Втрата назви і парафій: чого чекати УПЦ від «об'єднавчого собору» ЄПЦ
Філарет хоче провести «об'єднавчий собор», щоб обрати главу...Української Православної Церкви. Що це означає і які несе загрози самій УПЦ розбираємо в статті.
В проповіді Філарета, виголошеній у Видубицькому монастирі 4-го серпня, промайнула одна вельми цікава теза. Пан Денисенко зібрався проводити збори «архієреїв», які підтримали прохання Петра Порошенка про Томос, та вибрати предстоятеля… Української Православної Церкви. Про що це може говорити і чи є підстави побоюватися, що пан Денисенко зазіхає не лише на майно Церкви?
Отже, Філарет задається питанням: «Хто ми? Ті архієреї, які звернулися до Вселенського Патріарха».
Які ж «архієреї» звернулися до Вселенського Патріарха? Це «єпископат» двох релігійних організацій: Українська Православна Церква Київський патріархат і Українська Автокефальна Православна Церква. Обидві ці структури не належать до Православної Церкви і їхнє звернення до Вселенського Патріарха – це звернення сторонніх Вселенському Православ'ю релігійних організацій. Також земля повниться чутками про те, що й деякі архієреї УПЦ поставили свої підписи під зверненням до Патріарха Варфоломія.
Достовірно відомо лише про одного – митрополита Олександра (Драбинка). Якщо владика Олександр разом з іншими звертався до Константинополя, то логічно допустити, що він візьме участь і в зібранні з виборів «предстоятеля» УПЦ, яке організовує пан Денисенко. Втім, справи це не змінює. Наскільки відомо на даний момент, митрополит Олександр не має благословення виступати від імені УПЦ в будь-яких «об'єднавчих соборах». Тому з високопреосвященним Олександром чи без нього, але керівники двох організацій ніяк не можуть зібратися разом та вибрати керівника третьої!
Однак тут пригадується одна шахрайська схема, яка була популярною на початку незалежності України.
З настанням 90-х років, якраз тоді, коли зароджувався Київський патріархат, коли ще не було всяких там електронних реєстрів та інших формальностей, коли країна тільки-тільки починала жити в умовах ринкової економіки, а точніше дикого капіталізму, існувала одна досить примітивна схема шахрайства. Для того щоб пограбувати або привласнити собі якусь фірму (завод, фабрику, банк тощо), нечисті на руку індивідууми реєстрували свою контору з такою самою назвою, але в іншому регіоні. Наприклад, щоб далеко не ходити, – в Києві та Київській області. Так, звичайно, ідентифікаційні номери у цих фірм були різні, але, по-перше, на них і сьогодні не так вже й часто дивляться, а в 90-ті й поготів, по-друге, не на всіх документах вказують ідентифікаційні номери і, по-третє, людей можна просто змусити (методами підкупу, шантажу або насильства) не звертати уваги на цю дрібну деталь. Після того як фейкова фірма створювалась, разом з усіма юридичними документами, шахраї від імені однойменної фірми вже щосили укладали договори, брали кредити, перепризначали керівництво, продавали майно, призначали своїх людей у філії та відділення і так далі.
Зараз такий примітив, звісно, не проходить, і сучасні рейдери винайшли безліч інших, більш витончених схем, але принципи дій залишилися ті самі: присвоїти собі чужу назву і вже під цією назвою діяти в своїх інтересах.
Саме під цю схему рейдерства і заточений сумнозвісний законопроект 5309, в якому прямо проголошується, що Українська Православна Церква має змінити свою назву.
Процитуємо його текст:
«Релігійна організація, яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації входить до структури релігійної організації, керівний центр якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України і тимчасово окупувала територію України, зобов'язана у своєму повному найменуванні, зазначеному в статуті, відображати належність до релігійної організації за межами України, до якої вона входить, шляхом обов'язкового відтворення в своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації з можливим додаванням слів «в Україні» і/чи позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації».
Можна, звичайно, подивуватися повній як юридичній, так і лінгвістичній безграмотності тих осіб, які складали сам текст законопроекту, але зараз не про це. Пан Денисенко пояснив все набагато простіше:
«Звичайно, частина Московського патріархату не приєднається до цієї української церкви (ЄПЦ, – ред.). А оскільки вони не приєднаються, то вони не повинні називатися українською церквою. Вони мають право на своє існування в Україні нарівні з іншими церквами, нарівні з Українською православною церквою (знову ж таки – ЄПЦ, – ред.). Тобто, закони українські дають право на свободу всім. Але називатися ця церква повинна Російською православною церквою в Україні». Точнісінько, як пропонує законопроект 5309!
Нагадаємо, що законопроект 5309 з розгляду зовсім не знятий і його прийняття Верховною Радою цілком можливе. Але й на цьому законопроекті світ клином не зійшовся. Можна придумати якийсь інший, третій, четвертий – лише б змусити УПЦ змінити свою назву. Лише б назва «Українська Православна Церква» стала вільною. І якщо це станеться, то природно, що під цим найменуванням у найкоротші терміни буде зареєстрована та планована організація, яку сьогодні називають ЄПЦ (Єдина Православна Церква).
А далі все як в лихих 90-х.
ЄПЦ, перейменована в «УПЦ», юридично стає «господаркою» всіх 12800 (!) нині існуючих громад УПЦ. Бо саме так буде записано в їхніх статутах. Ось наприклад:
В цьому документі немає іншої ідентифікації приналежності до релігійної громади, як тільки назва – «Українська Православна Церква».
Ось приклад тексту статуту громади УПЦ.
В тексті зазначено, що парафія є структурною частиною Української Православної Церкви і діє в рамках Статуту Української Православної Церкви. Тобто саме тієї релігійної організації, на яку, як на принцесу з Попелюшки, планує перетворитися Філарет разом зі своїм Київським патріархатом.
Звичайно, можна заперечити, що, мовляв, якщо УПЦ доведеться міняти своє найменування, то і її релігійні громади також змінять своє найменування. Так, громади матимуть право змінити своє найменування, але:
По-перше, шляхом адміністративного тиску їх будуть переконувати цього не робити. А як працює адміністративний ресурс в нашій країні, ми всі прекрасно знаємо.
А по-друге, сама ця перереєстрація може затягнутися на роки. Згадаймо, які проблеми виникли у структур УПЦ (причому, чомусь у них одних) з перереєстрацією своїх статутів у зв'язку зі змінами в податкове законодавство в 2017 році. Як Мінкульт затягував цю перереєстрацію під будь-якими надуманими приводами. Нашу бюрократичну тяганину ми теж прекрасно знаємо.
А поки ці статути не будуть перереєстровані, юридично в громадах УПЦ буде розпоряджатися керівництво «УПЦ». І це фейкове керівництво фейкової «УПЦ» юридично зможе, в найкращих традиціях 90-х, здійснювати операції з майном, призначати своїх людей на посади, розпоряджатися банківськими рахунками і так далі. Комусь вдасться відстояти свої права, комусь ні. Але потрібно розуміти всю ступінь лукавства тих, хто під заколисуючі пісні про те, що права віруючих при Томосі порушуватися не будуть, готуються нахрапом привласнити собі не тільки Лаври, але й громади УПЦ.
Ось така схема, родом з лихих 90-х, вже підготовлена і чекає своєї черги. І відмашку на старт цієї схеми повинен дати цей самий горезвісний Томос!
Безумовно, дуже хочеться сподіватись, що такий сценарій не буде втілений у життя. Однак реальність показує – люди, які не зупиняються перед порушенням церковних законів, навряд чи зупиняться перед порушенням законів державних. І до цього потрібно бути готовими.
