піде частина єпископату УПЦ, а інша частина відмовиться. Це означало б розкол самої УПЦ. А про те, що шлях розколу непродуктивний, свідчить приклад тієї ж УПЦ КП, вимушеної постійно шукати шляхи відновити єдність з Вселенським Православ'ям».

«Пророче» бачення майбутнього «об'єднавчого собору УПЦ та УПЦ КП» нагадує відому притчу про те, як Ходжа Насреддін збирався навчити осла розмовляти», – з іронією зазначав Коваленко.

На думку представників Київського патріархату, Патріарх Варфоломій скасує анафему та заборони, накладені на Філарета, і питання єпископських хіротоній духовенства розкольників нібито зникне. Але, знову ж, немає ніяких відомостей, щоб Константинополь мав намір це зробити. До того ж, згідно з церковними канонами, зняти заборони і відлучення від Церкви може тільки та Церква, яка їх наклала.

Скептично до схеми «спочатку томос – потім об'єднання» ставився глава УАПЦ Мефодій, який ще у 2008 році казав наступне: «На думку багатьох, найоптимальнішим кроком Святійшого Патріарха Варфоломія було би проголошення повної канонічної незалежності Української Церкви та консолідація українського Православ’я на основі проголошеного Вселенським Патріархом Томосу про автокефалію. Втім, попри всі безсумнівні переваги такої моделі об’єднання, вона не виглядає сьогодні надто реалістичною. Згідно з нормами канонічного права, такий Томос може бути надано лише тій частині українського православного єпископату, канонічний статус якого визнається сьогодні Вселенським Православ’ям. Іншими словами, єпископату УПЦ, який, як відомо, про такий Томос Константинополь ніколи не просив».

Як бачимо, навіть самі розкольники слабо вірили в дарування Патріархом Варфоломієм томосу про автокефалію без участі УПЦ.

Казус Філарета, або Питання персоналій

По-друге, слабо віриться, що самі УАПЦ і УПЦ КП зможуть знайти спільну мову після багатьох років ворожнечі та взаємних звинувачень.

В УАПЦ накопичився цілий «вагон» образ на Київський патріархат. Починаючи з рейдерського захоплення УАПЦ в 1992 році, коли всупереч волі її глави «патріарха» Мстислава частина цієї організації була узурпована Філаретом та кількома «єпископами»-автокефалами. Протягом 25 років між УАПЦ та УПЦ КП зберігалися прохолодно-ворожі стосунки. Автокефали незмінно піддавали критиці Філарета, називаючи його головною перешкодою для досягнення автокефалії. У відповідь «філаретівці» звинувачували УАПЦ в «прокремлівській» позиції та всіляко шкодили автокефалам в тих чи інших масштабах.

Постає питання: а що змінить черговий «об'єднавчий собор»? Протистояння кудись зникне? Багаторічні образи раптом розчиняться в повітрі? Філарет відмовиться від посади предстоятеля? Але він вже заявив, що є безальтернативним претендентом на пост глави ЄПЦ.

Однак в УАПЦ неодноразово заявляли, що на чолі об'єднаної Церкви має стати нова людина, що не уособлює багаторічне протистояння в українському Православ'ї.

Ще в 2008 році тодішній глава УАПЦ Мефодій казав: «Подолання розколу неможливе без поступок. Зокрема без відходу від керівництва Церквою осіб, які в очах церковної громади України та Вселенського Православ’я (справедливо чи ні – це вже інше питання) стали уособленням розколу. Позиція предстоятеля УАПЦ щодо цього питання загальновідома: заради церковної єдності та миру ми готові відмовитися від керівної посади в Церкві. До того ж ми закликаємо й нинішнього главу УПЦ КП. Адже, на нашу думку, нову, канонічно легітимізовану Церкву варто очолити новому церковному лідеру, ім’я якого не є пов’язаним із сучасним конфесійним конфліктом.

Втім, як нам відомо, із таким підходом категорично не погоджується нинішній глава УПЦ КП Філарет (Денисенко), який вважає, що єдиною можливою кандидатурою на посаду глави об’єднаної та канонічно легітимізованої Константинополем Української Церкви має бути саме він. Долю цілої Церкви цей ієрарх ставить у залежність від власної. І тим самим повністю блокує для власної церковної структури перспективу канонічної легітимізації в найближчі роки.

<...> Рано чи пізно УПЦ КП очолить інша особа. І саме з її іменем в історії Української Церкви будуть пов’язані всі позитивні зміни – відновлення офіційного діалогу з УПЦ, канонічна легітимізація та консолідація українського Православ’я. І, врешті-решт, як результат усього цього – отримання Томосу про канонічну автокефалію».

Навряд чи автокефалісти так просто погодяться на безальтернативне обрання Філарета в якості глави ЄПЦ, який до того ж перебуває під анафемою.

Те ж саме стосується і потенційних перебіжчиків з УПЦ. Дуже сумнівно, що вони горять бажанням потрапити в підпорядкування Філарету.

Таким чином можна зробити висновок, що, поки не вирішена проблема амбіцій Філарета, – ніякого об'єднавчого собору не буде. Теоретично він може пройти, тільки якщо його учасники будуть точно знати, що Філарет не буде обраний. А це можливо, тільки якщо він не буде брати участі у виборах, або якщо об'єднання розпочнуть вже після смерті беззмінного лідера Київського патріархату. В останньому випадку питання може бути відкладене ще на кілька років.

Створення Франкенштейна, або Як ділитимуть єпархії?

Усі ми пам'ятаємо низку невдалих спроб об'єднання УАПЦ та УПЦ КП. Все зупинилося, коли питання зайшло про розподіл єпископських кафедр. Модель, яку тоді запропонував глава УПЦ КП Філарет, не задовольнила автокефалів, бо передбачала повне їх поглинання.

Можливо, пам'ятаючи про цю проблему, зараз Філарет пропонує інший варіант. А саме залишити всіх «єпископів» на своїх місцях. Тобто в одній області-єпархії перебуватимуть кілька єпископів. «Та ж Тернопільська, скажімо, де двоє. Ну, нормально, проблем нема. За канонами головне, щоб одна парафія не була підлеглою двом єпископам, а оскільки кожна парафія буде підлягати тільки одному єпископу – то порушення не буде», – заявив Філарет.

Не знаємо, чому глава Київського патріархату вирішив, що це відповідає канонам. Насправді це пряме, грубе порушення апостольського правила «в одному місці – один єпископ». Подібна «плюралістична» структура буде нагадувати Франкенштейна, зшитого з частин тіл різних людей. В жодній Помісній Церкві світу таке не допускається.

Висновок

Швидше за все, ніякого «об'єднавчого собору» не буде. Більш вірогідним сценарієм може бути створення Константинопольського екзархату в Україні. Хоча в цьому випадку Фанар виставить себе брехунами, що не заслуговують довіри.

Нагадаємо, у серпні 2016 року поважний представник Константинопольської Церкви архієпископ Іов (Геча) заявив, що Фанар не створюватиме паралельної юрисдикції в Україні.

«Вселенський Патріархат не планує створювати ще одну паралельну юрисдикцію в Україні, тому що таке неканонічне становище тільки посилить проблему», – сказав він.

«Головна мета Вселенського Патріархату – це єдність Православної Церкви в Україні. Всім – і українцям, і православним християнам по всьому світу – набрид розкол», – наголошував тоді архієпископ Іов.

Та й на торжествах, присвячених 1030-річчю Хрещення Русі, вранці 28 липня 2018 року, митрополит Гальський Еммануїл сказав такі слова: «…пастир добрий збирає своє стадо і закликає під омофор Константинопольського Патріарха». А це означає, що Константинополь бачить вирішення українського питання в поновленні на цій території свого екзархату. З далекою перспективою автокефалії. 

Світська влада України та представники УПЦ КП і УАПЦ, розмірковуючи про Томос і автокефалію, роблять вигляд, що церковного розколу в Україні не існує. Що надання в обхід УПЦ автокефального статусу ще навіть неіснуючій релігійній структурі – цілком нормально і не порушує жодних канонічних правил Церкви. Проте представники Помісних Церков, хоч би що нам не розповідали «патріотичні» ЗМІ, думають інакше.

Не так давно в Болгарії існував свій розкол. І болгарські розкольники точно так само, як і українські, в обхід канонічних правил, хотіли законодавчо узаконити свій статус. Однак у 1998 році в Софії був проведений Всеправославний Собор, де розкол Болгарської Церкви був вилікуваний за допомогою представників усіх Помісних Церков і в тому числі завдяки участі Патріарха Варфоломія. Архієпископ Іов (Геча) в 2016 сказав: «Вселенський Патріархат готовий допомагати лікувати церковний розкол за недавнім прикладом в Болгарській Церкві і в Церкві Чеських земель і Словаччини».

І хто знає, можливо саме реалізації Болгарського сценарію в Україні буде присвячена майбутня зустріч Патріарха Кирила і Патріарха Варфоломія.